Легендарні підсклянники в поїздах: де їх дійсно виготовляли в СРСР і чому посуд з Росії варто вважати лише тимчасовим злом.

Тепер ці предмети стали об'єктом колекціонування: легендарні підсклянники в OLX оцінюються від 50 гривень до кількох тисяч.

Нещодавно в соціальних мережах виник гучний скандал через фотографію склянки з російським клеймом, знайденої в вагоні "Укрзалізниці". Пасажир, який подорожував поїздом з Києва до Будапешта, звернув увагу на маркування заводу з Гусь-Хрустального (РФ) і обурено запитав у представників УЗ, чому в українських поїздах все ще використовують продукцію з Росії. Компанія оперативно відреагувала, пояснивши, що ці склянки були закуплені ще до початку повномасштабної війни, і що викидати справний посуд зараз вважається недоцільним.

"Телеграф" досліджує, хто насправді стояв за виробництвом знаменитих склянок та підсклянників, які стали невід'ємною частиною радянських і українських залізниць. Чому ці предмети набули статусу культових для колекціонерів і як змінювалася їхня історія, залишаючи слід у світі залізничних подорожей.

Коли йдеться про радянські підсклянники, багато людей не знають, що практично всі вони виготовлялися в одному місці. Кольчугінський завод імені Орджонікідзе, розташований у Володимирській області Росії, став справжнім монополістом у цій сфері. Саме тут виробляли мільйони металевих підсклянників з латуні, мельхіору, нікельованого та навіть позолоченого металу, які потім розвозилися залізничним транспортом від Києва до Владивостока.

Завод зосереджувався на обробці кольорових металів і володів унікальними потужностями, яких не було в інших республіках. Тому навіть потяги, що проходили через територію України, отримували підсклянники саме з цього заводу. Окрім виробництв у Кольчугіно, невеликі обсяги продукції виготовляли на Мстерському заводі художніх виробів, що також розташований у Володимирській області. Проте там переважно створювали елегантні сувеніри з художнім гравіюванням.

Ленінградський завод "Русскіє самоцвєти" також активно брав участь у виробництві, виготовляючи підсклянники найвищого класу, часто у подарунковому виконанні з складними декоративними елементами. Проте, основна частина продукції для широкого вжитку в потягах надходила саме з Кольчугіно.

В Україні виробництво підскляників було значно обмеженим. Київський ювелірний завод спеціалізувався на створенні високоякісних та ювілейних моделей, які часто виготовлялися зі срібла або мали художнє оформлення. Однак ці вироби більше підходили для ювелірних колекцій, а не для повсякденного використання в поїздах. Львівський завод "Ювелірпром" також займався випуском сувенірних виробів, які іноді потрапляли на залізницю, проте такі випадки були досить рідкісними.

Українські підприємства переважно фокусувалися на інших матеріалах, таких як порцеляна, фаянс і скло. Ці галузі демонстрували значно більший рівень розвитку в Україні під час радянської епохи.

Якщо підсклянники здебільшого імпортувалися з Росії, то з виготовленням склянок ситуація була зовсім інша. Україна мала розвинену мережу склозаводів, які постачали гранований посуд для всіх залізничних перевезень. Костянтинівський завод художнього скла в Донеччині вважався одним з найбільших у Європі після його реконструкції в 1928 році. Саме тут виготовляли мільйони знаменитих міцних гранованих склянок, без яких важко уявити радянські потяги.

Київський завод склотермосів, який розпочав свою діяльність у 1934 році, став третім за обсягами виробництва в республіці та активно забезпечував ринок побутовим склом. Після реконструкції в 1927 році Романівський склозавод, розташований у Житомирській області, також приєднався до виробництва масового посуду. Лисичанський та Артемівський заводи, що розпочали роботу в 1935 році, використовували механізовані лінії, що дозволило їм виготовляти великі обсяги продукції.

Ці підсклянники створювалися на ВАТ "Вільнянський завод імені Шевченка", проте вже в період незалежності України.

У цьому контексті український посуд виробляли на підприємствах, що спеціалізувалися на порцеляні та фаянсі. Будянський фаянсовий завод "Серп і молот", розташований на Харківщині, почав свою діяльність у 1887 році та спеціалізувався на масовому виробництві посуду. У Житомирській області працював Баранівський порцеляновий завод, заснований у 1803 році, який славився високоякісною порцеляною. Інші підприємства, такі як Коростенський, Довбиський, Полонський, Сумський та Дружківський заводи, також внесли свій вклад у розвиток галузі, що забезпечувала близько 30% загального обсягу художньої порцеляни в союзному масштабі.

Житомирська область перетворилася на важливий осередок виробництва порцеляни, постачаючи близько 46,2% від загального обсягу продукції в республіці. Київський експериментальний завод кераміки та художніх виробів, заснований у 1924 році, спеціалізувався на виготовленні художньої кераміки та сувенірної продукції.

Окрім цього, склянки доставляли з Радянського Союзу, а пізніше і з Росії.

Після початку війни "Укрзалізниця" зіткнулася з дилемою. Старі підсклянники й склянки поступово виходили з ладу. Тоді з'явилася ідея взагалі відмовитися від металу й скла на користь паперових стаканчиків. Але це викликало обурення пасажирів, для яких підсклянник - невід'ємна частина залізничної романтики.

Коли компанія вирішила придбати комплекти "підсклянник, склянка, ложка", її вразили високі ціни - більше двох тисяч гривень за один набір. Це виглядало як безглузде витрачання грошей на звичайний посуд, і громадськість почала активно обговорювати таку ситуацію. Скандал швидко набрав обертів, і питання з закупівлею підсклянників було відкликане.

У 2022 році Олександр Камишін, очільник "Укрзалізниці", оголосив про повернення підсклянників до потягів. На нових виробах з'явилися написи "Iron Bravery" - "Залізна сміливість" - та "Україна". Разом із підсклянниками повернули цукор-рафінад, підвищили якість чаю, додавши преміальні варіанти, а також запропонували капсульну та дріп-каву. Реалізація програми відбувалася поступово, і до кінця грудня 2022 року нововведення охопили 80% рейсів.

Старі радянські підсклянники сьогодні стали справжнім об'єктом колекціонування. На платформі OLX їх ціни варіюються від 50 гривень за стандартні моделі до декількох тисяч за рідкісні варіанти з художнім гравіюванням або ювілейними написами. Найбільшу цінність мають підсклянники, виготовлені для окремих залізниць, з оригінальними орнаментами або випущені в обмежених серіях.

Колекціонери полюють за виробами Кольчугінського заводу, Мстерського художнього підприємства, шукають ленінградські моделі. Навіть сучасні українські підсклянники з написами Iron Bravery вже з'являються в оголошеннях - хтось купує їх як сувеніри або інвестує в майбутнє, розуміючи, що через роки ці речі теж стануть антикваріатом.

Підсклянник з потяга - це не просто металева конструкція для тримання склянки. Це символ спогадів про довгі подорожі, нічні бесіди в купе, ритмічний стук коліс та аромат свіжозвареного чаю, який завжди смакував по-іншому, коли його подавали в цій самій склянці, з цим підсклянником, під час мандрів. І навіть якщо в сучасних вагонах ще можна зустріти склянки з російським клеймом, це всього лише тимчасовий відбиток минулого, що скоро зникне, звільнивши місце новій українській історії.

Раніше "Телеграф" повідомляв про те, як туристи влаштували небезпечний "атракціон" прямо на вокзалі в Карпатах. Укрзалізниця планує запустити додаткові потяги до цього регіону, проте місцеві платформи не здатні впоратися з таким кількістю пасажирів.