Люди більше занепокоєні питанням "коли ж закінчиться ця війна?", а не тим, "які кроки я можу зробити для цього?", - зазначила волонтерка Наталка Позняк-Хоменко.

Волонтерка і дружина військового-добровольця Наталка Позняк-Хоменко в інтерв'ю УНІАН розповіла, як волонтерський рух допомагає війську та наскільки по зборах відчувається втома суспільства від війни.

Наталка Позняк-Хоменко та її чоловік Олександр Хоменко - це пара, яка втілює у собі концепцію "не призначені для війни". Вона працює в Інституті національної пам'яті, а він є співробітником Національного музею історії України. Разом вони збудували затишний дім і виховали трьох прекрасних доньок...

Але 24 лютого 2022 року Олександр пішов на війну добровольцем і до сьогодні воює у батальйоні "Свобода". А Наталка, яка у 2020 році видала книгу про волонтерський рух, безперервно збирає донати.

На День волонтера журналісти УНІАН мали можливість поговорити з нею про виклики, з якими вона стикається, про те, що сприяє збору допомоги, а також про можливість зникнення волонтерського руху, якщо війна призупиниться.

Наталю, волонтерська діяльність у сфері війни в Україні стартувала у 2014 році і продовжується до сьогодні. Які основні зміни між 2014-м і 2022-м роками?

У 2014 та 2022 роках волонтерство стало рятівною соломинкою для армії та країни, активно борючись із наслідками війни всіма можливими способами. У 2014 році волонтери фактично взяли на себе функції держави в багатьох сферах (окрім, звісно, закупівлі зброї). Вони зайнялися всім, що було необхідно: ремонтували автомобілі та військову техніку, організовували доставку бронежилетів, касок і обмундирування - словом, забезпечували все необхідне. Добровольчі батальйони, що виникли в 2014 році, на початку воювали навіть у спортивних штанах і гумових капцях...

На сьогоднішній день волонтери активно займаються тими сферами, де необхідно швидке реагування або впровадження сучасних технологій. Це включає відновлення знищеного внаслідок атак майна, впровадження старлінків, використання дронів, організацію логістики та забезпечення засобами радіоелектронної боротьби. Війна є надзвичайно динамічним явищем, і волонтери працюють з орієнтацією на терміновість — саме це і рятує життя.

У 2014 році у волонтери йшли, в першу чергу, ті, хто пройшов Майдан. Вони знали про потреби війська, знали, де брати і як поширювати інформацію. Зараз волонтерять передусім ті, кого це торкається безпосередньо - хто має на фронті близьких або друзів, або хто має чітке усвідомлення, що країну слід рятувати, бо іншої нема і не буде. Та в кожному разі - і тоді, і зараз - це критична маса небайдужих, яка дозволила нам не потонути, а втриматися на плаву.

Волонтерство стало тим елементом, який Путін не врахував ані в 2014 році, ані в 2022. Однак це - наш інстинкт виживання. Ми прагнули зберегти свої життя і боролися, тоді як ті, хто не знайшов своє місце на фронті, шукали способи допомоги в інших формах. Найпростіші завдання, як-от плетіння сіток чи збір продуктів, об'єднали багатьох. І в той час, і на початку повномасштабної війни це було масове явище. Зараз залишилися тільки найсильніші.

Ви згадали, що у 2014 році волонтери успішно справлялися з усіма запитами, за винятком, можливо, зброї. Нині ж ми дійшли до того моменту, коли волонтери почали також збирати кошти на озброєння. Звичайно, це не стосується літаків, танків чи ракет, але, принаймні, йдеться про дрони та снайперські гвинтівки. Яка ж причина цього явища?

Це питання стосується державної політики. Ми повинні були адаптувати нашу економіку до військових вимог, перетворюючи підприємства на військові потужності, як це зробила Росія. Натомість, ми часто звертаємося за допомогою до союзників, критикуючи їх за недостатню підтримку у нашій боротьбі. Якщо б у 2022 році ми отримали ту зброю, яка є у нас сьогодні, і нам не заважали б вести бойові дії на території Росії, можливо, ми вже б завершили цю війну і залишили її в минулому. Але, на жаль, цього не відбулося...

На жаль, тактика просити зброю, яка спрацювала в 2022-му, в 2023-му стала згубною. Хоча ті ж самі дрони починалися із волонтерських розробок. Приміром, НРК, тобто наземні роботизовані комплекси, які зараз використовуються і в логістиці, і для евакуації поранених, першими почали постачати у військо саме волонтери. Я ще в 2023-му році бачила, як один із розробників, Євген Гнатюк, показував своїх "Тарганів" і "Сірків". А починалося все з маленьких машинок, яких "дресирували" на дистанційне мінування.

Як змінилися або залишилися стабільними внески на підтримку Збройних Сил України в останній час? Які, на вашу думку, можуть бути причини цього явища: економічні фактори чи, можливо, "втома від війни"?

Збори просіли, і на це кілька причин. Перша, найбільш очевидна - збідніння донаторів. Ціни ростуть, інфляція росте, а зарплати лишаються на тому ж рівні. Якщо раніше донати у розмірі 500-1000 гривень були звичними, то зараз йдеться про 50-100 гривень, можливо - про 200-300, але у більшості випадків це вже максимум.

Друга причина - держава зробила все, аби відгородити значну масу людей від війни. Я жартую, що у 2022-му була створена секта - "вірю в ЗСУ". Українців переконали, що все скоро закінчиться, з боку росіян воюють тільки "чмобіки", яких ми ось-ось доб'ємо, тому можна просто вірити, молитися, дякувати і... не рипатися, бо на фронті "впораються і без нас". Тому зараз більшість людей хвилює питання "коли ця війна закінчиться?", а не "що я можу для цього зробити?".

Згодом не була запроваджена прозора система мобілізації та чітких термінів служби. Це призвело до неконтрольованих процесів у сфері СЗЧ, масової еміграції молоді за кордон, а також до історій про ТЦК, які підживлюються російськими інформаційними операціями. Окремі негативні аспекти перебільшуються, викликаючи розчарування. До цього ще й додаються корупційні скандали... Загалом, комунікація між державою та суспільством у нас абсолютно провалена. Складається враження, що держава існує окремо, а суспільство — в іншій реальності.

Також свою негативну роль відіграв Трамп, пообіцявши закінчити війну за 24 години. Саме тоді збори просіли особливо відчутно. Бо якщо війна закінчиться просто зараз, то нащо мені донатити?.. Коли виникає така інерція, то розкачати збори заново буває дуже складно.

Таким чином, зібрання поступово втрачають активність?

Наразі все стало на свої місця, і активність знову почала відновлюватися. Грошей не побільшало, оскільки, як я вже зазначала, економічні труднощі відчуваються, але найнагальніші потреби вдається задовольнити. Напевно, це якась божественна допомога...

Скільки вам вдається накопичити за місяць?

Десь 100-200 тисяч на місяць. Зазвичай у кожного батальйону є кілька таких волонтерів, і чим вони медійніші, тим краще...

Ви сказали, що найбільше донатять на військо ті, кого війна зачепила безпосередньо. За вашими спостереженнями, який він - середньостатистичний благодійник?

Скажу ось що: основна характеристика тих, хто підтримує фінансово, — це небайдужість до України та прагнення її захистити. Серед донаторів немає жодних вікових чи статевих обмежень. Мій 85-річний батько щомісяця витрачає 10 тисяч гривень на закупівлю в'яленого м'яса для наших захисників (у нас на Поліссі воно особливе — ніжне, легке та поживне). Донати роблять навіть діти: моя донька Яринка в минулому році разом із пластунами організувала вертеп та зібрала 85 тисяч гривень, які були передані батальйону "Свобода".

Наш донатор - в першу чергу інтелігент і людина з близького кола (хто особисто знає мене або Сашка). Приміром, троє наших друзів регулярно донатять ледве не половину своєї зарплати. Це - професор Тарас Кононенко, науковий керівник Сашка, який зараз очолює кафедру історії філософії в Київському національному університеті. Це - історикиня Наталія Старченко. І це - вчитель, колишній директор школи, поет Микола Якович Скрипець. Якось упродовж одного місяця від Миколи Яковича прийшло 16,5 тисяч, а від Тараса Петровича - 18 тисяч. Все, що мали на той момент, вони віддали...

У моєму оточенні донати роблять навіть родичі загиблих побратимів. Так, можна сказати, що загиблі хлопці продовжують боротися. Хочу поділитися особливою історією: під час бойових дій із Сашком разом із нами служив громадянин Ізраїлю на позивний "Партизан", який загинув під Курдюмівкою. У нього залишилася дружина і двоє дітей. Був момент, коли у наших хлопців вийшов з ладу генератор, а на моїй волонтерській картці не було жодної копійки. І раптом я отримую 150 тисяч гривень — це кошти, які дружина покійного "Партизана" переказала зі своїх виплат...

У будь-якому разі, таких благодійників не можна вважати заможними...

З фінансової перспективи ці люди мають невеликий або середній рівень доходів. Серед наших благодійників є, зокрема, 67-річний фермер з Житомирської області, Віктор Кузьмович. Його син брав участь у бойових діях і повернувся додому без однієї руки. Пан Віктор, усвідомлюючи, що тепер можливо мобілізуватися навіть після 60 років, прагне приєднатися до армії. Нещодавно він придбав для хлопців дошки на суму 50 тисяч гривень.

Знаю ще одного підприємця із Білої Церкви, Юрія Наумчука, який вклав близько мільйона у розробки РЕБ для батальйону "Свобода".

І це всього лише невелика частина тих, хто "перебуває" в моєму оточенні. А я - всього лише одна маленька краплинка в цій безмежній океанічній площині.

Який вам доводилося закривати найбільш несподіваний та вартісний запит?

Можливо, це була машина для копання.

Для копання окопів?

Отже, маємо міні-екскаватор, призначений для копання траншей. Хлопці ще на початку минулого року висловили бажання його придбати, і я почала пошуки. Знайшла оголошення на ОЛХ за 250 тисяч гривень. За три тижні вдалося зібрати необхідну суму. Далі виникло питання транспортування з Чернівецької області до Слов'янська. Тягнути машину на гусеничному ходу, яка рухається зі швидкістю 20 км/год, якось не планувалося. Потрібно було знайти платформу, завантажити в вантажівку або знайти інше рішення...

Воно знайшлося, і виявилося напрочуд несподіваним та легким. Нам допомогла "Нова пошта", за що їй велика дяка.

Ви відправили екскаватор поштою?

Ну, майже. "Нова пошта" завантажила його у свій бус, довезла до Слов'янська, та ще й дала нам промокод на вантаж у тисячу кілограм, через що вся доставка обійшлася лише в одну гривню. Вони взагалі - молодці, бо кожного місяця проплачують волонтерські доставки на 60 млн. Це неймовірна допомога...

До речі, цей трактор ми охрестили "Масік". Ми змінили його колір з червоного на зелений, і він досі активно використовується хлопцями. Для масштабних окопів або бліндажів зазвичай беруть більш потужну техніку, але для "Масіка" завжди знайдеться робота.

Важко не помітити, що волонтери вигадують неймовірні прийоми для того, щоб зібрати донати. В хід йдуть лотереї, аукціони - все що завгодно. Це працює?

Коли у 2022 році був шок та побоювання, що ми опинилися на межі краху, збори закривалися дуже швидко. Та, на жаль, ми живемо в інформаційно перенасиченому суспільстві. І зараз доводиться танцювати, стрибати на одній нозі, викручуватися, щось вигадувати, щоб привернути увагу саме до твого збору (моя новинна стрічка у "Фейсбуці" - це суцільні збори). Якісь гучні медійні теми ще "вистрілюють", а рутинні потреби - "дайте на ремонт машини" - майже не працюють. До речі, парадокс, але на нову машину для підрозділу можна швидше зібрати, ніж на її ремонт.

Проте тут проявляється вплив психології. Я зауважила, наприклад, що найбільше пожертв я отримую, коли ставлю табличку з написом: "Залишилося зібрати ще стільки-то тисяч". Це як заклик до дії: давайте, друзі, потрібно трохи піднажати, докласти зусиль. Чому так діє – не знаю, але це дійсно спрацьовує...

А що щодо лотереї?

По-різному. Незалежно від лотів, донатять ті самі люди... Багато хто, до речі, каже, що ти, мовляв, не вставляй мене у розіграш, хай хтось інший виграє приз, а я і так гроші перекажу... Успіх тут залежить не від цінності лоту, а від важливості поставленої проблеми.

До речі, про "призи". Ви якось розігрували каву з собою і каву з Олександром. Наскільки це було ефективно?

На "каві" нам вдалося зібрати приблизно 50 тисяч. Я свою частину ще не "відпрацювала" - постійно не можемо знайти спільний час з переможцем. А ось Сашко вже мав можливість відвідати каву - його "виграла" в лотереї бібліотека імені Сковороди на Солом'янці. Це, до речі, один з наших постійних благодійників.

Чи викликають у вас довіру волонтери, які стали популярними персонами? Чи справді статус "відомого" автоматично свідчить про чесність? І яким чином скандали, що стосуються окремих членів волонтерської спільноти, впливають на її загальну репутацію?

Я не можу судити про те, про що знаю тільки із медіа, а не особисто. Хоча волонтерське середовище намагається саме "чиститися" від найбільш "зашкварених" персонажів і відвертих шахраїв, які маскуються під волонтерів. До речі, один із нюансів нинішнього волонтерства - це те, що люди переважно донатять тим, кого знають особисто і кому довіряють.

З іншого боку, я уже казала, що ми живемо в медійному середовищі і поширення інформації серед більшої кількості підписників сприяє вирішенню питань. Нам у наших зборах кілька разів дуже допоміг відомий ізраїльський блогер Ігаль Левін - друг Сашка ще з Майдану. Ігаль не збирає гроші сам, але підтримує збори інших. І з його допомогою на ті чи інші потреби упродовж дня можуть надійти близько ста тисяч гривень.

А загалом питання репутації у волонтерстві - дуже крихке. Я відповідаю лише за свою репутацію. Але для мене так само дико, коли люди, які називають себе волонтерами, беруть собі певний відсоток від донатів - не на оплату поштових послуг, не на логістику, а на власні потреби...

Проте, якщо волонтери повністю занурилися в цю діяльність і залишили свою професійну роботу, що забезпечувала їм певний дохід, то як же їм вдається виживати?

Тоді вони не мають називатися волонтерами. Вони можуть зареєструвати якийсь благодійний фонд і бути його працівниками. Але не говорити, що вони - волонтери. Бо у більшості своїй волонтери - це ті люди, які мають роботу, а волонтерством займаються у вільний від роботи час. Волонтерство - це не професія, це порух душі, який мотивує допомагати іншим. Це та добра воля, за яку не беруть гроші.

Які найабсурдніші міфи про волонтерську діяльність ви зустрічали? Можливо, у вас теж були якісь зауваження з цього приводу?

Мене це обійшло, на свою адресу такого не чула. Хоча розумію, що волонтерство - це така зона ризиків, де все розглядається під мікроскопом і найменше покращення твого побуту одразу викликає підозру. Адже у масовій свідомості волонтер має бути жебраком - без права відпочивати десь, без права щось собі придбати, зрештою, без права заробляти значні кошти на своїй основній роботі.

Найцікавіше, що негативні чутки про волонтерів зазвичай поширюють саме ті особи, які жодної копійки не жертвують. Це стає для них певним виправданням, чому вони не допомагають фінансово. Вони вважають, що відмовляються від донатів через недовіру до волонтерів, адже вважають їх усіх "зловмисниками та шахраями".

Якщо війна тимчасово зупиниться, чи знову активізується волонтерський рух, коли наш сусід, що проявляє агресію, вирішить розпочати нову ескалацію через певний час?

Безсумнівно, все відновиться і знову стане "порятунком". Адже ми прагнемо життя, тоді як ворог бажає нашої загибелі - не можу не згадати слова Голди Меїр. Ті, хто прагне жити у своїй батьківщині, знову готові пожертвувати останніми ресурсами, аби закрити всі прогалини.

За великим рахунком, без волонтерства нам не вистояти. І річ тут не стільки у неспроможності держави закрити всі питання забезпеченням армії, скільки в самій війні, яка стає все більше динамічною. Держава - потужний, але все-таки дуже інертний механізм. І це робить волонтерство "рятівною паличкою", бо те, що вчора було актуальним на фронті, швидко застаріває. Приміром, якщо на початку повномасштабної війни вершиною мрії була антидронова гармата, яка глушила безпілотники, то зараз вона вже неефективна, бо системи РЕБ пішли далеко вперед...

Використання на війні наземних дронів, FPV-дронів, дронів на оптоволокні - все це був наш волонтерський і військовий винахід. Але, на жаль, зараз ми у цьому інтелектуальному змаганні програємо росіянам, бо, повторюсь, за ними - їхня держава з її необмеженим ресурсом. Там найменший винахід, який показав свою ефективність, масштабується на рівні держави.

Однак чи є це справедливим, що деякі люди змушені нести цю важку ношу і постійно займатися волонтерством, оскільки держава не задовольняє всі потреби?

Справедливість - це поняття, яке має глибоко особистісний характер. Подібно до вірності своїй батьківщині та почуттю до неї. Наразі ми спираємося на тих, хто вірить у нашу країну та відчуває до неї любов.