Частина людей з Вінниччини знайшла прихисток у Бердичеві (ВІДЕО)

Із районів вибухів на складах боєприпасів біля Калинівки на Вінниччині евакуйовано близько 30 тисяч людей. Частина постраждалих приїхала до Бердичева, де для них організували три пункти евакуації. Люди у переважній більшості у шоковому стані. Багато із них не встигли з собою узяти навіть найнеобхідніше. Зранку небайдужі бердичівляни приносять і привозять потерпілим усе необхідне.

Тетяна Бондаренко та Людмила Сторчак – дві сусідки з Калинівки. Зустрілись після вибухів уже у Бердичеві. Жінки не приховують сліз.

«Хата здригнулась, вікна, а потім вийшли надвір і побачили таке зарево – в небі стріляло! Якраз якось так навпроти нашої вулиці. І в висоту летіли ці снаряди, феєрверк добрий був. Двоє внучат у мене маленьких 4-х і 7-ми рочків, так що встигли вдіти їх і вибігли. Тут дуже гарно прийняли, не очікувала. Поки ніхто не каже, на скільки днів сюди, а от зідзвонюємось, хто там ближче до Калинівки, то кажуть – нема в’їзду в Калинівку», – каже Людмила Сторчак.

«Ми одразу зрозуміли, що це. У нас же там снарядів дуже багато, поряд з нашими домівками, ми одразу знали, що воно таке, бо вікна дрижали, що це справді біда. Ми вирішили піти. Коло Будинку культури були автобуси – евакуація, нас забрали сюди наші містяни. Встигли взяти документи, гроші», – говорить Тетяна Бондаренко.

Заступник міського голови Бердичева Валентина Адаменко повідомила:  близько 12-ї ночі міський голова зібрав працівників виконкому, заступників, службу у надзвичайних ситуаціях. Найпершим завданням було визначати пункти евакуації.

«Визначили три пункти евакуації. Це Будинок офіцерів, який може вмістити 600 чоловік, 400 чоловік – Палац культури і додатково як резерв – стара спортивна школа. З дитячих садочків людей забезпечили матрацами, подушками, ковдрами. Військова частина також забезпечила усім необхідним. Зараз зібрали теплі речі освітяни, громадські організації. Близько пів на першу ночі колона з 50 машин, яку супроводжував заступник начальника поліції, приїхали у Будинок офіцерів. Тут помістилося 100 чоловік, а інших 50 відправили у Палац культури, де їх чекали. Забезпечили чергування швидкої допомоги, надання ліків, робили все для того, щоб люди заспокоїлися. Бо коли вони виходили з машин, було таке враження, ніби дивишся фільм про війну: люди виходили в піжамах, тримали на руках котиків, собак, діти були перелякані, дуже плакали», – повідомила Валентина Адаменко.

У Будинку офіцерів для людей створили всі необхідні умови, зали тут вкриті матрацами, діти бавляться іграшками. Волонтери і міська влада організували для людей харчування, значною частиною продуктів допомогли місцеві підприємці.

Дідусь Андрій Гах із с. Писарівка Калинівського району разом з онуками розповів нам: «Після роботи займався домашнім господарством, попорав, перебирав картоплю, викопану в десять годин. Тільки помив руки, зайшов до хати і чую – бух-бух-бух. Думав, що це піротехніка. Вийшов на вулицю, а там чую вибухи, такі як грім і спалахи. Зрозумів, що це склад з боєприпасами – бомба під нашими оселями.  Пройшло кілька хвилин і почались жахливі вибухи. Вбігаємо до хати – онуки тільки позасинали. Худобу закрили на замок, й нині вони там сидять: дві корови, кури, свині. Відшукали знайомих, вони нагодують. Встигли по каністрі бензину у багажник кинути, зарядне, телефони, води пляшку, і все… Семеро нас з дому виїхало. Дорогою взяли сваху і ще одну сім’ю. Їхали двома машинами. Небо після кожного удару давало сяйво. Шкода дітей, що їх чекає… Я знаю, що там зберігалось, казали, що снаряди лежали під відкритим небом. Їхав цілий потік машин в одному напрямку, не було правого-лівого боку. Солярку на заправках підняли до 35 грн, аби нажитись як на війні, так і на цьому».

Багато людей відмовляються щось коментувати на камеру, кажуть, не до цього. Адже невідомо, що там вдома і чи він ще, той дім, є. Багато людей постійно «на телефонах», кажуть, вже є випадки, що не те, що вікна, а навіть дахи позносило. Люди бояться мародерства, бо вдома лишили все. Чому вибухнули склади боєприпасів – люди здогадуються.

«Знаю, де нема порядку, нема відповідальності, то так і сталось, доступність до цих місць продажних шкур чи непорядних людей, які можуть показати, куди можна кинути щось – це недопрацювання там, на місці, відповідних структур», – каже Андрій Гах.

«Ніколи не думали, що будемо біженцями. Зарево було як гриби, запах сірки. Людей дурять, наче вони дурні і нічого не розуміють, не знають. У країні четвертий рік не зрозуміло що, керівництво державне жирує, статки мають. Де та охорона на складі, камери? Самі біди нам наробили на зиму!» – обурюються люди з Вінниччини.