Мартин Якуб — автор, активіст, який займається волонтерством, та військовий.

Людство має перемогти в конкуренції зі штучним інтелектом

Письменник та військовослужбовець Мартин Якуб під час відпустки презентує свій новий детективний роман "Гріх на душу". І розпочав із села Неділище Житомирської області, де розгортаються події його книги. Тут кореспондентка Укрінформу й поспілкувалася з автором. Інтерв'ю вдалося записати на лавці, яку змайстрував письменник, під бабусиною дерев'яною хатою.

У знаковому місці, де лунали звуки вітру та спів неділищенських півнів, Мартин Якуб поділився своїми думками про змагання з штучним інтелектом, в якому людина повинна здобути перемогу. Він також розповів про своє видавництво, підтримку армії та свої письменницькі амбіції.

В УКРАЇНІ НЕ ВИСТАЧАЄ ПИСЬМЕННИКІВ-ДЕТЕКТИВІСТІВ

- Ваш новий роман "Гріх на душу", як і два попередні, детективний. А чому обрали для себе саме цей жанр у літературі?

- Це був жанр, у якому я вперше в житті щось написав. От у веранді цієї хати у 8-річному віці писав детективне оповідання. Я вже тоді мав нестандартне мислення, і мені було нецікаво зробити головним героєм-розслідувачем детектива, тому в мене ним став прокурор.

Я вважаю, що в Україні не вистачає детективістів. Детективи - один із найпопулярніших жанрів у світі, а в нас є стереотип, що їх пише тільки Андрій Кокотюха. З усією повагою до нього скажу, що таких письменників має бути багато, бо наша країна має читацький потенціал.

Я вважаю конкуренцію чудовим явищем. Чим більше авторів з'явиться, тим вищою буде якість літератури. Мрію про те, щоб в Україні було щонайменше двадцять імен, які стануть такими ж відомими, як Андрій Кокотюха.

- В інтерв'ю Укрінформу два роки тому ви анонсували, що працюєте над третім романом, але зауважили, що тоді не дуже писалося, бо не було сил та бажання. Де ви їх узяли, щоб дописати роман - у бабусиній хаті в Неділищі?

Це більше про вміння підтримувати самодисципліну. Бути письменником означає не лише черпати натхнення, але й наполегливо працювати. Якось я просто сказав собі: "Давай, сядь і пиши!" І саме так я і вчинив.

Можна просто сказати: не пишу, бо в мене немає музи. А що, коли ця муза так ніколи й не прийде?