Анастасія Матов стала частиною Збройних Сил України у віці 18 років. Наразі їй 19, і вона виконує свої обов'язки в Десантно-штурмових військах.

"Коли я укладала контракт і починала своє навчання в БЗВП, мені ще лише виповнилося 18 років. А коли я приєдналася до батальйону і прибула в частину, мені вже був 19", - розповідає Анастасія Матов.

Які твої завдання? Чим ти займаєшся у підрозділі?

Я перебуваю на командному пункті в ролі оператора безпілотних систем. Мої завдання включають взаємодію з іншими підрозділами, управління апаратами та моніторинг нашої розвідки, а також оперативне реагування на події, що виникають у зоні бойових дій, і донесення цієї інформації до вищого командування.

зображення: з особистого архіву Анастасії

"У мене характер будувався більше на чоловічих захопленнях"

Як ти потрапила до армії? Що стало причиною твоєї рішення служити?

Ну взагалі це довгий шлях. Ще коли почалось повномасштабне вторгнення, мені тоді було 15 років. Ми з батьками в перші дні виїхали до бабусі в село, тому що не знали тоді, що буде відбуватися. І чомусь уже тоді в мене всередині заклався такий момент, що в 18 років я піду медиком-не медиком. Я тоді ще за безпілотники нічого не знала і тоді вони ще не дуже були розвинені. Але у мене було таке відчуття зароджене всередині, що я там потрібна. Що воно моє. І взагалі дещо з дитячого віку у мене була зацікавленість не так, як військовою службою, а в принципі зброєю. Мені подобалася форма, мені подобалася зброя, гранати. Взагалі військова тематика.

Мій характер формувався під впливом різних чоловічих захоплень. Ми з друзями постійно грали в асасинів, ніндзя та організовували "війни" з дерев’яними палками. Коли мені виповнилося 18 років, я зрозуміла, що буде дуже корисно вивчити тактичну медицину — це допоможе не лише мені, якщо трапиться небезпечна ситуація, але й іншим, хто може опинитися поруч. Так сталося, що я потрапила в військове середовище, спілкувалася з військовими, навчалася тактичній медицині, проходила курси та отримувала сертифікати. Деякий час я займалася волонтерством і навіть повернулася до гімназії, з якої випустилася, щоб навчати старшокласників, як надавати першу медичну допомогу до приїзду швидкої. І ось одного разу мій знайомий підкинув ідею спробувати дрони. Я спочатку здивувалася: дрони? Що це за літаючі апарати?

зображення: з особистого архіву Анастасії

Я раніше чула, що в нашій країні активно розвивається галузь безпілотних літальних апаратів, і вирішила, чому б не спробувати? Навіть якщо це не буде до душі, я нічого не втрачу. Тож я записалася на курси навчання. Успішно їх закінчивши, отримала сертифікат і зрозуміла, що це дійсно моє. Ця сфера надзвичайно цікава і динамічно розвивається. Саме в той момент я усвідомила, що мої навички, знання та мотивація можуть стати в нагоді армії. Так за пів року я ухвалила остаточне рішення підписати контракт.

Мої батьки усвідомили, що я підписала контракт, коли я повернулася додому з квитками в руках.

Твої близькі?

Спочатку мої батьки дуже насторожено ставилися до моїх намірів. Коли я вирішила взяти участь у перших курсах з тактичної медицини, вони жартували і попереджали: "Тільки нічого не підписуй!" Коли я натякала, що хочу підписати контракт, вони реагували: "Та не вигадуй!" Однак остаточно вони зрозуміли, що я серйозно налаштована, коли я прийшла додому з квитками і сказала: "Мама, тато, я їду в Житомир через два дні." Я направлялася туди, щоб зареєструватися в рекрутинговому центрі і розпочати процес підписання контракту. Тоді мої батьки усвідомили, що це не просто жарт. Відбувалися суперечки, емоційні моменти та запитання: "Навіщо це тобі?" Але тепер все змінюється: вони вже не сваряться зі мною. Вони поважають мій вибір, усвідомлюють його важливість і підтримують мене. Наші стосунки стали набагато кращими.

Як ти можеш оцінити, наскільки важко тобі служити?

Я не скажу, що в мене є якісь фізичні, чи психологічні проблеми. Немає ніякого тиску, немає психологічних проблем. Звісно бувають моменти, коли накриває. Але це буває і у цивільних людей. Тобто це не пов'язано з військовою службою. Мені все ще прикро спостерігати, як захоплюють наші території, як гинуть інші люди. Тим паче, діти. Це не пов'язано з військовою службою. Але це важко. І після того, як ти доєднуєшся до війська, ти розумієш ситуацію набагато краще. І більше тисне той факт, що ти не можеш глобально вплинути на ситуацію. І бувають моменти, що ти стараєшся-стараєшся, а все одно щось не виходить. І ти розумієш, що глобально ти на це вплинути не можеш. Воно все одно відбувається. І починаються думки, типу я роблю недостатньо, мені треба більше старатися. Щоб якось покращити ситуацію мирного населення. Але, самі знаєте, одна людина все не може зробити.

"Нам надають ті ж самі можливості для виконання роботи, що й чоловікам."

В побуті, в цивільному особливо часто гуляє думка, що дівчині, жінці в армії не місце. Навіть іноді лунають абсолютно крамольні думки, що дівчата йдуть на війну, щоб знайти собі чоловіка. Мені хотілося б, аби ти пояснила, що ти думаєш з цього приводу і наскільки це не відповідає дійсності?

Ну я не можу казати за всіх жінок. Тому що не важливо жінка це, чи чоловік. Люди бувають різні. Дійсно, я зустрічала дівчат, які поводили себе дуже некоректно, як для військовослужбовця. Але таких чоловіків навіть більше, я можу сказати. Тому по більшій частині жінку в армії треба поважати, тому що вона сама сюди прийшла. Тобто якщо ви бачите жінку в армії, то її точно не "бусифікували", і не прислали її сюди проти її бажання. Якщо жінка сюди прийшла, значить у неї на це є мотивація і причина, чому вона хоче тут бути. Її не потрібно заставляти щось робити. З мого досвіду, з моїх посестер я знаю, що у нас навпаки є більше бажання, більше мотивації щось робити. Ми самі просимо: дайте нам більше завдань, більше роботи. І жінки вони зараз навпаки, більше хочуть виконувати роботу на рівні з чоловіками.

зображення: з особистого архіву Анастасії

У нашому батальйоні немає проблеми з недооцінюванням жінок або проявами сексизму. Ми отримуємо ту ж відповідальність і довіру, що й чоловіки. Ставлення як з боку колег, так і керівництва є дуже позитивним. Щодо пошуку партнера, то це досить складно. Хто взагалі в армії займається пошуками кохання? Скоріше за все, ви будете рідко бачитися. Якщо ж ти цивільна жінка, а твій партнер — військовий, то під час його відпустки можна провести час разом. А коли обидва служите, то, щоб співпали відпустки, потрібно молитися. Постійно виникає тривога: він переживає за тебе, ти — за нього. Це не є практично. До того ж, в армії не так багато вільного часу, щоб думати про особисті стосунки.

"В силу мого характеру, в силу моєї діяльності я не дуже розглядаю якихось "маміних царапинок"

Де і що користується популярністю серед українських жінок-військовослужбовців? Яких чоловіків ви віддаєте перевагу?

Враховуючи мій характер і діяльність, я не звертаю особливої уваги на тих, кого я називаю "маміними царапинками" — тих, хто ховається і боїться. Я не маю нічого проти ухилянтів, адже це їхній вибір і право. Проте з такими людьми я не хотіла б будувати стосунки, тому що для мене важливо, щоб партнер мав бажання залишатися в Україні і впливати на ситуацію. Навіть якщо хтось ухиляється від служби, але активно займається волонтерством або організовує збори, я поважаю це. Якщо людина підтримує військових і робить щось корисне, це заслуговує на повагу. Якщо ти не хочеш воювати, то допомагай — це дійсно важливо! Адже якщо всі підуть на фронт, хто залишиться, щоб підтримувати країну в тилу?

Чому Колібрі?

О, в батальйоні мені дали позивний "Колібрі" в перші дні мого прибуття. Мій наставник, пан "Булгур", який займався дешифруванням, обрав це ім'я. Це сталося тому, що я прийшла сюди як тендітна 18-річна дівчина, схожа на маленьку пташку. Крім того, я займаюся роботою з дронами, а колібрі - це єдині птахи, що можуть рухатися у вертикальному і горизонтальному напрямках без жодних труднощів. Вони також дуже працьовиті. Як помітили мої товариші по службі, я швидко адаптувалася і втягнулася в роботу. Усі ці риси злилися в мені, і так я отримала позивний "Колібрі". До речі, у нас також є FPV-дрони, які носять таку ж назву.

зображення: з особистого архіву Анастасії

"Сьогодні дрони стали однією з найефективніших систем озброєння в українських збройних силах."

Давайте трохи обговоримо FPV-дрони. Наскільки вони є значущим інструментом у сучасному світі?

Можу стверджувати, що ця зброя є однією з найважливіших на сьогоднішній день. Вона не лише слугує для атаки, а в першу чергу забезпечує підтримку нашої піхоти. Ми постійно здійснюємо моніторинг за допомогою розвідувальних дронів, що дозволяє нам стежити за переміщеннями наших військових і перевіряти їхні позиції. Існують випадки, коли ворог намагається штурмувати наші укріплення. У таких ситуаціях ми зазвичай направляємо FPV дрони та бомбардувальники для надання підтримки. Це включає придушення живої сили противника та ураження мінометів, які ведуть вогонь по нашій піхоті. Навіть при звичайних патрулюваннях певних територій наш літак має бути майже завжди в повітрі. Це необхідно для швидкої реакції в разі виявлення ворога чи його техніки — ми координуємо дії і перенаправляємо ресурси, щоб швидко знищити ціль. Отже, це насправді є підтримка наших солдатів, які перебувають на передовій.

Наскільки на твій погляд швидко розвиваються технології дронові сьогодні в Україні? Чи достатньо чи ні?

Ну взагалі достатньо швидко, але ніколи не буває достатньо. Дуже багато ідей, дуже багато інновацій. Завжди хочеться більшого. Поки ти працюєш, помічаєш якісь недоліки. Хочеться, щоб їх набагато швидше виправляли. Але це все час, це все можливості. Наприклад, деякі проблеми технічно уникнути неможливо. Тому що це фізика, це природа. Зараз дуже популяризується оптика, на оптоволокні дрони. Це дійсно панацея проти радіоелектронної боротьби. Ми дуже любимо оптику. Тому що точно знаємо, що якщо ми направляємо оптику, то вона точно уразить ціль.

Ми підготуємо якісне відео, нас не зупинять. Можемо спуститися на землю та пробратися крізь зарості. У нас чудові пілоти, майже всі з них справжні професіонали. Вони здатні на оптиці здійснити точне попадання в ціль, навіть якщо вона добре замаскована. Тому можу з упевненістю стверджувати, що дрони стали одним з найефективніших засобів у арсеналі української армії. Вони мають величезне значення, і без них ситуація вже не така комфортна.

"Під час нашого руху до позицій автомобіль перевернувся через погані дорожні умови та несприятливу погоду."

Колібрі, поділись з нами якимось незвичайним випадком з твоєї бойової практики. Чи маєш ти такі спогади?

Ми вирушили на виїзд, пов'язаний з логістикою. Завдання полягало в тому, щоб доставити дрони та провіант на основну позицію, а також провести ротацію на запасних пунктах. Це був мій перший бойовий досвід, коли я брала участь у військових діях. Загалом все пройшло досить добре, але під час переїзду до другої позиції наша машина перекинулася через погані дороги і несприятливі погодні умови. У момент перевороту пошкодилася радіостанція, що стало суттєвою проблемою для зв'язку. Проте жоден з нас не піддався паніці. Всі були навчены і готові до таких ситуацій. У нашому батальйоні є психологічна підтримка, і нас не відправляють без підготовки, як "м'ясо". Ми зібрали речі з перевернутої машини і вирушили на пошуки позицій сусідніх підрозділів, щоб зв'язатися зі штабом для організації евакуації. Всі працювали як одна команда, і нам вдалося знайти позицію. Ми підключилися до їхнього Starlink'у, я доповіла про ситуацію, і за нами виїхала евакуаційна машина. В результаті ми успішно евакуювали пошкоджену техніку і всі разом повернулися назад для ротації.

зображення: з особистого архіву Анастасії

"Продовження служби, навіть якщо визначаться якісь кордони"

Як ти уявляєш своє майбутнє?

Для військового це питання є досить делікатним. Я не можу робити жодних прогнозів навіть на найближчий місяць. Мені невідомо, що станеться через місяць. Я вважаю, що служба триватиме, навіть якщо будуть визначені якісь кордони. Я впевнена, що існуватимуть певні підрозділи з безпілотниками, які постійно стежитимуть за ситуацією на цих кордонах. Мені б хотілося залишитися в таких підрозділах і спостерігати за ситуацією, чи не почне Росія знову проявляти агресію, чи не повторить наступ. Я знаю, що такі підрозділи мають бути, і після завершення воєнного стану я б хотіла продовжити службу в них.