Чому "смачні ласощі" для Трампа стали угодою, яку неможливо засвоїти?

Відносини між Україною та США набувають рис трилера з елементами хоррору. А стандартна для попередніх періодів інституційна співпраця перетворилася на "конкурс капітанів". Сюжет і тему цієї битви неможливо зрозуміти без повернення до першого терміну Дональда Трампа. Саме тоді відбулися події, які зараз безпосередньо впливають на поведінку та відносини головних героїв і події навколо угоди про мінерали.

Відійшовши від основної сюжетної лінії стосунків між Трампом і Зеленським, діалог між Україною та США щодо умов угоди все більше нагадує старий жарт про Чапаєва і Петьку, які керують літаком. Чапаєв запитує: "Петька, а що з приладами?". На що Петька відповідає: "Тридцять!". Чапаєв, здивований, запитує: "А що тридцять?!". Петька відповідає: "А що з приладами?". Виглядає так, ніби всі спілкуються англійською, але кожен зовсім по-різному тлумачить одні й ті ж слова.

Те, що спочатку виглядало як проста пропозиція "смаколика" для Трампа перед виборами — під час візиту президента Зеленського до Trump Tower у вересні 2024 року, стало угодою, яку важко усвідомити.

Розрахунок виявився досить простим для сприйняття — у стилі давньогрецьких дарів. Трампу представили презентацію, що описує "чарівні можливості" видобутку рідкісноземельних металів в Україні, сподіваючись таким чином здобути його підтримку.

Насправді, росіяни займаються аналогічними справами (хоча й з інакшими наслідками) — радник Путіна з інвестицій Кіріл Дмітрієв активно запрошує американських підприємців, близьких до президента Трампа, до участі в проектах видобутку критичних матеріалів та сировини, пропонуючи їм привабливі умови практично за безкоштовно.

У нашому випадку роль, подібну до тієї, що відігравав Давид Арахамія у колі оточення Трампа, було важко переоцінити. Однак, події розвинулися зовсім не так, як сподівалися учасники зустрічі в Trump Tower. Адже між моментом їхньої зустрічі та інавгурацією Трампа, Україна без жодного конкурсу уклала угоду на продаж одного з найбільших виробників титанової руди в Європі — "Об'єднаної гірничо-хімічної компанії" (ОГХК) за 4 млрд грн. Цю компанію придбала азербайджанська компанія Neqsol Holding через свою українську дочірню фірму ТОВ "Цемін Україна".

В активи компанії входять два гірничо-збагачувальні комбінати: Іршанський, розташований у Житомирській області, та Вільногірський, що знаходиться в Дніпропетровській. Додатково компанія має спеціальні ліцензії на видобуток корисних копалин у Межирічному родовищі (три ділянки), Малишевському родовищі (три ділянки) та Селищанській ділянці.

Важливість цього активу легко зрозуміти з того, що ОГХК входить до десятки найбільших видобувників титанових і цирконієвих руд у світі. 2020-го, за даними компанії, ОГХК виробила майже 350 тис. тонн концентратів титанових руд і циркону. Це 4% від усього світового виробництва. Понад 60% продукції 2020 року експортували до країн Азії: 39% -- до Китаю, 12 -- до Японії, 9% -- до Туреччини.

Таким чином, продаж цього привабливого активу "просто під носом" не міг не привернути уваги американців. Це, у свою чергу, не додало позитиву до їхнього ставлення до команди президента Зеленського.

Це ставлення, яке сформувалося ще за часів першого терміну Трампа, було зіпсоване численними історіями, пов'язаними з компанією Burisma, Хантером Байденом, скандалом quid pro quo, спробою імпічменту у 2020 році, а також випадком з комп'ютером Хантера, про який Трамп навіть згадував під час відомої суперечки в Овальному кабінеті. І це лише частина складнощів, що супроводжували взаємини цих двох політиків. Трамп, відомий своєю помстою та пам'яттю на образи, не залишав без уваги ці інциденти.

З таким невеселим минулим у відносинах ми вступили в нову "золоту еру" Трампа та його відомої команди. Це період, коли пропозиція України, що розглядалася як "дари волхвів", в уяві Трампа трансформувалася на можливість забрати Палестину. Звичка.

Таким чином, розрахунок ґрунтувався на сподіванні на удачу. І в цьому випадку удача могла зіграти свою роль. Трамп потребував символічного жесту від України, що могло б підвищити його імідж серед виборців. Проте на Банковій не усвідомили, що це — той момент, і що слід терміново скористатися можливістю, запропонованою Скоттом Бессентом з його "чудовим" рамковим проектом угоди про надра. Цей проект, принаймні в порівнянні з останньою версією, дійсно виглядав вражаюче. Але... У президента був інший пріоритет. Пріоритет у вигляді гарантій безпеки.

І Бессента спровадили, залишивши у нього відчуття зневаги. Відмовилися від доопрацьованого сторонами тексту, що був підготовлений до підписання у Мюнхені, посварилися з Джей Ді Венсом, "накидали на вентилятор" Трампу... А далі всі бачили кадри незабутньої зустрічі в Овальному кабінеті.

Для багатьох людей така поведінка виглядає "просто неймовірно". Це враження розділяють не лише українці, а й звичайні британці та німці, яким до вподоби, як американці "крутять дулі". Проте, варто зазначити, що їхні близькі та знайомі не стикаються з війною та не ризикують під час нічних атак. Тим не менш, попри негативні реакції європейських суспільств на політику нової адміністрації США, політичні лідери цих країн, принаймні до так званого Дня визволення, уникали публічного конфлікту з Трампом і не виражали відкритої зневаги. Це уникнення відкритого протистояння певний час створювало можливість для маневру.

Нам також було б корисно мати певний простір для маневру у відносинах зі Сполученими Штатами. Зокрема, в контексті переговорів щодо проєкту угоди про мінерали, досягнення збалансованого рішення є неможливим без належного діалогу на найвищому політичному рівні та без спілкування між двома особами, які займають президентські посади.

Без узгодження між лідерами засадничих питань цей проєкт угоди так і залишиться глухим кутом для президента України, бо він написаний саме з цією логікою. Логікою відсутності можливості позитивного сценарію. Логікою сильнішого, якому можна все.

Навіть з побіжного аналізу опублікованого в ЗМІ проєкту документа зрозуміло, що він написаний мовою американського корпоративного права. Технічно він аж ніяк не схожий на міжурядову угоду. Американські юристи просто виконали технічне завдання, яке їм поставила адміністрація Трампа. Отже, текст проєкту "мінеральної" угоди -- це інтерпретація бажань президента Трампа юристами DFC і відомої в США приватної юридичної компанії. І вони не можуть змінити поставлене перед ними завдання.

Отже, у даному контексті мова йде виключно про вже оголошені Україні фантастичні суми допомоги, без уточнення їх точного розміру, а також про не менш абстрактний royalty interest — право на отримання частки доходів від майбутніх ініціатив, зокрема, пов'язаних з видобутком природних ресурсів України.

Загалом цей проєкт шокує закладеною в нього логікою "поглинання" та тригерить нас своєю колоніальністю. Саме тому коментатори тексту угоди в більшості випадків фокусуються на принизливих положеннях щодо повної залежності від США у прийнятті рішень, втрати суттєвої частини суверенітету, необмеженої відповідальності та кардинальної нерівності прав.

Усі наведені коментарі, безсумнівно, мають своє обґрунтування, проте українська переговорна команда фактично позбавлена можливості вплинути на логіку укладення угоди. Шанси на досягнення збалансованого тексту зменшуються з кожною новою версією угоди, яка стає все менш вигідною для нас. Залучення висококваліфікованих американських або британських юристів не покращить ситуацію, оскільки вони також не зможуть змінити ключові умови пропонованої угоди, які визначає саме президент Трамп.

Витік інформації про угоду в західних медіа ще більше ускладнив ситуацію, яку додатково загострили публічні "компліменти". Кризові відносини, що викликали занепокоєння під час трансляції зустрічі в Овальному кабінеті, тепер перетворилися на справжню кризу у процесі переговорів. Сторони, які раніше були союзниками, стали опонентами, позбавленими довіри та взаєморозуміння.

У новітній історії України траплялися кризи у відносинах із США. Так, на початку 2000-х за президентства Леоніда Кучми ми опинилися у вирі "кольчужного скандалу". Корифеї міжнародної політики із жахом пригадають ті часи. Цей скандал вартував Кучмі втрати політичного капіталу та перетворив його на той час на нерукоподатного у західному світі. Скільки в ньому було правди та брехні, не мало значення для Вашингтона, бо їхня машина публічного знищення була запущена президентом США. І це було визначальним.

Схоже, що нинішні події розгортаються за схожим сценарієм. Шантаж, пов'язаний із можливістю запровадження американських санкцій проти оточення президента України та його команди, виглядає як частина плану, спрямованого на політичне знищення. Проте наслідки, які можуть виникнути від санкцій щодо найближчих радників президента чи від підписання угоди, що обмежує суверенітет України, суттєво відрізнятимуться від скандалу, пов'язаного з "кольчугами". Адже, на відміну від Кучми, який не асоціював себе з Україною, Зеленський сформував образ "Я -- це Україна".

Саме це ототожнення дало Трампу можливість завести наших можновладців на перехрестя з двома фатальними опціями для них і для нас, бо ми в одному човні.

Варто згадати героїв законотворчості під лідерством, зокрема, панів Арахамії та Гетманцева, які в поті чола намагаються врятуватися від хвилі санкцій, що наближається, і героїчно взялися змінювати законодавство для того, щоб створити "суб'єктам господарювання зі Сполучених Штатів" максимально зручні умови. Арахамія і Гетманцев є ініціаторами проєкту постанови Верховної Ради "Про розроблення законодавчої бази для створення преференційних умов діяльності бізнесу країн-партнерів України в рамках Післявоєнного Альянсу", якою пропонується створити рай для американського бізнесу: податкові та митні пільги, спрощені процедури землевідведення, пріоритетний доступ до розробки корисних копалин, прискорені процедури отримання дозволів і ліцензій (включно з можливістю забрати у діючих власників "сплячі" ліцензії), спецумови концесійного використання державного майна, створення можливості управляти стратегічними державними активами, особливі умови для приватизації державних активів і навіть механізм компенсації для інвесторів у разі воєнних і політичних ризиків.

Ці герої, ймовірно, вже мають запевнення MAGA у можливості повернутися до "нормальних стосунків" у наступній політичній реальності в Україні та готують партію "смаколиків" для бізнес-партнерів у США.

І поки ми з обуренням і розгубленістю спостерігаємо за твітами та інтерв'ю Трампа, російський спецпосланник продовжує плести мережу спільних проєктів, розпалюючи інтерес американських акул бізнесу до дармових російських активів, купуючи їхню прихильність і демонструючи повну лояльність.

Російська сторона розраховує на жадібність американців та їх поступове охолодження до ролі глобального миротворця. Вони сподіваються, що Трамп може втомитися від своєї місії як миротворця і звинуватить у цьому Україну. Це для них стало б ідеальним розвитком подій. Тепер виникає питання, як цьому протидіяти і чи можливе вирішення особистісного конфлікту з Трампом. Адже союз із США є надзвичайно важливим для нас.

Вирішення конфлікту відкриє перед нами нові можливості для діалогу з США, дозволяючи використовувати мову MAGA. Ми зможемо вести переговори, підкреслюючи наявність нашого "чудового" шельфу з "вражаючими" запасами газу, що забезпечить американським компаніям можливість реалізувати вашу геніальну стратегію "бури, малята, буріть". У нас також є "прекрасні" підприємства, які виробляють унікальну титанову губку, що є важливою для американської авіаційної та ракетної промисловості. Проте для стабільної роботи нашого заводу необхідно забезпечити деокупацію нашої "чудової" Запорізької АЕС та прилеглих територій.

Отже, ми також будемо змушені здобувати підтримку та покривати витрати, проте це відкриє нам можливість зберегти людей і забезпечити свободу. А це стане ознакою нашої перемоги.