Перспективи відновлення українських сіл: шляхи відновлення після завданих збитків.

Держава здійснює управління процесом відновлення сіл, знищених російською агресією. Яким має бути рівень її втручання в цей процес?

У 2023 році влада ініціювала експериментальну програму з комплексного відновлення шести населених пунктів, які постраждали внаслідок бойових дій з російською стороною. Проект відновлення мав слугувати "пілотом", тестовим майданчиком та прикладом для подальшого розширення програми в майбутньому.

Міські планувальники, архітектори, представники влади та забудовники активно обговорювали, якою повинна бути реконструкція, хто виступає її ініціаторами та зацікавленими сторонами, а також які нові функції слід впровадити в містах і селах. Однак результати цих дискусій виявилися малоефективними: масштабної відбудови поки не відбулося, а процес відновлення шести вибраних населених пунктів затягнувся на багато років.

Проте навіть на прикладі відновлення кількох сіл можна виявити помилки, які роблять чиновники: недостатня комунікація, нав'язування урбаністичного стилю життя та використання універсальних підходів.

Чому містяни ніколи не зрозуміють селян, яких принципів дотримуватись при відбудові громад та яка економічна модель прийде на зміну сільському господарству?

Уряд ухвалив рішення провести всебічну реконструкцію населених пунктів Бородянка та Мощун у Київській області, Тростянець у Сумській області, Посад-Покровське в Херсонській області, Циркуни в Харківській області та Ягідне в Чернігівській області.

У селі Посад-Покровське було знищено 80% житлових будівель. Перед початком великої війни тут проживало 2,2 тисячі осіб. Державне агентство з відновлення та розвитку інфраструктури ініціювало проект з відновлення 362 пошкоджених домівок, з яких 263 будуються "з нуля", а ще 99 підлягають капітальному ремонту.

Проєкт відбудови Посад-Покровського розробило київське архітектурне бюро "Архіматика". Компанія створила концепцію - спочатку на рівні архітектурних рішень, а потім на практиці.

"Ми їздили в село, проводили партисипативні зустрічі, публічні обговорення, консультувалися з людьми, показували приклади, слухали їхню думку. Зі свого боку зробили все, щоб місцеві мешканці стали визначальним фактором формування ідеї. Це і було головним у нашій роботі", - каже куратор проєкту, архітектор та дослідник села Олександр Столовий.

Головною метою архітекторів було не лише відновлення пошкоджених споруд і інфраструктури, а й переосмислення образу сучасного українського села. Це не про відтворення минулого, а про формування нової життєвої системи, що враховує специфіку сільського життя.

Протягом багатьох років Столовий вивчає сільські громади та прийшов до висновку, що занепад українських сіл зумовлений не лише нестачею ресурсів, а й ігноруванням їхніх внутрішніх життєвих закономірностей — способів спілкування людей, організації побуту та формування простору.

У селі живе лише 2,2 тисячі жителів, але водночас там був спадок від СРСР - окремі будівлі школи, дитсадка і будинку культури. Для такого невеликого населення це надлишково, бо громада не має ресурсів підтримувати три окремі установи. Архітектори запропонували об'єднати ці функції в один комплекс - "центр села", де школа, дитсадок і будинок культури діють разом, маючи спільні простори (актова зала, їдальня).

Ще одна важлива проблема полягає у нестачі управлінських структур у селах, зокрема, у відсутності "ЖЕКів". У багатоквартирних житлових будинках, де немає конкретного господаря, виникає занедбаність. Тому архітектори пропонують відмовитися від традиційних двоповерхових "хрущовок" і замінити їх на таунхауси — компактні житлові комплекси, де кожен мешканець має свою власну зону відповідальності. Це сприяє підтриманню порядку на території та формує нове ставлення до навколишнього середовища.

Планувальну структуру села - ортогональну сітку 18 століття - залишили без змін. Усі нові рішення ґрунтувалися на збереженні візуальної спадковості: світлі кольори стін (традиційна глиняна або білена забудова), дах під керамічну черепицю теракотового відтінку, єдиний дизайн-код для всієї громади.

"Це надає Посад-Покровському особливу впізнаваність і гармонійність, що нагадує середземноморські селища за настроєм, але з яскраво вираженим українським колоритом", - зазначає Столовий.

У архітектурі збережено традиційний південний стиль подвір'я, де кілька споруд (житловий будинок, кухня, господарський сарай) формують затишний внутрішній двір. Він служить укриттям від вітру та спеки, облаштований фруктовими деревами та затінком. Цей елемент не лише виконує практичну функцію, а й має велике емоційне значення для простору.

Відновлення процесу "зупинилося" на стадії реалізації — за рік вдалося укласти всього сім угод, попри те, що мова йде про приватну власність, для якої необхідна згода мешканців. Як вважає Столовий, середній рівень державних представників не зміг налагодити ефективну комунікацію, пояснивши, що відновлення понад 700 об'єктів вимагатиме значного часу та зусиль, особливо в юридичному аспекті.

"Коли настав справжній етап відновлення - підписання угод та підготовка до ремонту житлових будинків - все раптово зупинилося. Люди не розуміли, що відбувається, оскільки ніхто не пояснив їм умови, не проводив роз'яснювальну роботу. Багато хто відчував, що їх намагаються обдурити. Вони щиро вважають, що держава не зацікавлена в їхній долі - це ми чули постійно, коли приїжджали", - зазначає представник "Архіматики".

Столовий пригадує історію про 85-річного чоловіка, який повернувся у свою хату без однієї стіни. Він збирався її "трохи підремонтувати", забрати дружину з Житомирщини і разом доживати тут.

"Цей чоловік сповнений мотивації, енергії та прагнення до життя. З такими особистостями можна знайти спільну мову. Проте, ніхто навіть не намагався," - зазначає архітектор.

Головна концепція проєкту відновлення Посад-Покровського, запропонована командою "Архіматики", полягає не в тому, щоб "цивілізувати" село за міськими стандартами, а, навпаки, в розумінні та підтримці його унікальної життєвої логіки. Столовий підкреслює, що підхід, який вважає село недорозвиненим і прагне перетворити його на "містечко", є "шовіністичним".

"Поновлення села має ґрунтуватися на повазі до місцевої культури, пам'яті і матеріальності, щоб людям, які втратили свої домівки, повернути не лише будинок, а відчуття дому", - каже він.

Дослідник підкреслює, що мислення в сільських громадах суттєво відрізняється від міського, адже це зовсім інший спосіб життя. Держава, будь то Україна чи Радянський Союз, неодноразово ігнорувала цю відмінність, нав’язуючи адміністративні норми, що підходять для міст, але не враховують специфіку села.

"У селі людина не проживає за адресою, як у місті, наприклад, на вулиці Шевченка, 25. Вона знаходиться 'на кутку' - в певній соціальній групі. Наприклад, я походжу з Яєшнівки, хтось інший - з Сороківки, а третій - зі Старого Одесу, але всіх нас об'єднує одне велике село Козіївка. Це не лише питання географії, а й соціальної структури, яка формує організацію громади. На жаль, держава ніколи не брала до уваги цю реальність", - розповідає Столовий.

"Куток у селі - це маленький соціум на 150-200 людей. Ця цифра не випадкова: британські антропологи дослідили, що людина фізіологічно здатна підтримувати сталі зв'язки приблизно з двома сотнями інших. У селі це проявляється природно: усі знають усіх, кожен орієнтується у психотипах сусідів, знає, як з ким порозумітися", - продовжує він.

У центрі кожного кутка є "вигін" - відкрита ділянка, до якої виходять будинки. Колись сюди виганяли молодняк худоби, але насправді це був єдиний контрольований публічний простір, де всі "свої". Простір, який створював відчуття безпеки, бо його межі окреслені хатами, а не парканами.

На вигоні проходили збори місцевих жителів, які ставали місцем спільного обговорення та прийняття рішень. Це була унікальна форма сільської демократії: люди самостійно визначали свої подальші дії та спосіб життя, без втручання зовнішніх авторитетів. У часи Радянського Союзу такі зустрічі вважалися загрозливими, тому влада прагнула їх придушити.

Сьогодні численні села постраждали або були знищені внаслідок війни. Громади не мають достатніх ресурсів для відновлення своїх населених пунктів, тому необхідність державного втручання стає очевидною. Яким чином можна здійснити це втручання правильно?

Метод "накази зверху вниз" слід замінити на горизонтальні взаємозв'язки, а фінансова стійкість громади може бути досягнута завдяки розвитку креативної економіки. Столовий ілюструє, як це може реалізуватися, на прикладі свого рідного села Козіївка, розташованого в Харківській області.

У селі він організував місце, яке нагадує мікроковоркінг. "Тут збираються місцеві жителі і діляться своїми вміннями. Ми називаємо це просто - "захоплення". Хтось майстерно випалює, хтось займається сушінням трав, а хтось виготовляє віники.

Ось, наприклад, Микола все своє життя займається плетінням віників: він садить просо, вирощує його, сушить, а потім сплітає та реалізує у райцентрі за ціною 50 гривень. Його вироби не змогли конкурувати з фабричними варіантами, які продаються в супермаркетах за 45 гривень. Але справжня унікальність полягає не в самому вінику, а в тому, як Микола його плете — в його техніці та майстерності.

Ми висловили ідею: "Чому б тобі не спробувати зробити абажур?" Він був вражений, адже раніше ніколи не займався цим, але вирішив спробувати. Згодом, Микола, який колись торгував віниками за 50 гривень, тепер виготовляє абажури, які коштують по 2 тисячі євро", - ділиться Столовий.

За його словами, в Козіївці вже налічується шість "Микол", кожен з яких став маленьким виробничим осередком для родин. Ще дванадцять знаходяться на стадії створення. "У цьому я бачу реальне майбутнє села. Українське село - це не тільки про занепад, але й про креативність, інновації та здатність перетворити нічого на щось цінне. Потрібно лише змінити перспективу - побачити не "зруйноване", а "ресурс", - зазначає Столовий.

Свого часу Фінляндія зробила подібне - інвестувала в місцевих майстрів, у творчі центри, і сьогодні відома як країна креативних людей. Ручна робота - це не щось "дрібне" й "дешеве", а найбільша додана вартість, те, що у світі цінується найдорожче, додає він.

Архітектор інколи самостійно вкладає кошти в невеликі проекти, вважаючи це "венчурним інвестуванням у сільське господарство". Запуск одного виробничого циклу обходиться приблизно у 50 тисяч гривень. Гроші повертаються, як тільки люди починають отримувати прибуток.

"У селі виникають виробничі осередки, що займаються виготовленням меблів, трав'яних чаїв, свічок, текстильних виробів та абажурів. Лише згодом сюди приходять дороги, інфраструктура та розвиток. Адже все починається не з будівництва шляхів, а з людини, яка усвідомлює, чому вона тут перебуває", - розмірковує Столовий.