Командир "Шершнів Довбуша" з позивним Лютий зазначає: "Ми маємо безліч ідей щодо використання різних видів дронів. Але для їх реалізації нам необхідні кадри. І це потрібно зробити терміново."

Майор В'ячеслав Шевчук, позивний Лютий, належить до тієї категорії командирів, які про свій шлях на війні говорять у останню чергу. Хіба що журналіст окремо запитає. От про різні аспекти війни, стосунки з бійцями і реформи у ЗСУ -- залюбки відповість.

А ще варто згадати про безпілотні літальні апарати, адже у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша В'ячеслав керує батальйоном безпілотних систем. Цей підрозділ носить назву "Шершні Довбуша". Цікаво, що й у батальйону є свій пес — спокійний та вихований коргі, якого також звуть Шершнем.

Всупереч своєму позивному, про бійців Лютий відгукується з теплом і повагою. А про своє кредо командира каже так: "У мене колись у військовому інституті були непогані деякі викладачі. І один з них казав: не буває поганих солдатів, є погані командири. Кожна людина має свої сильні сторони і слабкі. Потрібно акцентуватися на сильних і підтягувати трошки слабкі".

Ця бесіда відбулася в одній з кав'ярень Києва, де обговорювали різноманітні питання, включаючи труднощі з постачанням дронів та їхніх комплектуючих. Також торкнулися теми організації служби в "Шершнях Довбуша". Нині колишня рота безпілотних систем трансформувалася в батальйон. Лютому та його "Шершням" необхідні нові кадри — як для спеціалізованих посад, так і для багатьох інших напрямків. Під час розмови В'ячеслав поділився, як нові рекрути в його батальйоні можуть поступово знайти своє місце в цій війні, розвиваючи свої навички та реалізуючи амбіції.

А розпочали розмову з оперативної ситуації на фронті.

Ви щойно повернулися з району Покровська. Які особливості має ситуація на фронті в зоні, де діє бригада імені Олекси Довбуша?

Протягом майже шести останніх місяців нам вдалося домогтися стабільності на фронті. Ми тримаємо оборону безпосередньо біля Покровська, і противник вже не має успіхів у цьому районі. Наші позиції залишилися незмінними, і ми стоїмо на своїх місцях. Ворог уже не проводить такі масовані атаки, як це було рік тому, коли під Авдіївкою на нас щоденно нападали сотні окупантів. Тепер їхні сили складають лише 10-20 осіб за раз. Вони намагалися обійти нас з боку Котлиного, а потім отримали завдання зайти до 9 травня. Однак, незважаючи на всі зусилля, їм це досі не вдалося, і вони тепер пробують обійти наші позиції з Мирнограду. Їх мета — захопити це місто, щоб контролювати логістичні шляхи до Покровська. Для них Покровськ є стратегічно важливим, і вони планували його захоплення ще з грудня. Це була одна з їхніх ключових цілей, але успіху в її реалізації вони не досягли.

"ПРОТИ ОПТОВОЛОКНА РЕБ НЕ ПРАЦЮЄ. ОПТОВОЛОКНО ТАК НЕ ПЕРЕМОЖЕШ. УСЕ МАЄ БУТИ КОМПЛЕКСНО"

Загальний контекст бойових дій став зрозумілим, тому тепер зосередимося на вашому батальйоні. Не будемо згадувати, які саме БпЛА є на озброєнні "Шершнів Довбуша", адже ця інформація може бути цікавою для ворога. Натомість, давайте дізнаємось, які дрони використовує ваш супротивник.

Противник значно збільшив кількість дронів, які використовують оптоволоконні технології. Це дійсно продемонструвало вражаючі результати, адже їх важко виявити на відео, і немає можливості їх нейтралізувати. Зв'язок у таких дронів здійснюється через оптоволоконний кабель, що можна порівняти з рибальським котушкою, яка плавно розмотується під час польоту. Всі дані, включаючи відео та управління, передаються через цей кабель. Для нас критично важливо, щоб дрон залишався в радіусі дії з наземною станцією або ретранслятором – він повинен бути в межах видимості. Якщо дрон зайде за будівлю, зв'язок може бути втрачений. Водночас, оптоволоконний дрон здатний проникати навіть у приміщення…

Яка максимальна висота, на яку можуть підніматися ваші дрони?

- Є різні обсяги котушок. В середньому найоптимальніше -- і те, що нам зараз потрібно - це 15-20 км.

А що в них?

Аналогічно. В цілому, вони застосовують як десятки, так і п'ятнадцятки, а також двадцятки.

- Минулого року військові дуже просили робити збори на РЕБ. Оптоволокно змінило ситуацію?

- Так, РЕБ ніякий не працює. Оптоволокно так не переможеш.

- І що ж тепер слід робити з цими РЕБами?

- Використання комбінованих підходів є необхідним. Усе повинно бути реалізовано в комплексі. До того ж, оптоволокно має свої слабкі місця. Іноді трапляється, що дрон втрачає зв’язок — причини можуть бути різними: обрив, пошкодження, або ж вплив вітру. Погодні умови також грають важливу роль: не завжди є можливість здійснювати польоти за допомогою оптоволокна. Тут існують певні обмеження. Натомість радіодрон не має таких критичних обмежень. Тому важливо впроваджувати різні методи для досягнення успіху.

Яке, на вашу думку, приблизне співвідношення між ворожими і нашими FPV-дронами у вашій зоні?

Не слід недооцінювати супротивника. Вони повністю орієнтуються на військові дії. Росія здавна була налаштована на агресію та конфлікти. У них завжди буде достатня кількість боєприпасів, вибухових речовин і безпілотників. А в умовах сучасної війни це є найефективнішою зброєю. Дрони можуть суттєво змінити хід бойових дій.

- У мережі вистачає відео, у яких дрон полює за ворожим одинаком-військовим . Для вас теж є прийнятно таке співвідношення?

Звісно, це цілком виправдано. Наше завдання — знищувати ворога всіма можливими способами. Використати одну fpv-дрон для знищення одного противника — це цілком нормально. Іноді доводиться витрачати навіть кілька, адже трапляються ситуації, коли потрібно усувати різні перешкоди.

Аби цей ресурс був, ми вкладаємо дуже багато власних коштів. За місяць (і я цього не соромлюся - хлопці всі долучаються) - наша тоді ще рота з бойових витратила до 3 млн тільки особистих коштів.

Ого! Тобто я правильно зрозумів, що це потрібно робити також через те, що майже всі дрони, які ви отримуєте, не готові до використання і їх необхідно доопрацьовувати?

Скажу ось що: це ви так висловилися. І заперечувати не маю наміру.

А що скажеш про нашу оптоволоконну мережу? Який у неї рівень якості?

В даний момент якість досить низька. Ми лише починаємо досліджувати цю сферу. Існують виробники, які пропонують більш надійне оптоволокно, яке має менший рівень обривів і втрат зв'язку. У деяких інших випадках оптоволокно може зовсім обірватися під час експлуатації.

Отже, наразі все перебуває на стадії тестування, але воно вже існує, і ми починаємо з ним працювати. І це дійсно прекрасно.

- Ризикуючи здатися диванним критиканом, спитаю: чому лише у тестовому? Адже досить давно було зрозуміло, що в цьому напрямку все іде. Звичайно, що адресувати це питання треба не вам, мені просто цікава ваша точка зору.

- Ми учимось на помилках. Люди думали, що поки працює радіодрон, і ми знаходимо частоти, на яких можемо активно працювати, ніхто не буде... А тут майже пів року стан сталого фронту. І вони підтягують нові-нові засоби радіоелектронної боротьби, РБУ, виставляються. І нам дуже стає тяжко працювати.

Життя само по собі спонукає обидві сторони до вдосконалення оптоволоконних технологій.

Так, це повинно бути. Можна стверджувати, що це абсолютно ефективний засіб ураження. Хоча він і має свої обмеження, проте здатен завдати удару незалежно від впливу радіоелектронної боротьби з боку супротивника.

У продовження цієї теми. У лютому поточного року один з пілотів Шершнів, відомий під позивним Луг, опублікував у соцмережах, а видання Цензор передрукувало, гнівний пост, наповнений розчаруванням щодо проблем із камерами, які часто постачаються разом із дронами для ЗСУ. Ось витяг: "Існують компанії, які встановлюють дуже неякісні камери на свої дрони. Завдяки системі ProZorro та тендерам, якщо ти запропонуєш найдешевшу камеру, держава неодмінно купить твої дрони. А пілоти будуть змушені страждати, втрачати техніку, не виконувати бойові завдання та не знищувати ворога, в той час як росіяни продовжать нас атакувати".

Пройшло три місяці. Чи відбулися які-небудь зміни? Можливо, частка поганих камер зменшилася? Дивлячись на твою саркастичну усмішку, розумію, що ні.

Луг виконує роль головного сержанта нашого батальйону. Він - моя підтримка. Щодо проблем з камерами... Є певні помилки у дронах, які можна легко виправити. Пригадую, один виробник приїжджав до нас, не буду називати його ім'я, і ми сказали: ця деталь нам не потрібна, можете її забрати, це заощадить кошти. Вони відповіли: "Але ж все вже спроектовано, куди нам її подіти?". Виходить, лише бізнес...

Це була розмова, яка не мала публічного характеру. Він відповідає: а куди ж я їх діну? - І справді, вона нам теж не потрібна...

Щодо недорогих компонентів. Зрозуміло, що існують антени, які можна використовувати, і вони можуть бути значно простішими та дешевшими, ніж ті, які нам пропонують. Іноді можливо знайти більш вигідні варіанти. Однак, чомусь цього не роблять.

Далі. Ми можемо мати ті самі базу, камеру, хороші мотори, раму - те що константа і не змінюється. А те, що нам необхідне, - відеоприймачі і до керування якийсь зв'язок - треба апгрейдити. І тут починається найсумніше, що може бути. Тому що на цю необхідність змін ніхто не зважає. Підписують ці тендери умовно на тисячу штук таких дронів. Ми беремо, клас. Вони нам підходять, беремо. Але 10 штук вилітуємо - і вони вже не літають, тому що противник побачив, проаналізував - і почав його подавлювати. Все. Нам треба змінювати. А вони кажуть: ну, ще 990 ваших маєте одлітати! І нам доводиться самим вкладати кошти, щоб змінити, переробити! Тому що ми цінуємо кошти співвітчизників. Це ж платники податків. Люди, які допомагають нам, волонтери. Коли ти дивишся, як моя бабуся зі своєї пенсії скидає постійно 100 гривень на банку, на "Шершнів"...І люди донатять, підтримують. Ми це цінуємо і поважаємо. Тому ми вкладаємо ще максимум своїх грошей - щоб все одно воно працювало.

- І це замість того, щоб відправити сім'ям цю копійку, за яку на ринку на вас дивляться голодними очима.

- Так. А має бути так: виробник прикріплений до кількох бригад. І споживач конкретно каже: отакий-то продукт, отаке ти мені робиш. Ставлять йому ТУ. Він виконує його, постачає -- все! Відпрацював - набагато коротше працювати. Коли б це було так, і виробнику, я думаю, було б набагато простіше, ніж просто роздати шлак...

У нас все ще існує стара радянська концепція: кожен прагне мати певний запас. Це означає, що керівництво та інші також зробили свої резерви, наприклад, у вигляді fpv.

- Як щодо консервів?

Звичайно, ось перероблений текст: - Ага, в мене є приклади, коли вони просто втратили гроші. Ці FPV дрони неправильно зберігали, в результаті вони стали розбалансованими. Їх просто потрібно викинути – зараз це вже неробочі раритети. Я розумію, що кожен повинен мати певний запас; це нормально і мудро. Але не в цьому випадку, адже важливо знати, що ти зберігаєш! Автомат – так, його не можна змінити. Боєприпас 120 для міномета – він є, ти його тримаєш. Але з дронами це не так! Коли до нас потрапляють дрони від одного виробника, і ми їх оглядаємо, то кажемо: це ж непотріб, викиньте. А виробник відповідає: ми ж це виготовляли два роки тому, хлопці, звідки ви їх взяли?

"У ПОКРОВСЬКУ ВОРОГ КИДАЄ НА НАС 20-30 КАБІВ НА ДЕНЬ. А МИ ЗБІЛЬШИТИ ДИСТАНЦІЮ НЕ МОЖЕМО, БО Ж І НАМ ТРЕБА ДІСТАВАТИ ПРОТИВНИКА"

Наша розмова наразі виглядає досить песимістично. Ситуація з камерами, на жаль, не найкраща. Проблеми виникають і з оптоволокном. Дрони надсилають із простроченим терміном. Скажіть, будь ласка, чи все в порядку з боєприпасами?

- Складнувато. Звичайно, коли військовий вмотивований, йому ніколи нічого не вистачає; усього мало, тобто він хоче бути максимально ефективним. Тому не треба думати, що у нас все негативно. Ми все одно працюємо і будемо працювати, знищувати ворога. І з боєприпасами теж така ситуація, що інколи доводиться десь почекати трошки довше...

Чому ж так? Виробників вже чимало, і між ними триває активна конкуренція. У їхніх телеграм-каналах можна знайти яскраві відео про те, як обладнання скидається у люк БТРа або як завдаються удари по ворогам.

- Ефектне відео зробити - це не така проблема. А от якісно зробити виріб... У нас в батальйоні - досвідчені сапери. Вони, як кажуть, де ти навчався, я там викладав. Це про моїх саперів. З 2014 року вони вже пройшли все. І от привозять гарну упаковку і просять: візьміть, потестіть. Вони просто подивилися, відтестили - як воно детонує, яка бризантність у цієї вибухівки. І кажуть: це гівно...

А картинку можна зробити будь-яку. У мене був пілот, він гранатою так попав у люк танку, що той розірвався. Гранатою! Взагалі то це ж неможливо. От ти кидаєш гранату в танк. Йому байдуже! Це для нього - як для слона дробина. А буває таке, що ТМки кинули, і просто ядерний був у противника склад ТМок, боєприпасів. І туди скидом з мавіку 500 грам вибухівка потрапляє - і такий ядерний вибух був! Картинка - ідеальна! (З іронією) І ми кажемо: дивіться, які вибухи ми робимо оцим боєприпасом!

Складне питання: які основні причини втрат та поранень ваших бійців? Це пов'язано з використанням дронів, артилерії чи мінометного вогню?

У Покровську активно використовуються касетні авіаційні бомби (КАБи). Ми знаходимося на невеликій ділянці, і не можемо збільшити дистанцію, адже нам потрібно тримати противника на прицілі. Таким чином, ми опинилися в обмежених умовах. Ворожі сили щодня скидають від 20 до 30 КАБів, нищачи наші укриття та знищуючи дев'ятиповерхові будинки. Зараз вони атакують так активно, що фактично знищують Покровськ. В результаті наші можливості щодо укриттів значно зменшились — їхня якість залишає бажати кращого, а вибір обмежений.

Так само fpv вражають, дуже багато техніки підбивають. Наш підрозділ Бог береже, ми маємо мінімальні втрати. Але трапляються і такі випадки, як той, коли у нас загинув Саба. Герой України уже посмертно... Був знаменитий хлопчина, який насправді це звання заслужив. Та й взагалі багато з хлопців перейшли (як особисте досягнення) за тисячу плюс знищеного противника. Це Хлопці з великої літери. І не тільки ті, хто вбивав, а всі, хто докладається до цього. Тоді і весь підрозділ - як один механізм працює.

Беручи до уваги недоліки КАБів та їхню чисельність у русні, стає очевидним, що вас просто притискають цими КАБами.

Все змінилося. Раніше КАБи були дуже неточними, але тепер ворог їх модернізує, і тепер вони іноді влучають досить точно. Проте в тих місцях, куди вони потрапляють, живуть цивільні люди, але ворога це не турбує. У Покровську вже багато могил мирних мешканців, які просто поховані у дворах. Там, де колись були дитячі майданчики, тепер – останки місцевих жителів. Тож тепер залишилися лише ті, кого вони продовжують атакувати.

- А ті, хто усе ще залишається у Покровську, - то ждуни чи просто люди з категорії "нехай краще мене тут поховають, але свою хату не покину"?

Основна частина – це другий варіант. Раніше, коли ми зустрічалися поблизу Авдіївки, я також натрапляв на тих, хто чекає.

- Вони дійсно так висловлювалися?

Так, це було очевидно. Не було потреби вдаватися до запитань — все було на поверхні. Але ситуація тут дещо інша. Один дідусь читав нам патріотичні українські вірші і ділився своїми думками про ненависть до росіян, називаючи їх різними образливими словами. Багато місцевих жителів висловлюють своє обурення через безперервні обстріли та руйнування їхніх міст і домівок. Тому я схиляюся до думки, що серед них є чимало патріотів, які в глибині душі ненавидять росіян, але не можуть покинути свої оселі. Я спілкувався з однією жінкою, яка розповіла, що її сусідка Галя поїхала вглиб України. Вона провела там два місяці, отримала житло в гуртожитку, але потім їй сказали: "Далі дбайте про себе самі". І Галя повернулася назад, бо відчула, що там ніхто не потребує їх. Я не впевнений, наскільки це правда, але все ж...

- Насправді, якщо поставити себе на місце цих людей, то це жах.

Отже, все, що ти створював і здобував протягом життя, необхідно залишити позаду, взяти лише одну сумку і вирушити в невідомість, без жодної підтримки. Але насправді цю підтримку варто інвестувати в людей навколо. Наприклад, якщо одна людина вирушить у нове місце і розповість, як там чудово, це може стати справжнім "сарафанним радіо", і більше людей зацікавляться і приєднаються. Мені здається, це може спрацювати.

В'ячеславе, чи правильно я розумію, що в ході цієї війни особлива увага приділяється знищенню ворожих безпілотників? І чи можна сказати, що у військових, як бійців, так і офіцерів, існує певний азарт у цій справі?

- Звичайно. Дронщики завжди були на вагу золота. Нам неодноразово казали, і ми по перехопленням чули. У них волосся на спині вставало, якщо вони нас виявляли. Одразу туди насипали...

- А як щодо того ж самого, але в зворотному напрямку?

- Ми стараємося це робити, наскільки це можливо. Для нас знищувати цих так званих колег важливо тому, що це - найефективніше. У нас якось між Новогродівкою і Селидівкою був маленький населений пункт Маринівка, одна вулиця і просто хати. Але він на висоті і на відкритій місцевості. Так от, ми там разом із бригадною піхотою за тиждень знищили близько 500 окупантів. Там просто було м'ясо! Саме вороже м'ясо. І от після того вони почали активно працювати проти нас.

Отже, якщо з обох боків вдалося знищити ворожих операторів дронів, можна вважати це справжнім святом!

Безумовно. Це надзвичайно важливо. На мою думку, це один з ключових пріоритетів.

- У вас є прогноз щодо того, яких змін нам слід очікувати на дронному полі бою до кінця цього року? У плані технології і тактики?

Так, це дійсно важко передбачити. Я вважаю, що оптоволоконні технології вийдуть на новий рівень, і хотілося б, щоб в Україні в цій сфері працювали компетентні фахівці. Це абсолютно новий напрямок. На жаль, у багатьох нормативних актах поняття безпілотних літальних апаратів (БпЛА) взагалі не згадується. Необхідно оновити регламенти, врахувати такі терміни, як VOP та ROP, а також визначити відстані, зважаючи на сучасні виклики війни, а не покладатися на старі радянські норми. Нам потрібні люди, які вже мають значні досягнення у своїй сфері. Необхідно, щоб такі особистості, як Мадяр, Вереск, Ахіллес, очолили ці нові ініціативи. Також важливо дати можливість розвитку, адже у нас є багато ідей щодо використання різних типів дронів, і ми маємо команду, здатну їх реалізувати. Але для цього нам терміново потрібні кваліфіковані спеціалісти.

Ми зараз перебуваємо у Києві, і хочу поділитися спостереженнями. Чимало військових, які повернулися з фронту, відзначають, що велика кількість поліцейських і їхні розкішні автомобілі на вулицях столиці викликають у них певне роздратування. Чи поділяєте ви ці відчуття?

- З приводу машин - так. Ми їздимо на таких, що уже на ладан дихають. У нас була нова машина з салону. Але там уже і зчеплення, і решта - зараз сипляться. Так воно виходить з тією інтенсивністю і швидкістю, як ми там їздимо. Доводиться ремонтувати. У нас там ціле СТО. А тут новенька машина їде по Хрещатику, пікап. І я думаю: от нафіга він йому тут, цікаво?

Один поліцейський, який виявився досить порядною людиною, відповів на звинувачення фронтовиків: "Навіть якщо вони візьмуть мою машину, то за місяць її просто розіб'ють!" Він підкреслив, що, по-перше, це питання статусу, а по-друге, підтримка правопорядку в великих містах також має велике значення.

Ми можемо надати їм автомобіль, на якому вони зможуть комфортно пересуватися. Він має добру прохідність. Це не просто звичайна річ — у нас є спеціалізовані транспортні засоби. Наразі нам дуже потрібні пікапи, які можна швидко вантажити. Це не те, щоб просто напхати ганчір'я в багажник. У нашому арсеналі — мачти, генератори, старлінки та безліч іншого обладнання. Навіть простий джип для нас виявився б незручним...

Тобто ви виявляєте повагу до автомобілів. Саме тому у вашому списку ворожих цілей, які варто вразити, поряд із особовим складом противника та його технікою завжди присутні й транспортні засоби.

За останні кілька місяців ми серйозно ускладнили їм логістику. Ми на місці, а вони виїжджають з Селидового в напрямку Дніпровської. Ох, ми їм надіслали дрони з автівками... Порахували 40 машин, які були уражені з різних боків; тепер там навіть нічого забирати.

Там справжнє скупчення автомобілів. Незабаром проїхати буде неможливо. Їх просто виштовхують на узбіччя. Через це місцеві пересуваються на різних москвичах, а також на старовинних бобіках. Буханки – це їхня традиція. А ось коли бачиш Москвича, вражає. Жигулі, Ниви з відрізаним дахом...

"СОЛДАТИ НІКОЛИ НЕ БУВАЮТЬ ПОГАНИМИ, А ОТ КОМАНДИРИ МОЖУТЬ БУТИ РІЗНИМИ. У КОЖНОЇ ОСОБИ Є СВОЇ СИЛЬНІ І СЛАБКІ СТОРОНИ. ВАЖЛИВО ЗОСЕРЕДИТИ УВАГУ НА СИЛЬНИХ АСПЕКТАХ І РОЗВИВАТИ СЛАБКІ."

Наскільки мені відомо, ви родом із Житомира та починали свій шлях у ДФТГ. Потім ви стали частиною Житомирської територіальної оборони. У грудні 2023 року ви приєдналися до бригади імені Олекси Довбуша. Які міркування спонукали комбриг призначити вас спочатку на посаду ротного, а тепер - командиром батальйону безпілотних систем? Які якості він в вас помітив, адже у вас не було значного досвіду роботи з підрозділом БпЛА?

Можливо, мої слова прозвучать різко і не зовсім приємно, але це істина. Я завжди прагну бути чесним, адже ціную відвертість. На війні, особливо в питаннях формування команди, часто не маєш можливості вибору. Є багато цивільних, а професійних військових обмаль, особливо в нових сферах. Є й такі, хто не бажає вчитися та не вміє адекватно спілкуватися з людьми, що призводить до негативного ставлення з боку колег. Тому зміни у складі команди доводиться робити інтуїтивно.

- Треба слухати інших і знаходити спільну мову. А ще - використовувати в людях ті сторони, які в них сильні.

Отже, у нашому підрозділі всі рішення ухвалюються спільно. Ми організовуємо сержантську раду, подібно до козацької, де кожен має право висловити свою думку. Хоча я, як командир, маю останнє слово, я завжди прислухаюся до думок своїх підлеглих. Вони часто пропонують нові ідеї, кажучи: "А чому б нам не спробувати ось так?" Ми обговорюємо всі можливі варіанти, а потім тестуємо їх на практиці. Неправильно вважає той командир, який просто наказує: "Я так вирішив, буде так і все." Це неефективно. Згодом такий командир може звинувачувати інших у невдачах, стверджуючи, що причина в їхній роботі, а не в його власних рішеннях. Тоді він знову повертається до початкової ідеї, яку відкинув раніше.

У мене -- інший підхід. Я з ними на рівних і позиції копав, і під обстрілами були, і хлопців забирав. Я їм завжди кажу, що моє життя нічим не дорожче за будь-кого з них.

Зрозуміло, що в батальйоні ви в першу чергу виконуєте управлінські функції. Але як щодо ваших технічних знань та навичок? Наскільки важливо в вашій ситуації мати експертний рівень у різних сферах, таких як техніка, робота з планшетами чи пілотування безпілотників? Чи не заважає це основним обов'язкам командира батальйону?

- Основне - це довіра в підрозділі. Коли підрозділ тобі довіряє, а ти - кожному з них. Я їм зажди говорю: головне - казати правду. Я можу не розбиратися в тому чи іншому питанні. Але я знаю, що він не вигадуватиме відмовок і скаже мені правду.

Довіра і чесність між командиром і особовим складом -- це головне. А фахові нюанси...Тобі вони пояснять і розкажуть те, чого ти не розумієш. Він тобі розказує, що це ось так. І ти сприймаєш, бо довіряєш своїм майстрам. Вони мене ніколи не підводять.

- А якщо виявилося, що людина екзамен на довіру чи ефективність не пройшла. Причому не раз, а два, три рази. Що зробите? Спробуєте здихатися такого кадра?

- Ні. У мене колись у військовому інституті були непогані деякі викладачі. І один з них казав: не буває поганих солдатів, є погані командири. Кожна людина має свої сильні сторони і слабкі. Потрібно акцентуватися на сильних і підтягувати трошки слабкі. Давати можливість. Ти маєш знайти до нього підхід. А якщо ти просто, раз тобі щось не вийшло, кажеш людині "до побачення" - то так це не працює. У армію нині не біжать всі, як у 2022 році. У нас зараз критично не вистачає людей. І якщо ти будеш так розбазарюватися людьми і казати "пішов нах*р", то у тебе нікого не буде. Від тебе будуть бігти.

- З чого складається типовий день командира батальйону? О котрій прокидаєтеся і що робите?

- По-різному. Іноді трапляється, що не спиш взагалі, коли виникає якась критична ситуація. Багато випадкових днів. Але зазвичай, коли все йде добре, ти прокидаєшся і вирушаєш на прогулянку з Шершнем. Це наш коргі, який став для нас своєрідним тотемом. Він дуже спокійний і вихований. Хоча інколи трішки лякається, коли щось раптово з'являється, але в цілому нічого страшного...

- Так, погуляли ви із Шершнем, що далі?

В останні кілька тижнів я почав активно працювати над своєю фізичною формою. Відчуття стали значно кращими. Один день присвячую силовим тренуванням, а наступного – бігом.

Скільки годин ви зазвичай проводите у сні?

Коли екіпажі вирушають на інструктаж, я іноді приходжу опівночі, а вже о п’ятій ранку потрібно бути готовим до доповіді. І тут починає дзвонити телефон... Завдань багато: потрібно зв’язуватися з контактами, готувати доповіді. Вечір присвячую аналізу роботи, переглядаючи різні групи, щоб зрозуміти, де і як проходила діяльність, а також яку активність було зафіксовано. Вивчаю перехоплення та іншу важливу інформацію. Все це потрібно систематизувати, проаналізувати, запити енергією з кави і рухатись далі. Після цього починається мій робочий день. Прибувши на своє командно-пунктове місце, я спілкуюсь з тиловими підрозділами, дізнаючись, що було зроблено напередодні, в неформальному режимі. У нас немає строгих військових формальностей. Ми спілкуємось у цивільному стилі, без зайвих обтяжень. Обговорюємо плани на майбутнє, і вони діляться своїми пропозиціями. Якщо потрібно, акцентуємо увагу на важливих аспектах або коригуємо робочі завдання. Пілоти в нашій команді - це справжні професіонали, які знають, що їм потрібно, тож немає потреби постійно їх контролювати або підштовхувати. Вони самостійно розуміють, куди летіти, де розташовані передові позиції та що необхідно побачити. Вам лише іноді потрібно підкинути їм нову задачу.

Усе це функціонує як злагоджений механізм. Іноді можна вказати: ось тут у нас є цікаві дані; необхідно, щоб ти звернув на це увагу і ознайомився. Ознайомилися, зібрали інформацію. Підготували все на вищому рівні з "Нічним вампіром". Коли "Вампір" прибуває - пам-пам. Потім кілька FPV-дронів прямують туди, і ми приступаємо до розбору, знищуючи позицію без жалю.

Іноді ми можемо зосередитися на виконанні конкретного завдання. Однак, зазвичай, це повсякденні справи. Протистоїть супротивник, ми здійснюємо атаку, нейтралізуємо їх, і на цьому все закінчується.

"НАМ ТРЕБА НАБИРАТИ ПОПОВНЕННЯ. І НАС ЦІКАВИТЬ БУДЬ-ЯКА ЛЮДИНА, ЯКА ПРОСТО ХОЧЕ ПРАЦЮВАТИ..."

Як у вас справи з відпустками? Турботливі керівники прагнуть дати можливість своїм співробітникам відпочити - навіть якщо це не завжди відповідає правилам, проте, якщо є така можливість, вони намагаються відпустити їх додому.

У нас тут все просто чудово. Як попередній комбриг, так і теперішній надають можливість бути справжнім лідером і приймати рішення. Вони не втручаються у деталі, не контролюють кожен крок. Теперішній комбриг завжди з розумінням ставиться до питань, які виникають у підрозділі. Усі потреби хлопців, навіть найтерміновіші, вирішуються оперативно. Комбриг завжди готовий допомогти.

Це чудово! Який, до речі, середній вік ваших пілотів?

Приблизно 30 років. У нашій організації не існує жорстких обмежень за віком. Хоча, загалом, молодші кандидати вважаються більш перспективними для ролі пілота, адже вони зазвичай краще адаптуються до нових технологій. Проте у нас також є пілоти старше 50 років, які активно працюють і виявляють бажання продовжувати. Однак, варто зазначити, що здоров'я має бути на належному рівні...

Ви зазначили, що вам потрібно збільшити штат. Які саме вакансії наразі є найбільш актуальними для вас?

Безумовно, ті, хто прагне літати (і ті, хто бажає освоїти це мистецтво) є нашим головним пріоритетом. Однак, з огляду на те, що ми значно збільшили наш склад у три рази через перехід на нову організаційну структуру, нам необхідно залучати нових співробітників. Тому ми готові розглянути будь-яких кандидатів, які просто хочуть працювати...

Ми прагнемо, щоб кожен мав можливість обирати те, що бажає (і може) у цій війні. Якщо хочеш спробувати щось нове - зробиш крок уперед. Якщо захочеш підійти ближче - спробуєш наблизитися.

- Нещодавно мав бесіду з керівницею медичної служби реформованої у армійський корпус третьої штурмової бригади. Там теж у три рази збільшується штат. І от, на її думку, в ідеалі 50% служби мають становити суто профільні люди, тобто медики, а інші 50% - обслуговуючий персонал, який теж дуже важливий. Ви теж думаєте у схожому напрямку?

- Звичайно. У нас є посади і кухарів, і заправників, і механіків. Якщо людина не має потужного здоров'я і хоче трошечки освоїтися, вона може спокійно доєднатися до "Шершнів Довбуша". Прийти і сказати: я потягну таку роботу, дайте, я трохи звикну до війни, до бойових. Від нас до нуля відносно далеко, там, де ми живемо, бойових нема. Але можна стати на посаду кухаря, заправника - і працювати собі на забезпеченні.

Отже, всі оголошення про роботу на платформі бригади пов'язані з батальйоном "Шершні Довбуша"?

- І навіть більше. Кожен може знайти себе, як себе застосовувати. Ось приклад: до нас прийшов з ТЦК чоловік. Він посидів, пооформляв документи. Просто сидів у відносному тилу, оформляв документи на списання, бо це теж дуже важливо. А потім каже: хочу на бойові. Там же нічого такого страшного немає, на бойових. Це ж не в окоп у піхоту.

Отже, ми прагнемо забезпечити можливість для кожної людини обирати свій шлях у цій війні. Якщо ти бажаєш спробувати себе в чомусь новому, вперед – роби це! Хочеш діяти ближче до фронту – не вагайся, пробуй! Кожен внесок має значення, головне – щоб ти залишався активним. Але в тилу важливо працювати з особливою відданістю, щоб підтримати пілота, забезпечити його всім необхідним і дати можливість для відпочинку. Саме так досягається результат. Якщо ти готовий працювати, ти завжди знайдеш можливість для цього. Головне – бути максимально ефективним у своїй справі.

Запитання від осіб, які розглядають можливість стати пілотом БПЛА: чи дійсно вестибулярний апарат пілота повинен бути в належному стані?

- Якщо на fpv - так, треба звикнути. Якщо на мавіку, там з вестибуляркою простіше. Тому ти можеш орієнтуватися. Є люди, які навіть не знають своїх внутрішніх можливостей: яка у них фотографічна пам'ять, як вони запам'ятовують, орієнтуються на місцевості. Це ж ти дивишся на все у польоті. Інколи буває так: відрубає зв'язок, ти відновлюєшся десь у невідомій місцевості -- і маєш зорієнтуватися де ти, що ти, і як тобі повернути дрона.

- Повернімося до ваших профільних вакансій. Їх три - оператор-планшетист, технік fpv-дронів і оператор БпЛА. Щодо техніка fpv-дронів - зрозуміло: це людина, яка обслуговує дрони, ремонтує їх. А чим займається оператор-планшетист? Які мають бути навички у цієї людини?

Це повинна бути людина, яка вміє працювати з технологічними пристроями та орієнтується в домашньому середовищі. Іншими словами, вона виконує роль навігатора. Дрон, що піднімається в повітря, має підтримку з боку планшетиста, який спостерігає за процесом, контролює дії, надає вказівки та, при необхідності, вносить корективи. Однак обов'язки планшетиста не обмежуються лише цим. Він може виконувати безліч інших завдань. Немає такого, що я прийшов на роль планшетиста і лише тримаю пристрій у руках. Планшетист також часто займається заправкою генератора, спускає мачти, змінює кабелі та переміщує антени.

- Тобто гарний боєць батальйону - універсал, який вміє робити усе.

Так, хоча я не можу стверджувати, що всі найкращі пілоти можуть розібрати і відремонтувати обладнання. Це займаються спеціалізовані майстерні. Я сам не дуже обізнаний у процесі розбирання мавіка, але для цього є професіонали.

Де саме знаходяться оператори безпілотних літальних апаратів? Поділіться з потенційними кандидатами інформацією про те, що їх чекає в цій професії.

- Ми намагаємося працювати з максимально укріплених, 100% замаскованих позицій. Минув той час, коли хлопці працювали з мавіків просто по посадках і з пультом у руках, до пі**рів - 500 метрів, танки їдуть, броня заїжджає, а ти - дроном прилетів з руки. Ані окопу, ані бліндажу, нічого. Просто за деревами. Приліт. Ти ліг і лежиш, щоб не втратити дрон разом з пультом...

В даний момент пілотів охороняють.

- Не те, щоб тоді не берегли. Тоді так працювати дозволяли можливості - вони і працювали. Таких втрат не було, щоби міняти стиль роботи. А зараз ти так просто не постоїш. У тебе все має бути замасковано, антени - виведені окремо. І ти сидиш собі в нормальному укритті з пультом. А деякі пілоти можуть за допомогою мережі Інтернет керувати дроном з будь-якої точки...

На війні існують спеціалізації, які викликають певну настороженість серед побратимів. Наприклад, снайпери часто відзначають, що їх не завжди приймають з теплом в інших підрозділах. Причина в тому, що коли снайпер веде вогонь, він стає мішенню для противника, що може загрожувати життю тих, хто знаходиться поряд.

Цю аналогію можна перенести на пілотів БПЛА? Бо і вони полюють, і на них полюють.

Цей аспект був чітко окреслений і обговорений з іншими командирами. Ми узгодили відстань, яка повинна зберігатися між нами та іншими підрозділами.

Це добре. Адже з одного боку, ця аналогія в якійсь мірі має сенс. Але з іншого боку, куди ви, хлопці, підете без своїх безпілотників?

Цікаво, але те ж саме можна стосувати і до мінометників. Ми, наприклад, дуже не любимо, коли мінометник знаходиться занадто близько. Як він працює? Орієнтуючись на координати ворога, він може випадково націлитися і на нас. Хоча це і не завжди точно, але снаряд все одно приземляється десь поруч, і це зовсім не радує, чи не так? Подібно й до дронів, особливо коли вони базуються на відкритих майданчиках. А якщо ще й оператори дронів не дуже досвідчені, не дотримуються правил маскування, і їх Starlink просто лежить на видному місці, а антени стирчать з середини двору, то сусідні підрозділи можуть лише сказати: "Ну, хлопці, ви серйозно?"

- Офіційний слоган вашої бригади - "Ваші душі за наші кривди". Як ви особисто його трактуєте?

- Трактую так: ми забираємо життя противника за наших цивільних, за наших братів. Наші втрати - це для нас - це втрата сім'ї, втрата рідного. Тому що наш колектив складений на протязі тривалого часу. Це сім'я. це вище, ніж колись в армії співслужбовець. Це - бойовий побратим. Дорожчого немає. Коли ти це втрачаєш, у тебе нічого, крім жаги помсти немає. І цю жагу помсти девіз відображає. Ми готові забрати кожну душу противника за те, що нас ображають ці дуже великі страждання.

Не кажучи вже про обстріли цивільних, тому що серце також кров'ю обливається, коли дивишся на дитячі майданчики, зруйновані цими виродками.

Яка ваша реакція на всі ці дискусії щодо мирних угод і невдалих переговорів: Стамбул-1, Стамбул-2...?

- Я дивлюся на те, наскільки класно це робить кончений Путін, ну і Трамп так само. Особливо Путін. Він грає просто на горі людей. На нас грає. Оці ІПСО дають розслабитись і народу, і війську. Ну нас це не настальки стосується, бо ми бачимо ситуацію на фронті. Військо це не так сильно демотивує. А от цивільних (а вже після них, по ланцюжку -- військових) це демотивує сильно. Путін просто розбиває наш народ із середини. Типовий приклад: от я співпрацюю з волонтерами. Кажу: мені треба те і те купити, зробиш це? Він каже: тяжкувато зараз. - А чого? - Та люди такі: завтра мир, нащо донатити, нащо працювати?

Отже, можна лише уявити, як ці абсолютно неправильні надії переходять у відчай стосовно армії.

- Сподіватися ми можемо на що завгодно, а розраховувати, як військові, маємо на найгірший сценарій. Готуватися до найгіршого. Ніякого перемир'я і близько не буде. Всі цивільні мають розуміти, що ворог не зупиниться у будь-якому випадку. Навіть якщо бойові дії призупиняться, ворог і далі працюватиме на військову промисловість. Будуть завтра воювати наші діти. Це безкінечно.

Є два варіанти нашої реакції. По аналогії з квартирою: у тебе є квартира чи будинок, прийшов злодій і каже: це моя частина будинку. Ти: ну добре, живи. Це -- перший варіант. Або ж завдяки нашому спротиву весь цивілізований світ буде розуміти, що якщо ти прийшов у чужу власність, ти маєш відповідати за це. Тебе буде покарано. І це не тільки у випадку з Росією. З іншими агресивними країнами це теж відіграє дуже важливу роль.

- Наостанок спитаю, з якими почуттями і професійною зацікавленістю "Шершні Довбуша" спостерігали за гучною операцією СБУ по знищенню російської стратегічної авіації. Все-таки в центрі подій опинилися дрони. Якими з іншої точки керували такі самі пілоти та планшетники...

Це масштабна операція, до якої готувалися протягом тривалого часу. Слава тим, хто реалізує цей план, і всім Силам оборони, які беруть участь у цій справі. Важливо, що ми демонструємо, що немає причин для страху.

Чи правильно я зрозумів, що ця схема з фурами відбувається лише один раз? Тепер слід уважно продумати нову комбінацію.

У світі безпілотних технологій немає жодних меж. Це справжній політ уяви, який нічим не стримується. Нові таланти з інноваційними концепціями постійно з'являються на арені, використовуючи останні досягнення науки і техніки...

Увага! Якщо ви бажаєте підтримати "Шершнів Довбуша", можете зробити свій внесок за цим посиланням:

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"