"Містограф" з Харкова: Воєнні нотатки родини Яковлевих

Як родина архітекторів і митців формує свій побут у прикарпатському селі та втілює неповторні проєкти.

Родина архітекторів і митців з Харкова, Тетяна та Ярослав Яковлеви, разом із чотирма дітьми та батьками, через війну змушені були залишити рідне місто і оселитися в прикарпатському селі Великий Ключів, що знаходиться в Коломийському районі. Це село вважається одним із найстаріших в Європі, його історія налічує понад 600 років, починаючи з 1416 року. Археологічні дослідження свідчать про те, що на цій території вже в давні часи проживали представники трипільської культури та мешканці карпатських курганів.

Ярослав розповідає, що, побачивши колони та арки в будинку поблизу яблуневого саду, він відразу зрозумів, що це місце має стати його. Тепер разом із дружиною вони відновлюють старі яблуні, садять нові дерева, квіти та кущі, займаються ремонтом житла і мають намір продовжити свій проєкт "Містограф", який започаткували під час пандемії.

То що таке "Містограф", як сім'я архітекторів та художників налаштовує побут у прикарпатському селі та про що вони розкажуть у проєкті "Вкрадені міста", з'ясовував Укрінформ.

Наші малюки також створювали ескізи, і ми забирали їх із собою.

Ми зустрічаємо Тетяну Яковлеву біля вказівника на село Великий Ключів і вирушаємо з нею від центральної дороги по ґрунтовій стежці до її нового дому. По дорозі жінка звертає увагу на те, що будинки в цьому селі розташовані доволі випадково, не уздовж дороги, але кожен з них оточений "живою огорожою". Коли всі господарі одночасно підстригають свої рослини, село набуває неймовірної краси. Також тут уже давно заготовлювачі купують яблука, адже в кожного мешканця є свій сад. І ось ми опиняємося в цьому яблуневому раю всього за кілька хвилин. У будинку з колонами нас зустрічає Ярослав. Невеличка кімната з пічним опаленням після родинної реставрації перетворилася на простору залу з вікнами з давніми арками, сучасними меблями для книг, які привезли з Харкова, та яскравими картинами. Господарі розповідають, що ці роботи створили їхні діти, а в цілому вся родина займається живописом. Це захоплення стало першим кроком до реалізації сімейного проєкту "Містограф", мета якого - досліджувати українські міста.

Я викладав скетчинг у Харківській школі архітектури, що передбачає створення швидких малюнків та ескізів від руки. Тетяна була серед моїх студентів, і це вже був її третій диплом. Тоді двоє дорослих людей замислилися: "Які ідеї ми можемо втілити разом?" І так народився наш перший проєкт - Марко, а згодом ми реалізували "Містограф", - з усмішкою згадує Ярослав.

Насправді у Харкові до повномасштабної війни Ярослав працював у родинному бізнесі - архітектурній компанії, яка створювала проєкти знакових будівель рідного міста. У Києві опанував урбаністику, а після Майдану та Революції Гідності дуже захотів побачити різноманітну Україну. Каже, тоді наче прийшло розуміння того, що Україна - це великий вулик, а ми тут усі бджоли і маємо рухатися назустріч одне одному, а не розділятись історичними сегрегаціями.

Зустріч з Тетяною, яка з дитинства захоплювалася українським фольклором, збирала пісні та вишиті сорочки, ще більше підсилила це прагнення. Після народження Марка сім'я вирушила в першу експедицію для створення газети "Містограф".

Ми вирушили до Чернігова. Це регіон Сіверщини, річка Десна, стародавній "Звіринець" (печерний монастир, - прим. ред.), храми, які пам’ятають князів Володимира та Ярослава, - згадує Ярослав.

Згадує, це був 2021 рік, який приніс в Україну локдаун, втрату роботи та розпач, а тому сидіти вдома стало нестерпно. Адже до цього вони часто гуляли рідним містом, пили каву і малювали улюблені вулички Харкова.

Наші діти також займалися малюванням і створенням скетчів, і ми брали їх із собою в подорожі. Мали намір об'їхати всі міста, сподіваючись, що все пройде швидко. Вирушивши в дорогу, ми прибули і несподівано створили газету, але виявилося, що це не так просто. Усе, що ми зібрали під час експедиції — наші замальовки — ми включаємо в газету. Також у нас є різноманітні артефакти: чеки з магазинів, наліпки з кав'ярень, підставочки та інші цікаві дрібнички. Відчуття міста ми передаємо через два основні елементи: скетчинг, в якому ми фіксуємо все, що бачимо, та польовий щоденник, — зазначає Тетяна.

- Ми ніколи нічого не вигадуємо. "Містограф" - це завжди адекватний погляд, не вигаданий. Може трішки прикрашений, але це момент від людини, яка була на локації, і він надважливий, документальний і художній, - запевняє Ярослав.

ВЕЛИКОГО ЗАМОВНИКА МИ ЩЕ НЕ БАЧИЛИ

Сім'я вирушила до Чернігова з чотиримісячним Марком. Вони швидко обійшли маленький центр міста. Згадують, що він виявився затишним і привітним. Родина створила маршрут, але цього виявилося недостатньо для статті в газеті. На допомогу їм прийшла письменниця Анастасія Леухіна, яка переїхала з Києва до Чернігова і придбала там квартиру.

"Ми з нею зустрілись, поговорили. І вийшло так, що ми ввели в газету її пряму мову. До всього доєднали експертні думки, щось піддивилися, прочитали і так вийшов перший "Містограф". Так, у містах є гіди, готові маршрути, але нам це не цікаво. Ми звертаємо увагу на все, бо те, що сьогодні здається не цікавим, прісним і сіреньким, за 50 чи 100 років може стати цінним свідченням міста", - переконаний Ярослав.

У Сумах їхнім неформальним провідником став таксист, що стало поштовхом для створення нового випуску - "Суми на колесах".

Ужгород - це мій особистий щоденник. А в Чернівцях я побувала з трьома малюками. Якщо порівнювати це місто з Коломиєю, то для подорожей з дітьми вони сильно відрізняються. У Коломиї все було досить легко - там немає великих підйомів, тому з дітьми було зручно. Натомість у Чернівцях мені довелося придбати візок, щоб зручно пересуватися з Марком під час екскурсій, - згадує Тетяна.

Цікавлюся, яка ціна на випуск крафтової газети.

Я займаюсь графічним дизайном. Протягом року я працював у сфері поліграфії, і мене зацікавила видавнича індустрія. Тетяна, яка є художником за освітою, стала ініціатором ідеї створення газети. "Містограф" – це видання з малими тиражами, які ми можемо збільшувати за потреби. Дехто замовляє для Ужгорода, інші – для Чернівців. Спочатку цей проект не розглядався як продукт, який створюється в домашніх умовах, а більше як ініціатива, що обговорюється на кухні, але в масштабах усієї України, – ділиться своїми думками Ярослав.

Спочатку газету замовляли лише близькі друзі. Проте згодом коло читачів розширилось: її почали замовляти митці, мандрівники, ілюстратори та екскурсоводи.

- Ми ще не зустрічалися з великим замовником. Що стосується середнього, то це був клієнт із Житомира. У нас було чимало спроб співпраці з різними організаціями там, - згадує Ярослав.

З моменту початку повномасштабної війни зростає кількість замовлень на "Містограф" від українців, що перебувають за кордоном. Це спонукало газету змінити свій підхід до висвітлення українських міст. Першою воєнною подорожжю стала поїздка до Івано-Франківська, де Тетяна розповіла про свій візит до "Галицького тилу". Вона шукала не тільки цікаві архітектурні об'єкти, але й укриття, а також нові місця для вшанування Героїв.

"Ми не очікували, що в Україні розпочнеться повномасштабний конфлікт, і були абсолютно не готові до цього. У нас були плани на 2022 рік, пов’язані з активними експедиціями до міст південної та західної частини України, ми мріяли стати справжніми супержурналістами. Натомість, тепер ми опинилися в ролі вимушених переселенців, не маючи ясних перспектив на майбутнє," – зазначили учасники експедиції до Івано-Франківська.

У цій подорожі разом із Тетяною відправилися школярка Юля, малюк Марко, а також батьки Ярослава - архітектори Сергій та Ірина. Цей "Містограф" та наступні випуски отримали позначку "Воєнний щоденник". У ньому Тетяна вперше поділилася, що слід покласти в рюкзак переселенця та які кроки потрібно зробити для пошуку житла для внутрішньо переміщених осіб. Тоді і вони самі стали частиною цієї реальності.

У Коломиї ми розробили ментальну карту, а згодом втілили її на стіні.

- На початку великої війни ми ховалися у підвалах Харкова, - згадує Ярослав.

Вона стверджує, що усвідомлювали: якщо ворожий снаряд потрапить у стіну споруди, то вибратись з тих підземних укриттів буде неможливо.

Ми сподівалися, що все це просто тимчасове. Спостерігали, як одні люди були з нами сьогодні, а вже завтра їх не стало... Ми трималися так довго, як могли. Малювали, робили ескізи. Я почав вести щоденники. Марко перестав гуляти, почав вимагати грудне годування, хоча ми вже перейшли на звичайну їжу. Мама зробила з картону куточок для дітей, але його вистачило ненадовго. Ми з'їли всі консерви і випили все шампанське. Коли я закінчив писати щоденники, зрозумів, що так більше не можна. Тож вирішили їхати до Львова, і тато нам у цьому допоміг, - згадує Ярослав.

Каже, батьки одразу сказали: "Куди онуки - туди й ми". Так родина архітекторів та художників із Харкова переїхали на Львівщину та зупинилася у гірському селі Риків.

— Ми планували знайти укриття для дітей і трохи відпочити від шуму вибухів. Найближчий магазин був за 40 км від нас. Подумували над тим, чи не придбати старенький будиночок і не відновити його, — згадує Тетяна.

Зізнається, на грандіозне не розраховували, але усі тодішні пропозиції на Львівщині виявилось для родини непосильними. Тому взялися шукати інші варіанти. Серед них найбільше сподобалась Коломия.

- Це пішохідне місто і для дітей - просто клас. Коломия приваблива, є де розвиватись, і ми тут зупинились, орендували квартиру, - пригадує Тетяна.

У Коломиї жінка отримала нову роботу, старші діти Оля та Юля почали навчання в школі, а молодші Марко та Іван із великим задоволенням відвідували різноманітні гуртки. Згодом у місті з'явився не лише "Містограф", а й вражаючий стінопис під назвою "Мапа Коломиї".

Ми одразу звернули увагу на те, що в Коломиї, популярному серед туристів місці, відчувається нестача карт. Тому спершу провели опитування, обговорили маршрути з гідами та екскурсоводами, фіксуючи все у блокнотах. Спочатку ми створили ментальну карту, яку згодом перенесли на стіну. Робота над цим проектом тривала близько двох тижнів. У майбутньому ми плануємо розвивати цю карту, можливо, зробивши її інтерактивною. Нашою метою було, щоб вона стала корисною для туристів і перетворилася на одну з фотозон Коломиї, - пояснює Тетяна.

Вона вірить, що місто має всебічно розвивати туристичний потенціал. Тож родина митців щорічно бере участь в облаштуванні Резиденції Святого Миколая в Грушеві та активно підтримує ініціативи "Музею історії Коломиї".

У нашій газеті ми відображали як погляд туриста на Коломию, так і те, як місцеві жителі цінують та обожнюють своє місто. Тетяна зазначає, що ми й досі активно беремо участь у проектах Коломиї в ролі урбаністів.

Є КНИГА ПРО НАШУ ЕВАКУАЦІЮ

Згодом, поблизу Коломиї, сім'я вирішила купити невеличкий будинок. У Великому Ключеві цей об'єкт нерухомості залишався без нагляду близько 20 років. Тож роботи тут вистачає. Яковлевим вдалося заїхати сюди лише минулого року.

Цікавлюся, чи було складно здійснювати переїзд з чотирма дітьми?

- Як архітектори, ми швидко впоралися з усім. Таня змогла перевезти наше житло з Харкова всього за 3-4 дні. Протягом року я щодня вів щоденники, тож тепер у нас є книжка про нашу евакуацію. Я постійно пишу, бо це мені приносить задоволення. Тетяна більше захоплюється малюванням. У нас тут є сад та город, і це справді серйозно. Це цікаво для нас, адже з дитинства ми звикли працювати на землі, - ділиться Ярослав.

Які культури вже з'явилися на наших грядках?

У нас на городі виросли помідори, огірки та патисони. Цього року я їх виростила і вже закатала у банки за рецептом Клопотенка. Нещодавно нам подарували двох півнів у мішку, тому ми вирішили придбати ще й курей. Тепер облаштовуємо для них справжній курник. А ще, в горах ми підібрали собаку, яку збила машина. Назвали його Вовчик, адже спочатку не були впевнені, хто це — пес чи вовк, адже він ніколи не гавкає, — усміхається Тетяна.

- Тепер ось хочемо зробити придорожню каплицю. З криницею. Це буде каплиця пам'яті про людей, які тут жили раніше. Для цього хочемо підняти цю баню (архітектурний елемент у формі купола, - авт.), яка була над входом у будинок. Тут раніше жила сестра священника, а цю баню виготовив її сусід, місцевий майстер. То буде пам'ять про цих людей, - ділиться Ярослав.

Харків неможливо охопити в одному випуску "Містографа"; це має бути альманах.

Коли ж відбудеться наступна експедиція "Містографа"?

- Наразі наш проєкт призупинений. Остання наша подорож відбулася в Тернополі, куди нас запросили місцеві жителі, і ми навіть організували скетчинг-тур. До речі, через соціальні мережі до нас часто звертаються люди з пропозиціями, і я записую ці міста. Зараз ми зосереджені на роботі з грантами, популяризуємо наш проєкт і плануємо відвідати ті міста, в яких ще не були. Нам би дуже хотілося побувати у Вінниці, Хмельницькому, Рівному, Запоріжжі, Кропивницькому та ще кількох інших - їх вже близько десяти, - ділиться Тетяна.

Чи це буде відкладено на "післявоєнний" період?

- Поки маємо паралельні проєкти. Серед них - "Вкрадені міста". Це умовна назва. Ідея - написати про міста під окупацією, які ми втратили. Люди, які виїхали з цих міст, дали нам інтерв'ю про те, якими вони залишились у їхній пам'яті, якими ці міста були українськими. Ми зібрали вже два випуски газети про міста пам'яті, - зауважив Ярослав.

Ми виконали величезну роботу, в рамках проєкту були представлені історії про 12 втрачених українських міст. Ми показали людям знайомі місця та запитали їх про спогади про рідні міста. Відгуки були зворушливими, багато хто ділився своїми емоціями зі сльозами на очах. Проєкт стартував за ініціативою наших французьких партнерів, які планували випустити календар. Для кожного міста підготовлені ескізи та інтерв'ю. Тепер ми сподіваємось на публікацію, адже весь проєкт вже готовий, - зазначає Тетяна.

А ось щодо Харкова інформації в "Містографі" не знайдеться. Чи планується його додати?

- Існує безліч інформації про Харків. Ми прагнемо створити розповідь про місто, яке залишилося в нашій пам'яті, де ми проживали та трудилися. Також у нас була ідея розробити власний масштабний маршрут по рідному місту, - зазначає Тетяна.

Ми створили цей маршрут, включивши в нього наші улюблені місця – панельні житлові комплекси, промислові зони, ринки та храми. Коли ми почали його досліджувати, зрозуміли, що не можемо обмежитися лише коротким описом, адже маємо багато знань і спогадів про кожну локацію. Ми записали інтерв’ю з батьком про ринки, а також зібрали думки про мурали, храми та інші цікаві місця. Харків неможливо передати в одному випуску "Містографа". Це повинно стати альманахом, що об'єднає експертні думки і наші особисті спогади, - впевнений Ярослав.

Ми прощаємося під яблунями. Тетяна передає мені два випуски родинної газети з підписом "Воєнний щоденник". У одному з них я швидко переглядаю: "Наша дружня родина вирушила в захоплюючу подорож тривалістю три дні до чудового міста... Ми прагнули побачити легендарне озеро, сучасну набережну та доступну вокзальну площу. А найголовніше: закохатися в ще одне українське місто і поринути у своє улюблене заняття - скетчинг!". Відчуваю, що цей щоденник я прочитаю на одному подиху.

Ірина Дружук, Великий Ключів, Івано-Франківська область

Зображення авторки з родинного архіву Яковлевих.