Дві оповіді, що доводять: людяність все ще існує. Як звичайні моменти перетворюються на яскраві промінчики надії.

Листівки, що бережуться, як священні образи.

Найзворушливіші моменти, за словами Юлі, часто відбуваються під час щорічної акції "Таємний Санта". Люди з усієї України надсилають подарунки для підопічних: солодощі, теплі речі й різні гостинці на зразок чашок чи кімнатних капців.

Основна суть в тому, що в кожному готелі можна знайти листівку. Написану вручну. Часто це листи, створені дитячою рукою. Саме ці листівки залишаються з літніми людьми значно довше, ніж солодощі чи теплі речі. У притулках їх зберігають на тумбочках поруч із ліжками, немов священні образи.

"Дуже часто, коли приїжджаєш і спостерігаєш за тим, як змінюються ось ці листівки на тумбочках, то видно, як вони зношуються. Вони десь прим'ялися, десь якась пляма - бо старенькі їх часто крутять у руках", - розповідає Юля.

У одному з притулків для літніх людей у Житомирі жінці, нещодавно евакуйованій з Харківщини, вручили листівку. Подарунки роздавали випадковим чином — всі вони були оформлені однаково, без особистих підписів. Проте саме їй потрапила листівка з побажаннями з Харківської області. Для жінки, яка залишилася без дому, це стало несподіваним і дуже зворушливим нагадуванням про рідні місця.

Для багатьох підопічних звичайний дитячий лист стає безціннішим за будь-який дарунок. Це свідчить про те, що хтось десь пам'ятає про них. Хтось вирішив особисто звернутися до них у письмовій формі.

Юля вважає, що такі листи відкривають шлях до залучення дітей до благодійності. Вони нагадують, що допомога не завжди вимірюється грошима, адже іноді прості вчинки здатні залишити глибокий емоційний слід.

Як чудова ініціатива перетворюється на яскравий промінь надії (зображення надане фондом "Юлині бабусі")

У 2022-му, ще до офіційного запуску фонду, Карпова поїхала з волонтерами в деокуповану Андріївку на Київщині. Це було одне з перших сіл, куди дістались із допомогою. Роздавали все, що мали: продукти, засоби гігієни, дитячі речі. І вже коли в машині нічого не залишилося, до команди підійшов худенький дідусь із хлопчиком.

Микиту оточувала атмосфера невпевненості. Він стояв осторонь, зосереджено спостерігаючи за пакунками, які роздавали волонтери. Хлопчик виглядав так, наче не зовсім вірив у те, що його запрошують. Коли один із волонтерів дістав останній батончик з кишені, Микита обережно його взяв, немов боявся, що це всього лише жарт. В той же час дідусь отримав останній пакет з гуманітарною допомогою, що викликало у нього вдячність.

Під час короткої розмови дідусь розповів, що під час окупації не дозволяв нікому ховатися в погребі - боявся, що той стане братською могилою. Казав: хай краще всі будуть у хаті - хоч шанс є.

Юля повернулася додому і поділилася враженнями від зустрічі, яку вона мала під час ранкового ефіру. Її розповідь вразила слухачів, і люди почали відправляти кошти на подарунки для Микити. Одна мама, яка слухала шоу разом із своїм маленьким сином, вирішила зробити щось більше. Хлопчик зібрав свій Lego у спеціальний лоточок, додав до нього записку і передав пакунок з найкращими побажаннями для Микити.

Під час наступної поїздки команда спеціально завернула в Андріївку, аби передати малому Lego, солодощі й різні гостинці. Він стояв, мовчав, а потім схопив пакунок і побіг - показувати друзям.

Мати Микити віддала волонтерам домашнє печиво, сказавши: "Сподіваюся, він не знатиме, що таке війна. Але мені хочеться, щоб він зберіг в пам'яті цю теплоту."

Пройшло кілька років, але Юля досі пам’ятає свою першу зустріч із малюком. Вона чітко уявляє, як Микита, йдучи селом разом із дідусем, постійно обертається, тримаючи в руках цукерку.