Про мистецький проект «Долаючи тишу» дізнаюся одного ранку з програми «Сніданок з 1+1». Змонтовані фрагменти відеопоезії «відмикають» у мені критика й естетично заворожують. Паралельно шукаю більше подивитися на YouTube, нічого, що спізнюся на роботу.
Наприкінці сюжету його автори представляють імена «п’яти молодих українських поетів»: Дарини Гладун, Елли Євтушенко, Тараса Малковича.
Ще двоє імен особливо рідні для Житомира: Богдана-Олега Горобчука та Лесика Панасюка. У відеоциклі можна почути+побачити = відчути такі їхні вірші, як «Голос (Коли з дерев осипалася риба…)» (Лесик) і «Мандрівна скульптура (зграї чорних птахів – мандрівні скульптури)» (Богдан-Олег).
Автори народилися в Житомирі, були учасниками місцевих літературних об’єднань, приїздять у місто презентувати свої книги, долучаються тут до фестивалів.
Важливо зазначити, окрім мистецької задачі, за назвою й елементами жестової мови у відео, цикл привертає увагу також і до проблем людей із вадами слуху.
Про «Долаючи тишу», мистецьке об’єднання «Щогла», тишу поетів і як голос, слово, відео, повітряну та водну стихії «звести» в одну магічну картинку розповідають далі Богдан-Олег Горобчук і Лесик Панасюк.
Лесик Панасюк:
Богдан-Олег Горобчук:
Елла Євтушенко:
Тарас Малкович:
Дарина Гладун:
Про участь у проекті
Богдан-Олег Горобчук:
– Іще минулоріч ми з відомим київським комунікаційником Федором Крикуном вирішили зробити мистецький проект, який би привернув увагу широких кіл громадськості до такого культурного явища, як відеопоезія. І не лише громадськості, але й бізнесу – адже фінансово підтримувати експериментальні проекти в нас зазвичай не поспішають.
Саме з цієї ідеї спочатку виросла організація – мистецьке об’єднання «Щогла», і вже, маючи цей бренд, ми могли вести перемовини з потенційними партнерами. Практично одразу нам вдалося зацікавити lifecell, адже відеопоезія – за умов пришвидшення інтернету і постійного збільшення онлайн-переглядів відео – має потенціал не лише суто як мистецький продукт, але й як чудовий іміджевий контент. Це з точки зору комунікацій, звісно. Коли ж з’являється фінансування – проект набирає обертів, тож ми підготували концепцію, відібрали під неї сильні тексти молодих поетів, а от найбільше часу зайняв добір команди відеохудожників, але воно було того варте – ми розраховували на відеороботу виняткової якості, і – як на мене – цього вдалося досягти саме завдяки PicOi Production.
Окремим словом хочу іще додати про саундтрек. Їх у проекті цілих два – для офіційної версії відеопоезії, викладеної, зокрема, на YouTube, музичну частину готував Endless Melancholy, тоді як для фестивальної версії (презентованої вперше на фесті Чорнобиль Renaissance) – музиканти Жене Слав’ян та СВ1.
Лесик Панасюк:
– До участі у проекті мене запросили організатори. Вони одразу позиціонували «Долаючи тишу» як явище непересічне, відмовилися від звичного всім формату відеопоезії, цікавої лише вузькому колу людей, натомість прагнули зробити її зрозумілою для всіх. Також мені сподобалося, що проект має соціальну складову, адже наші тексти і відео так чи інакше розкривають тему глухоти.
Про тишу поетів
Богдан-Олег Горобчук:
– Мій вірш – про складність порозуміння особистості з навколишнім світом, тим Іншим, яке чинить на нас свій тиск, проте без чого ми й жити не можемо. Це заключна поезія циклу, і вона передає межовий стан особистості: коли втомлюєшся від непорозуміння, коли світ здається гранично ворожим – варто передовсім порозумітися із собою. Адже саморозуміння неодмінно закладе в особистість те зерно гармонії, яке проросте і вкорінить її у світі.
Лесик Панасюк:
– Передусім, долати власну тишу. Думаю, що всі творчі люди у своїх роботах спочатку намагаються відповісти на питання, які непокоять саме їх. Для мене написання поезії – це спроба сказати все те, на що бракує сміливості у реальному житті. У кожної людини є речі, про які вона не може говорити вголос. Хтось так і мовчить усе життя, а я пишу вірші. Але, щоб подолати тишу, цього замало. Для цього потрібно ще й навчитися слухати.
Музичні кліпи vs. відеопоезія
Богдан-Олег Горобчук:
– Як на мене – це зовсім різні жанри, для зовсім різної аудиторії. Метою відеопоезії не є комерційний успіх, не є намагання потрапити на канал М2 або отримати мільйон переглядів на YouTube і монетизуватися, чи «обліпитися» рекламою. А проте ми вже підписали договір із Громадським телебаченням, тож його вимоглива аудиторія зможе досить часто бачити відео проекту «Долаючи тишу». Бачите, ми не прагнемо досягти популярності в будь-який спосіб, а проте раді, що такий шанований телересурс, історія якого тісно пов’язана з Майданом, звернув увагу на наш проект і бере його в необмежену ротацію.
Лесик Панасюк:
– Поки що відеопоезія не така популярна, як музичні кліпи. Але, якщо поставити це собі за мету і постійно над цим працювати, то за кілька років відеопоезія може стати навіть популярнішою за музичні кліпи. Звичайно, якщо робити це на високому рівні, але для цього потрібна більше, ніж одна група ентузіастів. І зараз щороку з’являється все більше конкурсів і фестивалів відеопоезії з якісним контентом. Тому, можливо, за кілька років постане інше питання: чи зможуть музичні кліпи повернути свою популярність?
Водна стихія «тиші»
Богдан-Олег Горобчук:
– Складно коментувати архетипічні образи, які ще й закладав не ти сам. Але спробую. Я в цьому відео бачу не водну стихію, а радше дві – це відкритий, легкий і розріджений повітряний простір, і спресований, жорсткий – простір води. Якщо повітря легке, і слова в ньому передаються без проблем, воно прихильно ставиться до розмови, то вода забороняє мову, стискає тіло, обмежує рух. Вода – ніби гамівна сорочка, але і як пелена, що приховує таємницю. Чимало епізодів цього відео натяками пояснюють ці образи, але, звісно, годі докладно переповісти словами метафору…
Лесик Панасюк:
– Вода у наших відеопоезіях – це одна з метафор глухоти. Як простір, непридатний для спілкування.
Ідея з басейном виникла у знімальної групи. Ми обговорили з ними головний концепт і вони запропонували таке рішення, яке нам одразу сподобалось. І, як на мене, знімальна група прекрасно впоралась.
Пошук віршів
Лесик Панасюк:
– Ми не писали вірші спеціально для проекту. Автори обрали по 5 своїх текстів, які пасували до загальної концепції.
Богдан-Олег Горобчук:
– Так, вірші ми підбирали з уже написаного, проте і тут була колективна творчість. Кожен із поетів запропонував свої тексти, які так чи інакше вкладалися у концепцію, і вже колективно ми голосували за той або інший текст автора, а також за послідовність їх розташування. Тож вийшов такий собі синтез індивідуального і колективного творення, що, як на мене, пішло проекту лише на користь.
Поза кадром
Лесик Панасюк:
– Було багато варіантів. Спершу ми планували озвучувати і грати все самі. Але жоден із нас не є професійним актором або диктором. А ми хотіли зробити, передусім, якісний продукт, тому віддали все у руки професіоналів. Про це питають уже не вперше. Чому вас немає в кадрі, чому немає вашого голосу? Але ніхто не запитує, чому ми не тримали камеру чи самі не виставляли світло… Ми вирішили, що кожен має займатися тим, що вміє робити найкраще: поети – писати, актори – грати, оператори – знімати. І тоді у нас вийде щось справді хороше.
Богдан-Олег Горобчук:
– Це природно, бо кожен має виконувати свою роль.
Якість vs. фінанси в культурі
Лесик Панасюк:
– Українська культура завжди недофінансована. Вона тримається на ентузіастах. Нам пощастило, що багато людей перейнялися цим проектом. Актори, оператори, власники басейну і всі, хто був за кадром. Це величезна команда людей, які повірили у проект і зробили його можливим.
Богдан-Олег Горобчук:
– Це все завдяки вмінню переконувати. Завдяки команді однодумців. Я тут хочу подякувати за неймовірну терплячість і винахідливість продюсерові проекту – Федору Крикуну, адже ця людина змогла не лише вправно керувати процесом виробництва цієї відеопоезії – він іще й постійно домовлявся з причетними людьми в обставинах коли, здавалося би, треба постійно доплачувати і доплачувати. Це дуже тонка майстерність переговорів – запалювати кожного причетного мистецькою суттю проекту, а не ламати постійно голову – де взяти іще більше грошей, аби зробити те-то і те-то…
Перспективи «Щогли»
Лесик Панасюк:
– Мистецьке об’єднання «Щогла» – формація, яка має на меті просування сучасного українського мистецтва, літератури, поезії. Його заснували Богдан-Олег Горобчук і Федір Крикун. «Долаючи тишу» – уже третій проект об’єднання. Тому, думаю, про Мистецьке об’єднання «Щогла» ми ще почуємо.
Богдан-Олег Горобчук:
– Спочатку ми думали, «Щоглу» засновано лише на момент проекту, адже сам бренд було створено, аби від імені якоїсь організації вести перемовини про партнерство задля зйомки крутої відеопоезії. Проте вже під час підготовки «Долаючи тишу» ми зрозуміли, що ЩОГЛА виходить за межі одного концепту. Задовго до прем’єри відеопоезії під цим брендом ми втілили проект #DigitalShevchenko – до дня народження Тараса Григоровича. Ми наробили різноманітних обкладинок для соцмереж із нетиповими цитатами з Кобзаря, і їх встановлювали собі навіть міністри та офіційні сторінки міністерств у Фейсбуці. А в наступному проекті – #petpoetrychallenge – ми вже читали вірші у безпосередній близькості до наших домашніх улюбленців (хто на руках тримав, а хто дозволяв ходити по столі, як-от Іван Малкович своїй кішці). По хештегах про них можна багато цікавого в мережі прочитати (тут: https://goo.gl/xduQys, і тут: https://goo.gl/RtiDaH). Це були помітні, принаймні в мережі, ініціативи, про них чимало писали ЗМІ, але, звісно, «Долаючи тишу» є наразі нашим улюбленим дітищем.
