"Ми виступали проти його рішення йти на війну. Проте тато, вийшовши за хлібом, повернувся додому з повісткою": розповідь про життя та загибель воїна з Закарпаття.

Ми досі не можемо повірити в те, що сталося, і з нетерпінням чекаємо на тата. Це здається нам жахливим сном, який ніяк не може закінчитись. Серце розривається від болю, -- ділиться своїми переживаннями Світлана Тішкова, дочка воїна. -- З дитинства тато виховував у нас любов до України, його відзначало глибоке почуття справедливості. Він був дуже добрим, щедрим, оптимістичним та мудрим — таким ми його завжди будемо пам’ятати.

Вони зустрілися завдяки спільним друзям. Це було перше кохання, яке призвело до весілля та народження дітей... Їхня пара викликала захоплення оточуючих, адже між ними завжди панувала атмосфера безмежної любові та тепла! Тато обожнював риболовлю, купання, полювання, а також походи в гори. Він мав золоті руки, створюючи з дерева справжні шедеври. Його мрія полягала в тому, щоб видати нас із сестрою заміж і разом із мамою доглядати онуків під мирним небом... Але доля розпорядилася інакше.

Згідно з розповіддю доньки, з початком масштабного вторгнення Мирослав Тішков вирішив стати на захист батьківщини і приєднався до 7-го прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Він розпочав свою службу в цій ролі 13 березня 2022 року як інспектор прикордонної служби.

— Тато вирішив стати добровольцем, хоча вся родина була проти, адже ми дуже хвилювалися за нього, — ділиться Світлана. — Він вийшов з дому за хлібом, а повернувся з повісткою. Ми з ним довго не наважувалися розповісти рідним, що його вже відправили до Овруча на Житомирщині для проходження служби. Викручувалися, казали, що він на Закарпатті, а приїхати до нього не можемо, бо він на навчанні. Але коли тато вперше пішов на "нуль", ми змушені були зізнатися...

Пригадую історію, коли батько ніс службу на кордоні з білоруссю. Він зателефонував мамі й сказав, що буде зайнятий кілька годин. Мовляв, не зможе відповісти, якщо будемо дзвонити. А тут сюрприз -- за 20 хвилин тато відкрив двері й зайшов додому. В той момент щастю не було меж...

-- Важко було, коли тато їхав на завдання та був без звʼязку, -- продовжує донька героя. - Але перед цим тато завжди телефонував й за допомогою відео ми могли почути його та побачити. Він ніколи не жалівся, завжди казав, що все буде добре, вороги помруть, а ми переможемо. Вже тепер знаємо, що батько під час несення служби неодноразово рятував життя побратимів, із замінованих полів забирав тіла загиблих, щоб рідні могли їх гідно поховати та попрощатись. В останні місяці життя він був водієм моторного човна, що здійснював переправу наших військових на позиції через річку Сіверський Донець. Надзвичайно мужній та відважний воїн, розповідали нам його побратими.

Читайте також: "У сина було дві пластини в нозі та багато поранень, але він пішов воювати": на Донеччині загинув атовець "Вуйко" з Прикарпаття

Напередодні загибелі рідні спілкувались з бійцем. Зізнаються -- лиха не передчували.

-- Якщо чесно, ми всі були переконані, що тато витримає цю війну і повернеться до нас, -- говорить донька військовослужбовця. -- 20 червня 2023 року ворог розпочав штурмові дії поблизу населеного пункту Серебрянка в Донецькій області. Під час виконання бойового завдання, яке полягало в переправі через річку Сіверський Донець, противник атакував за допомогою безпілотників, і осколок потрапив батькові в голову, що призвело до миттєвої загибелі...

-- Трагічну новину мамі доніс командир, -- ділиться Світлана. -- Тата поховали в нашому рідному селі. Це важко, адже залишилося дуже багато спогадів, пов'язаних з ним, але водночас частина нас пішла з ним. У нашій родині були теплі та люблячі стосунки. Він завжди дбав про інших. На жаль, тато так і не встиг збудувати дерев'яну лазню в домі. Ми дуже хочемо втілити цю мрію в реальність. Тато віддав усе за нас, тому для нашої родини важливо, щоб йому присвоїли звання "Герой України" навіть посмертно.

Раніше "ФАКТИ" ділилися трагічною історією 26-річного Андрія Потічного з Ужгорода, який загинув на фронті в Донеччині.