Нові політичні лідери – хто вони?

Соціологічні опитування, проведені в Україні, свідчать про те, що люди втомилися від «старих» політиків. Про це пише професор журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Микита Василенко для lb.ua.

Згідно з результатами опитування дослідницького центру BURI-Україна відповіді на питання: «За яку партію ви ніколи не будете голосувати?» розподілилися таким чином:

• Опозиційний блок (Юрій Бойко) – 74%
• БПП «Солідарність» (Петро Порошенко) – 70%

За результатами цього ж опитування, краще йдуть справи в інших парламентських партій і їхніх лідерів.

Олег Ляшко і його Радикальна партія мають антирейтинг – 58%, «Самопоміч» з Андрієм Садовим на чолі – 52%. Та й непарламентські партії, очолювані відомими політиками, не можуть похвалитися всенародною підтримкою. Так, за об'єднання правих партій на чолі з Олегом Тягнибоком ні в якому разі не проголосують 52% виборців, партію «За життя» Вадима Рабіновича категорично відмовляються підтримувати 44% електорату, а «Громадянську позицію» Анатолія Гриценка – 39%.

При цьому варто зазначити, що дослідження, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» і Центром Разумкова, констатувало, що більше 60% українців вважають, що країні потрібні нові політичні лідери. Серед потенційних «новачків» респонденти називали Святослава Вакарчука, Володимира Зеленського, Іллю Киву, Віктора Чумака.

На думку респондентів, нові лідери повинні бути некорумпованими, чесними і захищати інтереси простих людей.

Тож які шанси у лідерів громадської думки дістатися рівня впливових політиків, що визначають майбутнє країни?

З шоу-бізнесу – у владу?

Парадоксально, але факт: зараз соціологи віддають перевагу в цьому плані людям, які не тільки не є політиками, але й ніколи не позиціонували себе такими. Йдеться про Святослава Вакарчука та Володимира Зеленського. Вакарчук, правда, після Помаранчевої революції спробував себе як народний депутат, але швидко розчарувався і склав із себе повноваження.

Сьогодні Святослав Вакарчук також не виявляє особливої активності на політичному фронті, обмежуючись рідкісними заявами «на загальні теми»: наскільки шкідлива корупція, права людини тощо. Можливо, ситуація зміниться після Дня Незалежності: за деякою інформацією, 24 серпня під час концерту «Океану Ельзи» на Майдані Незалежності Вакарчук заявить про свої президентські амбіції. Але поки системної роботи з електоратом Святослав не веде. А значить, його відносно високий рейтинг – це всього лише «аванс» довіри від виборців. І якщо з часом з'ясується, що Вакарчук пропонує електорату лише своє ім'я, не маючи ні програми дій, ні власної команди, – цей аванс цілком може розтанути.

Ще складніше йдуть справи у Володимира Зеленського. Якщо не брати до уваги жартів на політичні теми, які лунають з екранів телевізорів у його виконанні, ніякої політичної активності з його боку не спостерігається. Зеленський і товариші, правда, зареєстрували партію «Слуга народу», проте займатися серйозним партбудівництвом не поспішають – у партії немає ні потужних регіональних організацій, ні організаційного та фінансового ресурсу. А сам Зеленський не поспішає презентувати народу ні програму дій, ні команду, з якою він цю програму має намір реалізовувати. Ба більше, він навіть не озвучує поки своє бачення основних шляхів розвитку України. Зрозуміло, до виборів ще далеко, і Володимир цілком може заповнити ці прогалини. Але поки все виглядає так, що можлива участь в президентських виборах для нього – лише один з елементів власного естрадного шоу.

Політики «без минулого». Але з майбутнім?

На відміну від «шоуменів» Вакарчука і Зеленського, «чисті політики» Кива і Чумак вже вибудовують системну роботу з виборцями. Обидва політики активно їздять країною, проводять зустрічі з виборцями, є частими гостями ефірів на українських телеканалах.

Віктор Чумак отримав деяку популярність завдяки тому, що очолював антикорупційний комітет в парламенті попереднього скликання. Саме його напрацювання дозволили створити в Україні НАБУ, САП і Антикорупційний суд. Сьогодні Віктор Васильович активно використовує антикорупційну риторику в роботі з виборцем. Певні дивіденди ця риторика цілком може принести – тема боротьби з корупцією завжди знаходить живий відгук з боку електорату. А Віктор Чумак ще й може пред'явити реальні результати своєї роботи на цій ниві, як ми згадували вище, він є одним із розробників законів про НАБУ і САП. Однак у Чумака є серйозна проблема: він зі своєю програмою грає на електоральному полі, яке вже зайняв Анатолій Гриценко.

Чи є у Віктора Чумака шанси витіснити звідти такого потужного конкурента? Неможливих речей в політиці, звичайно, не буває, але на сьогодні його шанси на це дуже примарні. Передусім тому, що Віктор Васильович відчуває певні проблеми з будівництвом своєї партії «Нова хвиля». Вибори з кожним днем наближаються, а створення цього проекту все ще перебуває на стадії «політичних консультацій» і «вироблення єдиної позиції». Тим часом для того, щоб претендувати на серйозний результат на виборах, необхідно мати розгалужену партійну інфраструктуру. Чи встигнуть Чумак із соратниками створити її найближчим часом – велике питання.

Ілля Кива свою Соціалістичну партію розвиває набагато успішніше. СПУ вже встигла створити міцні організації в більшості областей України. На чолі цих організацій стоять люди, мало відомі в Києві, але досить популярні в своїх регіонах. Сергій Чередниченко – у Полтаві, Кирило Стремоусов – у Херсоні, Сергій Голяка – у Житомирі, Олександр Сапунов – у Чернівцях, Сергій Возний – у Київській області... Всі ці люди можуть істотно вплинути на електоральну підтримку свого партійного лідера. Тому зростання його рейтингу вже найближчим часом досить імовірне.

На користь Киви говорить і те, що він активно бореться за спорожнілу в останні роки «ліву нішу» української політики. Націоналізація стратегічно важливих підприємств, посилення покарання за порушення закону, повне припинення торгівлі з агресором – ці гасла позитивно сприймаються виборцями. Деякі експерти, щоправда, стверджують, що риторика Киви носить відверто популістський характер, однак навіть Олександр Мороз змушений був визнати, що Ілля Володимирович дуже добре підготовлений до того, щоб втрутитися в політичну боротьбу на найвищому рівні.

При цьому Кива вже почав підкріплювати свої слова реальними діями. Пообіцяв повернути тіла українських моряків, які загинули на турецькому судні біля берегів Кабо Верде – і дотримав слова. Заявив про те, що доб'ється притягнення до відповідальності корупціонерів від медицини в Київській області – і наполегливо працює над цим, вже і до Адміністрації Президента дійшов. Заявив, що головним уособленням корупції в країні є Президент, – і організував всеукраїнську акцію «Україна без Петра». При цьому Кива не має за спиною політичного минулого, а отже, і негативного репутаційного багажу. І якщо його позиціонування як людини, яка кинула виклик системі, і далі буде підкріплюватися конкретними діями, хто знає, можливо, ми станемо свідками народження «українського Макрона»?