У Житомирі 10 жовтня на Смолянському кладовищі перепоховали тіло 24-річного командира танкового взводу 3-ї танкової роти танкового батальйону 30-ї окремої гвардійської механізованої Новоград-Волинської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України Артема Абрамовича, який загинув під час військової служби.
Як виявилося після експертизи, на якій наполягла мати загиблого героя, у могилі були захоронені два бійці – Артем Абрамович та Ярослав Антонюк. Він загинув разом зі своїм екіпажем 12 серпня 2014 р. під час виконання бойового завдання.
Загиблих екіпажу віднайшла пошукова група «Чорний тюльпан».
«Спочатку ми зібрали рештки двох військових, а вже через певний час змогли дістати понівечене тіло іншого солдата. На жаль, мені невідомі всі обставини слідчих дій. Третього вересня нам дали орієнтир на те, що є два танки. Ми склали схему і планували туди поїхати. Дібрались ми на місце двох згорілих танків лише 3 жовтня. Як виявилося, це був екіпаж Абрамовича. Нам здалося, що ми знайшли фрагменти тіл більше двох людей. Ми їх упакували, зафіксували номер і склали всі відповідні документи, які завезли на територію України, і передали на судово-медичну експертизу», – розповів керівник пошукової місії «Чорний тюльпан» Ярослав Жилкін.
Тіло Артема Абрамовича було ідентифіковане у 2015 р. Житомиряни зустрічали труну молодого бійця 23 травня 2015 р. вночі на колінах. Але після поховання мама Артема зважилася на ексгумацію тіла сина і експертиза, яку проводила пошукова група «Чорний тюльпан», була проведена повторно. Як виявилося, у могилі захоронені два бійці екіпажу. Один з них – Ярослав Антонюк – вважався зниклим безвісти.
Дружина Ярослава Антонюка розповіла, що про чоловіка довгий час не було ніякої інформації.
«Вони були членами танкового екіпажу Т-64. Їх було троє: Артем, Ярослав і Петро. 12 серпня вони прийняли бій поблизу с. Никифорове Донецької області, що знаходиться неподалік кордону з Росією. Вони прикривали відступ поранених бійців 30-ї окремої механізованої бригади. Як вдалося з’ясувати, наші рідні загинули під час лобового зіткнення з російським танком. Шансів на порятунок у них не було», – сказала дружина загиблого бійця Ярослава Антонюка Ніна.
У матері Артема Абрамовича довгий час залишалася надія, що син все ж таки живий. Вона їздила шукати свого сина на окуповану територію і зустрічалася з ватажком ДНР – Захарченком.
Дружина Ярослава Антонюка Ніна та мати загиблого бійця Артема Абрамовича стверджують, що у захороненні двох тіл в одній могилі та неякісній експертизі винні експерти із Запоріжжя.
«Це халатність. Я не можу підібрати тут інших слів. Через певний час після поховання я почала розглядати та вивчати документи. Як потерпіла сторона, у мене є право мати всі ксерокопії документів. Я не дуже на цьому розуміюся, але бачила, що щось не так.
Потім я почала телефонувати до мам інших загиблих, теж з 30-ї бригади, і перепитувати, чи все в них сходиться по документах. Усі відповідали мені, що все є. Але відчуття, що в документах щось неправильно, не покидало мене. Я телефонувала до рідних, говорила, щоб перечитували документи. Весь цей час мене турбувало лише одне питання: чи дійсно це мій син. І це все продовжувалося до тих пір, доки я не знайшла, що 163-го мішечка з останками не існує.
05.02.2015 р. стався збіг в центральній базі ДНК по двох мішечках: по 124-му та 163-му. А ми здали ДНК 17 лютого 2015 р. Відповідно, що вже до цього збігу по двох мішечках повинно бути у центральній базі ДНК. Коли ми в травні отримували висновок ДНК, нам дали по одному 124-му мішечку, і це було основною зачіпкою, що по 163-му мішечку у нас немає експертизи. Потім я вирішила подати на повтору експертизу, інакше я б не змогла з цим жити. Ні в одній школі, ні в одному університеті нас не вчили цьому, а тим паче маму, яка в труні має бачити свого сина, а не в чорних пакетах», – розповіла мати загиблого Артема Абрамовича Світлана.
Також, як виявилося, Артем Абрамович був похований разом зі своїм паспортом. Це була остання річ, яка залишила його відбитки пальців і до якої востаннє торкнулася його мати. Паспорт буде передано до Національного військово-історичного музею України. Розділити горе з рідними загиблих прийшли друзі, рідні, побратими з 30-ї бригади, волонтери, керівник пошукової місії «Чорний тюльпан» та деякі представники влади.
