"Неймовірні цифри": 45-річний українець поділився історією встановлення вражаючого силового рекорду.

— Як я готувався до встановлення рекорду з відтискання на брусах? — запитує 45-річний Юрій Балясний, мешканець села Петрівка-Роменська, розташованого в Миргородському районі. — Почав я ще з тринадцяти років. У мене була мрія — мати підтягнуте тіло. Тому вдома завжди були турнік і гантелі, я бігав, присідав і відтискався… Тільки не знав, що це все називається воркаут (усміхається). Ніколи не відвідував спортзали чи тренажерні майданчики. Зараз у мене є тренажери на подвір'ї, а також турнік у квартирі. Вже давно я щодня, і вранці, і ввечері — навіть під дощем чи морозом — у шортах, кепці та спеціальних рукавичках (хоча можу й без них) займаюся силовими вправами приблизно півтори години.

Юрій Балясний, майстер у сфері контрольно-вимірювальних приладів та автоматики в нафтогазовидобувному управлінні "Полтаванафтогаз", став найстаршим учасником команди з восьми спортсменів, які 23 листопада у Дніпрі встановили новий рекорд України. Протягом дванадцяти годин вони по черзі безперервно виконували відтискання на брусах. За цей час команда змогла виконати вражаючу кількість – 51 537 відтискань! Зокрема, вони досягли запланованих 50 тисяч відтискань за 11 годин та 37 хвилин, а в залишилися 23 хвилини додали ще 1537.

В Україні ще не фіксували подібного рекорду. Ініціатори його створення вигадали та реалізували його власноруч.

-- Це максимально екстремальне випробування як для тіла, так і морального стану учасників, -- сказав віцепрезидент федерації Street Workout Гауранітай Шуліка. -- Якщо професійний атлет приходить на майданчик і робить 300 -- 400 відтискань, то це дуже добре. 500 -- це вже стеля! А під час установлення рекорду кожен атлет зробив у середньому 520 підходів і 6250 відтискань! Тобто цифри космічні.

Щоб встигнути виконати заплановані 50 тисяч відтискань, члени команди скоротили час, призначений для відпочинку. Першу п'ятихвилинну перерву вони взяли лише після чотирьох годин роботи, вирішивши не відпочивати щогодини. В результаті, за весь час, вони дозволили собі всього три короткі п'ятихвилинні перерви. Крім того, кожен з учасників мав 20-30 секунд на перепочинок, поки чекав свого черги.

На п'ятій годині змагань троє учасників покинули турнір через різноманітні травми, і для тих, хто залишився, ситуація стала ще складнішою. Проте бруси не давали відпочити!

Ідея встановлення цього непересічного рекорду належить старшому лейтенанту Збройних Сил України, 25-річному Дмитру Косатому з Житомира. Він є неодноразовим переможцем найпрестижніших змагань з воркауту і в даний час виконує обов'язки з фізичної підготовки військових в Оперативному командуванні "Схід". У серпні 2022 року, під час служби на Харківщині, загинув його товариш – молодший сержант 60-ї бригади сухопутних військ ЗСУ Ігор Височенко з Новомосковського району Дніпропетровської області, якому було присвоєно звання Героя України (посмертно). Дмитро пообіцяв родині Ігоря, що в його пам'ять обов'язково встановить рекорд України.

Окрім Дмитра Косатого, до складу команди приєдналися ще троє військових: 24-річний капітан Олександр Рева з Києва, 40-річний військовослужбовець 4-го полку "Рейнджер" ССО Олександр Тітенко з Кропивницького, а також його 38-річний співвітчизник Олександр Стасенко. Крім того, до команди долучилися цивільні: 40-річний тренер з воркауту Юрій Балясний з Кривого Рогу, 19-річний харків'янин Арман Маргарян і наймолодший учасник — 18-річний киянин Михайло Бурлака.

— Це вражаючий силовий досягнення наших відважних хлопців. Хоча їх могло бути більше, деякі вирушили на фронт, щоб захищати нас від агресора, — зазначила Лана Вєтрова, керівниця Національного реєстру рекордів України. Вона висловила вдячність Федерації воркауту України, Оперативному командуванню "Схід" та Силам спеціальних операцій за їхнє партнерство та організацію встановлення рекорду. — Новий командний рекорд легкоатлети вирішили присвятити Ігорю Височенку та всім героям, які віддали своє життя за свободу України.

У ході заходу організували збір коштів для закупівлі станції радіоелектронної боротьби, яка призначена для підтримки військових, що виконують бойові завдання в одному з найкритичніших секторів.

Юрій Балясний згадує, що Ігор Бабков зв'язався з ним за два тижні до запланованого дня встановлення рекорду.

-- "Скільки разів ти можеш відтиснутися на брусах за годину?" -- запитав мене. -- Я не знав відповіді. Тому наступного дня почав відтискатися на час. У мене вийшло 1260 разів. "А за дві години 2000 разів зможеш відтиснутися?" -- спитав Ігор, дізнавшись про моє особисте досягнення. Я спробував -- зміг. І тільки тоді він сказав мені, що, згідно з умовами встановлення рекорду, відтискання триватиме... дванадцять годин поспіль.

Це вас не налякало?

Я належу до знаку Овна і з малечку вирізняюсь своєю впертістю. Мій життєвий девіз звучить так: "Краще померти, ніж не виконати". Я можу безперервно займатися однією і тією ж вправою протягом місяця, двох чи навіть трьох, поки не досягну результату, і лише тоді можу заспокоїтись. Хоча, можливо, це не завжди на користь. Відданість цьому девізу призвела до того, що я пошкодив зв'язки на лівій руці, і тепер мені доводиться постійно бинтувати її, коли навантажую.

Юрій зізнається, що якби не його син Владислав, то всі його досягнення у легкій атлетиці залишилися б лише в особистій сфері. Спорт завжди був для нього не способом здобуття популярності, а засобом підтримки фізичної форми. Проте, коли син виріс, він почав фіксувати тренування батька на фото та відео, ділитися цим з друзями. Друзі були в захваті і називали це справжнім досягненням. Згодом Владик підійшов до батька з ідеєю створити акаунт у TikTok для публікації коротких відеороликів.

— Я деякий час не хотів цього робити, але зрештою вирішив створити свою сторінку у Facebook, — усміхається Юрій. — І так я став "зіркою" Інтернету. Тепер у TikTok у мене вже 148 тисяч підписників. Завдяки соціальним мережам мене знайшли організатори турніру. Тепер у мене є сертифікат рекордсмена, а місцева газета написала про мої досягнення.

В цілому, зазначає чоловік, змагання стали відмінною можливістю випробувати свої фізичні можливості та силу волі. Крім того, він відчував значну відповідальність за своїх молодших товаришів, адже не міг їх підвести.

-- Спочатку ми взяли досить високий темп, -- знову повертається спогадами у 23 листопада Юрій Балясний. -- Перші дві години кожен з нас робив по п'ятнадцять відтискань за один захід, а потім знизили їх до десяти, щоб було легше. Уже через дві години у всіх долоні покрились кровавими мозолями -- спеціальні рукавички не рятували від них. Боліли м'язи і зв'язки... Однак думок зійти з марафону не виникало. Нас підбадьорювали патріотичні пісні. І нам хотілося підтримати наших захисників і захисниць, щоб вони відчували, що не самі. Цим рекордом ми хотіли показати, що навіть у такі нелегкі часи українці -- найсильніші, а Україна -- незламна.

Ви крокували поряд із партнерами, які були вдвічі молодшими за вас. Які емоції це викликало?

Коли ми вирушали до Дніпра, моя дружина попередила сина, щоб той пильно стежив за мною і, якщо що, одразу викликав "швидку". Вона добре знає, що я дуже витривалий і ніколи не здамся без боротьби, -- усміхається Юрій. -- Але, слава Богу, зі здоров'ям у мене все гаразд. Звісно, коли троє молодих спортсменів вибули з гри після п'яти годин змагань, навантаження на інших зросло. На завершальній годині турніру двоє з них, попри біль, все ж змогли допомогти довести справу до кінця, і за це їм велика подяка.

-- Як ви відновлювались під час коротких пауз?

Хлопці насолоджувалися енергетичними напоями і радили мені приєднатися, але я вирішив утриматися, оскільки раніше ніколи не пробував таких напоїв. Тому обмежився криничною водою, медом та бананами, а також скуштував кілька шматочків домашнього торта "Наполеон", яким нас щедро пригощали родичі Ігоря Височенка.

Юрій не зупиняється на досягнутому:

-- Ми жартома називаємо себе "кишеньковими тиграми", оскільки всі худі й невисокого зросту -- від 165 до 170 сантиметрів, за винятком Олександра Стасенка, який вимахав до 185. Загалом, чим менша вага тіла, тим краще працювати. Я, наприклад, при зрості 170 сантиметрів роками підтримую вагу 70 кілограмів.

Цікаво, що під час обговорення учасники вісімки потужних вирішили продовжити свою співпрацю в тому ж складі. Молодий колектив, який носитиме назву "Титани України", обіцяє на початку 2025 року здивувати українців новим досягненням: по черзі виконати 2025 підтягувань на перекладині. Наразі команда активно шукає спонсора.

Установлення нещодавнього рекорду стало для кожного з них фінансово затратним – витратили близько 10 тисяч гривень. Власними силами довелося покривати витрати на транспорт, харчування, проживання, а також оплату праці двох представників Національного реєстру рекордів України. Приємно, що за оренду воркаут-майданчика у 37-й школі Дніпра платити не знадобилося.

-- Все ж 850 гривень повернулось, -- зазначає Юрій. -- Владислав вів пряму трансляцію із залу протягом восьми годин (чотири години там не було світла) і завдяки переглядам вболівальників трохи "накапало". Тепер думаю, що варто додавати коментарі до відеороликів під час тренувань, які виставляю в соцмережах, щоб вони конвертувалися в дохід.

Відео, створені спортсменом-любителем у соціальних мережах із музичним супроводом, являють собою унікальний жанр мистецтва. Це те, що варто побачити на власні очі. Кожна його вправа супроводжується креативними елементами, які змушують глядача з відкритим ротом захоплюватися можливостями людського тіла. Відгуки свідчать, що багато людей знаходять у цих відео натхнення займатися спортом, прагнучи досягти такої ж досконалості у своїй фізичній формі.

Люди просять викладати більше такого "кіно", дехто просить бути їхнім персональним онлайн-тренером.

Сусіди почали звертатися до нього з проханням стати тренером для їхніх дітей.

Загалом Юрій Балясний повернувся з Дніпра зарядженим новими ідеями. Сьогодні мріє вже про те, щоб отримати звання кандидата у майстри спорту міжнародного класу й офіційно зареєструвати особистий рекорд України. Раніше про це не задумувався, а тепер зрозумів, що давно до цього готовий. Його результат з утримання тіла переднім висом на турніку і висом над собою сягає 30 секунд, що більше на шість секунд, аніж потрібно для підтвердження звання кандидата у майстри спорту. Починав два роки тому з... нуля секунд. Спочатку думав, що це взагалі нереально. Але потім удалось протриматись дві секунди. А тоді п'ять...

Раніше займався важкою атлетикою та піднімав гирі, а тепер тренується тільки з власною масою.

Юрій без зусиль виконує півсотні підтягувань на турніку.

Утримання кута на перекладині лише з допомогою двох пальців – це його візитна картка.

Щоденний забіг на три кілометри стає для мене своєрідним ритуалом.

Цікаво, що після того, як Юрій встановив рекорд, йому довелося кілька днів пропустити тренування. Виявляється, не лише його руки, а й ноги були надто втомлені через численні спригування з брусів. Але з часом, поки його долоні гоїлися, він почав займатися бігом і виконувати присідання. Лише через два тижні він зміг повернутися до звичних тренувань.

Я запитала Юрія, як йому вдається підтримувати стабільну вагу, і він зізнався, що не дотримується ніяких дієт. Лише з середини грудня до середини квітня він уникає борошняних продуктів, солодощів та солодких напоїв. Натомість, він замінює їх на банани, яблука і мед.

Два кілограми — це той зайвий вантаж, з яким чоловік намагається впоратися. Але як можна боротися? Навесні до його звичних тренувань додаються роботи по дому — догляд за городом, обслуговування великої пасіки, клопоти з курями та свинями тощо. І коли ці заняття завершуються, до зими часто додається ще кілька зайвих кілограмів. Тому в грудні спортсмен зазвичай дотримується режиму, що обмежує споживання цукру та борошняних виробів.

За словами Юрія, вага від сала і свинини не збільшується. Він точно знає, про що говорить, адже є лідером серед колій у Петрівці-Роменській та сусідніх селах. Розрахунки за колій зазвичай здійснюються свіжиною, яка майже протягом усього року залишається на столі його родини.

Юрій також має чітке переконання: систематичні фізичні тренування позитивно позначаються на емоційному стані. Тому жоден з його колег не може згадати випадок, коли він вдавався до підвищення тону.

Чоловік абсолютно втратив спогади про те, як це - бути хворим.

Воркаут — це спортивна активність, яка не потребує великих фінансових витрат для занять, — ділиться своїми думками новий рекордсмен. — Я сам дотримуюсь здорового способу життя і прагну, щоб якомога більше людей приєднувалось до цього руху. Загалом, раджу всім виділяти хоча б 15-20 хвилин щодня для простих фізичних вправ, і вже через кілька місяців ви зможете відчути позитивні зміни.

Мій перший учень — це мій син. До його п’ятнадцятого року я активно заохочував його займатися спортом, а тепер він із задоволенням виконує ті ж вправи, що і я. Під час навчання в старших класах мій син неодноразово займав перші місця на районних змаганнях із підтягування на турніку. Його особистий рекорд становить 35 підтягувань. Нещодавно встановлений командний рекорд ще більше спонукає його до нових досягнень.

До нашої родинної компанії долучився Артьом Куриленко — друг мого сина та син мого приятеля Олександра Куриленка, який tragically загинув на фронті в квітні 2022 року.

Артьом став для мене своєрідним другим сином. Я намагаюся підтримувати його, як справжній чоловік. Моя роль у встановленні рекорду також була віддана на пошану його батькові...