Житомирська домогосподарка за допомогою «фотомильниці» створює справжні шедеври

Житомирська фотохудожниця Анна Голтвянська знімає свої роботи на «цифромильницю» і доводить своїм прикладом, що в фотографії головне праця та душа. 

- Розкажіть про себе, як почалось ваше захоплення фотографією?

- Взагалі я по спеціальності картограф. Все життя займалась видавничим викреслюванням топографічних карт для військових та промисловості у засекреченій організації. Вийшовши на пенсію, сиділа вдома й занудьгувала. Почала вишивати.  А коли до мене в руки випадково потрапив фотоапарат, випустити його вже не могла. Знімала все підряд. Потім син купив «мильничку» і я почала фотографувати місто. Якось із Борисом Дубманом (житомирянинин, який живе в Ізраїлі, - ред.) ми вирішили зробити проект “Старий-новий Житомир”. Щоб якомога більше людей познайомити з історією міста, щоб люди любили своє місто і не були до нього байдужими. Борис добре знає історію міста, в нього фото, яким 50 і більше років. У проект увійшли його старі фото і  мої, зняті з того ж ракурсу та місця.

Я почала навчатися фотографії, знімала квіточки й таке всяке. Один раз випадково побачила в інтернеті автора, який знімав птахів і ось цим я захворіла. Мені захотілось піти й спробувати, чи зможу я так зняти пташку. Коли я побачила, що в мене виходить, відчула такий драйв, такий стимул, що не передати словами.

Зараз, дивлячись на свої ранні фото, розумію, що вони наївні й більш для сімейного альбому.

- Скільки часу ви витрачаєте на одну роботу?

- Не можу сказати. Це залежить від удачі, обставин. Можна прийти й одразу зняти цікавий кадр, а можна витратити кілька днів й все в смітник. Це постійна праця, постійне “ходіння”. Мене не влаштовує просто звичайна пташка, яка сидить. Звичайно, спочатку вершиною для мене було зняти пташку гарно й якісно. А потім це перестало мене влаштовувати і я почала робити сюжети. Це праця і фізична, і розумова. Потрібно весь час думати і любити те, що робиш.

- У ваших роботах зображені птахи в незвичних ракурсах... Але ж це дикі птахи. Як вам вдається зробити так, щоб «модель» працювала на сюжет?

- Цим потрібно захворіти, в це потрібно закохатися. Мої часті походи в Гідропарк, спостереження, прикормки - допомогли зрозуміти природу й птахів. Я почала відчувати, в який момент пташка прилетить і куди сяде, розуміти, що вони думають. Таке близьке спілкування з природою дуже сильно допомогло: птахи звикають до моєї присутності і з ними легше працювати.

Як зробити так, щоб дятел сів в таку “позу”, в якій його не завжди побачиш? Я навчилась його садити на тонку гілочку. На тонкій гілочці йому сидіти було не зручно і він починав перекидатися і доверху лапками, і до мене животиком… Це було так цікаво! Взагалі обожнюю знімати дятлів.

- В яку пору року краще знімати птахів?

- Влітку погано знімати: багато листя, через яке пташок не видно, й листя дає зелений відтінок. А ще птахам є що їсти і вони не охоче йдуть на прикормку. Весна, осінь, зима – ось кращий час. Зимою я ходжу в будь-яку погоду, в мороз надягаю на себе все, що можна, а зверху ще й шубу, ледь йду, як капуста, дві фотокамери, прикорм, присадки. З усім цим падаю, підіймаюсь, а всі птахи летять за мною. Я іноді навіть шкодую, що нікого немає поряд, щоб зняти цей момент. Коли прихожу на місце зйомки, розкладаю речі, дивлюсь – а вони дерево обсипали, дивляться й чекають. Протягну руку з кормом й вони всі біля мене. Мабуть, для мене це більше задоволення, ніж для них.

- Переглядаючи ваші роботи не віриться, що вони зроблені на «мильницю».

- Не ображайте мою «мильницю». Це моя робоча конячка і я її дуже люблю. В нас з нею повне взаємопорозуміння і душевний контакт (сміється - ред.).  Я пенсіонерка, в мене нема можливості купувати професійні фотоапарати і об’єктиви. Мої фото друкували в журналах, я їх продавала, але я з «цифромильницею» до недавнього часу не розуміла, що таке ручні параметри, хай з мене сміються. І ось нещодавно трапилось таке диво: на фотосайті мої роботи побачив один німець. Він дуже здивувався, що я знімаю на «цифромильницю». Він сказав: «Знаєш, в мене валяється стара дзеркалка.  Я нею не користуюсь і вона припадає пилом на полиці. Давай я тобі її віддам»… От так в мене з'явилась дзеркалка й до неї об’єктиви. Лише коли до мене потрапив цей фотоапарат, я почала розбиратися в параметрах зйомки. Друзі мого сина допомогли мені розібратися й я зараз вже розумію залежність експозиції від діафрагми й швидкість затвору.

З зеркалкою почався новий, інший рівень. Це таке задоволення! Та, на жаль,  знімати птахів на об’єктив 50мм майже неможливо. Птахи не настільки хоробрі, щоб витримати мою нахабність. Так близько до себе підпускають лише синички. Дуже не вистачає телеоб’єктиву. Власне, я - чоботар без чобіт.

- Звідки приходять ідеї?

- Мені важко це пояснити. Ідеї в голові весь час є, а тоді починається розумова робота як це реалізувати. Ось, наприклад, фотографія «Відро роздору». Я довго думала, як це відро прикріпити.

В мене в сумці постійно і мотузка, і проволочки, й пластир, й ножики… Все, що необхідне для «портативної студії». То гілочку-присадку потрібно цікаву зрізати, то закріпити предмет зйомки.

Іноді хочеться щось зробити, але воно абсолютно не іде, й тоді я стираю цю ідею потихеньку з пам'яті й починаю працювати над чимось іншим. А іноді буває, що ніяких ідей нема, але випадково на щось натрапиш. Де б я не була, зі мною завжди дві мої фотокамери. Я звикла носити важку сумку.

- Окрім чудових анімалістичних фотографій у вас ще й дуже гарні натюрморти. Далеко не кожен фотограф має до цього хист. Розкажіть про свої натюрморти

- Я не задоволена своїми натюрмортами, якщо чесно, це не зовсім те, що мені хочеться знімати. Дуже часто результат не відповідає задуму.  З натюрмортами в мене виходить так: раптово приходить ідея і мені її терміново потрібно втілити. Буває виходить, буває не виходить, а  буває виходить не те, що я хтіла. В мене є натюрморт “Невдала розмова”. З одного боку столу пиво й об’їдок риби, а з іншого - шоколадка і цигарка. Зараз дивлюсь на це фото – ідея мені подобається, а от виконання - не те. Якось занадто акуратно виходить.

Мені більше подобаються світлі, повітряні, прозорі натюрморти в білих тонах. Люблю життєві, непостановочні натюрморти. Деякі свої популярні роботи я не вважаю художніми, це просто проба об’єктиву і тест параметрів зйомки.

Натюрморти знімати складно. Робиш якусь композицію, а тобі на фотосайті пишуть: «А ось цей предмет перекриває той», «А тут розкидано багато зайвого», «Це не підходить по тематиці, а це – по кольоровій гамі», «Нудне світло, фронтальне»…і все це сумістити разом дуже складно. Світло - це головне в натюрморті.

Моя «фотостудія» на лоджії. Я завішую вікно білою калькою чи бумагою, бо сонячна сторона. Направлене світло даю відбивачем. Використовую підручні матеріали, дзеркала. Я так мрію про студію! До недавнього часу в мене навіть не було штативу. От уявіть собі, в мене в одній руці камера, в іншій - відбивач чи підсвітка... Які піруети з цим я виробляю! Зі сторони подивитись – скажуть тітонька несповна розуму. Хоча, мабуть, так часто кажуть (сміється – ред.).

От наприклад, одного разу на місці прикорму птахів - прикормились миші. Коли я їх вперше побачила, в мене був вертикальний взліт. Я їх боюсь. А потім так захотілось сфотографувати їх і я зважилась. Носила з собою килимок, залягала перед ніркою і «ловила» мишок. Вони рухливі, як ртуть, знімати їх дуже складно.  Поки натиснеш спуск, мишки вже нема і в кадрі  лише хвостик  чи лапка. А потім мені навіть вдалось зняти, як мишки залазять на пташину годівничку. Є фото, де сидить пташка обурена, а за нею мишка краде насінину.

- Ви самостійно навчились фотографії.  А обробляти  фотографії в фотошопі ви також навчились самі?

Фотошоп освоїла сама. Без фотошопу сучасна фотографія не можлива. Все одно якісь деталі потрібно обробити. Я дуже ретельно підбираю фон, але доводиться якісь місця “заштампити”. Зазвичай у фотошопі додаю різкість, кадрую, роблю ресайз, забираю кольоровість. Все інше не люблю. Для мене важлива жива фотографія, реальний момент, в фотошопі лише додаю лоску.  В натюрмортах, звичайно,  фотошопу більше, ніж в фото фауни.

- Як ставляться ваші близькі до вашого захоплення?

- Близькі спочатку віднеслись з недовірою, а потім з розумінням. Син перший час був категорично проти, казав от ти така хвора, куди ти підеш, раптом щось станеться. А потім побачив, що в мене щось виходить і його ставлення змінилось.  А чоловік весь час ставиться з розумінням, але іноді жартує: «От ти хвора-хвора, але побачиш ціль – біжиш як молода кізонька”.

- Чи плануєте ви займатись фотографією комерційно? Які ваші творчі плани?

- В мене є така риса - не люблю робити нічого з примусу. Тому нічого ніколи не роблю на замовлення. Хочу робити те, що хочу я, а не думати, сподобається комусь чи ні.

Захоплююсь старими чорно-білими плівковими фото. Хочу робити саме “чб” фото. Я не вважаю себе фотографом, я домогосподарка з фотоапаратом (сміється – ред.).Тому що мої роботи… здається, такого в Інтернеті повно. А бути справжнім художником – це особливе вміння показати те, повз що ми щодня проходимо, але не помічаємо.