Допінг, манкурти, мандрівники. Найбільші розчарування українського спорту у 2024 році: топ-10 подій.

Sport.ua підкреслює найсумніші моменти року, що минає.

2024-й був для України роком важких випробовувань. Для країни загалом і спорту зокрема. Наша держава вже три роки живе в умовах повномасштабної війни і вже сам факт, що в цих реаліях ми продовжуємо змагатися, виступати в міжнародних змаганнях і проводити національні чемпіонати, вартий дорогого. Тому й до поразок ставимося терплячіше, ніж у довоєнний час. Поразки - супутня частина будь-якого спортивного дійства на рівні з перемогами. Але програвати теж можна по-різному.

Цей підсумковий рейтинг від Sport.ua акцентує увагу на невдачах і подіях, які негативно впливають на наш спорт, його репутацію та майбутні можливості.

На четверте в історії Євро вони їхали, іменуючись "найкращою збірною України в історії". Ще б пак, адже в складі команди Реброва були майстер, якого за 70 мільйонів євро купив "Челсі", воротар чинних переможців Ліги чемпіонів, Пічічі, ще один представник команди-сенсації іспанської Прімери, два оборонці з англійської Прем'єр-ліги та інші чаклуни м'яча, чиї прізвища щодня фігурують у контексті зацікавленості топ-клубів.

Отже, з піднятою головою та впевненістю, вони вийшли на стартовий матч Євро проти румунської команди. Їхня мета – перемога. А Румунія, що вже не має таких зірок, як Ґеорге Хаджі, Адріан Іліє, Адріан Муту чи Крістіан Ківу, вийшла на поле з наміром боротися. І цього бажання виявилося достатньо, щоб здолати "шовкових хлопчиків".

Поразка 0:3 від Румунії стала визначальним моментом для нашої команди на цьому Євро. У наступному поєдинку українці здобули перемогу 2:1 над Словаччиною, а в останньому матчі зіграли внічию 0:0 з бельгійцями. Проте цих результатів виявилося недостатньо, адже вони не змогли компенсувати головну невдачу. "Найсильніша збірна України в історії", яка прагнула завоювати Європу, повернулася додому з приниженням. Деякі гравці, до того ж, знову виявилися в неприємній ситуації, відмовившись брати участь у першій для нашого футболу Олімпіаді, посилаючись на потребу підготуватися до клубного сезону та єврокубкових турнірів.

Що саме вони підготували, дізнайтеся трохи нижче.

Спочатку нічого не віщувало неприємностей. Кияни, демонструючи переконливу гру, двічі розгромили путінських представників з сербського "Партизана" з рахунками 6:2 та 3:0. Це навіть викликало симпатії у більшості українців. Далі, в наступному етапі кваліфікації Ліги чемпіонів, вони здобули впевнену перемогу над шотландським "Рейнджерс". Навіть поразка у фінальному раунді відбору проти австрійського "Зальцбурга" не викликала великого розчарування на фоні попередніх успіхів. Кияни боролися відважно і, здавалося, мали всі шанси на успіх у новому форматі групового турніру Ліги Європи.

Правду кажуть, що риба гниє з голови. Так ось, у випадку з "Динамо" все почалося з чергового геніального рішення менеджменту "Динамо", який вирішив проводити домашні матчі єврокубка в Гамбурзі, цікаво, чому відразу не в Португалії чи Іспанії? Всю осінь тренерський штаб киян жалівся на проблеми з логістикою. З одного боку, це відмовки, але з іншого, раціональне зерно в цих виправданнях є, адже футболісти за постійними автобусними переїздами не встигали відновлюватися.

Та самі футболісти теж не можуть похизуватися тим, що вони зробили все від них належне. В якийсь момент командний механізм банально зупинився і на цьому тлі нівелювалися сильні індивідуальні риси кожного гравця, скажімо, швидкість Кабаєва чи креативність Буяльського.

Шість програшів у шести зустрічах з лише одним забитим голом – "Динамо" стало найгіршою командою осінньої стадії групового етапу Ліги Європи. Поразка з рахунком 0:4 від "Ференцвароша" стала справжнім ударом для цієї команди та її гравців.

Після завершення матчу УПЛ проти "Вереса" репортерка Діана Тригуб зустрілася з автором голу Ванатом та тренером Шовковським на обов'язкових флеш-інтерв'ю. Відповіді обох були сповнені зверхності щодо журналістки. Ванат, зокрема, відповідав на запитання коротко і неохоче, прагнучи якомога швидше піти. Зрештою, вони тут — зірки команди, найкращі бомбардири. Але не можна ігнорувати той вражаючий рахунок 0:4 від "Ференцвароша". І слова Мілевського: "Ви вже набридли. Як щодо поваги до себе? Чому вас ніхто не впізнає на вулицях Києва?"

Не найкращим чином виступають у єврокубках і інші українські клуби. Житомирське "Полісся" вперше проявило себе на міжнародній арені, зазнавши двох поразок від словенської "Олімпії" з Любляни. "Кривбас" не зміг виграти жодного з чотирьох матчів кваліфікації Ліги Європи та Ліги конференцій — спершу програв двічі чеській "Вікторії" з Пльзеня, а потім ще двічі іспанському "Бетісу". Особливе розчарування викликало рішення неіснуючого проекту під назвою СК "Дніпро-1". Ця команда, що виникла на основі легендарного "Дніпра", припинила існування цього літа, однак не повідомила вчасно УАФ про свої плани, точніше, їх відсутність. В результаті "СКД-1" все ще значиться серед учасників єврокубків, отримавши дві технічні поразки за неявку на матчі з угорською "Академією Пушкаша". Таким чином, очки, які здобували лише "Динамо" та "Шахтар", тепер діляться ще на один додатковий клуб, який навіть важко назвати учасником.

Загалом впродовж осені Україна втратила в таблиці коефіцієнтів УЄФА п'ять позицій, пропустивши поперед себе Польщу, Хорватію, Кіпр, Швецію і Сербію. Восени очки з великими потугами у Лізі чемпіонів здобував лише "Шахтар". А показником слабкості сучасного українського футболу є той факт, що явним лідером УПЛ є "Динамо", команда, з якої після матчів групового турніру Ліги Європи не глузує хіба лінивий.

Ще один наш гравець, який зазнав невдачі на Євро, згодом зазнав принизливого фіаско на клубному рівні, ставши центральною фігурою у великому допінг-скандалі європейського футболу цього року. Аналіз проби А виявив у його організмі мельдоній. Враховуючи, як ми раніше висміювали російських спортсменів за використання цього препарату, це виглядає навіть абсурдно. Абсурдно, якби це не було так гірко.

Не хочеться знову порушувати тему різноманітних теорій змови щодо того, як заборонений препарат, який Всесвітня антидопінгова агенція заборонила ще 1 січня 2016 року, міг потрапити в організм гравця, якого "Челсі" придбав у "Шахтаря" за 70 мільйонів євро. Наразі важливо підкреслити, що футболіст Михайло Мудрик ризикує отримати серйозну дискваліфікацію, яка може тривати до чотирьох років, що, в свою чергу, може суттєво завадити його кар'єрі.

У 2024-му український волейбол досяг кількох історичних вершин: чоловіча національна команда України вперше в історії виграла Золоту Євролігу і завдяки цьому отримала право вперше в історії зіграти в наступному році в Лізі націй, найпрестижнішому турнірі на рівні збірних. Та найпарадоксальніше, що гравці, з якими наш волейбол асоціювався в останніх років п'ять, до цих успіхів ніяк не причетні.

Почалося все з того, що керівництво національної Федерації відправило у відставку головного тренера Уґіса Крастіньша. Замість нього ця посада була довірена досвідченому аргентинцеві Раулеві Лосано. Котрий у травні постав перед фактом, що дев'ять основних волейболістів, знайшовши різні аргументи, грати за команду відмовилися. То - Ілля Ковальов, Василь Тупчій, Віталій Щитков, Дмитро Терьоменко, Ян Єрещенко, Тимофій Полуян, Юрій Синиця, Горден Брова і, звісно, екс-капітан збірної Олег Плотницький, якого називають головним ініціатором цього демаршу.

Коріння цього конфлікту беруть свій початок у 2023 році, коли волейболісти висловили намір залишити збірну напередодні чемпіонату Європи та олімпійської кваліфікації, вимагаючи термінової виплати премій за зайняте друге місце у Золотій Євролізі. Додатково, спортсменів обурило те, що тренування проходили не в Ризі, а в Варшаві. Згодом, під тиском негативної реакції суспільства, яке не сприймало їхні вимоги в умовах війни, гравці змушені були переглянути свої позиції. Наразі ж спортсмени залишаються непохитними у своїх рішеннях. Тим не менше, президент ФВУ Михайло Мельник повідомив, що більшість волейболістів готові повернутися до збірної у 2025 році, за винятком Плотницького. Як один із найкращих гравців італійської Суперліги, він заслуговував на позитивну репутацію, натомість опинився серед тих, чиї дії стали предметом осуду.

Останнім часом його обличчя з'являється на численних рекламних щитах. Однак, небагато людей впізнають за усміхненим виглядом цю вражаючу модель. Причина в тому, що між літніми Олімпійськими іграми в Токіо-2021 та Парижі-2024 плавець, котрий мав великі шанси на завоювання олімпійського золота, але в Японії отримав лише срібну та бронзову медалі, помітно втратив свої позиції. Зважаючи на численні фотосесії, часу для тренувань, схоже, у нього не залишалося.

Точніше, спад розпочався після 2022-го, в якому Михайло з національними рекордами здобув бронзу чемпіонату світу на 800-метрівці і золото чемпіонату Європи на дистанції 1500 метрів вільним стилем. Після того результати плавця пішли на спад. І здобуті напередодні Олімпіади в Парижі золото і срібло чемпіонату Європи вводити в оману не повинні. У цих змаганнях не брали участі основні суперники Романчука, а його результати в порівнянні зі встановленими в 2022-му національними рекордами були, м'яко кажучи скромними: золото на 800-метрівці Михайло виграв з часом на 6,15 секунди гіршим від власного еталону, срібло на 1500 м - з результатом на 23,89 повільнішим від рекордного.

На Олімпіаді Романчук взагалі зробив лише один старт - став 17-м у кваліфікації на дистанції 800 м кролем, пропливши на три секунди повільніше, ніж на чемпіонаті Європи, після чого на старт запливу на 1500 м не вийшов взагалі. За станом здоров'я.

Ситуація з дружиною Михайла Романчука є подібною, але з однією суттєвою відмінністю. На Олімпійських іграх у Токіо Марина посіла п'яте місце у стрибках у довжину й не отримала медалі. Це спонукало її ще більше прагнути до успіху в новому циклі, ніж її чоловіка. Спочатку все складалося досить успішно: змінивши дисципліну на потрійний стрибок, у 2022 році Бех-Романчук здобула золото на чемпіонаті Європи, вперше вистрибнувши за межу 15 метрів (15,02 м). В наступному році вона завоювала срібну медаль на чемпіонаті світу та виграла Європейські ігри.

Та до головного старту чотириріччя Марина виявилася банально не готовою і зі скромним результатом 13,98 м посіла 11 місце і ще й болісно відреагувала на запитання одного з журналістів, який запитав, чи відчуває Марина разом із чоловіком відповідальність за витрачені на них мільйони гривень. Атлетка не вибачилася за результат, а сказала, що їй було морально важко постійно знаходитися за кордоном і що "це нормально, що спортсменів, від яких очікували медаль, було виділено більше коштів, ніж на інших".

В підсумку, у справі з Романчуками важливіше не їхні невдачі, а те, що високий рівень внутрішньої конкуренції дозволяє їм не перейматися своєю участю у збірній, відвідуючи змагання, незважаючи на відсутність вражаючих результатів. Цікаво, що зараз, коли розпочався новий олімпійський цикл, немає жодних новин про наміри Марини та Михайла залишити спорт і зосередитися на кар'єрі моделей.

Після завершення Олімпіади український спортивний світ опинився в центрі скандалу, пов'язаного зі спортивною гімнастикою. Одна з установ Міністерства молоді та спорту витратила понад 6,6 млн грн на послуги маловідомої тіктокерки для організації чемпіонату України зі спортивної гімнастики. За цією особистістю стоїть віце-президент Федерації гімнастики України, олімпійська чемпіонка Москви 1980 року Стелла Захарова. Змагання, що проходили в київському палаці спорту, стали своєрідним вшануванням Стелли Георгіївни. Водночас, жоден із провідних українських гімнастів не взяв участі в цих змаганнях, оскільки більшість з них змагалися на іншому чемпіонаті України, що відбувся в листопаді на базі в Конча-Заспі.

Власні заходи, які проводила Стелла Захарова, мають подібний масштаб і характер, і вона займалася цим ще з середини 2000-х років. Іноді ситуації ставали просто комічними: через конфлікт Захарової з національною Федерацією українські спортсмени взагалі не брали участі в її змаганнях, що проходили в Палаці спорту. Проте представники тодішньої влади щедро виділяли їй мільйони для організації турнірів лише для іноземних учасників. Найцікавіше, що Стеллі Георгіївні вдавалося підтримувати цю ситуацію під різними режимами. Лише тепер її діяльність починає привертати увагу громадськості. Проте залишаються сумніви щодо можливого доведення до кінця справи про корупцію.

Ілля Ковтун – ще один атлет, який у 2024 році міг би опинитися у зовсім іншому рейтингу. Він здобув срібну медаль на Олімпійських іграх у Парижі у вправах на брусах і був близький до медального виступу в особистому та командному багатоборствах. Проте всі ці досягнення Ілля разом зі своїм особистим тренером Іриною Горбачевою затьмарила його намір отримати громадянство Хорватії.

Так, всі розуміють, що з керівниками на кшталт Стелли Захарової знайти спільну мову важко. Так, є питання до призначення головних тренерів. Але ствердно можна говорити одне, словами вище згадуваної Марини Бех-Романчук, до речі. Що на спортсменів, від яких очікують медаль, виділяється більше коштів, ніж на інших. Ковтун і Горбачева, м'яко кажучи, не бідували. І ніхто їх з їхнім статусом у жодні рамки загнати не міг.

В цьому аспекті показовим є приклад сімейства Гераскевичів, які вже не один рік перебувають в опозиції до чинної спортивної влади і особисто до нинішнього глави Національного олімпійського комітету Вадима Гутцайта, але жодного разу навіть не обмовилися про те, щоб змінювати громадянство. Більше того, не маючи в Україні жодних умов для розвитку скелетону, Гераскевичі вже спромоглися виховати покоління юних скелетоністів, котре дебютувало в Кубку світу і стане заміною Владиславу Гераскевичу на світовій арені.

Втім, у кожного свої цінності. Ковтун і Горбачева вважають, що це нормально - торгуватися у час війни громадянством країни.

Жіноча і чоловіча баскетбольні збірні України провалюють кваліфікацію на Євробаскет. Чоловіки під керівництвом тренера Віталія Степановського програли всі чотири матчі (Словенії, Португалії і двічі Ізраїлю) і тепер мають лише примарні шанси посісти прохідне третє місце з чотирьох команд. Здивувати має латвієць Айнарс Баґатскіс, який вкотре очолив нашу збірну в переддень нового року. Втім, просто виграти два заключних матчі українцям вже буде недостатньо - треба очікувати ще й на дві невдачі португальців.

Жіночій команді довелося значно важче пройти етап кваліфікації, адже з групи, що складається з чотирьох команд, лише одна команда отримує право на участь у фінальному турнірі. Проте це не є виправданням для провалу в кваліфікації, як це демонструє нинішня команда під керівництвом чорногорського тренера Срджана Радуловіча. З чотирьох перших матчів українки зазнали поразки в трьох (двічі від сербок та один раз від португалок), здобувши лише одну перемогу над македонками, в результаті чого втратили шанси на вихід на Євробаскет вже на ранніх стадіях.