З 22 по 28 квітня 2018 року в місті Потчефструм (ПАР) Південно-Африканської Республіки проходив чемпіонат світу з пауерліфтингу, в якому взяли участь близько трьохсот спортсменів. Бронзовим призером чемпіонату з результатом 250 кг, в категорії чоловіки до 74 кг став житомирянин, президент обласної федерації пауерліфтингу, рекордсмен України з жиму штанги лежачи – Андрій Баленков. Але окрім цих нагород спортсмен має багато інших. Як розпочав свій шлях та що допомагає на шляху до мети – у розмові зі спортсменом.
З чого розпочався Ваш спортивний шлях?
– Мій спортивний шлях розпочався з 15 років, ще у школі. Я, до речі, в школі не відвідував заняття з фізичного виховання. У 8 класі не міг підтягнутись навіть два рази. Потім почав активно займатись спортом і в 11 класі міг підтягнутись 34 рази, тоді, на змаганнях між школами, зайняв друге місце по підтягуванню. Після цього активно розпочав займатись пауерліфтингом. Спочатку це були аматорські заняття, не професійні. Почав виступати на змаганнях з 18 років. І поступово декілька років підряд був першим на чемпіонатах міста та області. Я хотів рухатись далі та розвиватись, тому поїхав на відкритий чемпіонат Києва, переміг і після цього розпочалась моя професійна кар'єра. Там познайомився з тренером – Налейкіним Віктором Сергійовичем, і з 25 років я в нього займаюсь. Він Заслужений тренер України, виховав багато чемпіонів Світу та Європи. Протягом 12 років до нього їжджу, тренуюсь, виступаю.
Чому з-поміж безлічі інших видів спорту Ви обрали саме пауерліфтинг?
– Пауерліфтинг – дуже цікавий вид спорту, дуже масовий, він вимагає сили не лише тіла, але й духу. Тому цікаво боротись не лише зі штангою, але й з власним емоційним напруженням. І коли тобі вдається це зробити – отримуєш надзвичайне задоволення.
Цей вид спорту не є легким, з якими труднощами Ви зіштовхувались?
– Дуже важко тримати постійний спортивний режим, тобто це включає і сон, і відпочинок, і харчування, і графік тренувань. Важко втримати все на постійному високому рівні. Інколи не виходить все зробити, адже іноді людина хворіє. За декілька місяців до відповідальних змагань я намагаюсь особливо тримати спортивний режим. Тобто дні народження, свята відкладаєш, інколи не з'являєшся – хто розуміє, хто ображається, що пропускаєш забагато заходів, але питання режиму – принципові для мене.
Існує думка, що цей вид спорту є досить травматичним. Що думаєте з цього приводу?
– Взагалі-то пауерліфтинг, не зважаючи на те, що люди піднімають досить велику вагу, є не надто травматичним видом спорту. Адже моменту, коли ти не контролюєш сам процес виконання вправи, немає. Ти постійно тримаєш все під контролем, кожен міліметр вправи, напрямок руху. Тому якихось спонтанних вправ або виробничого травматизму в мене не було. Колись на початку, коли намагався брати якомога більшу вагу і не знав як це робити, то звичайно були травми: розтягнення м'язів, мікротравми. Але зараз, коли вже знаєш техніку безпеки досконально, коли постійно контролюєш процес, то травмуватись важко.
З приводу фізичної форми зрозуміло, а от як підтримувати психологічний стан?
– Потрібно не шукати виправдань, а постійно мотивувати себе. Тобто в тебе є загальна мотивація, але якщо на шляху до мети спіткають невдачі, то головне – не опустити руки та йти далі, щоб там не було. Потрібно йти до останнього, тоді все буде гаразд. Дуже важко на кожному етапі себе якось вмотивовувати і шукати якісь точки зіткнення зі своїм «я хочу» і «я можу».
Серед безлічі своїх нагород та медалей, якими Ви пишаєтесь найбільше?
– Коли багато років виступав у Житомирі і декілька років підряд був не лише першим у своїй категорії, але і абсолютним, то поїхав до Києва виступати на відкритому чемпіонаті міста. Це були досить відповідальні змагання, адже в моїй ваговій категорії виступав чемпіон України серед юніорів. Він був повністю екіпірований, а в мене була лише частина цього екіпірування. Тобто, я виступав без будь-яких допоміжних засобів і все-таки переміг. І друга, по значимості для мене – бронзова медаль на чемпіонаті світу. Колись я навіть і не мріяв, що стану його призером.
Можете розповісти більш детально, як Вам вдалось стати призером Чемпіонату світу з пауерліфтингу?
– Коли ми туди летіли, було дуже багато факторів, які відволікали від мети подорожі. Тобто це нова країна, нові люди, переліт з пересадкою, їжа не завжди та, яку ти хочеш. Але я з дому взяв їжу та перевіз її через два кордони, тому радів, що здогадався це зробити. Друга проблема полягала в тому, що по прильоту нам потрібно було ще три дні чекати виступу і постійно контролювати вагу. Проте довелось скидати лише 2,5 кг. Потрібно було постійно налаштовуватись на боротьбу, адже суперники були досить сильними. Перша п’ятірка в моїй категорії – це було щось «космічне». Там був чемпіон світу серед юніорів, багаторазовий призер чемпіон світу серед дорослих, п'ятиразовий срібний призер чемпіонату світу і 15-разовий чемпіон світу.
Ви також є головою Житомирської обласної федерації пауерліфтингу, як охарактеризуєте стан розвитку цього виду спорту в області?
– Спорт не стоїть на місці, розвивається. Останні два роки з'являються не тільки призери, але і чемпіони України. Почали з'являтись майстри спорту. Сподіваюсь, найближчим часом з'являться майстри спорту міжнародного класу. Зараз і я готуюсь до Чемпіонату Європи серед чоловіків з екіпірувального жиму лежачи. Моя вихованка, бердичівлянка Ірина Данилюк зараз готується до Чемпіонату Європи з класичного жиму лежачи, який відбудеться наприкінці літа. Двічі на рік ми проводимо обласні змагання, один раз з жиму лежачи, другий – з пауерліфтингу. Кількість учасників – близько 100.
Ви також тренуєте й дітей, чи важко знайти порозуміння з ними та долучати до такого нелегкого виду спорту?
– До кожної дитини потрібно знайти підхід. У дітей різні плани, різні мотивації. Якщо зміг знайти ключик до серця та до голови дитини – вона буде займатись. Не всім дано і не кожен хоче підіймати штангу. Але діти, віком від 12 років, зараз намагаються приходити в зал, підіймати залізо, підтягуватись, віджиматись, щоб краще виглядати і бути фізично сильнішим, аніж однолітки.
Ви сам тренер, як Ви обирали собі наставника?
– Вийшло так, що я до 25 років я займався самостійно, по книжках, тому що в Житомирі на той момент пауерліфтингу ні в одному ДЮСШ не було. Потім, коли виграв Чемпіонат Києва, тренер Віктор Налейкін статав моїм тренером. Я погодився і до цього часу не жалкую. Я бачу суттєвий результат від цих тренувань.
Чим Ви займаєтесь окрім пауерліфтингу?
– Я читаю багато історичних книг, пов'язаних в основному з історією Житомирщини. Дуже полюбляю риболовлю, якщо є вільний час. Як тільки з'являється декілька годин зранку або вихідний, то з друзями виїжджаємо порибалити. Також люблю настільний теніс.
Хто Вас підтримує на шляху до мрії?
– Підтримує дружина, також друзі, в мене їх небагато. В будь-який час вони поруч, завжди підтримають не лише морально, але й матеріально. Головне – завжди залишатись людиною.
Які маєте плани на майбутнє?
– Грандіозні! На цьому чемпіонаті світу я побачив, що потрібно йти все далі, й далі. Всі люди однакові, але їх досягнення залежать від їх цілеспрямованості.
