ПРАВА ЛГБТ У ЖИТОМИРІ – МІФ ЧИ РЕАЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА?

  Невеликий одноповерховий будинок в одному з дворів міста. На ньому немає прапорів, з вікон не долинає гучна музика, а сусідські хлопчаки прибігають питати дозволу зірвати горіхи з дерева, що росте поруч. Усе тривіально і непримітно, за винятком однієї особливості – тут збираються представники житомирської ЛГБТ-спільноти.

  У Житомирі про таке говорити не прийнято. Тут ніхто не збирається на паради, щоб голосно відстоювати свої права. Але 36-річний Максим погодився зустрітися і поговорити про те, як у маленькому місті живеться представникам секс-меншини, чи є в тому щось особливе, яке до них ставлення в Європі і чи змінилося щось після Майдану.

  «У Житомирі доволі велика ЛГБТ-спільнота, але вона дуже прихована. – Розказує чоловік. - За півтора року 250 осіб відвідало наш офіс. Але це, мабуть, лише відсотків 10-15, тому що деякі люди навіть сюди приходити не хочуть, настільки вони бояться засвітитися. Місто маленьке - всі одне одного знають або просто постійно перетинаються, і люди дуже-дуже бояться виходити кудись у світ, і навіть просто заявляти про себе відкрито. Вони можуть жити разом, багато хто буде про них знати або підозрювати, що це люди з ЛГБТ-спільноти, але коли про це в них відкрито питають, вони кажуть : «Ні-ні-ні, ми не такі». У ЛГБТ є дуже великий страх внутрішній, навіть інколи більший, аніж реальний. І суспільство в нас доволі гомофобне».

  Максим - координатор житомирського Queer home і житомирської ЛГБТ-організації. Queer home – регіональне представництво організації «Гей-альянс Україна». Їхня діяльність доволі різноманітна: дискусійні клуби, інформаційні заняття, група з психологом, майстер-класи різноманітних спрямувань, вуличні інформаційні акції з прав людини, вечірки, виїзди на природу, походи. Приходять на збори й гетеросексуальні люди. Всі заходи організовуються на волонтерських засадах. Єдине, на що жаліються – відсутність юриста: «У спільноті, на жаль, і досі немає юриста, який би викладав основи правових знань. А юридичні знання вкрай важливі: що ми відстоюємо, якщо ми не знаємо своїх прав?» 

  «Я ходжу в церкву і не буду обслуговувати ЛГБТ-організацію!»

  Одна із головних проблем, з якою стикаються ЛГБТ – дискримінація.  У декларації прав людини зазначено: «Стаття 7. Усi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї». На практиці ж складається не так, як мало би бути:

  «Якщо ти не говориш про свою орієнтацію, то ти і не відчуваєш ось ці дискримінаційні моменти, – каже Максим. - Але якщо десь у новому колективі відкрито заявляєш про це, то одразу відчуваєш, як змінюється до тебе ставлення: від насмішок до презирливого і навіть до вкрай агресивного. Нещодавно в університеті проводили тренінг по правам людини і дивно так:  добре, чорношкірих поважаємо, до всіх релігій будемо толерантно ставитися, але ЛГБТ – ні. Їх треба вбивати, розстрілювати! У Житомирі з дискримінаційними моментами стикався, коли мене відмовлялися обслуговувати в магазинах, на складах. У нас це в основному пов’язано з баптистами, які говорили: «Я ходжу в церкву, дотримуюся таких правил і я не буду обслуговувати ЛГБТ-організацію». За такий випадок в Європі вкатали б такий штраф! Зараз працюють над оновленням законодавства і хочеться зауважити, що злочин на підґрунті ненависті навіть не прописаний щодо ЛГБТ. Прописаний щодо національності, щодо кольору шкіри, щодо релігії та інше. Ми потрапляємо в ось це «та інше». А ми хочемо, щоб було прописано: за сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю – ось, два словосполучення. Щоб було чітко вказано. У цивілізованому світі за  злочини через ненависть кара серйозна , тому що це розпалювання ненависті в середині суспільства».

  На сьогодні у Верховній Раді вже зареєстрований проект нового Трудового кодексу. І цей документ знову не містить сексуальної орієнтації в переліку ознак, дискримінація за якими заборонена. А це означає лише те, що Україна знову не виконує пункти Плану дій з лібералізації візового режиму. 

  Дівчата-лесбійки теж мріють про фату і білу сукню

  Не менш важливим питанням є укладання шлюбів. Цікавим спостереженням є те, що питанням узаконення стосунків частіше переймають лесбійки. Геї ж до цього ставляться більш лояльно. Максимові 36 і він теж хотів би офіційно створити сім’ю зі своїм партнером, з яким зараз у стосунках. З попереднім він прожив 12 років.

  «Хочу, щоб дозволили хоча б партнерство в Україні. Воно від шлюбу відрізняється тим, що ЛГБТ-сім’ям не дозволяють всиновлювати дітей. Партнерство потрібне нашій спільноті задля якихось практичних речей, наприклад, для передачі спадку в одностатевій сім’ї, бо по закону все віддається колишній дружині/чоловікові  і дітям (якщо вони є). Хоча люди можуть бути давним давно розлучені і абсолютно не спілкуватися або, наприклад, коли один з партнерів потрапляє в лікарню, то другий не може до нього прийти, бо по закону вони один одному ніхто», - пояснює чоловік.

  Нині партнерство дозволене вже в 14 країнах Європи, а одностатеві шлюби - в 10 європейських країнах, а загалом - у 19 країнах світу. 21 липня Стразбурзький суд зобов’язав Італію узаконити одностатеві шлюби. Якщо це рішення набуде чинності, то воно стане обов’язковим для всіх країн, що входять до Ради Європи, відповідно і для України теж. 

  «У нас не може бути дітей «по зальоту»

  Чи дозволяти одностатевим парам всиновлювати дітей – питання чи не найбільш дискусійне. 15 країн дали дозвіл на всиновлення одностатевими парами дітей і в 2-ох країнах діє дозвіл на всиновлення дитини партнера. Українські ж ЛГБТ-сім’ї знаходять свої способи вирішити це питання:

  «Побутує думка, що дітям в одностатевих сім’ях жити краще, так як у нас не може бути дітей «по зальоту», - пояснює чоловік, - тобто, коли люди вже точно дозріли, вони обдумують варіант заведення дитини: чи вистачить фінансів, розподіляють обов’язки.

  Сучасні ЛГБТ-пари часто роблять так: хлопець-гей зустрічається з однією або з парою дівчат-лесбі, і вони за допомогою штучного запліднення заводять дітей. У Житомирі пар, які мають дітей, небагато. Є дві, які стали батьками таким от чином.

  Я теж хотів би мати потомство. У мене навіть минулого року були такі переписки з однією парою, в яких вже є дитина. Одна з жінок - мама, але інша теж хоче народити. Проте, вони зі східної України, зараз переїхали в Київ, і тепер їм вже не до дітей. А взагалі, я вважаю, що перед тим як ставати батьками навіть таким способом, все одно треба поспілкуватися з майбутньою матір’ю, домовитися про те, як будемо виховувати дитину.

  На практиці ж зараз виходить, що, зазвичай, ЛГБТ-пари виховують дітей від попередніх шлюбів. В основному, це дівчата. Чоловіки можуть хіба що бачитися зі своїми дітьми, але малеча все одно лишається з мамами. Я сам бачив приклади, коли діти від перших шлюбів живуть в одностатевих сім’ях. І абсолютно нормально живуть, розвиваються, отримують освіту. Єдине, що на цих дітей дійсно тисне – це гомофобія суспільства». 

  Прайд і парад. Різниця є

  Одна з причин негативного ставлення до секс-меншин – гей-паради. В Україні, як і в багатьох інших країнах, де ще існує серйозна дискримінація ЛГБТ, вони не проводять. Більш того, більшість самих представників ЛГБТ вважають, що така форма - яскрава та карнавальна - недоречна для їхнього нинішнього стану. В нашій країні у рамках прайдів (від англійського "гордість") ЛГБТ регулярно намагаються проводити публічні заходи - Марші Рівності. Мета таких Маршів - привернути увагу суспільства до того факту, що права частини громадян України не дотримуються. Тим не менш, навіть Марші постійно стають мішенню для агресивно налаштованих радикалів:

  «Ми показуємо, по-перше, що ми є і нас багато, а не якась купка у 100 людей по всій Україні, по-друге, ми хочемо показати суспільству, що ми не соромимося бути ЛГБТ. Суспільство каже: «Якщо вже ти народився таким виродком, то сиди вдома і не висовуйся», а ми хочемо показати, що ми не виродки, а нормальні звичайні люди. Суспільство має звикнути, що ми є і ми маємо право зібратися – це наше право, яке записане в конституції. У Житомирі поки навіть важко уявити проведення гей-прайду. Не через гомофобів, хоча і через них теж, а через те, що ніхто з наших не вийде на подібні акції. Люди звикли бути в підпіллі – все своє життя підлаштовували так, щоб про них ніхто нічого не знав, і тут їм кажуть, що все вже добре, все змінилося, ми йдемо в Європу, можна на вулиці ходити за ручку – люди самі до того ще не готові. На це треба час. Але якщо буде більш дружнє ставлення до ЛГБТ, якщо вони зможуть себе проявляти, то повірте мені, голих парадів ніхто не влаштовуватиме, але якісь цікаві заходи цілком можливо, бо серед нас дуже багато творчих людей. Якби суспільство вміло з нами співпрацювати, то ми б змогли з ними багато чим цікавим поділитися». 

  Ведення діалогу – основна робота

  Звертаються до житомирської спільноти і підлітки. Але єдина робота, яку з ними можуть проводити – тестування на ВІЛ/СНІД. В Європі ж таку молодь направляють до психологів, бо найбільша смертність підлітків саме серед ЛГБТ.

  Наразі основною роботою учасників Queer home є ведення діалогів з людьми і співпраця з міжнародними організаціями, які готові ділитися досвідом. Проте головна ідея, якою ділиться координатор житомирської ЛГБТ-організації така: «Просто говорити про права ЛГБТ – це нонсенс, треба щоб взагалі не порушувалися права людини, не було загальної дискримінації, тоді не буде проблем з правами і дискримінацією ЛГБТ».