Китай як окремий вимір, або ковток іншого (ФОТО)

Зрозуміти життя в іншій країні можна лише на контрастах зі звичним. За 10 днів їх було доволі.

Китай приймав чималу українську делегацію (до складу групи із 35 осіб включили нардепів, науковців, представників Мінкульту, Нацради з питань телебачення та журналістів різних видань). Приймали з притаманною китайському народові гостинністю, пропонували найкраще та демонстрували найцінніше. Поїздку організували посольство Китаю в Україні та прес-канцелярія Китайської Народної Республіки.

Переліт з Києва до Пекіна тривав майже 10 годин. Перше, що вражає вже на виході з аеропорту – аромат квітів. Приїхали поночі, тож зрозуміти джерело запаху вдалося пізніше: на вулицях Пекіна квітнуть мільйони троянд! Кущі високих руж висаджені на узбіччях доріг, обабіч тротуарів і просто між будівлями. Розкішні та доглянуті й ніким не псовані!

ПОКАРАННЯ ЗА ЗІРВАНИЙ БУКЕТ НЕМАЄ!

Захват гостей трояндами тішив місцевих перекладачів, а запитання про міру покарання за збирання букетів змусило розгубитися говіркого супроводжуючого. Йому були невтямки моє прагнення з’ясувати, як покарають, якщо нарву квітів. Вочевидь, у місцевих таких задумів не було! Спільне китайці цінують і поважають працю одне одного.

У Китаї відповідально ставляться до персональної безпеки: у готельних номерах – кілька телефонів для зв’язку з рецепцією. Навіть у ванній та біля унітазу! Тобто, почитавши цікаву статтю, можна не лишатися в задумі наодинці, а легко почати обговорення-дискусію із сусідом з іншого поверху. Якщо серйозно: зле може стати будь-коли, тож покликати на допомогу можливість є. У шафах, поруч із халатом та капцями, – бокс індивідуальних засобів захисту на випадок загазованості повітря (як на уроках цивільної оборони).

ВОДОПРОВІДНА ВОДА – СМАЧНЮЧА!

Попри готельну пропозицію у формі кількох пляшок питної води, мусила скуштувати і протестувати. Вода з крану тече смачна, без присмаку хлорки чи іншої хімії, ніяких сторонніх запахів не відчутно. Загалом, на чай цілком годиться.

ЧАЙ – окрема легенда Піднебесної. Тамтешній напій зовсім різниться від звичних нам. За півтора тижні нас частували найрізноманітнішими трав’яними напоями. ЛИМОНУ ТА ЦУКРУ У ЧАЙ НЕ ДОДАЮТЬ. Натомість, нам пропонували зелений, який подають із сіллю, маслом, гострими приправами, молоком та медом. У Тибеті найпоширеніші такі способи приготування чаю: у казан із заваркою під час кипіння поступово доливають крижаної води. Перед подачею цей напій підсолюють. Готують зелений чай із маслом та сіллю, як варіант – чай з молоком та сіллю. Цікавий напій виходить від заварювання чаю з додаванням борошна (в обсмажене борошно вливають чайну заварку і сіль). Солодкий готують так: заварюють високогірний чорний чай, додаючи молоко і цукор. На офіційних зустрічах присутнім замість води пропонують горнятка з чаєм, а дівчина з кухликом періодично перевіряє, чи достатньо у вас напою.

Китайці відповідально споживають спиртне. Якщо на обід пропонують горілку, то наливає її офіціант у мініатюрну чарочку розміром з наперсток. Пиво п’ють із фужерів. А от жінку з банкою пива китайці розглядали без прихованого подиву. (Ну, хотілося пива у спеку). Батарея банок спокушала. Але після першого ковтка з бляшанки біля мене зібралося мало не десяток споглядачів, вони здивовано перешіптувалися. Фотографувати це діло, вочевидь, їм не дозволив протокол. А пиво тибетське таки смачне! Для так званого «Лхасового пива» використовують джерельну воду.

Китайська кухня задовольнить усі забаганки. Перші обіди нагадували гру «вгадай мелодію», але голодним не лишався ніхто. Свинину цінують і вишукано поєднують з овочами, бобами і зеленню. Супи тамтешньої кухні нагадують конструктор, коли у м’ясний чи овочевий бульйон можна додавати лапшу (рисову або пшеничну), овочі, зелень, соуси і заправки. М'ясо тушкують у соусах чи смажать на грилі. Часто подають закуски на паличках – це може бути шматок гарбуза, кореня хрону, кальмар чи шкварка – все тушкується у каструльках. Особливий делікатес, яким частували у дорогому ресторані – відварене тухле яйце. А ще китайці варять яйця у міцному чорному чаї (яйце стає коричневим і приємно пахне травами). Який саме чай застосовують, сказати складно, бо у відвар досипають приправи. Залежно від доданих спецій приготовлені яйця також називають по-різному. Так приготовлені яйця зберігаються довше, нам такі давали в дорогу. Цікаво, але за час візиту жодного товстуна в Китаї не зустріла.

Курців серед них також небагато. Чи то через дороговизну (пачка найдешевших цигарок коштує 43 грн (10 юань), чи то через кліматичні особливості. На високогір’ї починається кисневе голодування, тож подиміти нікотином мало кому кортіло. Організатори попереджали, що при переїзді у Лхасу (столиця Тибетського Автономного Округу) варто перейти в киснеощадний ритм. На висоті 3750 метрів над рівнем моря висока ймовірність гірської хвороби. КИСЕНЬ В ТИБЕТІ ЯК ЛІКИ. Саме тому в екскурсійних автобусах стояли великі балони з киснем, подібні в готелі на коридорах, в номерах менші, як необхідний для туристів засіб. Передбачена в готелі і окрема кімната, де недужі туристи можуть всмак надихатися. Більше того, усіх попередили: ванна у перший день приїзду протипоказана (вода припиняє доступ кисню через шкіру). І тут найбільша дивина: там, де на запаморочення, нудоту, посилене серцебиття та слабкість скаржилася більшість групи, я відчувала прилив сил! Після 2-годинної адаптації примудрилася порушити більшість правил перебування новачків (як от швидко ходила, милася і бадьоро розпаковувала валізу) і просто насолоджувалася гірськими краєвидами! Але так робити взагалі не слід. Мені просто підійшов клімат.

Група піднімалась на гірські перевали: на горі Мілла Ямагуті (перевал Миру – 5013 м над рівнем моря) та на горі Гунгашань – 7590 м над рівнем моря (її вважають найвищою горою Тибету). З оглядового майданчика можна побачити пікЦзялайцзілей (7294 м над рівнем моря) та Намча-Барва (7782 м над рівнем моря). Гірські вершини вкриті снігом. І як у казці про 12 місяців: ми сідали в автобус у футболках біля зелених дерев, а виходили в куртках на пронизливий холодний вітер. На таких зупинках затримувалися недовго через різке погіршення самопочуття членів групи. Тоді рятували кисневі балони та трав’яні зміцнюючі настоянки (тибетські ліки від головного болю на основі шафрану). За це диво особлива подяка місцевим гідам. Але неприємні прояви цілком компенсували враження неймовірної величі і мальовничості тибетських гір. Телевізійники встигали назнімати розкішного відеоряду та вдало сфотографуватися.

У ТИБЕТІ МОЛЯТЬСЯ НАВІТЬ ГОРИ. Одразу впадають в око строкаті стрічки на деревах, будинках, стовпах, спеціальних конусних конструкція, тобто всюди, куди можна дістатися. На кольорових відрізках тканини написані молитви. У буддизмі вважається, допоки вітер розвіває таку стрічку, триває молитва. А ще приємно дивує розміщення молитовників на вулицях міст і сіл. По периметру встановлені металеві барабани, всередині яких сувій з текстом молитви. Для звернення до Творця віряни крутять такі барабани, ходячи по колу. Або ж носять маленькі ручні молитовні вертушки – такий же барабан, але в мініатюрі. Допоки є рух, триває молитва. Побували ми й на священному озері Басунцо. Посеред водного плеса височіє острів Хусіньдао. Сюди приїздять молитися й просити родинного затишку і дітей. В озері купатися суворо заборонено. Більше того, не годиться навіть рукою торкатися води. Краєвиди засніжених гірських вершин тут можна споглядати під квітучими сакурами.

У Лхасу ми відвідали палац Потала. Це резиденція далай-лам та візитівка всього Тибету. Палац розташований у центральній частині міста і водночас врізаний в гору. Куди б не їхав у місті, все одно минатимеш цю будівлю. Сотні східців… вже підйом умиротворює і змушує сповільнитися. Знімати і фотографувати святині категорично заборонено. За цим ретельно стежать монахи. Заснований Потала в VII столітті, хоча пізніше частково руйнувався і відбудовувався. Загалом має понад 2 тисячі приміщень. Палац розбудовували поступово, з обранням кожного наступного далай-лами. Кожен з далай-лам має свою кімнату, яка після смерті перетворюється в місце поклоніння і вшанування, де зберігають дари, реліквії, цінності. Інтер’єр дивує та вражає оздобленням та розкошами. Гід неодноразово наголошувала: усі скарби палацу зібрані невільниками (в Тибеті лише півстоліття тому позбулися рабства).

Кімнати далай-лами XIV століття. Духовний лідер нині у вигнанні і про нього воліють не говорити взагалі.

Також ми побували у Джокангу – першому тибетському храмі. Паломники йдуть поклонитися статуї Джово (образу 12-річного Будди Шак'ямуні). За переказами, цю статую привезла в Тибет непальська принцеса Брікуні, одна з наречених царя Тибету Сронцеза Гампо.

Храм-монастир вражає яскравим і навіть строкатим оздобленням. Тут дозволяють фотографувати все, окрім молитовної зали. Охочих туди потрапити сила-силенна. Люди йдуть поклонитися та підтримати вогонь молитов. Там не ставлять свічок. Натомість у великі і малі ємності наливають яловичий жир (яка). Цей жир підтримує горіння тканинних гнотів. Пахне такий вогонь специфічно. На подвір’ї охочі омивають тіло шафрановою водою, вірячи в її цілющість.

Перед заходом у храм віряни здійснюють молитву біля стін: долілиць лягають, аби торкатися землі п’ятьма частинами тіла. Уклін, розпластатися, піднятися. Усе це із промовлянням молитви і жваво. Цей ритуал передбачає 100 тисяч поклонів. Аби не стерти долоні, дехто має металеві накладки на руки та коліна, або підстеляють килимок. Переконана, що така молитва фізично складна і змушує відволіктися від сторонніх думок.

Біля храму розташована висока кругла піч. Там спалюють трави – знак приношення. Гід пояснив, що то особлива трава, зібрана високо в горах, не топтана людиною і твариною. Подібні печі є по всьому місту. Від згоряння трав поширюється приємний аромат. Тибетці уважні до запахів. Різні трави та масла розкурюють і в будинках, готелях, ресторанах.

Самі тибетці – відкриті, привітні та гостинні. Через гірський клімат часто виглядають значно старшими свого віку. Чимало з них постійно носять маски на обличчі (медичні або спеціального покрою). Кажуть, що то для очищення повітря. Я того не зрозуміла зовсім, бо повітря в гірському районі чисте і свіже, викидів чи пилу не відчувається.

ТЕАТР НА ПІДНІЖЖІ ГІР. Вразив Тибет театром під відкритим небом, що розташований на околиці Лхасу. Площа театру сягає 25 тис. кв. м. Сцена та глядацька зали просто неба. В основі постановки – легенда про тривалу подорож принцеси Веньчен в Тибет. Масштабні декорації палацу Потала, монастиря Йохана на місце дії виїздять на коліях та змінюються кілька разів. Задіяні табуни яків, коней, кіз та овець (їх проганяли так, що курява стояла). Гра світла на вершині гори створювала відчуття зміни часу та пори року. У постановці задіяно майже 800 акторів! Масштабні номери, хореографія та яскраві вишукані костюми… Одночасно виставу може дивитися більше 4 тисяч відвідувачів, а квиток на це дійство обходиться у 880 юань (приблизно 3500 грн). За ці гроші відвідувачів не тільки вражають мистецтвом, а й пропонують чай та воєнний бушлат (аби не змерзли надворі холодної гірської ночі).

Господарювати на землі в горах непросто. Але завзяття, з яким обробляють поля, поливають та ретельно вкривають плівкою гектари посівів, просто вражає. Ми побували в селищі Щасливому, де вирощують лілії та троянди для парфумерії, ягоди для харчової промисловості, лікувальні гриби для фармації. Чимало всього росте в теплицях з регульованим кліматом. Саме селище збудоване менш як за 2 роки. Туди переселили 250 бідних родин, які можуть працювати в господарстві або в майстернях народних промислів. Так от: на вулицях цього села поруч супутникові антени, молитовні різнокольорові стрічки, сонячні батареї на стовпах і портрети партійних лідерів. Такі ж портрети в оселях та офіційних установах.

ЧАСТО ДЯКУЮТЬ ПАРТІЙНИМ ЛІДЕРАМ. У Китаї та Тибеті багато хвалять Уряд,  владу, партію за розвиток та здобутки держави. Люди принагідно наголошують, що Тибет – невід’ємна частина Китаю і лише в цілісності держави округ може розвиватися.

Як один із доказів – система соціального забезпечення літніх людей. КІЛЬКА ПРИТУЛКІВ ДЛЯ СТАРИХ У КОЖНОМУ МІСТІ. Потрапити туди може самотня людина (без дітей чи рідних) по досягненні пенсійного віку. Та й саме поняття пенсійного віку тут не чітко окреслюють: залежно від стану здоров’я чи сфери роботи можна вийти на заслужений відпочинок і в 50. Пенсії також різняться. А от громадяни, котрі вели приватне сільське господарство і жили з того, вважаються непрацюючими, можуть отримувати 1 виплату на рік (розмір залежить від економічного стану округу). У Тибеті чимало родин, які можуть займатися тільки сільським господарством. Вони торгують м’ясом, шкірами і вирощеними овочами. Середню зарплату гіди окреслювали нечітко: у 5-6 тисяч юань. Це маже 25 тис. грн, або приблизно 1 тис. доларів.

Розвивають у Китаї зелений туризм, в туристичному селі Лулан місцеві здають житло відвідувачам та демонструють місцевий колорит хатнього вжитку. Нам пояснили, що розбудову селища та навіть кожну родину держава підтримала дотаціями. Тут повсюди ходять невеликі стада яків з телятами, чорні волохаті свині з поросятами. Навіть на клумбі місцевого клубу, пробігаючи між припаркованих позашляховиків, пасуться свині. ПОРОСЯТА І ТЕЛЯТА НА ВУЛИЦЯХ РАДУЮТЬ!

Тибетці розповідають, що порівняно нещодавно усіх дітей допустили до безоплатного навчання у школах (наголошують, що в колишньому старому Тибеті – до злиття з Китаєм) освіту здобував лише один із півсотні.

Китайська система освіти передбачає обов’язкові 12 років навчання. НА ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ ДЕРЖАВА ВИПЛАЧУЄ ЩОРІЧНУ ДОТАЦІЮ в 3500 юанів (майже 15 тис. грн). Школи поділяються за ступеневістю. До прикладу, наш перекладач поїхав з рідного села після 6-го класу до містечка вчитися в школі-інтернаті.

Навчальний день у школі триває з 08:30 до 18:00 (допоки батьки працюють), але є 3-годинна. За цей час  діти встигають пообідати вдома і відпочити. А тоді знову на уроки. У Тибетському окрузі діти вчать китайську, тибетську та англійську мови. Діти охоче спілкувалися з гостями англійською і навіть вручили підготовлений малюнок. Навчання у ВНЗ платне, але названі гідами ціни (3-4 тис. юань) дають можливість вчитися охочим.

Окремо про працю. Звісно, мене цікавили умови праці журналістів. Колеги-телевізійники з Китаю кажуть, що заробляють від 6 тис. юань! (понад 20 тис. грн). Проте працюють наполегливо і на відпочинок часу мають небагато. Відпустка молодого журналіста після 1 року праці складає всього 5 днів. Тривалий відпочинок світить нескоро. Пояснюють, що за кожен відпрацьований рік додається 1 день відпустки.

ПРЕСА НА ДЕРЖАВНИХ ДОТАЦІЯХ. У тибетському виданні «Daily Tibet» друкують 3 щотижневі газети, працює сайт, студія інформаційних програм,  наповнюють мобільний додаток аудіоблоками новин (для неписьменного населення). Творчий колектив – 82 журналісти, редактори, коректори. Розповідають, що одна з найактуальніших тем – подолання бідності та розвиток округу. Кожна публікація проходить кілька вичиток-погоджень, тож недостовірна чи неправдива інформація на шпальти не потрапляє. Тамтешня газета коштує менше 3 грн. Технічно та матеріально редакцію підтримує урядова програма.

ІДЕАЛЬНІ ДОРОГИ, ОСОБЛИВО ГІРСЬКІ! Не знаю, чи доведеться тибетському журналісту побувати в Україні, але впевнена: свою публікацію він почав би саме з доріг. З похвали і оди китайському автодору. Не знаю точно, скільки сотень кілометрів ми проїхали за півтора тижні, але впевнено стверджую: ЖОДНОЇ ями я не бачила. І це з урахуванням того, що 7 днів ми їздили виключно гірським серпантином! Клімат гірських перевалів не провокує руйнування асфальтового покриття (у більшості українських міст навпаки). Навряд чи комунальник китайської провінції знає, що таке ямковий ремонт чи тимчасова латка…

ТИБЕТ ВРАЖАЄ… це місце, куди мрію повернутися.

Водночас варто визнати: округ досі лишається мало відкритим для іноземних туристів. Через неспокійну ситуацію на кордоні ретельно перевіряють охочих в’їхати і досить часто відсівають потенційних гостей. Подорож необхідно планувати і бронювати відвідини пам’ятних місць завчасно. Активний сезон туризму починається в червні і триває до жовтня. Залежно від місцевості в країні різниться погода і коливання денних та нічних температур. Культура тутешніх народів, звичаї, побут ваблять туристів, що може сприяти економічному розвитку регіону.