Ніка Бойко: «Я готова стати «свіжою кров'ю» для світової fashion-індустрії!»

#Новини

Житомирська дизайнер Ніка Бойко півроку тому почала професійно займатися візажем. Відтоді дівчина встигла закінчити спеціалізовані курси, стати б’юті-блогером і навіть вперше в житті "нафарбувати" чоловіка. В інтерв’ю для "ЖИТОМИР.today" вона розповіла про наміри знайти себе у fasion-індустрії та віру в дітей.

Із Нікою ми зустрілися на пішохідній Михайлівській. З-за похмурих стін відділення «Укрпошти» вона вийшла до нас усміхаючись, чим одразу задала тон інтерв’ю: розмова буде легкою і невимушеною. Обмінюючись враження про життя-буття, прямуємо до одного з навколишніх кафе.

— Там – моє місце комфорту, – пояснює Ніка вибір локації.

Зробивши замовлення, починаємо спілкуватися.

— Ніко, чому ти вирішила займатися візажем?

— У кожній дівчинці живе цікавість до косметики. Щойно вона починає ходити, помічає, що мама фарбується. Я не виняток: мені це все було цікаво ще змалечку. Але про те, що буду серйозно займатися візажем, я, мабуть, ніколи не задумувалася…

А розуміння цього, зрештою, не забарилося. Здобувши освіту видавця-редактора у Житомирському державному університеті імені Івана Франка, Ніка вирішила пов’язати своє життя з комп’ютерною версткою і дизайном видань. Але достатньо «набивши руку» у цій справі, зіткнулася з дилемою: у Житомирі немає перспектив для професійного розвитку. Виїжджати ж до іншого міста у пошуках кращого життя дівчина не захотіла. Тому не полишаючи улюбленої роботи, потроху знаходила себе й на іншій «ниві».

— Я завжди намагаюся спробувати свої сили у чомусь новому. Тому вирішила, а чому б не зайнятися творчістю. Спочатку візаж був для мене лише хобі. Наприкінці минулого року я почала передивлятися відеоролики на YouTube... А потім подумала, що у Житомирі все ж мають бути якісь курси з макіяжу. Склалася цікава ситуація: щойно я почала розпитувати про заняття, одразу ж на них записалася.

І от, після Різдва-2015 Ніка з головою поринула в нову справу.

— Коли це суто хобі, то ти можеш дозволити собі розслабитися. А тут треба було обов’язково відвідувати заняття.

Більше того, ти вже не просто щось-десь «малюєш», а працюєш із живою людиною – моделлю, перед якою мусиш бути відповідальною. Ти ж не поведеш її вмиватись, якщо напартачиш!.. – сміється. – А насправді – це значні хвилювання.

Ти ж не поведеш модель вмиватись, якщо напартачиш!..

Я постійно розуміла, що до певного рівня мені ще рости й рости. Але завжди відчутною була підтримка нашої викладачки Ірини Шатило (власниця авторської школи-студії макіяжу Creative Studio, де Ніка займалася двічі на тиждень протягом чотирьох місяців – ред.). Тому опановувати складні техніки вдавалося досить легко.

— Після завершення цих курсів треба здавати диплому роботу? –цікавлюся.

— Так, і це – дуже відповідальний етап навчання. Бо треба не лише продемонструвати навики, а й проявити уяву, фантазію… В мене є ідея, втілення якої ми з Ірою вже обговорювали.

Та працювати з моделями, котрі, як не крути, «свої» люди, – то півсправи. Справжній же викид адреналіну починається під час роботи з клієнтами. Їм потрібен результат. Без вагань і помилок. Своє «бойове хрещення» Ніка уже пройшла.

— Клієнта не цікавить, скільки часу ти навчалась і чи маєш досвід. Він прийшов, щоб отримати свою послугу.

Тому дуже важливо відчувати настрій клієнта і вміти вгадувати його бажання. Бо це не шаблонна робота. Та й жінки вкрай рідко можуть сформулювати уявлення того, який макіяж хочуть. Зазвичай кажуть: «Зроби мені, щоб круто було!» З одного боку, маєш великий вибір, з іншого – легко розгубитися. Для мене ж найголовнішим було опанувати себе.

Не люблю критикувати. Якщо людина неправильно нафарбувала брови чи підібрала колір помади, ніколи про це не скажу.

Триматися на плаву впевнено Ніці допомагало ненастанне бажання саморозвиватися. Так, «зацінивши» нову техніку на заняттях у школі-студії, дівчина шукала відеоролики на тому ж таки YouTube щодо її втіленням іншими майстрами. Дивилася, запам’ятовувала і всотувала кожну краплину інформації – жадібно і до останку.

— Таким чином я повторювала вивчений матеріал! – усміхається.

Як у справжнього візажиста, в Ніки є своя валіза з необхідним інструментарієм. Важить цей спеціальний саквояж близько п’яти кілограмів.

— Ті, хто виявляють бажання допомогти мені пронести чемодан, завжди дивуються, що я ношу його, як звичайнісіньку дамську сумочку. Так, якщо палітра з тінями важить 50 грамів, то корисного вмісту з них – лише 10.

Тональні креми зберігаються переважно у великих скляних банках, які теж чимало важать. Узагалі, я намагаюся запхати до сумки весь арсенал косметики, що маю. Це «хвороба» усіх візажистів! – іронізує. – Бо ніколи не можна передбачити примх клієнтів.

Мій чемодан для косметики важить приблизно п’ять кілограмів...

Хоча практика засвідчує, що близько 40% із усіх засобів, які у валізі, не використовуються під час поточного макіяжу.

— Ти користуєшся косметикою вітчизняних брендів чи замовляєш її з-за кордону?

— Зазвичай використовую засоби італійських і французьких торгових марок. Ця косметика є професійною і дійсно відповідає співвідношенню ціни до якості.

— Але хороша продукція й коштує дорого…

— Так. Але займатися візажем – для мене довготривалий пріоритет. Тому грошей для цього я не шкодую. Зрештою, отримавши диплом при школі-студії Creative Studio, я зможу розраховувати на приємний бонус – знижку на професійну косметику (в середньому – 10-15 %).

Краса потребує жертв – банальна істина, яку Ніка розуміє, ба більше, відчуває буквально. Адже придбавши нові помаду-«тоналку»-тіні, вона одразу ж тестує продукцію на собі!

— Мені треба бути впевненою, що та чи інша «марка» не викличе алергічних реакцій. По-друге, важливо знати, як довго буде триматися засіб.

— Твоя безпосередня робота теж пов’язана зі створенням візуальної краси. Але дизайн видань і макіяж – це таки абсолютно різні процеси. В чому для тебе полягає особливість роботи візажиста? – продовжую розпитувати.

— Візажист – це художник, «полотно» якого вже має свої унікальні особливості. Наприклад, форма обличчя чи розріз очей. Твоє завдання – по-перше, помітити їх, а по-друге – підкреслити.

— А основній роботі захоплення макіяжем не заважає?

— Часом траплялися нестиковки. Бувало, стоїш із пензлем, а тобі телефонують і кажуть, що терміново треба скинути файл, який збережений на офісному комп’ютері... Тому доводилося викручуватися.

Часом траплялися нестиковки між основною роботою та заняттями з макіяжу...

Так, адреналін виділявся не лише від побоювання зробити помилку при макіяжі, а ще від того, що інколи перебувала не в тому місці і не в той час… – робить секундну паузу, ніби вагаючись, чи варто було зізнаватися, й одразу констатує: – Але вдається суміщати.

— Для тебе це захоплення може перетворитися на професію?

— Якби це було просто хобі, я би ставилася спокійніше. А так – виникає справжній запал: я не просто шукаю людей, яких можна «нафарбувати», а передусім, звертаю увагу на певні особливості зовнішності. Наприклад, бачу людину – й у мене відразу з’являється для неї якийсь образ. Звичайно, хотілось би, щоб це переросло в професію. Але для початку маю вийти на базовий стабільний рівень, щоб рухатися далі вже більш упевнено. Тож, поки я ще йду на ту Фудзіяму, – напівжартома все ж дає зрозуміти: у цій справі вона надовго.

А поки триває сходження до вершин успіху і визнання, Ніка Бойко працює здебільшого на власний імідж. Часто-густо – не беручи за роботу жодної гривні.

— Якщо мені сподобалася людина, то я готова зробити їй макіяж абсолютно безкоштовно. Аби мені тільки дозволи втілити задум! – розповідає захоплено.

Найліпше ж відточити майстерність молодій візажистці допомагають проекти, які вона втілює разом із житомирським фотографом Марією Хомчук.

— Ми з Машею – це такий «гарячий» тандем, який завжди щось придумує. Я дуже рада співпраці з нею. Вважаю, що творчість повинна займати непроміжне місце. До того ж, ці зйомки йдуть до мого портфоліо.

Марія Хомчук, фотограф:

Ніка – працьовита та ідейна. Приємно працювати з людиною, яка прагне розвитку та вдосконалення. Впевнена, що Ніка шукатиме себе й надалі. Талановитим людям це притаманно, а Ніка – саме така!

— Співпрацюючи з Марією у якості візажиста, ти навіть робила макіяж для музиканта Дмитра Євдоченка.

— Це був мій перший досвід чоловічого макіяжу. Як і більшість наших спільних із Машею ідей, ця «вистрелила» спонтанно. Взагалі, я бачила це як fasion-зйомку. На такий експеримент мене надихнула діяльність улюбленого візажиста і б’юті-блогера Лізи Елдрідж. Їй часто приходять запити з проханням повторити макіяж аналогічний до того, який був, наприклад, на обкладинці якогось із номерів британського Vogue.

Тому ми вирішили теж зробити стильну чоловічу зйомку, під час якої я вперше застосувала прийом «жирної» світлотіньової корекції. Взагалі, я хочу вкотре подякувати Дімі, бо він тримався надзвичайно мужньо. Особливо, зважаючи на те, що макіяж ми робили в парку – у всіх на очах. Був цікавий момент, коли треба було йому трошки підчорнити вії, увиразнивши їх. Тоді якраз поблизу нас проходило п’ятеро хлопців. Діма дещо знітився, але тим не менш процес ми не переривали.

Ніка розповідає про це так, ніби зйомка відбувається буквально зараз, а вона просто на хвилинку залишила майданчик для того, щоб поділитися враженнями з «ЖИТОМИР.today».

Ще одним творчим експериментом тандему Бойко-Хомчук стала фотосесія в арабському стилі для житомирянки Наталії Слюсар.

— Я чомусь вирішила, що хочу зробити для неї арабський макіяж в оранжево-коричневих тонах. Знайшла в своєму гардеробі хустку, яку ми перетворили на тюрбан. Зрештою, вийшов такий собі образ східної Шахерезади, який я спочатку, звісно ж, випробувала на собі. А коли спостерігала за процесом зйомки вже за участю Наташі, відчувала неймовірне задоволення: все вдалося. Тоді ж у мене промайнула думка: податися б до Арабських Еміратів і робити тамтешнім жінкам такий же яскравий макіяж!

А насправді, більш серйозно плануючи своє майбутнє, Ніка мріє знайти себе в індустрії моди.

— Це не тому, що мене приваблюють покази і світське життя, а просто можливостей для креативу там – найбільше. На сьогодні fashion-індустрія розпещена різними ідеями-образами… Ця галузь потребує «свіжої крові» – і я готова нею стати! – усміхається пояснюючи.

Творчі люди зазвичай є відчуженими від подій насущно-буденних. Ніка – у числі приємних винятків. Зокрема на своїй сторінці у Facebook вона доволі гостро висловлюється про події сьогодення.

— Залишатися обізнаною в житті мені допомагає звичка ніколи не слухати музику в навушниках, їдучи в громадському транспорті. Деякою мірою це дозволяє моніторити суспільну думку.

Так, мої пости на Facebook здебільшого народжуються з однієї короткої фрази, сказаної навіть незнайомою мені людиною. Мій блог, звичайно ж, читають не так масово, як Віталія Чепиноги, наприклад.

Мій блог народжується з однієї короткої фрази навіть від незнайомої людини...

Але специфіка нашого міста є такою, що люди починають звикати до проблем і припиняють їх помічати. Я часом задаюсь питанням: як із цим можна жити? Тому, мабуть, мій блог – це намагання вийти із такої собі «опіумної маячні», що нависла над нами. Прочитуючи новини, я подеколи дивуюсь деяким діячам, котрі робили Революцію Гідності: їхні дії зараз повністю суперечать ідеалам Майдану…

— Зрештою, ми – те, у що ми віримо. У що сьогодні вірить Ніка Бойко? – завершую інтерв’ю на приємній ноті.

— Я вірю у дітей як у майбутнє України. Вони – наївні, незіпсовані індикатори змін у суспільстві. Мені дуже приємно, що багато дітей сьогодні розмовляють українською мовою, хоча їхні батьки – російськомовні. Ці діти справді тягнуться до патріотизму, чого не було, наприклад, у мого покоління. Я вірю, що ці маленькі світлі люди не робитимуть тих помилок, яких припустилися ми і наші батьки.