Герой України Євген (Адам) Межевікін висловив думку: "Танки продовжуватимуть бути технікою, здатною визначити підсумок битви."

Використання бронетехніки зросте в міру впровадження ефективних систем захисту.

Ми активно підтримували "Адам", і мені дуже приємно спостерігати за діяльністю підрозділу. Хотілося б обговорити цю війну, її філософські та стратегічні аспекти. Але оскільки ви танкіст, давайте спершу зосередимося на танках?

Не знаєш, з чого почати бесіду з танкістом? Запитай його про танки.

Концепція військових дій зазнала суттєвих змін, і це вплинуло на роль різних видів військ. Яка ж доля танків? Чи залишаються вони основними бойовими одиницями на полі бою?

Танки й надалі залишатимуться важливим елементом, здатним вплинути на підсумок битви. Хоча і не є головною бойовою технікою, вони ніколи не втрачали своєї ролі під час збройних конфліктів. Безсумнівно, це одні з ключових засобів, які суттєво сприятим досягненню перемоги.

Усі кажуть, що це війна дронів: повітряних, наземних, водних. А танк усе-таки, хоч це машина, важко уявити без людей.

Безпілотник дуже важко зробити, якщо не вкладати великих коштів у розвиток напрямку. Я не думаю, що більшість країн світу (наша зокрема) готові вкладати гроші в розвиток бронетанкової техніки. Але засоби, які можуть боротися з безпілотними засобами, з протитанковими комплексами різного типу, розвиваються. На будь-який вид зброї відбуватиметься розвиток захисту від цієї зброї. Тому масовості в застосуванні танків ми вже не побачимо. Але враховуючи досвід і можливості засобів, які можуть боротися проти бронеоб'єктів, можемо сказати, що застосування бронетехніки збільшуватиметься тоді, коли буде дієва система захисту: радіоелектронної боротьби, засліплення, активного захисту. І все це в комплексі.

Зображення: кадр з відео Сергій Жадан та Євген (Адам) Межевікін

Чи вірно я розумію, що в даний момент засоби протипіхотної боротьби випереджають еволюцію самих танків і їхні новітні технології?

Безпілотні системи такий великий крок уперед зробили, що потрібен певний час, щоб наздогнати.

У третій декаді жовтня російські війська знову спробували здійснити прорив у районі Куп'янська, направивши свою групу, в результаті чого було знищено кілька бронетехнік і три танки. Людина, яка не зовсім розуміє військову тактику, може зауважити: "Слухайте, якщо в одному зіткненні знищують вісім бронемашин, це, напевно, свідчить про те, що їхня роль на полі бою не є значною".

Ми дали потужний поштовх у розвитку цього напрямку. Зробили його найбільш перспективним у знищенні ворога та його засобів. І коли ми змушені показувати в інтернеті успіхи безпілотних груп, які знищують ворожу техніку: вона вибухає, розлітається на шматки, відлітають башти, -- люди дивляться і пишаються тим, що роблять внесок, коли донатять на дрони або самі їх збирають. Коли призивають когось у Збройні сили, людина каже: "О ні, я надивився, як цю техніку знищують, я в неї не сяду!". Це як побачиш на відео авіакатастрофи, а потім у тебе літак кудись і ти думаєш -- сідати в нього чи не сідати. Але все залежить від підходу, від планування бою. Командир може врахувати всі сили й засоби, які мають підрозділ, сусіди і старший начальник, і в комплексі забезпечити роботу бронеоб'єктів з екіпажами так, щоб вони виконали задачу й повернулися до свого підрозділу неушкодженими.

Не так багато людей прагнуть стати танкістами, а ще менше бажають працювати з інженерно-розмінувальними машинами. Адже коли ти постійно маєш при собі тонни вибухівки, бажаючих зайняти твоє місце катастрофічно мало. Однак інтернет і телебачення створюють ілюзію, показуючи найвражаючі моменти знищення та ураження, хоча насправді існують і невдалі спроби, про які рідко згадують.

Зображення: Сухопутні сили Збройних Сил України

Наше використання безпілотних технологій значно перевищує їхнє. У ворога це відбувається в масовому масштабі, тоді як ми зосереджуємося на якості. Їхні дрони не так ефективні, як наші. Важливо також розвивати протидію цим засобам, щоб успішно виконувати завдання не лише за допомогою бронетехніки, а й піхоти.

"Західні технології гарантують не тільки збереження самої машини, а й безпеку її екіпажу."

Коли готувався наш великий контрнаступ, почалося постачання західної техніки, багато хто говорив про неї як про панацею. Мовляв, з'являться "леопарди", "бредлі", цю техніку неможливо вразити, вона непереможна, це абсолютно запорука перемоги. Виявляється, вона не безсмертна.

Ця техніка була ідеалізована в певному аспекті. Вона гарантує не лише збереження самої машини, а й безпеку її екіпажу. Завдяки цьому екіпажі залишаються живими навіть після влучань різних протитанкових засобів, будь то керовані чи некеровані снаряди, кумулятивні або осколкові боєприпаси, а також при підривах на мінах різного типу. У порівнянні з радянськими аналогами, ця техніка забезпечує значно більші шанси на виживання для своїх членів.

Це дуже важливо для розуміння того, що саме ми отримуємо, як використовують техніку. Зараз є ідеалізація нових літаків, на які ми чекаємо.

Австралійські танки Abrams для України

У Харкові, на вулиці Сковороди, стоїть будинок, де мешкали співробітники заводу Малишева, зокрема конструктори Морозов і Кошкін, які розробили легендарний танк Т-34, відомий як машина перемоги в Другій світовій війні в радянських джерелах. Схоже, що пострадянське танкобудування значною мірою залишилося в Росії. Чи продовжує ця школа працювати ефективно, чи це лише використання старих радянських моделей?

Танкобудування у нас повністю призупинене, ми не займаємось його виробництвом...

Зображення: надане Тактичною групою "Адам" Євгеном (Адамом) Межевікіним разом із військовослужбовцями цієї ж групи.

Говорячи про російські можливості, варто зазначити, що з 2014 року вони активно готувалися до великомасштабного вторгнення, зосередившись на технологічному розвитку, вдосконаленні засобів спостереження та ураження. Якби конфлікт розвивався швидко або з'явилася тривала пауза, росіяни могли б відновити свої потужності. Однак нині масштабувати такі зусилля стало неможливо, тож вони повертаються до старих радянських моделей, переобладнуючи застарілі технічні засоби. Хоча ведеться виробництво новітніх зразків, акцент робиться на масовість. Вони прагнуть створювати «ремонтопридатну» техніку, щоб її можна було швидко відремонтувати в польових умовах. Проте плани державної оборонної промисловості не виконуються навіть на половину. Основна стратегія переозброєння полягає у модернізації старих машин, які роками стояли на складах або в лісах. Принцип залишився незмінним: якщо з 100 одиниць техніки 50 знищать, 20 постраждають, а 30 все ж виконають поставлені завдання, це вважається прийнятним результатом.

"Рашисти вербують нових людей не для розширення своїх військових сил, а щоб заповнити прогалини. Вони гинуть у великих кількостях, немов таргани після обробки."

Спілкуючись з нашими військовими та командирами, часто виникає ідея про необхідність переосмислення підходів до війни та військової стратегії. Іноді ця думка активно обговорюється в українських збройних силах, а іноді й зовсім ігнорується. Натомість, складається враження, що російські військові продовжують діяти за схемами минулого століття. Чи дійсно ми відрізняємося, чи це лише ілюзія?

Звичайно, ми маємо свої відмінності. У нас немає такої жорстокої автократії чи диктатури, як у тих, хто нас оточує. Люди вільно отримують інформацію, можуть висловлювати свої погляди і протестувати різними способами, навіть у військовій сфері. Ми активно користуємося соціальними мережами — хоча це не завжди позитивно, адже думки можуть бути не конструктивними або навіть використовуватися нашими противниками. Проте військовослужбовці за цю активність не зазнають серйозних наслідків.

Зображення: кадр з відео Сергій Жадан та Євген (Адам) Межевікін

Я навіть не про комунікацію в українській армії. Скоріше про механізми війни, розуміння її стратегії.

Я цілком з цим згоден. Коли вдається об'єднати потужності та ресурси, наявні у військовій частині чи угрупованні військ, стає помітно, як вони активують техніку та використовують її для відправки своїх одноразових рашистів: хтось доїжджає, хтось доходить. У нас такого не спостерігається.

Ядерне стримування, сучасні системи озброєння, військова авіація та бронетехніка. Яким чином Захід відповідає на виклики з боку Москви?

Чому я за людей спочатку почав? Ми собі морально не можемо такого дозволити. А якщо навіть у якогось командира і з'явиться така думка, то він не зможе цього зробити, тому що суспільство йому цього не пробачить. Щось ми собі не дозволяємо з моральних принципів, щось зі страху робити те саме, що й рашисти.

Рашисти знають, що вони військовому піднімуть зарплату, дадуть премію, визначать термін служби, але не скажуть, що майже всі, хто сюди їде, гинуть. Постійно набирають людей не для того, щоб збільшити армію, а щоб заткнути діри. Тому що вони дохнуть, як таргани після обробки. Російський солдат думає, що через рік прийде додому героєм з медалькою, заробить кучу бабла і все буде ок. Знають лише одиниці, що буде насправді. Може, казали тихенько сусіди, родичі. Але вони виходу в ЗМІ не мають. І щоб отримати кошти якісь, будуть мовчати, навіть якщо доведеться чекати.

Зображення: Роман Ніколаєв та Євген (Адам) Межевікін висловили думку, що "Військових необхідно навчати лише професіоналам з реальним бойовим досвідом".

Ви отримали освіту в Харківському інституті танкових військ. Чи вважаєте ви, що ці знання потрібно адаптувати до сучасних умов? Чи варто реформувати освітню систему, орієнтуючись на потреби військових?

Система освіти коригується залежно від досвіду, отриманого підрозділами на війні. Постійно розвивається щось нове. Є структури, які збирають досвіди, зміни в застосуванні сил і засобів певних. Нове опрацьовується. Позитивне, негативне акумулюється і передається в навчальні центри й вищі навчальні заклади, в угруповування тих чи інших родів військ.

Ми пройшли чотирирічний курс навчання в командному фаху, а я, як інженер, навчався протягом п'яти років. Сьогодні, якщо військових офіцерів готувати протягом чотирьох-п'яти років, цього має вистачити, адже програми навчання постійно удосконалюються на основі досвіду, здобутого в умовах бойових дій. Це забезпечить нову мотивацію та залучить інших людей. Коли ми навчалися, армія не користувалася попитом, і багато хто не бачив у ній перспектив. Натомість сьогоднішні студенти усвідомлюють мету свого навчання, особливо офіцери. Це свідомий вибір, і ніхто їх не примушує. Однак для того, щоб успішно засвоїти нові знання, необхідний час. А в умовах війни у військовослужбовців, які мають обмежений бойовий досвід або є офіцерами з цивільного життя, на навчання залишається всього три-шість місяців.

Ймовірно, нас після цієї війни чекає наплив бойових офіцерів до академій, університетів та військових інститутів. Це традиційно відбувається після конфліктів – приходять ті, хто здобув досвід на полі бою і можуть поділитися ним.

Не впевнений. Всі, хто отримав досвід у 2014-2016 роках, з якоїсь причини обрали не йти до вищих навчальних закладів.

А які у вас думки з цього приводу?

Люди, які дійсно воювали та приймали рішення, навчилися приймати рішення самостійно. Коли вони приходять у застарілу систему, де не потрібна людина, яка вміє думати й самостійно приймати рішення, вони не можуть себе бачити в цій системі. А хто пробує туди піти, довго не втримується.

Зображення: кадр з відео Сергія Жадана.

Однак виходить, що це справжнє замкнуте коло. Система залишається незмінною. Проте ви, маючи винятковий досвід і займаючись створенням та трансформацією цієї армії з 2014 року, здатні внести необхідні зміни...

Отже, я вже готовий вступити до університету...

Шановний пане Євгене, я не маю на увазі відправити вас до аудиторії, але мене цікавить, чи в наших військових академіях зараз аналізують досвід, отриманий під час боїв за Донецький аеропорт у 2014 році?

Досвід є важливим елементом навчання. Проте хотілося б, щоб його передавали фахівці, які мають реальний бойовий досвід. Це повинні бути люди, які не лише читають з брошур або статей, а й можуть дати практичні відповіді на запитання учнів. Це було б надзвичайно корисно. Необхідний комплексний підхід. Коли досвід просто передається в навчальні заклади, не всі викладачі здатні його адекватно інтерпретувати і навчити. Ми прагнемо запобігти ситуаціям, коли надісланий досвід не реалізується під час навчання курсантів. Важливо створити мотивацію та відповідні соціальні умови. Наприклад, якщо я проживаю в Житомирі, а мені пропонують викладати в Дніпрі, я готовий поїхати, але маю бути впевнений, що зможу забезпечити житло та перевезти сім'ю. Те саме стосується і навчальних центрів.

Ви нещодавно казали, що навчання за кордоном пройшли близько 100 тисяч українських військових.

Уже більше.

Які переваги приносить це навчання? Іноді можна почути, що ми вже здатні навчати інших, оскільки маємо досвід, накопичений за десять років війни, і що нашій армії вже нічого нового не потрібно вивчати.

Це можуть казати дві категорії: популісти і ті, хто дійсно може навчити. Візьмімо бригаду "Хартія". Вона анонсує два місяці підготовки рекрутів. І вона здійснює цю підготовку. Але збільшити офіційно термін підготовки базової ніхто не може. Тому бригада офіційну підготовку завершує -- і особовий склад продовжує підготовку вже у військовій частині.

Зображення: Євген Васильєв

На це держава не виділяє додаткових коштів. Це відбувається коштом, який самі бригади знайдуть. Бо треба забезпечити приміщення, обладнання, а головне -- інструкторів і викладачів, які вже звільнені з лав Збройних сил (стан здоров'я не дозволяє, вік), але мають досвід. Тобто, крім взводу інструкторів, які є за штатом, такі бригади можуть дозволити собі найняти інструкторів, які будуть додатково займатися з людьми. І це в керівників стоїть у пріоритеті. Це бажання здійснити зміни в підготовці особового складу. І отут справді можна підготувати краще, ніж за кордоном. Ці інструктори мають бойовий досвід, і вони це роблять у себе в країні, і навіть стажування провести можуть майже в бойових умовах.

Навчання за кордоном стало потужною підтримкою для нас на початкових етапах. Коли ворог почав глибоке вторгнення, багато навчальних закладів і центрів припинили свою роботу або функціонували в обмеженому режимі, змушені були переміщуватися. Постійні ракетні обстріли ускладнювали скупчення людей. Щоб забезпечити їх безпеку, треба було створити нові бази — проте для цього бракувало фінансування. Ми змушені були облаштовувати пункти самостійно, використовуючи найпростіші засоби. За кордоном відсутні загрози з боку ракет, а також існує підтримка від коаліції, яка інвестує в підготовку військовослужбовців, оплату інструкторів та логістичні витрати. Критерії, які висуваються в коаліції, значно вищі, ніж у нас. Це має свої плюси, але, звісно, якщо звикнути до таких умов, повертатися до попередніх стандартів буде складніше. Проте це створює можливість для людей максимально віддатися навчанню, відпочити та займатися розвитком.

Однак за кордоном існує безліч перешкод, які ускладнюють можливість організації такої підготовки, як у нас. У них рівень охорони значно вищий. Коли я проводив тренування, для мене було важливо не лише організувати стрільби в русі з переходом між позиціями, а й залучити всі види зброї, що є в підрозділі: міномети, танки, протитанкову артилерію, а також автоматичні гранатомети.

Зображення: Євген Васильєв

Найбільш реалістичне відтворення битви?

З приходом, закріпленням і відступом. І все це супроводжується бойовою стрільбою, причому все відбувається в русі. Щоб реалізувати хоча б частину цього за кордоном, знадобилося б багато місяців підготовки. Багато хто там не може собі дозволити стрільбу з нестабілізованою зброєю під час руху — для них це справжній абсурд. А ми вважаємо, що люди повинні вміти це робити, адже в бою це критично важливо. Вони не зупиняться на своєму М113, щоб зробити кілька пострілів.

Питати, брати дозвіл, щоб можна було стріляти.

Стрільба в русі, зі зміною положень, щоб техніка йшла. У них не в усіх місцях можна копати. Ці постійні перепони не дають реалістичності в підготовці. Але вони змінюються. Ми постійно пропонуємо щось. Крайнє, що я пропонував: не можете копати, будуйте зверху. От як у Серебрянському лісі є заболочені місцевості, там теж не копають, там будують. І ви будуйте. Ті самі окопи, бліндажі ставте зверху. І ви не псуєте своєї природи. Із зеленими проблем не буде. Плюс вони кажуть: тут копати не можна, тут з Першої світової багато снарядів. Тю, думаю, ну, візьміть саперами пройдіться, усе можна повитягувати й знищити. Вони не можуть повноцінно надати нам повітря для використання БпЛА -- домоглися в певних зонах. Застосування засобів зв'язку -- усі частоти розбиті під бізнес, і якщо ти вийдеш на якусь хвилю і створиш перешкоду для їхньої мережі, можуть подати до суду.

Це зовсім інше існування. Вони не усвідомлюють наші обставини, проте усвідомлюють, що агресори не повинні отримати перемогу, і прагнуть до змін. Формуються групи, які мають на меті вплинути на ці трансформації та покращити ситуацію. Ми також виявили, чого нам ще бракує. Тому в кінці року ми плануємо відправити ще більше наших інструкторів до різних закордонних локацій, щоб вони могли забезпечити реалістичний підхід і враховувати всі події на нашій лінії фронту.

Зображення: Євген Васильєв

Ураховувати дійсність.

Насправді за кордоном класно навчатися. Я пройшов би декілька курсів. Повністю забезпечена матеріально-технічна база, імітація різного типу: і звукова, і боєприпаси холості, і імітатори вибухів. Усе, що необхідно для підрозділу. Потрібні екскаватори, умовно кажучи, -- приїде така сучасна техніка, якої ти в житті не бачив.

Забезпечення. Необхідно організувати все таким чином. Ми встановили намети та обігрівачі — не старі буржуйки, як раніше, а сучасні дизельні моделі з автоматичними датчиками температури, які самостійно вмикаються та вимикаються, а також регулюють тепло. Усе облаштовано з комфортом: зручні ліжка, матраци. Що стосується туалетів — це вже не ті часи, коли потрібно було копати ями, як у радянському минулому. Ми привезли спеціальні кабіни, підключили сантехніку, організували каналізацію — і тепер усе працює без перебоїв, є гаряча та холодна вода. Таким чином, ви можете зосередитися на підготовці, не відволікаючись на побутові незручності.

Нещодавно натрапив на вашу інформацію про те, що під час навчання в Україні, в наших навчальних центрах, тривалість підготовки подовжується на півтора місяця. Важливо зазначити, що це не лише більше часу, а й значно розширена кількість знань, які отримують учасники.

Програми зазнають змін. Усі усвідомлюють, що для належної підготовки бракує часу.

Особливо важливо враховувати, що з появою нових видів озброєння та методів ведення бою, військові повинні бути готові їх використовувати, а не навчатися в процесі бойових дій. Тому виникла потреба подовжити навчальні програми. Включити до курсів засоби радіоелектронної боротьби та розвідки, які можуть знадобитися солдатам під час виконання завдань. Також важливо навчити військових працювати з безпілотними літальними апаратами, їх виявленням та тактикою взаємодії. Не менш значущими є питання психології та медицини. Наразі вже розпочато апробацію цього проекту, і я сподіваюся, що в грудні ми отримаємо перші результати.

Це враховує сучасні умови ведення бою. Якщо обставини дозволять, в майбутньому терміни можуть бути продовжені. Ще два місяці.

На завершення: а що, власне, відбувається з "Адамом" та тактичною групою? Якщо це не секрет, можеш поділитися, де вони зараз перебувають?

Спільно з 414 полком здійснюємо бойові місії на Покровському напрямку.