ПОЛІТИКА і СПОРТ. Сергій Машковський: Пізно ввечері бігаю на стадіоні

#Новини

“ЖИТОМИР.today” продовжує спецпроект “Політика і спорт”. Цього разу нашим героєм став голова облдержадміністрації Сергій Машковський. Одного з суботніх вечорів наша фотокореспондентка Марія Маслюківська побувала на тренуванні губернатора і стала свідком того, як він займається… боксом. Змінивши діловий костюм на спортивну форму, Машковський вправно відпрацьовував удари, гамселячи грушу…

Про журнал France Football як дитячу мрію губернатора Житомирщини, чому голова ОДА може займатися бігом лише ввечері, а також про те, коли у Житомирі з’являться два стадіони європейського рівня, читайте в ексклюзивному інтерв’ю Сергія Машковського для “ЖИТОМИР.today”.

— Сергію Олександровичу, розкажіть, як давно займаєтеся спортом?

— Для мене спорт – це не просто хобі, а важлива частина мого життя. Скільки пам’ятаю себе, з дитинства я завжди люблю спорт. Наприклад, у шість років я записався на секцію з футболу. А взагалі займався різними видами спорту. Але жодних професійних досягнень у мене немає. Хоча свого часу я брав участь у змаганнях на регіональному рівні.

На сьогодні я займаюсь боксом і бігом. Зокрема боксом – системно уже чотири роки поспіль. А бігом – із дитинства, на це серйозно вплинув мій батько Олександр Миколайович, який був майстром спорту з бігу. Впевнений, що саме він і привив мені любов до спорту.

— Якщо вже мова пішла про дитинство і футбол, то журналістам відома історія, яку ви торік розповідали під час урочистостей з нагоди дня святого Миколая. Ви казали про мрію отримати від Діда Мороза журнал France Football. Чи вона здійснилася?

— Я би не сказав, що ця історія така вже відома (сміється, пригадуючи, - прим. авт.).

France Football – це був такий еталон спеціалізованого видання про футбол, яке було чимось таким недосяжним для всіх нас – дітей, народжених у Радянському Союзі. Як раз тоді в моєму житті з’явилося захоплення цим видом спорту. Пам’ятаю, як вболівав за збірну СРСР на Чемпіонаті Світу 1986 року в Мексиці. Так само з дитинства вболіваю за “Динамо Київ”.

France Football – французький журнал, який виходить двічі на тиждень (у вівторок і п'ятницю) з 1946 року. Видання є засновником премії “Золотий м’яч”

Як палкий шанувальник футболу, справді дуже хотів отримати у подарунок France Football (його очі починають горіти, а в голосі чуються нотки азарту, – прим. авт.). Це видання у мене з’явилося вже після закінчення школи. У дорослому віці я тривалий час проживав за кордоном, а там проблем із придбання цього журналу взагалі не було. Хоча якби ця мрія здійснилася, коли мені було десять, то це мало би величезне значення. Але футбол від того я менше любити не став, а навіть навпаки.

— Наскільки Ви взагалі азартна людина?

— Мені знайоме відчуття спортивного інтересу. Тому я не люблю програвати. Але програвши – приймаю поразку з гідністю. Це навіть стимулює мене більше працювати над собою. Водночас – усі мої дії спрямовані на досягнення переможного результату. До того ж я полюбляю відвідувати будь-які спортивні заходи, а футбол – особливо.

Був на шістьох матчах Євро-2012. У мене були навіть квитки на фінал чемпіонату… Але тоді якраз мусив відбути з робочою бізнес-поїздкою за кордон. Зараз буваю на іграх значно рідше. От тиждень тому, за рік роботи (на посаді голови ОДА, – прим. ред.), відвідав матч “Динамо Київ – Челсі”. Так збіглося, що квитки мені запропонували буквально за декілька годин до початку матчу.

Азартні ігри вважаю марною тратою часу, яку просто не можу собі дозволити!

До цього намагався не пропускати матчів. Особливо тих, які відбувалися на європейській арені. Я був і на “Сантьяго Барнабеу” (футбольний стадіон у Мадриді, другий за місткістю стадіон Іспанії, – прим. ред.), і на “Камп Ноу” (головний стадіон ФК «Барселона», один із найбільших стадіонів Європи, – прим. ред.), і на “Стемфорд Бридж” (футбольний стадіон, розташований у Лондоні, – прим. ред.)… Протягом 2000-2006 років я проживав і працював в Англії, тому мав змогу відвідувати багато матчів. Там узагалі – незабутня атмосфера!

Але якщо мова йде про азартні ігри, то це однозначно “не моє”. Так склалося з дитинства. Деякою мірою я вважаю азартні ігри марною тратою часу, а цього собі просто не можу дозволити!

— Повертаючись до безпосередніх занять спортом, чи маєте якісь відзнаки, звання в якомусь із трьох видів спорту?

— У мене перший розряд з бігу, але не вважаю це якимсь досягненням. Зрештою, я ніколи не ставив собі за мету здобувати якісь ранги-звання… Хоча певні нормативи міг би виконати навіть зараз (говорить настільки заповзято, що, здається, попросили би – зробив би це навіть у робочому кабінеті, – прим. авт.).

— Узагалі амбіції зробити спортивну кар’єру, зокрема у футболі, мали?

— (сміється, – прим. авт.) Амбіції, може, й були, і мрії, і бажання… Але, напевно, не було тих можливостей, які б могли докорінно вплинути на цей вибір. Хоча я ні про що не шкодую – у кожного свій шлях. Але футбол залишається важливим для мене, як і спорт загалом.

— А боксом і бігом де займаєтесь?

— Бігаю на центральному стадіоні “Полісся”. Пізно ввечері – близько 20:00 чи 21:00. А боксом займаюсь в одному зі спортивних клубів Житомира.

— Такої пізньої години навмисне займаєтеся, аби не афішувати, чи так виходить за браком часу?

— За браком часу. Бо, на жаль, не можу дозволити собі робити цього вдень. Інколи я навіть не маю часу нормально пообідати. А спорту треба присвятити хоча б дві години на добу. Мій біологічний годинник налаштований таким чином, що мені легше займатися спортом увечері.

Звичайно, в дитинстві то не були такі пізні години. Хоча наразі й не можу собі дозволити робити це вранці – я о сьомій вже на роботі. Тому мені довелося десь о п’ятій прокидатися, вставати (усміхається, - прим. авт.). Це дуже важко. Я пробував. Але мені це не допомагає під час робочого дня. Навпаки – займаючись вранці, я віддаю сили. А от після робочого дня це надає мені новий імпульс.

Займатися спортом уранці не виходить, бо зазвичай о сьомій я вже на роботі...

Скажу відверто, буває й таке, що їдучи на стадіон, я навіть засинаю в автомобілі. А от після пробіжки ніби друге дихання відкривається. Завдяки цьому я до першої ночі можу не спати, продовжуючи займатися справами…

— Автомобілем, виходить, кермуєте не сам, якщо засинаєте дорогою на стадіон?

— Слава богу, їду з водієм (сміється, - прим. авт.).

— Бігом Ви займаєтесь на стадіоні “Полісся”. Зараз багаторічна проблема його реконструкції набуває нового резонансу. Так, наприкінці вересня міністр молоді та спорту Ігор Жданов узагалі пообіцяв сприяти цьому. Як скоро завершиться ремонт стадіону?

— Я не хочу ввійти в історію області, як черговий голова облдержадміністрації, котрий пообіцяв зробити в Житомирі сучасний європейський стадіон і не зробив. Але щойно з’явилася найменша можливість щось робити у цьому напрямку, то ми її використали. Так, з Держаного фонду регіонального розвитку виділили кошти на реконструкцію західної трибуни. Скажу одразу, це був вимушений захід.

Бо зробили прекрасний манеж, де бігові доріжки відповідають навіть європейським критеріям. Але там чомусь не зробили дах. Я не аналізуватиму, чому так трапилося, – ми маємо це виправити. Будь-які затікання ззовні відбуваються саме з західної трибуни. Тому ми взялися за те, щоб зберегти манеж і реконструювати західну трибуну, яка перебуває в аварійному стані. Щотижня активно ведуться відповідні роботи.

Можливо, що протягом двох наступних років у нас з’явиться декілька стадіонів належного рівня.

Ми плануємо майже повністю реконструювати покриття західної трибуни, а також встановити на ній близько трьох тисяч стільців. Крім того, наразі при розглядаємо проект щодо реконструкції самого стадіону. За декілька тижнів мені мають представити ескізний проект нового стадіону на базі нашого “Полісся”. Так, ми повинні залишити тільки одну західну трибуну. Решту демонтувати, бо відремонтувати їх буде набагато витратніше. Тому краще ті кошти спрямувати на облаштування футбольного поля європейського класу та бігових доріжок. Ми докладатимемо всіх зусиль, щоб цей стадіон увійшов у перелік об’єктів реконструкції на 2016 рік Фонду регіонального розвитку. До цього переліку плануємо додати і стадіон “Спартак”. Тож, можливо, що протягом двох наступних років у нас з’явиться декілька стадіонів належного рівня.

— Минулоріч Ви відвомилися очолювати обласне відділення Національного комітету України, знявши свою кандидатуру на посаду голови. Зрештою, це вперше за останні кілька років губернатор не очолює обласний НОК. Як співпрацюєте з нинішнім керівником Олександром Оніщуком?

— Я би хотів, щоб ми відходили від оцих давніх традицій. Бо я не розумію, для чого це більше потрібно – для того, щоб підняти авторитет Національного олімпійського комітету чи статус голови облдержадміністрації. Є хибна думка, що з такого підходу голова ОДА більш сприятиме НОКу.

Принаймні, так мотивували ті, хто бачили мене на тій посаді. Натомість же я допомагатиму нашим спортсменам, навіть не очолюючи НОК. Я взагалі переконаний, що очолювати ту чи іншу структуру повинні професіонали, котрі мають час і бажання цим займатися.

На підтримку спортсменів області виділили близько 170 тис. грн. Я розумію, що це мізерна сума.

Співпраця з Олександром Оніщуком налагоджена. Так, тиждень тому передусім завдяки його ініціативі у ЖДУ ім. І. Франка відбулося відкриття галереї спортивної слави Житомирщини.

На підтримку спортсменів області виділили (з обласного бюджету, – прим. ред.) близько 170 тис. грн. Я розумію, що це мізерна сума. Але думаю, що наступного року шукатимемо шляхи, аби більш відчутно допомагати нашим спортсменам. Тим паче, наступний рік є олімпійським.

— Участь у згаданому Вами відкритті галереї спортивної слави Житомирщини брав президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка. Того ж дня у Вас з ним була зустріч. Які результати ваших перемовин?

— Перш за все, ми обговорили підтримку вісьмох-дванадцятьох житомирських спортсменів, котрі братимуть участь у ХХХІ Олімпійських іграх, які відбудуться у серпні 2016 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Ми попередньо скоординували дії у цьому напрямку. І я думаю, нам вдасться вибороти можливість участі для всіх двадцятьох спортсменів, які представлятимуть Україну на Олімпіаді.

— У своїх інтерв’ю та постах у Facebook триатлетка Юлія Єлістратова завжди згадує, що на Житомирщині Ви є один із тих, хто допомагає спортсменам і, зокрема, триатлоністам. Це робите з власної доброї волі чи просто мусите як губернатор? Чи опікувалися спортсменами й раніше?

— Ще займаючись бізнесом, я допомагав спортсменам. Але їхній рівень не був таким високим, як у Юлії. Ми познайомилися з нею, коли я став головою облдержадміністрації.

Я вирішив, що буду допомагати їй у міру своїх можливостей: вестиму переговори з меценатами, своїми партнерами. Адже та допомога, яку на сьогодні надає держава та область, таки не задовольняє всіх потреб професійних спортсменів. Тому з власної ініціативи я взяв своєрідне шефством над Юлією.

Допомога, яку надає держава та область, таки не задовольняє потреб професійних спортсменів.

Вірю, що їй вдасться отримати ліцензію на Олімпійські ігри у Ріо-де-Жанейро і, впевнений, там вона зможе отримати високий результат.

— Наостанок: кажуть, що ми – те, у що ми віримо. У що на сьогодні вірить Сергій Машковський?

— Я вірю в те, що ми, українці, об’єднаємося довкола тих викликів, які зараз перед нами стоять, і обов’язково здолаємо їх. А після – почнемо рухатися до європейського майбутнього. Адже у нашої країни – надзвичайно великий потенціал. Тому ми маємо його ефективно використати. При цьому я вірю, що кожен розпочне цю роботу із себе, адже Європа починається у серці кожного з нас.