"Хто, як не ми, стане на захист свободи?" На Донбасі загинув 28-річний сапер Богдан Петраківський - Життєві розповіді | Експрес онлайн

Зображення з колекції Тетяни Петраківської.

Два роки тому Богдан взяв шлюб. Він неодноразово уявляв, як тримає на руках свого новонародженого сина, співаючи йому колискові, а згодом веде його до школи. Здається, так і мало б бути. Але всі його мрії та сподівання зруйнувала ця жахлива війна.

"Я завжди говорила, що у мене два крила -- це мої синочки, моя радість, моя гордість, втіха, надія. Тепер одне обірвалося і я, немов зранена птаха, високо вже не полечу, бо не матиму сили, -- каже мама воїна Тетяна Петраківська. -- Я, тітка й обидві бабусі Богдана працювали в школі-інтернаті, де навчались діти з інвалідністю, переважно з ДЦП, багато з них -- на кріслах колісних. Син часто туди навідувався. А після школи вступив до Житомирського державного університету імені І. Я. Франка на факультет фізичного виховання і спорту. Хотів дбати про здоров'я і фізичний розвиток діток. Уже з другого курсу, щоб мені було легше, Богдан підробляв охоронцем, прий­мальником на пошті. І знаєте, він не вмів хитрувати. Часом казала йому: "Нащо я тебе так виховала? Не можна бути таким чесним, справедливим". А син відповідав: "Ти мене правильно виховала, мамо. Дякую тобі за це".

25 лютого 2022 року Богдан Петраківський самовіддано вступив до складу 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Його мати, звісно, була стурбована. "Син говорив: "Зараз створюється історія. Я не можу залишатися осторонь. Хто, якщо не ми, боротиметься за свободу нашої батьківщини?" -- пригадує вона. -- Богдан носив звання старшого солдата і виконував обов'язки командира машини інженерно-саперної роти. Спочатку він захищав Київщину, а з червня 2022 року брав участь у бойових діях на Донеччині: Мар'їнка, Костянтинівка, Курахове, Покровськ... У квітні 2023 року він отримав серйозні поранення та контузію під час боїв за Вугледар. Літом того ж року повернувся додому у відпустку, де одружився з коханою Наталею. Пара мріяла про дітей, але, на жаль, не встигла їх мати. Навесні 2024 року його знову поранили, але після лікування він швидко повернувся до служби. На фронті Богдан не раз рятував своїх товаришів. Одного з них, важко пораненого, він витягнув з поля бою, ризикуючи своїм життям. І з гордістю ділився тим, що цей боєць після травми одружився і став батьком".

Богдан Петраківський трагічно пішов з життя 19 травня 2025 року в околицях села Муравка, що розташоване в Покровському районі.

"Їхня саперна група встановлювала протитанкові міни ближче до позицій російських військ. Прилетів ворожий дрон, -- з болем каже пані Тетяна. -- Водій машини загинув, а сина ще живого евакуювали. Та не довезли до стабілізаційного пункту, він втратив багато крові. Поховали ми Богдана у селі Потіївка на Житомирщині, де він виріс. Щотижня їжджу на могилу. Через декілька днів після похорону сталося дещо містичне. Богдан із побратимами встановлював протитанкові міни дуже тихо, тому саперів -- "чорних запорожців" часто називали "їжачками". І уявіть собі, того дня на його могилу прийшов їжак..."

Родичі старшого солдата Богдана Петраківського ініціювали петицію з проханням присвоїти йому звання Героя України (посмертно).