Бойовий медик Віталій Відішевський має цікаве хобі. "Навіть на фронті займаюся вишивкою" - Стиль життя | Експрес онлайн.

Зображення з колекції Віталія Відішевського.

Тернополянин пригадує, як його мати та тітка вишивали, а він, малий, і собі брався за голку і п'яльця. Згодом здобув медичну освіту, став фельдшером. Під час строкової служби був санінструктором. Щоправда, далі за фахом не працював, трудився на заводі. А ще мав цікаву професію: монтувальник сцени у Тернопільському академічному театрі актора і ляльки. До речі, саме у приміщенні театру й відбулася перша виставка бойового медика.

"Двадцять п’ять років тому я вступив у суперечку зі своєю дружиною, стверджуючи, що займуся вишивкою. Моя дружина Надія - справжня майстриня своєї справи, - згадує 53-річний Віталій Відішевський. - Я не звик відступати у суперечках. Сказав - зробив". Його перша робота була ікона святого Миколая, над якою він працював протягом року і двох місяців.

З того часу пан Віталій створив кілька десятків ікон та вишитих картин, багато з яких він щедро роздарував. Для своїх творів він купує полотно та нитки на ринку, а дружина підказує йому, як обрати відповідне обрамлення та скло для кожної роботи. Майстер розповідає, що раніше використовував вовняні нитки, але через їх схильність до линяння вирішив перейти на матеріали вищої якості, які імпортуються з-за кордону.

Щодо розмірів, то найменша картина тернополянина має 15 на 18 сантиметрів. На ній вишито лелеку, який несе немовля. Найбільша -- ікона "Хрещення Ісуса" розміром 62 на 46 сантиметрів. На одну роботу майстер витрачає близько року. Довго, бо важливі час та натхнення. "Спершу я розмічаю квадратики на полотні та згодом їх поступово заповнюю, -- пояснює Віталій Відішевський. -- Роботу починаю з вишивання найтемнішими нитками, а найсвітліші залишаю наостанок, аби не бруднилися".

...У вересні 2023-го Віталій Відішевський приєднався до ЗСУ, став санінструктором медпункту 151-ї окремої механізованої бригади. Служив на Запоріжжі та Донеччині. "Ми виходили на бойове чергування, забирали поранених хлопців та доправляли на стабілізаційні пункти. Дорогою надавали потрібну допомогу", -- розповідає військовий. Каже, що і на передовій, у нечасті хвилини відпочинку, вишивав. Не полишив роботи й після поранення, яке дістав 10 листопада 2024 року внаслідок атаки ворожого дрона. "Вишивання у мене -- це вже певна залежність. Сподіваюся, добра", -- з усмішкою мовить. У госпіталі на Житомирщині лікарі та медсестри, коли бачили заняття пораненого, -- захоплювалися ним. Побратими реагували стримано. Коли ж пан Віталій приїхав до Тернополя, вирішив організувати виставку в театрі, де колись працював.

На мистецькому заході вдалося зібрати фінансові кошти, які захисник використав для придбання необхідних речей і відправив їх на фронт. Тепер військовий знову готується до відправлення на передову. Він також завершив роботу над картиною з написом: "Господи, благослови Україну та наші родини".