Спочатку це місце було язичницьким святилищем, а згодом перетворилося на православну святиню. Чому ж тисячі паломників прагнуть відвідати цей монастир, і де його можна знайти?

Тригірський Свято-Преображенський чоловічий монастир -- це не просто точка на карті України. Тут, всього за 40 хвилин від Житомира можна потрапити у місце, де кожен камінь пам'ятає п'ять століть бурхливої історії, а повітря просочене особливою енергетикою, яку відчувають навіть скептики.

Що робить цей монастир особливим серед сотень інших святинь? Чому сюди їдуть не лише паломники, а й звичайні мандрівники, фотографи та шукачі незвіданого? "Телеграф" розповість історію, яка вразить вас більше за будь-який історичний фільм.

Історія цього монастиря налічує кілька століть, починаючи з XV століття. За переказами, на цій території колись існувало стародавнє язичницьке святилище, яке було знищене під час хрещення Русі. Перше документальне свідчення про цю обитель датується 1583 роком, коли вона вже стала відомим осередком православ'я на Волині.

Засновником обителі вважають князя Дмитра Корецького, який подарував монастирю землі, бачачи в ньому духовний оплот краю. У 1661 році король Ян Казимир надав монастирю королівський привілей, що підтвердив права на володіння землями та автономію.

Протягом століть монастир зазнавав різних змін і трансформацій. XVIII століття стало періодом його найбільшого розквіту – у 1775 році було зведено новий Преображенський храм, виконаний у розкішному візантійському стилі, який і досі є архітектурною домінантою цього комплексу. Проте XIX століття принесло серйозні випробування: у 1839 році Російська імперія закрила монастир і конфіскувала його власність. Тим не менш, завдяки зусиллям місцевої спільноти, обитель вдалося відновити.

Радянська доба стала найтемнішим періодом: у 1920-х роках монастир знову закрили, будівлі переобладнали під господарські потреби, а реліквії зникали. Але місцеві жителі зберігали пам'ять про святиню.

1993 рік став знаковим моментом для відновлення, адже після отримання Україною незалежності монастир був повернутий релігійній спільноті. Це призвело до швидкого перетворення його на значущий центр паломництва.

Архітектурні особливості Тригірського Свято-Преображенського монастиря вдало поєднують елементи візантійського стилю з традиційними рисами православних споруд. Головний храм, зведений у XVIII столітті, є яскравим прикладом візантійської архітектури: елегантні фасади, куполи, декоративні фронтони та живописні елементи оформлення підкреслюють велич і значимість цієї святині. У зовнішньому оформленні храму домінують світлі кольори, які гармонійно контрастують із зеленими насадженнями навколишніх пагорбів та берегів річки.

На території монастиря, окрім центрального храму, можна побачити збережені монастирські будівлі, келії та господарські споруди, які відносяться до різних історичних етапів. Комплекс також включає в себе укріплені стіни з головною брамою, які забезпечують необхідну ізоляцію та тишу для чернечого життя. Декоративні елементи на фасадах свідчать про прагнення зберегти національні стилістичні традиції, а внутрішнє оформлення створює атмосферу духовного затишку і спокою.

Особливою гордістю монастиря є чудотворна ікона Божої Матері "Тригірська", що нині зберігається у Спасо-Преображенському храмі в спеціально виготовленому кіоті під срібною ризою. Перед образом безперервно горить лампада, запалена вогнем, привезеним з Єрусалиму, що символізує невпинну молитву та духовний захист. Цій іконі приписують численні чудеса зцілень. Одне з найвідоміших з них описане у звіті настоятеля монастиря отця Досифея 1867 року: під час молебню перед іконою хлопчик, який до того був німим з народження, раптом заговорив і заспівав у храмі "Христос Воскрес!".

Завдяки складній історії регіону, переслідуванням уніатів, а згодом і радянських репресій проти православної віри, багато ранніх свідчень про чудеса не дійшли до нас. Однак навіть у найтемніші часи гонінь вірянам вдалося захистити святиню від знищення, і нині місцеві жителі та паломники з глибокою повагою її вшановують.

Вшановування ікони відбувається 7 (20) серпня, на другий день свята Преображення Господнього. У цей день до монастиря приїздить правлячий архієрей, звершується урочисте богослужіння, відбувається хресний хід із іконою. Серед прочан і місцевих вкорінена традиція "підпірнати" під ікону під час хресного ходу, сподіваючись отримати заступництво і благословення. Всі ці звичаї підкреслюють глибокий зв'язок Тригірської ікони з духовною історією Житомирського краю та її значення як сучасної реліквії і символу стійкості православ'я.

Монастир розташований на живописних висотах над річкою Тетерів, тому його варто відвідати не лише для духовного збагачення, а й для насолоди чудовими пейзажами та злиття з природою.

Релігійна служба:

Перед відвідуванням рекомендується перевірити графік, оскільки можуть бути зміни через свята або релігійні заходи.

Дістатися до монастиря громадським транспортом не складе труднощів. З центрального автовокзалу Житомира регулярно відправляються автобуси до села Тригір'я. Час у дорозі становить приблизно 40 хвилин.

Якщо ви плануєте подорожувати на власному автомобілі, маршрут проходитиме через села Кмитів і Глибочицю. Після цього рекомендується звертати увагу на дорожні вказівники або користуватися навігатором. У самому селі невеличка прогулянка живописним пагорбом приведе вас до воріт монастиря.

За свою багатовікову історію обитель стала місцем сили для багатьох поколінь українців, зберігши налаштування на духовність, спокій та повагу до традицій. Побувавши тут, ви матимете нагоду доторкнутися до величі минулого та насолодитися унікальним поєднанням історії, духовності та природи.

Раніше "Телеграф" повідомляв про інший монастир, розташований у Житомирській області. Цей монастир в минулому виконував функції як релігійного центру, так і укріпленої фортеці.