Ми змінилися. Проте вибір залишається незмінним - жити та продовжувати боротьбу.

Війна змінює людину зсередини. Не завжди це видно зовні, але ці зміни глибокі. Ми стали іншими. Прийняли це. Навчилися витримувати більше. Ми не зламалися - ми адаптувалися.

У маленькому селищі на кордоні Житомирської області проживає Ольга. Вона є матір'ю двох дітей, має медичну освіту та служить у Державній прикордонній службі України. Її життєва історія сповнена тем любові, втрат і важливих рішень.

З майбутнім чоловіком Андрієм вона вперше зустрілася ще в шкільні роки. У 2016 році вони уклали шлюб, а незабаром після цього Андрій приєднався до Сил оборони України. Він служив у десантно-штурмових військах і брав участь в АТО, вважаючи це своїм покликанням.

24 лютого 2022 року Андрій зустрів на сході. З перших годин повномасштабної війни був у строю. У 2024 році в родині народилася донька. Він мріяв повернутися до дітей.

У грудні 2025 року Андрій загинув на покровському фронті.

"Для мене світ розділився на "до" і "після". Але я маю жити заради наших дітей. Бажання стати прикордонницею було давно. Після його загибелі цей вибір став остаточним", - говорить Ольга.

Вона стала медиком, відповідаючи на поклик служби. У місцях, де її досвід і стійкість вкрай необхідні. Нині вона виховує сина і доньку та продовжує свою діяльність на рідній Житомирщині.

Ми всі пройшли цей час разом, але кожен з нас відчував його по-своєму.

Кожна історія - унікальна. І кожна трансформація - частина спільної.

Ольга висловлює свою думку без зайвих слів: "Я продовжую його місію".

Ми досі є собою. Але вже інші. І наш вибір незмінний - жити, триматися і боротися.