Олександр Величко — проект одного із місцевих мажорів чи герой з народу?

З Олександром Величком зустрілися на День Незалежності. Депутат, як не дивно, приїхав на зустріч з журналістами… маршруткою. Можна було би припустити, що це спеціальний «гачок» для преси, якщо б не доводилося зустрічати його у громадському транспорті регулярно…

Узагалі, Величко – фігура у житомирському політикумі нестандартна. Одні називають 32-річного депутата міської ради «проектом» когось із місцевих мажорів, інші ж – вважають його героєм з народу. Як молодому політику вдалося фактично без грошей полоскотати нерви грошовитим конкурентам на парламентських виборах? Чи правда, що вчитель історії «продався» за посаду директора школи? Про це та інше у нашій розмові.

— На парламентських виборах Величка називали чи не єдиним кандидатом від народу. Це такий імідж? Олександре, справді на роботу тролейбусом їздите?

— Мені дуже зручно, бо не потрібно грати жодних ролей. Який є – такий є… Якщо я кажу, що їду у тролейбусі, то це правда. Бо насправді у мене немає власного автомобіля. У тролейбусі маю пільгу та їжджу безкоштовно. Уявляєте, скільки я зекономив на проїзді за п’ять років? Ще один позитивний момент – у громадському транспорті виникають «дискусійні клуби». Люди впізнають: підходять, задають питання, дещо прямо у транспорті вдається вирішити чи пояснити.  

Якщо я порушую якусь проблему, наприклад, у житлово-комунальній сфері, то знаю її зсередини, бо сам живу у п’ятиповерхівці. Мені комфортно з людьми, але не настільки комфортно у міській раді. Бо не цікаві ті підкилимні ігри, які там відбуваються. Дерибан землі, приватизація нерухомості під бізнес. У мене тут жодних інтересів немає… Є  школа, яка цікавить зараз, я хочу її реанімувати, бо вона дуже стара…

— Ви справляєте враження людини з ідеальною репутацією. Невже немає скелетів у шафі? Здається, вони є у всіх політиків.

— Абсолютно немає. Але під вибори, повірте, їх знайдуть… Що тільки не говорили за цих п’ять років: Величко – проект Дебоя, Величко – проект Півоварової, Величко – проект Ткачука… Мільйон версій. «Грошового мішка», який би фінансував і щось диктував, – немає. Є пропозиції, але можна взяти гроші, поховавши свою честь і гідність назавжди.

— До слова… Кажуть, що Величко «продався» виконувачу обов'язків міського голови Любові Цимбалюк за посаду директора школи… Що скажете?

— Коли з Любов’ю Володимирівною у кабінеті ми обговорювали дане питання, то мова йшла про те, що жодним чином це не пов’язане з місцевими виборами (Я розумію, що якщо зараз мені пропонують посаду, а другою рукою зв’язують руки, то вибачте, я буду далі працювати вчителем). Любов Цимбалюк сказала, що в цій школі є над чим працювати, а посада директора виборів не стосується. Ми потиснули руки і на цьому розійшлися. Як тільки я відчую, що буде якийсь тиск, то заявлю про це публічно.

— На парламентських виборах Ви показали хороший результат, але цього не вистачило для перемоги. Був час усе проаналізувати, переосмислити. Результати виборів сезону–2014 – об’єктивні?

— Для того, щоб когось звинувачувати і називати прізвища, то, як мінімум, потрібно тримати у руках докази. Інакше це буде просто балаканина. Але інші кандидати, називають безліч фактів порушень, зокрема, підкуп виборців. Це така форма фальсифікацій, яку важко відстежити. Я про такі факти чув від кількох десятків людей і припускаю, що ці речі мали місце. Тому говорити, що результат був об’єктивним, не можу. Однак дякую житомирянам – а це більш ніж 11 тисяч людей – за те, що підтримали мене, і при мінімальному ресурсі я отримав хороший результат.

— Цікаво, а скільки Ви витратили коштів на передвиборчу кампанію?

— Ми оприлюднювали суму у місцевих засобах масової інформації. Наскільки я пам’ятаю, це було 20-30 тис. грн.  Це виключно ті гроші, які були витрачені на виборчу кампанію Величка. Я зрозумів, що без «великих» грошей можна показати достойний результат. Але от чи можна перемогти – у мене є сумніви…  На жаль, як правило, якщо фізіономія кандидата на всіх бордах міста, то це збільшує його шанси. Результат показав, що багато людей далі продовжують купуватися на кошти, дитячі майданчики, асфальти… Все це є одноразовим. Я називаю це «позицією» Діда Мороза: прийшов, дав, забув… А так, щоб системно працювати з людьми, – такий принцип не прижився у Житомирі.

— Як показує досвід минулих років, гречка теж наближує шлях до перемоги. А що Ви можете запропонувати категорії виборців, які все ж чекають на гречку?

— Я завжди кажу своїм студентам, що на жаль, у нас така тенденція, що саме бабусі визначають, хто буде керувати містом і державою. Заборонити їм голосувати ми не можемо, бо вони мають такі ж права, як і інші громадяни. Тому потрібно їм пояснити, що можна брати і гречку, і манку, і яйця, але голосувати на свій розсуд, по совісті. Вони повинні усвідомити, що це ніхто не зможе проконтролювати. Причому, нехай йдуть у кожну партію і беруть усе, що дають. Щоб зробити правильний вибір, потрібно намагатися спілкуватися з людьми, які цікавляться політикою, розбираються у процесах.

— Так, це ідеальний варіант. Але голосують за тих, хто на слуху. Як негрошовитому кандидату  прорватися крізь величезну кількість реклами опонентів-мільйонерів? Як розказати про себе потенційному виборцю?

— Це складно… Зараз Верховна Рада прийняла новий закон, який розрахований для парламентських партій. Він ставить шлагбаум для всіх молодих політичних сил. І коли деякі народні депутати, зокрема з Житомира, кажуть, що прийняли закон, який дасть можливість новим обличчям прийти до влади, – це абсурд. Були хороші законопроекти у ВР, щоб обмежити певною сумою політичну рекламу чи взагалі заборонити її. Але жоден із таких законів не буде прийнятий. Бо це невигідно грошовитим кандидатам. Вочевидь, просити цих людей, щоб не завішували своїми фізіономіями місто, – марно, бо вони цього не зроблять через те, що інакше не вміють. Декому легше «висіти» на стовпі чи борді, ніж іти і спілкуватися з людьми, через те, що бояться їх. Вихід один – це пряме спілкування з людьми. Під час парламентської кампанії я обійшов фактично кожну багатоповерхівку на окрузі, а це майже все місто. У шаленому темпі це реально зробити за один місяць. Я готовий йти до людей, бо не боюся, мені не соромно: є що розповісти про себе та свою роботу, поділитися планами та майбутнє.

Іншого шляху достукатися до людей я не бачу. Це альтернатива усім мільйонам, які витрачають на рекламу.

— Відомо, що Ви обиралися у депутати міської ради від однієї партії, а потім перейшли в іншу. Змінили погляди?

— Усе дуже просто. Попередній закон не давав можливості йти самостійно, тому висувала кандидатів партія. У 2010 році я брав участь у місцевих виборах від «Української платформи» і переміг у виборчому окрузі № 14. Коли стали відомі результати виборів, мені повідомили, що я маю підписати декалог – клятву партійця. Я ознайомився з текстом і побачив, що це односторонній документ. Тобто партійці клянуться, а у відповідь партія не клянеться ні в чому. Я відмовився. Після того, як мене виключили з партії, ми створили чимало громадських проектів. Також разом із однодумцями зібрали перспективний виконком Житомира. Це була спроба об’єднати активну частину житомирської громадськості, фахівців різних галузей, для того, щоб створити альтернативу «дебоївському» виконкому, який був. У 2012 році зареєстрували міську організацію партії «Громадянська позиція» і на сьогодні я її очолюю. Команда наша за цей час відшліфувалася, випадкові люди пішли, а ті, хто вірить у принципи партії та довіряє мені, залишилися. І ми разом зараз готуємося до місцевих виборів.

— «Громадянській позиції» не потрібно було клястися?

— Ні. Сподіваюся, що в жодній партії такої дурниці немає…

— Кажете, що разом готуєтеся до місцевих виборів. То Ви йдете у мери?

— Однозначної відповіді на сьогодні у мене немає. Щодня надходить десяток дзвінків від житомирян, які задають це запитання. Це переважно люди, які мене знають, які підтримували на минулих виборах. Кажуть, що вже «сколотили» команду і готові йти агітувати безкоштовно, бо вірять у мене. Я ще вагаюся. Якщо відчую, що ця підтримка буде рости, то звісно спробую. Вибір-то невеликий, немає з кого вибирати: бізнесмен, бізнесмен, бізнесмен, бізнесмен… Бізнес у політиці – це не той шлях, яким місто повинно йти. За п’ять років я у цьому переконався.  Не знаю, за кого з них голосувати… Моя команда на 99 %  наполягає на моїй участі у кампанії та обіцяє всіляко підтримувати.

— Тобто 99 %, що Ви підете у мери?

— Я б не хотів цього зараз обговорювати…

— Але ж підтримка партії є, довіра людей – є, авторитет…

— Добре, давайте вважати, що на 99% Величко буде кандидатом у мери. Але не більше… Якщо я побачу підтримку людей, і зрозумію, що без мільйонів можна претендувати на серйозний результат, тоді я попрошу друзів, щоб допомогли сплатити 10 тисяч на заставу і ще якусь суму на агітацію зібрати.

— Є такі друзі?

— Це члени команди. Крім того, є підтримка деяких громадських активістів, політичних сил.

— Рейтингові та нові політичні сили активно шукають перед виборами для себе потужних, незаплямованих кандидатів. Хтось до Вас уже приходив із пропозиціями?

— Червоний телефон. Фактично з усіма йдуть перемовини. Не знаю, на чому ми зупинимося, але зараз мені найбільше імпонує варіант йти у команді «Громадянської позиції». Це моє дітище і ті люди, які мені повірили. Розумію, що ми можемо набрати й 10 %, але чи вдасться захистити цей результат…

— Найсильнішими Вашими конкурентами, Ваші ж прихильники називають в. о. Любов Цимбалюк та її заступника Сергія Сухомлина. Що скажете про їхню діяльність за останній рік?

— На відміну від попереднього мера Любов Володимирівна ближча до людей. Тобто немає того гонору, який був у Дебоя. Вона дійсно проводить зустрічі з людьми, прийоми, намагається допомагати. Сесії міської ради стали відбуватися більш організовано та дисципліновано – це теж її заслуга. Але я б не сказав, що все ідеально, бо ми бачимо ті всі реформи… Транспортна реформа. Ну, що це таке? Елементарна реформа при правильній організації, викликає протягом місяця незадоволення, а  через два-три місяці люди розуміють, що це правильно та іншого шляху немає. Тобто при правильній організації руху тролейбусів і маршруток можна зробити так, щоб усі залишилися задоволеними. Ми не можемо вирішити питання з приміськими маршрутками? Вибачте, але ж губернатор представляє сьогодні не партію регіонів… Невже не можна сісти за стіл і поставити крапку? І коли сьогодні перевізники диктують заступнику і міському голові, як їздити і що робити, то це схоже на дитячий садок! Крім того, не бачу жодних покращень у ЖКГ міста. Ці дві ключові тези не дають підстав говорити про гарну роботу.

Щодо Сухомлина. Він намагався втілити цікаві проекти, але нічого не довів до кінця. Але почнемо з кінця його діяльності – заяви про звільнення з посади. Коли Сергій Іванович хотів на посаду заступника, то ходив по депутатських комісіях і переконував, щоб проголосували за нього. Я тоді відверто йому сказав, що голосувати за його кандидатуру не буду, бо проти представників бізнесу при владі. І не голосував. Але коли ця сама людина написала заяву на звільнення, то потрібно було вийти до депутатів і пояснити чому він іде. Можливо, потрібно було сказати: «Хлопці, ви – покидьки, і я не хочу з вами працювати», або «Я йду, бо потрібно займатися виборами». Треба бути чесним. Але коли він пише заяву на звільнення, а в цей час ходить дворами і перерізає червоні стрічки… Це взагалі абсурд.

— А взагалі, є з ким працювати в депутатському корпусі?

— Якщо я скажу, що тільки один Величко працює, це буде дивно виглядати. Безумовно, є. Навіть серед бізнесменів, яких я так завжди критикую, є порядні люди. Зрозуміло, що політика – це торги. Але коли деякі колеги «валять» питання освіти чи охорони здоров’я тільки тому, що комусь не дали у центрі приватизувати комунальне майно, стає бридко. Якщо міська рада й надалі буде «клубом бізнесменів», то перспективи я не бачу.

— Хто Ви більше – викладач чи політик? Припустимо, що Ви перемогли на виборах міського голови. Що далі? Прийдеться обирати…

— Насправді і те, і інше люблю. Законодавство не забороняє поєднувати. Деякі депутати Верховної Ради займаються викладацькою діяльністю. Але, якщо повністю присвятити себе місту, то часу на викладацьку діяльність не буде. Тому я готовий пожертвувати своєю улюбленою справою, якою займався все життя, спробувати взяти три конкретні напрямки і за ті роки, що будуть відведені для міського голови, зробити конкретні справи. Я бачу і знаю, як це зробити, хочу спробувати навести лад. Якщо не вдасться, то чесно скажу: «Хлопці, це не моє. Повертаюся в освіту, бо там більше знаю та можу».

— Чому маєте перемогти Ви, а не інші? Три головні аргументи.

— Я не бізнесмен і мені нічого лобіювати. Не обіцяю того, що не роблю. У 2010 році пообіцяв своїм виборцям три конкретні речі і зробив. Аеропорти і аеродроми – це не для мене… Я відкритий для людей. За п’ять років не ховався, і якщо це – прийом громадян, то там не сидів мій помічник, а я сам. Можу гарантувати, що дорога у мій кабінет буде відкрита і людей у міліцейській формі там не буде видно. Бо часто з другого поверху мерії та тонованих вікон авто важко побачити проблеми людей…