Блогер Андрій Шимановський: Всіх, хто порушує законодавство щодо мови, слід направляти на мовні курси.

Агітатор української мови – про TikTok, благодійні внески та державну політику у мовній сфері.

Андрій Шимановський розпочав свій відеоблог у 19 років, ще будучи студентом Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Перше відео, яке він створив для популяризації української мови, було знято під час карантину через пандемію COVID-19. Тоді Андрій не отримував пропозицій щодо зйомок у фільмах або серіалах, тому вирішив створити контент, у якому у цікавій формі розповів би про українську мову. Згодом ця ініціатива перетворилася на мовні курси для тих, хто бажає перейти з російської на українську.

На початок весни Андрій має вже понад 840 тисяч підписників на всіх платформах соціальних мереж (392 тисячі у TikTok, 151 тисячу на YouTube, 227 тисяч в Instagram та 73 тисячі у Facebook). Він зазначає, що серед усіх своїх відео йому найбільше до вподоби ті, де він читає поезію, а також записи зі зборів на підтримку армії. У розмові з "Детектором медіа" блогер поділився причинами, чому вирішив призупинити свої мовні курси, обговорив питання вигорання, хейтерів, своє ставлення до TikTok і ситуацію з українською мовою в країні під час великої війни.

Андрію, раніше ти пропонував курси української мови для тих, хто бажає перейти на неї, а також для популяризації української мови. Останній пост на цю тему на твоїй профільній сторінці в Instagram був опублікований 22 березня два роки тому. Чи актуальні ці курси зараз?

-- Ні. Якраз саме наприкінці березня 2023 року був останній на цей момент набір. Після цього більше наборів не було.

-- Скільки студентів ти навчав за час існування курсів?

-- Припинив рахувати після 20 тисяч випускників. Тобто, думаю, остаточна кількість -- це десь 22 -- 23 тисячі.

Чому ти перестав відвідувати курси?

Я відчуваю втому. Це, напевно, наслідок професійного вигорання. Наразі переключився на TikTok та YouTube. Крім того, я зрозумів, що мені потрібно більше часу для переосмислення концепції мого курсу. Я почав вести їх у 19 років, і через величезну кількість клієнтів у мене просто не було можливості зупинитися і оцінити ситуацію. Вважаю, що моя діяльність була досить результативною. Тепер настав час зупинитися і, можливо, внести деякі поліпшення. Але я вже починаю розглядати можливість повернення до цієї роботи.

У твоєму Instagram-акаунті вже 227 тисяч підписників. Як ти вважаєш, що привернуло таку кількість людей: твої марафони з української мови, чи, можливо, інші аспекти твоєї просвітницької діяльності?

Мій звичайний контент про українську мову надихнув багатьох підписатися на мене. Всі, хто придбав мій курс, зазначали, що їх привернули відео, в яких я пояснюю певні правила української мови або ділюся цікавими фактами. Креативність контенту справила на них враження. Пізніше вони дізналися про наявність курсу і вирішили його купити. Коли я почав отримувати популярність, одне відео могло приносити мені до 10 тисяч нових підписників за короткий час.

-- А коли це відбулося?

Приблизно за рік до початку повномасштабної агресії. Я пов'язую це з настанням великої війни. Саме тоді спостерігався різкий зріст інтересу українців до вивчення рідної мови.

-- Скільки людей на тебе підписалося від початку вторгнення? З яких регіонів вони? Яка географія твоєї аудиторії загалом?

Приблизно 150 тисяч підписників у мене на Instagram. На момент початку широкомасштабної війни в TikTok було близько 300-350 тисяч. YouTube я запустив лише нещодавно. Моє коло підписників охоплює людей з усієї України та з-за кордону. Не можу виділити якісь конкретні регіони, адже навіть на заході країни є бажаючі вивчати українську. Також багато підписників зі сходу, з Донецька, Луганська та Криму. Закордонна аудиторія складає приблизно 15%. Це в основному люди зі Сполучених Штатів, а також іноді з Австралії, Нової Зеландії та Таїланду. Найбільше ж підписників у США, Польщі, Німеччині та Чехії.

Чи виникали якісь незручності у слухачів під час навчання на мовних курсах?

Коли в курсі одночасно навчаються 3–4 тисячі осіб, важко вникнути в усі непередбачувані ситуації. Іноді виникали суперечки про те, хто є справжнім українським патріотом. Щоразу, коли такі ситуації виникали, я намагався втрутитися. Адже всі, хто прийшов, мали бажання вивчати українську мову, і саме це було для мене найголовнішим. Я не хотів акцентувати увагу на політичних розбіжностях, адже у кожного своя точка зору. Час від часу відбувалися запальні дискусії щодо мовних питань в Україні та політики. Я втручався, коли модератори курсу не могли справитися з ситуацією, адже цілий день група сперечалася через якусь одну проблему.

Ти походиш із селища Довбиш, що на Житомирщині. Ти згадував, що основна частина населення там — поляки. І бабусі в місцевому костелі навіть обурювалися, коли служби проводилися українською мовою. Яке враження це справляє на твоїх земляків, коли ти займаєшся підтримкою української мови?

-- Чесно кажучи, не дуже розумію, хто там і як до моєї роботи ставиться. Моя родина і найближче оточення сприймають це все позитивно. Багато інших односельців узагалі не знає і навіть не цікавиться тим, що я роблю, скоріш за все. Може, хтось і знає. Я там досить рідко буваю. Думаю, що загалом земляки оцінюють непогано. Тому що хоч населення Довбиша -- етнічні поляки, та все ж вони народилися в Україні й зростали тут. Ті люди -- нащадки поляків.

Щодо костелу, то наш священник тоді сказав, що одна служба буде польською щодня. І також одна українською. Яку хочете, таку і відвідуйте.

-- Хто твоя аудиторія? Намалюй, будь ласка, портрет свого середньостатистичного глядача.

Найбільшу частку, приблизно більше 50%, складають особи у віковій категорії від 25 до 35 років. Далі йдуть ті, кому від 35 до 45 років, а потім вже молодь – від 18 до 25 років. Мені здається, що понад 70% моєї аудиторії – це люди, які щиро віддані українській мові і мають чітко сформовану громадянську позицію. Вони відвідують мою сторінку, щоб ділитися моїми публікаціями у своєму оточенні та вести дискусії з тими, хто ще не визначився.

Не надто великий відсоток тих, котрі прийшли дізнатися щось нове для себе. В ютубі жінок і чоловіків порівну, в інстаграмі більше жінок, як і в тіктоку.

-- Також ти згадував, що у тебе, як і у будь-якої медійної особи, є хейтери. Що вони пишуть під твоїми відео у соцмережах? Як на них реагують?

У мене, на мою думку, досить лояльна аудиторія. Хоча на Facebook іноді можна натрапити на агресивних коментаторів, я не звертаю на це уваги. Це мене не турбує. Існують люди з альтернативними поглядами, наприклад, прихильники російської мови, які стверджують, що мова спілкування не має значення. Проте моя вірна аудиторія відмінно справляється з такими коментарями. Мені навіть не потрібно втручатися – за лічені секунди з'являється кілька коментарів на підтримку мого контенту.

-- Андрію, раніше ти знімав відеоопитування, коли підходив до людей із питанням, як певне слово правильно вимовити українською, або просив розтлумачити якісь приказки тощо. Нині цього вже не робиш. Чому?

-- Коли починав знімати цей формат, то в Україні подібне робили декілька людей. Підгледів відео жанру опитування у США. Я це почав робити ще до повномасштабного вторгнення, мені воно подобалося тоді своєю новизною. А зараз тих блогерів на вулиці стільки, що їх уже скоро буде більше, ніж простих перехожих. У якийсь момент зрозумів, що такий формат просто себе віджив. Не хочу бути одним із багатьох. Тим більше, що контент такого зразка вже просто прогортують у соцмережах.

Чи траплялися ситуації, коли люди відмовлялися з'являтися на зйомках? Або, можливо, деякі з них проявляли агресію на твоє запрошення відповісти на запитання?

Перед початком повномасштабного вторгнення я проводив опитування в Києві. Під час цього заходу я зустрів росіянина на ім'я Міша, який приїхав з Москви. Він виявив бажання пройти тест на знання української мови. Проте, під час тестування він допустив безліч характерних помилок. Я запитував його про правильні форми: "на Україні" чи "в Україні", "украІнський" чи "український". На всі ці питання Міша відповідав невірно, а потім ще й дивувався, чому його відповіді є неправильними. Згодом моя аудиторія охоче пояснила йому всі нюанси в коментарях. Це було символічно, що саме росіянин настільки вперто був переконаний у своїй правоті.

Все більше людей висловлюють своє невдоволення на соціальних платформах щодо зниження популярності української мови в суспільстві. Чи помічаєш ти сам цей процес? Як ти вважаєш, з чим це може бути пов'язано?

Людям просто не вистачає енергії для подальшого вивчення мови. Відчувається брак сил. Це, на мою думку, цілком природний процес. Питання мови, перш за все, знаходиться в руках держави. Вона повинна встановлювати закономірності, які б змушували громадян володіти мовою, щоб мати можливість нормально працювати та жити в цій країні. Коли людина вивчає українську на такому базовому рівні, вона вже не чинить серйозного опору цьому процесу.

Які кроки повинна вжити держава, окрім прийняття законодавчих актів, щоб остаточно закріпити панування української мови в Україні?

-- Питання дуже широке. Якщо розглядати комплексний підхід, то, як на мене, найперше державі треба подбати про достатню кількість безплатних курсів вивчення української мови для всіх охочих. Крім цього, має існувати система штрафів. У розмірі, як за неправильне паркування. І це все повинні контролювати відповідні органи. Всіх порушників закону треба відправляти на мовні курси. Щоб людина могла покращити свої знання і послуговувалася українською на роботі більш упевнено.

Ще до початку великомасштабного вторгнення Росії ти взяв участь у кількох телевізійних проектах. Одним з них став український серіал "Пес", який згодом був куплений для показу в Росії на каналі ТНТ. Коли ти погоджувався на зйомки, чи був ти усвідомлений, що цей серіал буде продаватися в Росії?

Я не усвідомлював цього. Весь мій фокус був зосереджений на зйомках і сценарії. Тоді я навчався лише на першому курсі університету імені Карпенка-Карого. Про всі нюанси почав дізнаватися лише тоді, коли викладач на заняттях вирішив проаналізувати мою гру в одному з серіалів. І це стосувалося не лише одного проекту. Всі серіали, в яких я знімався в той час, також продавалися до країни-агресора. На той момент я ще не розумів, що брати участь у серіалах, які потім продаватимуться в Росію, — це не зовсім правильно. Моє усвідомлення національної ідентичності прийшло лише за 3-4 роки до початку вторгнення.

Чи отримували ви пропозиції з'явитися в кіно від початку масштабного конфлікту?

-- Знімався у серіалі "Повернення до української мови". Загалом я б залюбки повернувся до кіно. Просто бракує часу. Тільки щоб зробити проби на роль, мені треба два дні попрацювати. Давно не займався цим ремеслом. Тож треба все згадати. Зараз у мене немає роботи. Живу повністю з монетизації соцмереж.

Лариса Кадочникова вирішила не переходити на українську мову під час отримання премії імені Сергія Параджанова. Це викликало різні реакції: деякі вважають її позицію свідченням підтримки "русского міра", тоді як інші наголошують на необхідності не звертати уваги на помилки людини в її літньому віці. Яка ваша думка з цього приводу?

Загалом, позиція Кадочникової зазнала змін. До початку великого вторгнення вона мала чітко проросійські погляди. Однак згодом вона переосмислила свої цінності. На мою думку, найбільшу відповідальність у цій ситуації несуть організатори нагородження. Їхня помилка полягала в тому, що не забезпечили актрисі переклад з російської на українську. Це могло б виглядати незвично, але водночас було б справедливо. Мені шкода, що ми не матимемо можливості побачити іншу грань медалі. Ми не зможемо пізнати Ларису Кадочникову як особистість, яка все ж пережила певні зміни у своєму світогляді.

У твоєму Instagram є декілька роликів зі "співочими зборами" для військових. Чому, на твою думку, сьогодні люди більше реагують саме на креативні формати зборів?

Згодом кількість зборів настільки збільшилася, що у людей виникла своєрідна сліпота до них. І я не виключення. Для мене стало звичним просто прокручувати ці збори. Не з-за байдужості, а через їх надмірність. Важко підтримувати кожен із них фінансово. Тому доводиться шукати креативні способи, щоб нагадати всім, що війна продовжується і не варто забувати про неї.

Яку суму вдалося акумулювати таким чином?

Я не рахував точну суму, але, здається, вона коливається близько десяти мільйонів гривень. Найбільші надходження отримали від мовного курсу, прибутки з якого йшли на благодійні цілі. Протягом усього часу, поки існували курси, я збирав мільйон щомісяця. За перший рік війни з цього курсу вдалося зібрати від 4 до 5 мільйонів гривень. З креативних акцій збору ми отримували різні суми — від пів мільйона до понад мільйон. Це, безумовно, непросто. Іноді вже не знаєш, що вигадати, щоб привернути увагу до зборів.

Минулого року я працював над збором коштів разом зі своїм товаришем по навчанню Максимом Самчиком. Нам вдалося зібрати пів мільйона всього за 3 або 4 години. Відео цього збору отримало більше 100 тисяч лайків у Facebook і кілька мільйонів переглядів. А буває, що створюєш креативне відео, але не вдається навіть набрати пів мільйона.

Ти користуєшся ТікТоком, але в цій платформі також циркулює чимало пропагандистських матеріалів, і деякі країни навіть вирішили заблокувати його через питання збору даних користувачів. Яка твоя думка з цього приводу?

-- Моя мета була -- створити в тіктоку освітній контент. Хотів створити противагу тому, що там зазвичай несеться. Тікток містить ризики, однозначно. Однак у цієї соцмережі великий освітній потенціал.