Китай: між легендами та реальністю — що розкриває історія (Сергій Корженевський)

Останні два роки на просторах ЗМІ почало раптом виходити багато матеріалів присвячених урочищу Китаїв з доволі суперечливою позицією. Саме в цей час багато киян дізналися і про сам Китаїв, і про його історію. З'явилися низка скандалів.

Одразу зауважу, це не питання до журналістів, але є речі в яких варто розібратися, оскільки вони переходять від однієї статті до іншої вже у вигляді певних штампів.

Отже, про історію Китаєва: що в ній дійсно правда, а що вигадка?

Концепція розвитку Китаїв як привабливого району для туристів і інвесторів виникла зовсім нещодавно, у 2017 році. Додам, що я особисто вніс свій вклад у відновлення та revitalізацію цього унікального місця.

І здавалося б, достатньо спитати чому археологи й історики вважають, що на місці Китаєва був Пересічень? Звідки взагалі знають про це місто? І взагалі, чи було це містом? А якщо так, то скільки в ньому мешкало людей, чим вони займалися, де вони брали їжу і будівельні матеріали для жител, тощо?

Кейс Китаєва вимагає детального аналізу. Давайте розглянемо тези, які можуть дезорієнтувати та спричинити конфлікти, яких слід уникати.

Перше ствердження

Пересічень — це місто, яке виконувало роль захисника Києва з південної сторони, подібно до того, як давній Білгород (сучасна Білогородка) охороняв його з заходу, Вишгород захищав з півночі, а Васильєв (тепер відомий як Васильків) — з південно-західного напрямку.

"Місто" -- це політичний, торговий та ремісничий центр, тому саме з цією метою вони створювалися. Безпосередньо для захисту Києва їх не створювали.

Шлях із Білгорода пролягав через історичні населені пункти, такі як Вздвижень (сучасний Макарів у Київській області), Мическ (тепер Радомишль), Ушеск (сучасне село Ушиця в Житомирській області), Корческ (сучасний Корець) та далі, в напрямку Волині "до Ляхів" і "до Угров".

На південно-західному напрямку маршрут проходив через Звенигород (сучасна Віта-Поштова), Васильєв (тепер відомий як Васильків), Мунарев (сучасна Велика Снітинка в Київській області), Володарев (нині селище Володарка на Київщині) і далі розгалужувався або через Галицьку землю на Захід, або на південь до міст, розташованих на Дунаї, серед яких виділявся Регенсбург у Баварії.

Що стосується Вишгорода, то його історична значимість пов'язана з тим, що він слугував резиденцією Великих князів Київських. Це варто врахувати, коли ми розглядаємо підстави для існування міста на території сучасного Китаєва. Крім того, слід зазначити, що розташування Білгорода, Василева та Вишгорода не викликає жодних запитань.

А от з Пересічнем все не так просто.

Звідки ми про нього знаємо? Вперше це місто згадується в Новгородському першому літописі молодшого ізводу у зв'язку з війною князя Ігоря з племенем уличів, чиєю столицею і був Пересічень. Ось як це описує літописець:

У 6448 році [940] племена Уличів стали підкорятися князю Ігорю, сплачуючи йому данину, а місто Пересічень було захоплене. У той же рік вони розпочали виплату данини Свендльду.

Тобто Пересічень називався столицею уличів. А де мешкали уличі? Іппатівський літопис так описує їх локацію:

"Оуличі та Тиверці мешкали вздовж річки Буг і Дніпра, простягаючись до самого Дунаю. Їх було чимало, адже вони населяли території по обидва боки Буга, Дніпра та дійшли до узбережжя Чорного моря."

Отже, територія між Дніпром і Бугом, що розташована неподалік від Дунаю та в близькості до Чорного моря, є півднем України. Вона суттєво відрізняється від околиць Києва.

Пересічень згадується і у зв'язку з іншими літописними подіями. Так, в тому ж літописі, в хроніках 1154 року коли почалося княжіння князя Ростислава Мстиславовича в Києві (для зручності одразу даю адаптацію в сучасній українській мові для розуміння):

В той же момент до Ростислава дійшла інформація про те, що Гліб Дюрґевич веде численне військо половців у напрямку Переяслава. У відповідь на це Ростислав разом із Святославом вирушили з Києва до Пересічня, де розпочали мобілізацію дружини.

Це вже дає більш наближену до Києва локацію, враховуючи, що Київський князь збирав військо для походу для захисту Переяславля. Таким чином можна припустити, що Пересічень був біля Дніпра, де була переправа (саме слово "пересічень" і означає "місце переправи"). Припускаю, десь між Києвом і Трипіллям -- найближчим до Києва містом на Дніпрі.

Недавні згадки про Пересічня свідчать про те, що він, ймовірно, перебував у околицях Києва. Але де саме це могло бути?

Відкриємо ще джерела в якому згадується Пересічень, вже після монгольської навали, а отже Пересічень хоч і був зруйнований, але відновився і продовжував існувати. Це "Список Руських міст далеких і близьких" складений між 1370-1390 рр. В переліку міст Київщини дійсно згадується Пересічень:

Вот уникальная версия текста: "В Киевском княжестве, в городе Дверен, расположенном на реке Рши, находится Треполь, на берегу Днепра. Также здесь можно встретить Канев, Глинеск и Переяславль Русский. Есть еще Юрьев и Пересечен, а Василев стоит на реке Стугна. Бельгород располагается на Рпене, неподалеку от Чернъгорода. Киев, построенный из дерева, раскинулся вдоль Днепра, где святая церковь Богородицы Десятинная возвышается на расстоянии полутретья верст, а святая София находится в нескольких верстах [...]"

У цьому уривку зазначено, що Пересічень знаходиться між Юрьєвим (теперішня Біла Церква) і Василівим на річці Стугна (сучасний Васильків). Хоча це вже ближче, але все ж не відповідає сучасному Китаєву. Таку версію розташування Пересічня підтримував і Володимир Антонович, який також посилався на "Список городов Воскресенского свода".

Ось добірка письмових джерел, що висвітлюють історію Пересічня. До цього списку варто додати дослідження сучасного краєзнавця Володимира Гузія, який у своїй книзі "Опис землі Голосіївської", виданій у 2014 році, став каталізатором для популяризації легенди про Пересічень.

То звідки пішло ототожнення Китаєва з Пересічнем?

Цю версію запропонував перший ректор Київського університету професор Михайло Максимович в 19 ст., і останнім часом ця версія для київських археологів стала головною. І тільки в археологічному звіті 2017 року вперше застосовується ця версія, так само відтоді й починається створюватися Легенда. Додам, що саме київські археологи дотримуються цієї версії, оскільки їх колеги з міста Дніпро, вважають, що Пересічень як столиця уличів був поруч з Дніпром на Ігренському півострові.

На сьогоднішній день не існує опублікованих рецензованих досліджень, які б підтверджували розташування Пересічня саме в Китаї. Ця версія, започаткована Максимовичем, отримала підтримку від деяких археологів і була підхоплена сучасними вченими.

Що ж тоді відбувалося в Китаї?

Детальніше про це можна дізнатися в іншому джерелі, а якщо підсумувати, то фортифікаційні споруди в епоху Русі були величезними будівельними проєктами, які розпочалися за правління князів Володимира і Ярослава, щоб захистити територію від кочових племен. Як зазначав Ю. Моргунов, "укріплення з дерева та землі X-XIII століть" створювали цілі системи оборони.

На Правобережжі межу утворювала річка Рось, вздовж якої було розміщено 13 городищ, розташованих на відстані приблизно 10 км одно від одного. Аналогічні укріплення також зустрічалися на річках Росава, Стугна та Дніпро. Між Києвом і Россю відомо про 12 городищ, серед яких "Китаїво, Трипілля, Витачів, Канів та інші".

Їхнє місцезнаходження забезпечувало можливість контролювати рухи сусідів і здійснювати зв'язок за допомогою світлових сигналів. Неподалік від Китаєва також розташовувалися укріплення в Пирогові та Віті-Поштовій.

Отже, найбільш вірогідно, що Китаївське городище було складовою частиною масштабної системи оборони руських територій, а не містом Пересічень. Хоча поселення на території Китаївського городища виникло значно раніше, і, найімовірніше, воно слугувало укріпленим пунктом вже з VIII століття, що підтверджується наявністю курганів, характерних для дохристиянського або ранньохристиянського періоду. Пізніше, в епоху Русі, це городище перетворилося на важливу фортецю.

Стосовно існування міста Пересічень, ще і площею 75 га, там просто не було достатньо ресурсів і економічного обґрунтування для його виникнення.

Станом на цю мить в Енциклопедії історії України зазначається, що "Пересічень -- літописне місто, яке не вдається локалізувати".

Мій підсумок такий: Пересічень у Китаєві є міфом або однією з можливих версій, але не підтвердженим науково фактом, на який можна покладатися.

Історія є науковою дисципліною, а не просто збіркою міфів чи стереотипів. Використання історичних фактів у маніпулятивних цілях може призводити до наслідків, які виходять за рамки наукових обговорень — це ми спостерігаємо сьогодні.

Заява друга

Китаїв — це єдине місце в Середньому Подніпров'ї, яке зберегло свою планувальну структуру. Тут процеси урбанізації відбувалися дуже обмежено, і можна легко спостерігати ландшафт, що сягає тисячолітньої давнини. Саме тому лише держава має можливість забезпечити його збереження.

Складно не погодитися, але варто згадати, що під час будівництва метро на Подолі було виявлено чимало садиб, що збереглися з 10-13 століть. Яка ж їхня подальша доля? Спочатку планувалося створити підземний музей безпосередньо в переходах метрополітену — це була цікава ідея. Проте згодом артефакти перенесли до музею в Переяславі, де, на жаль, вони загинули. Хоча існують приклади успішного збереження, прикладів невдалих значно більше. Тому систематичні рішення залишаються вкрай важливими.

Стосовно того, що Китаїв єдине місце, яке зберегло планувальну структуру, то тут питання. По-перше, що мається на увазі під терміном "планувальна структура"? Чи знайдено як на Подолі рештки будівель, укріплень, вулиць тощо? Ні, не знайдено. Якщо мається на увазі наявність "городища, поселення, і курганів", то це важко назвати планувальною структурою, ми можемо казати тільки про наявність залишків земляних укріплень навколо городища, кургани, печери, Свято-Троїцький монастир, а також господарські споруди.

Зазначу, що зразки археологічних комплексів не є рідкістю в Середньому Подніпров’ї. Один із прикладів — маловідомий хутір Половецький, розташований на річці Рось, приблизно за 130 км від Києва. Тут також були знайдені укріплення городища на високому мисі, а також кургани.

Існують й інші приклади, проте чому ж активісти та чиновники не звертають уваги на їх охорону? Вся справа в тому, що це не Київ. Земельні ділянки тут мають значно нижчу вартість, отже, не викликають матеріального інтересу. Це досить просте і очевидне пояснення. І ситуацію лише ускладнює недостатня професійність чиновників та активна діяльність тих, хто має свої інтереси.

Твердження номер три

Китаїв є пам'яткою археології з 1965 року, але межі не виносились, бо вся земля була державна і не було потреби визначати її межі.

Таким чином, територія, де розташована пам'ятка, не має права на комунальну чи приватну власність. За словами археологів, саме на цій ділянці знаходилося поселення, яке було частиною міста Пересічень. Це формулювання часто використовується для маніпуляцій щодо об'єктів археологічної та історичної спадщини. В останні часи воно стало популярним у боротьбі проти інвесторів, і не лише в Києві.

Прояснимо ситуацію. Дійсно, згідно з Постановою Ради міністрів УРСР від 21.07.1965 року №711 внесено пам'ятку археології національного значення -- "Китаївське городище та кургани епохи Київської Русі". Жодних згадок про поселення як частину міста Пересічень. А після того, як було скасовано рішення 1965 року, новим документом -- Постановою КМУ від 03.09.2009 №928, було внесено нову назву пам'ятки -- "Китаївське городище та курганний могильник" з охоронним номером 260026-Н. І знову жодних згадок про поселення.

Щодо меж. Відповідно до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів №920, яке було ухвалене 16 липня 1979 року "Про уточнення меж історико-культурних заповідників та зон їх охорони в місті Київ", у пункті 1.2.6 переліку археологічних заповідників вказано: "Китаїв в межах городища та трьох курганних груп". Це означає, що вже в назві чітко окреслені межі цього пам'ятника — в рамках городища і курганних груп.

Далі, вказаний документ був ще раз переглянутий відповідно до "Розпорядження № 979 від 17.05.2002", яке стосується внесення змін і доповнень до Рішення Виконкому Київміськради народних депутатів №920 від 16.07.1979 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони історії та культури в місті Київ". В цьому контексті знову згадується пункт 1.2.6: "Китаїв в межах городища та трьох курганних груп".

В одному з останніх інтерв'ю "Економічній правді", від археолога В'ячеслава Баранова пролунало, що межі взагалі "малювалися" археологами "на око". Ясна річ, що методично така практика неприйнятна (див. п.1.7.1 Методики польових археологічних досліджень). Відповідно, подальше оновлення реєстрового запису 2025 року логічно мало б супроводжуватися належним проєктом організації території пам'ятки, але ми цього не бачимо.

А от і відповідь від Мінкульту на моє звернення в листі за № 6029/40/13-19 від 09.12.2019, за підписом Державного секретаря Ростислава Карандєєва де зазначено:

Згідно з пунктом 12 наказу Міністерства культури України від 11 березня 2013 року №158 "Про затвердження порядку обліку об'єктів культурної спадщини" (із змінами від 27 червня 2019 року № 501), рішення про встановлення меж території пам'ятки формується на основі результатів проведених досліджень.

Повідомляємо, що рішенням Експертної комісії з розгляду питань занесення пам'яток до Реєстру від 03.10.2018 рекомендовано повернути ініціатору облікову документацію на доопрацювання у зв'язку з тим, що, зокрема, не враховано комплексний характер пам'ятки та результати останніх археологічних досліджень".

Отже, в кінці 2019 року чиновники визнали, що населений пункт, згаданий у документах, які їм були представлені, не існує. При цьому межі та назва археологічної пам'ятки залишилися без змін. Таким чином, статус археологічної пам'ятки поширюється лише на територію городища та курганних могильників, а не на цю ділянку.

До липня 2025 року питання про межі/склад залишалися невирішеними, а суди у 2024-му посилалися саме на цю невизначеність.

14 липня 2025 Кабмін ухвалює постанову №863 "Про внесення змін до відомостей Державного реєстру" та оновлює назву. Однак постанова не є проєктом винесення меж у натуру і не підміняє охоронну документацію, а без цих документів правозастосування кульгає -- що і підтверджували суди. Тепер у "Китаївському археологічному комплексі" вказано кілька складових (городище, посад, печери, могильник, поселення). Та для кожної складової має бути пояснювальна записка, карти, координати, обґрунтування датувань і меж, висновок експертної ради...

Нова назва в Реєстрі не доводить локалізацію Пересічня -- це питання історіографії. Урядовий документ не може замінити науковий консенсус.

Сподіваюся, що остаточну юридичну експертизу проведуть відповідні органи.