"Я проводжу 12 годин на протезі, а коли повертаюся додому, відразу ж обіймаю свою донечку". Це розповідь воїна з позивним "Небо" - Життєві історії | Експрес онлайн.

Артур Небесний отримав серйозні травми на фронті, пройшов через численні хірургічні втручання, втратив одну з ніг, але не втратив своєї мужності.

Він родом з міста Миколаєва, що на Львівщині. Після школи вивчився на автослюсаря, а тоді вирішив здійснити давню мрію -- стати військовим. Тож у 18 років підписав контракт і почав службу в Львівському прикордонному загоні. Через три роки повернувся у цивільне життя, працював сантехніком, продавцем. Згодом зустрів майбутню дружину -- Дарину.

"Коли розпочалася велика війна, мій батько вступив до 37-ї окремої бригади морської піхоти, -- ділиться спогадами Артур Небесний. -- Я ж повернувся до служби на початку травня, відразу після святкування дня народження Дарини. Мої товариші по зброї назвали мене позивним "Небо". Я брав участь у боях за Кліщіївку."

Наприкінці січня 2023-го воїн поїхав додому у відпустку й вирішив освідчитись коханій. "Тоді його мама запросила мене до себе. Раптом двері відчинились, зайшов Артур з наплічником і великим букетом червоних троянд. На порозі освідчився, -- з усмішкою пригадує Дарина. -- Ми розписались, взяли шлюб, ще й відсвяткували цю подію з рідними й друзями". На весіллі наречена була в білому платті з вишитим червоними нитками корсетом, а її коханий вдягнув вишивану сорочку в червоних тонах. Усі гості теж були у вишиванках.

Після завершення операції "Небо" він повернувся до служби і був переведений до комендатури швидкого реагування "Шквал". "Ми утримували наші позиції в Бахмуті та околицях Курдюмівки. Російські війська використовували проти нас усі можливі види зброї, включаючи артилерію й дрони. Вони штурмували нас кілька разів на день, -- зазначає головний сержант. -- Пізніше я брав участь у бойових діях у складі Гвардії наступу "Помста" в Бахмутському районі."

У ніч з шостого на сьоме лютого я разом із двома товаришами вирушив на поле бою, щоб забрати тіло загиблого. Незважаючи на темряву, ми дісталися до місця призначення. Раптом я наступив на "метелика" – протипіхотну міну, яку росіяни скидають з дронів. Пролунав вибух, і я впав, спочатку відчувши тепло в рукавиці. Негайно затягнув турнікет на лівій руці, але встати не зміг. Мої побратими підбігли і наклали турнікет на праву ногу. Вони усвідомлювали, що в цьому районі можуть бути й інші міни, тому почали відволікати мене з небезпечної зони. Я побачив, що моя стопа тримається лише "на волосині".

Через півтори години на місце прибув евакуаційний автомобіль. Спершу пораненого відвезли до Костянтинівки, де він знепритомнів від великої втрати крові та виснаження, адже перед цим не спав вже дві доби. Після операції Артура перевезли до Дніпра. Звідти він зателефонував батькові. "Тато запитав, чи все в порядку з руками та ногами. Я пояснив, що в руці є осколки, а на нозі -- гіпс", -- згадує він. На третій день після поранення "Небо" потрапив до Житомира, де лікарі провели ще одне переливання крові, а потім оголосили, що врятувати ногу не вдасться.

"Коли я приїхала, Артура саме повезли на операцію, яка тривала чотири години. Йому ампутували ногу на рівні кісточки, -- каже Дарина. -- Опісля він був блідим, ще й дуже голодним, адже через операції після поранення жодного разу не їв". Відтоді дружина весь час була поряд, готувала для коханого, вивозила його на кріслі колісному надвір. А ще вони, як завше, багато жартували.

Артуру Небесному видалили приблизно десять осколків з його руки, обробили рани на кінцівках, а наприкінці лютого минулого року провели реампутацію ноги нижче коліна. Він переніс десяток хірургічних втручань і нарешті навчився пересуватися за допомогою милиць. У середині квітня він потрапив на реабілітацію до НРЦ "Незламні" у Львові. "Спочатку я працював з фізичним терапевтом, виконуючи вправи для відновлення м'язів ноги та поліпшення рівноваги. Згодом мені поставили протез, і вже через тиждень я зміг ходити на ньому без милиць", -- ділиться своїм досвідом Артур. Наприкінці травня його дружина подарувала йому коробочку з позитивним тестом на вагітність.

Майбутній татко був впевнений, що у них народиться донечка. І ось, ранком 31 січня цього року, у Дарини розпочались перейми. Артур супроводжував її до пологового будинку, де закохані постійно жартували та сміялися, чим неабияк вразили медичний персонал. У такій затишній атмосфері на світ з'явилася здорова дівчинка, вага якої становила 3450 грамів, а зріст – 53 сантиметри. Щасливі батьки вирішили назвати її Домінікою.

Артура Небесного визнали непридатним до служби й він повернувся до цивільного життя. "Працюю продавцем, тож потрібно весь час бути на ногах, -- зауважує 25-річний співрозмовник. -- Та я справляюсь. Ходжу на протезі по 12 годин щодня, а повернувшись додому, одразу беру донечку на руки". До речі, подружжя мріє ще про кількох діток.