Вибираємо спільно! Хто стане найвидатнішим атлетом України у 2024 році?

Sport.ua спільно з читачами обирає видатного спортсмена року.

Починаючи з 28 грудня і до 5 січня включно кожен користувач Sport.ua може проголосувати за найкращого спортсмена України у 2024 році.

У 2023 році звання найкращого спортсмена року отримала легкоатлетка Ярослава Магучіх, яка випередила у голосуванні футболіста Артема Довбика та боксера Олександра Усика, які зайняли друге і третє місця відповідно.

6 січня 2024 року відбудеться оголошення результатів та визначення найкращого спортсмена року! Участь у голосуванні можна взяти на платформі Sport.ua та в Telegram-каналі Sport.ua.

Переможці в різні роки:

"Це не моя нагорода," - заявив Артем Довбик, нинішній гравець "Роми", коли отримав трофей Пічічі, що вручається найкращому голеадору Ла Ліги. "Цей трофей належить усій команді "Жирона", - додав колишній нападник каталонців.

Безумовно, цей трофей - для всієї "Жирони", яка на чолі з українським нападником у сезоні 2023/2024 виборола історичну "бронзу" національної першості. Якби партнери дружно не грали на Довбика, особливо в останніх матчах сезону, коли бомбардирська суперечка в Примері була дуже гарячою, українець навряд чи виграв би цей почесний приз.

Однак Артем дещо перебільшує, адже саме завдяки його наполегливій праці провінційна команда "Жирона" досягла небачених раніше висот.

Артем зізнався, що після п’ятого туру минулого сезону чемпіонату Іспанії легендарний гравець "червоно-білих" Крістіан Стуані почав називати його Пічічі. Тоді Довбик не знав значення цього слова. Уругвайський футболіст пояснив, про що йдеться. Після кожного матчу Артема, незалежно від його результату, Крістіан не лише підтримував колегу, але й надихав його на нові досягнення.

Форвард "Жирони" завершив минулий сезон чемпіонату Іспанії, записавши на свій рахунок 24 голи. Це дозволило йому стати головним бомбардиром Ла Ліги. Попереду його чекало світле майбутнє.

"Жирона" не змогла утримати свого найціннішого футболіста, і, здається, особливо не прикладала зусиль для цього, оскільки цей невеликий клуб живе переважно завдяки продажу своїх талантів. Таким чином, Довбик перейшов до "Роми" за суму, що перевищує тридцять мільйонів євро, не рахуючи бонусів.

Однак перед початком сезону в Серії А Артем виступив за національну команду України на Євро-2024. Цей турнір мав всі шанси стати знаковим для нападаючого "Жирони", але, на жаль, виявився невдалим.

Не вдалося розпочати гру з корабля на бал і адаптуватися на новій території. Однак, скоріш за все, проблеми не лише в невдалому прицілі нашого легіонера "вовків". Римський клуб опинився у замішанні через постійні зміни тренерів.

Проте в останніх матчах року Артем знову почав регулярно забивати. Він знову на коні. Він повернувся.

2024 рік виявився знаковим для досвідченої української тенісистки. Кіченок разом зі своєю партнеркою Альоною Остапенко здобули перемогу на стартовому турнірі сезону WTA 500 в Брісбені, Австралія. Пізніше на Відкритому чемпіонаті Австралії вони досягли фіналу, де, на жаль, поступилися провідній парі Се Шувей та Елізе Мертенс.

Наступний великий тріумф стався в червні. Кіченок з Остапенко здобули перемогу на трав'яному турнірі в Істборні на дистанції 500 метрів, а потім на Вімблдоні досягли стадії чвертьфіналу.

На Олімпійських іграх у Парижі Людмила виступала разом зі своєю сестрою Надією. У чвертьфінальному поєдинку українки, на жаль, не змогли здобути перемогу над парою Крістіна Букша/Сара Соррібес-Тормо, поступившись на супертайбрейку з рахунком 10:12, хоча на той момент мали перевагу 7:3.

Головний же успіх прийшов на US Open. Кіченок та Остапенко не програли жодного сету на шляху до перемоги. У фіналі були подолані Кристина Младенович та Чжан Шуай. Лише вдруге представниця України отримала трофей Grand Slam у жіночому парному розряді після сестер Бондаренко.

Протягом сезону Людмила досягла третього місця в парному рейтингу WTA, що стало найкращим результатом для українських тенісисток у цій категорії.

У 2024 році Ірина здійснила вражаючий подвиг, здобувши перемогу на двох важливих спортивних аренах. Спочатку вона втретє в своїй кар'єрі тріумфувала на чемпіонаті Європи, а потім виборола срібну медаль на Олімпійських іграх у Парижі. На олімпійському килимі Коляденко продемонструвала блискучу боротьбу, здолавши майже всіх своїх основних суперниць, серед яких були монголка Орхон Пуревдорж, болгарка Біляна Дудова та киргизька спортсменка Айсулуу Тинибекова, якій вона раніше програвала, зокрема на Іграх-2020 у Токіо. У фінальному поєдинку за золоту медаль українка поступилася японці Сакурі Мотокі, яка є призеркою двох останніх світових чемпіонатів.

Ірина Коляденко, яка з'явилася на світ у Радомишлі на Житомирщині, є яскравим прикладом швидкої самореалізації у світі спорту. З ранніх років вона активно використовувала кожну можливість, що траплялася на її шляху. Її стрімкий прогрес у дорослій боротьбі розпочався у 2019 році, коли, у віці 20 років, вона, відновившись після серйозної травми, вперше взяла участь у дорослому чемпіонаті світу і одразу ж виборола срібну медаль, а також отримала ліцензію на Олімпійські ігри-2020. Внаслідок пандемії ці змагання були перенесені на рік. Перед ними Ірина вперше в своїй кар'єрі стала чемпіонкою Європи, а в Токіо продемонструвала зрілу та майстерну боротьбу, заслуживши бронзову медаль.

23-річний молотобоєць Михайло Кохан у 2024-му відзначився двома бронзами: першу здобув на чемпіонаті Європи в Римі, другу - на Олімпіаді в Парижі. Українець з результатом 79,39 м залишив позаду себе двох легендарних поляків - п'ятиразового чемпіона світу Павела Файдека і олімпійського чемпіона Токіо Войцеха Новіцкі. Кохан поступився Бенце Галашу з Угорщини, який з результатом 79,97 м здобув срібло, і 22-річному чинному чемпіонові світу Ітанові Катцберґу з Канади, який з фантастичними 84,12 м виграв золото.

Після здобуття четвертого місця на Олімпіаді в Токіо Михайло зробив суттєвий крок вперед і, без сумніву, має всі шанси на подальший розвиток. Варто бути відвертим і визнати, що до досягнень Катцберґа ще доведеться працювати, але Кохан має потенціал метати снаряд на дистанцію близько 82 метрів. Лише через місяць після Олімпійських ігор українець покращив свій особистий рекорд на турнірі в Загребі, вигравши з результатом 81,14 м. Цікаво, що на цих змаганнях Катцберґ, показавши досить скромні для себе 79,04 м, зайняв лише третє місце.

Як і три роки тому в Токіо, Людмила разом із Анастасією Рибачок здобула срібну медаль у каное-двійці на Олімпійських іграх у Парижі. Наші спортсменки поступилися лише чинним чемпіонкам світу та олімпійським переможницям 2020 року, китайському екіпажу Сюй Шисяо і Сунь Менья. Китайські веслувальниці демонстрували вражаючий рівень майстерності, тому передбачити такий результат здавалося неважким. Однак, спостерігаючи за подіями на веслувальному каналі, ситуація виглядала зовсім інакше. Протягом більшої частини дистанції в 500 метрів українок не вважали фаворитками — вони трималися на шостій-сьомій позиціях. Але з наближенням до фінішу Людмила і Анастасія почали значно прискорюватися. Врешті-решт, вони фінішували другими, випередивши канадок Слоан Маккензі та Кеті Вінсент всього на шість сотих секунди, а угорок Аґнеш Кіш і Б'янку Надь залишили поза п'єдесталом, відставши на шість десятих.

Українські спортсменки зізналися, що були приголомшені, коли на фініші опинилися у трійці. А коли стало відомо, що вони зайняли друге місце, їхнє здивування досягло неймовірних масштабів. Незважаючи на те, що ця срібна медаль є повторенням досягнення з Токіо-2020, нинішній успіх має особливе значення, адже команда була фактично сформована заново після того, як Анастасія повернулася до спорту минулого року після народження дитини.

Невдовзі після Олімпійських ігор Лузан поповнила свою колекцію нагород, здобувши четверте золото чемпіонату світу в кар'єрі. Вона стала чемпіонкою в неолімпійській дисципліні каное-одиночки на дистанції 500 метрів, здобувши перемогу в Самарканді.

Безумовно, 2024-й рік став найкращим у кар'єрі 23-річної стрибунки у висоту Ярослави Магучіх. Українка не мала рівних у секторі та, по суті, на головних турнірах цьогоріч змагалася насамперед сама із собою. Після бронзової медалі на Олімпіаді в Токіо від Магучіх чекали медалі найвищого ґатунку в Парижі. І чемпіонка світу-2023 і головна фаворитка турніру не підвела, здобувши першу золоту медаль для України у стрибках у висоту на Олімпіаді.

У Парижі Магучіх з'явилася на змаганнях як рекордсменка світу: 7 липня, на етапі Діамантової ліги, українська атлетка подолала висоту 2 метри 10 сантиметрів, що стало новим світовим рекордом. Попередній рекорд, встановлений болгарською спортсменкою Стефкою Костадіновою, тримався протягом 37 років.

Вражаючий сезон Ярослави отримав яскраву кульмінацію в суперфіналі Діамантової ліги, де українка здобула перемогу вже втретє за свою кар'єру. "Ярослава - справжня легенда. Проте я сподіваюся на ще більше її перемог і спортивних досягнень у майбутньому," - зазначила президентка Федерації легкої атлетики України Ольга Саладуха, коментуючи успіхи спортсменки.

А ще Ярослава активно донатить великі суми з призових - і на ЗСУ, і зоозахисникам, але намагається цього не афішувати. "Ми звикли більшість хороших речей робити тихо", - каже найкраща легкоатлетка Європи за версією European Athletics Awards.

Парвіз НАСІБОВ, майстер греко-римської боротьби

Навесні 2024-го Парвіз здобув бронзу чемпіонату Європи, свою другу нагороду такого ґатунку в міжолімпійському циклі. Досягнення не надто гучне, але на Олімпіаді в Парижі, як і за три роки до того в Токіо, Насібов виблискував. При цьому весь шлях Парвіза до фіналу складався з поєдинків, у яких він був на грані поразки: в першій з чинним чемпіоном світу Мате Немешем з Сербії провів переможний прийом за п'ять секунд до завершення; у чвертьфіналі переміг киргиза Ісмаїлова, поступаючись по ходу 2:6; у півфіналі виграв в азербайджанця Джафарова після того, як теж програвав 2:3.

Шанс перемогти і стати олімпійським чемпіоном Насібов зараз мав просто унікальний. Ключовий епізод сутички трапився в середині другого періоді за рахунку 3:3. Почалося все з того, що Насібов заробив два бали, зайшовши суперникові за спину. На тому Парвіз не зупинився і вирішив кинути суперника прогином та збільшити перевагу. Можна, звісно, говорити, що цей максималізм у підсумку й погубив українця: під час виконання кидка суперник зумів викрутитися й накрити Насібова. Парвіз впав на спину і формально два бали для Есмаеїлі виглядали справедливими. Проте з повтору видно, що провести кидок Парвізу іранець завадив за допомогою ніг й, відповідно, не за правилами. Судді, втім, поданий українським кутом протест відхилили. Есмаеїлі втримав мінімальну перевагу і став олімпійським чемпіоном.

"Якщо їду на змагання, хочеться, на відміну від багатьох наших спортовців, не бути туристом, а віддаватися повністю і боротися за медалі. Тому, коли поступився в фіналі, сильно засмутився. Не буду приховувати, цей смуток є й досі. Зрештою, мета залишилася. Зараз її не досяг, тому буду намагатися досягти в майбутньому", - казав Парвіз в інтерв'ю Sport.ua.

Кожен завершений етап насправді є початком чогось нового. Це стосується не лише життя, а й, зокрема, спорту. 18 травня 2024 року український боксер Олександр Усик, володар титулів чемпіона світу в чотирьох версіях (WBA, WBO, IBF та IBO), змагався в довгоочікуваному титульному поєдинку проти британського чемпіона світу за версією WBC Тайсона Ф'юрі.

Тайсон тривалий час насолоджувався славою, закріпившись у статусі найкращого боксера у важкій вазі на професійному рівні. Його кар'єрний підйом, відомий як "Циганський король", стартував наприкінці 2015 року, коли він несподівано здобув перемогу над нашим чемпіоном світу Володимиром Кличком.

Відтоді Тайсон майже десятиріччя правив балом, достоту уміло лавіруючи за хитромудрими лаштунками великого боксу, не миттям, так катанням утримуючись на вершині.

Олександр Усик досягав своєї мети зовсім іншим шляхом. Повільно, але впевнено. І водночас з неймовірною швидкістю.

Коли Усик вдруге здолав Джошуа у матчі-реванші, стало абсолютно ясним, що у суперважкій вазі з'явився новий володар титулів. Це був український чемпіон. Також стало очевидно, що Тайсону Ф'юрі, ще одному королю надважкої ваги, не вдасться уникнути протистояння з Усиком.

Тайсон, будучи вправним бійцем не лише на рингу, а й у житті, робив усе можливе, щоб відкласти дату свого поєдинку. Однак, інколи сила слова виявляється незначною в порівнянні з вагою іншого аргументу - кулака.

18 травня 2024 року в Саудівській Аравії відбулося вражаюче та напружене змагання, в якому Олександр Усик здобув перемогу над Тайсоном Ф'юрі, ставши абсолютним чемпіоном світу. Він увійшов в історію як перший володар цього титулу в XXI столітті та перший українець, котрий досяг такого високого статусу. Чи це кінець? Ні, це лише початок нової ери.

21 грудня 2024 року в Саудівській Аравії наш боксер успішно захистив свої титули в поєдинку-реванші з Ф'юрі.

Також на весь світ яскраво наголосив на трагедії захисників Азовсталі. І представив всесвітній спільноті гетьманську шаблю Івана Мазепи, щоб усі знали, з ким мають справу.

Вона була б великою незалежно від виступу на цьогорічній Олімпіаді. До Парижа Харлан їхала в статусі шестиразової чемпіонки світу і восьмиразової чемпіонки Європи, чотириразової олімпійської призерки. Зрештою, в 2021-му під час Олімпіади в Токіо Ольга пережила справжню драму. Вона не приховувала, що їде в японську столицю за єдиною нагородою, якої їй бракує в багатій спортивній колекції - олімпійським золотом в індивідуальній першості шаблісток. Тоді Харлан програла в стартовому бою непримітній китаянці Ян Геню і вперше повернулася з Ігор без нагороди. Втихомиривши плач, українка тоді проаналізувала невдачу за гарячими слідами. Сказала, що через брак змагальної практики втратила тонус.

На даний момент Харлану 33 роки. Покоління спортсменок, з яким вона змагалася на Олімпійських іграх у Пекіні 2008 року, очолюване видатною Маріель Заґуніс з США, вже завершило свої кар'єри. Проте наша зірка шаблі продовжує боротися і нещодавно повернулася з Парижа з двома медалями. Спочатку вона здобула бронзу у особистій першості. У фіналі за медаль проти корейської суперниці Ольга відставала 6:11, але зуміла вирвати перемогу з рахунком 15:14. "Де я взяла сили для камбеку проти кореянки? Я українка, у нас завжди є сили. Ми завжди будемо боротися", - поділилася Ольга, лише через кілька миттєвостей після отримання медалі.

Після цього команда здобула золото в командній першості, де виступала разом із Аліною Комащук, Оленою Кравацькою та Юлією Бакастовою. У вирішальному поєдинку проти корейських спортсменок Харлан виграла три свої мікродуелі з перевагою 22:10, зокрема, виконала вражаючий фінішний спурт наприкінці, вийшовши на доріжку з рахунком 37:40 на користь суперниць. Тепер, маючи в своєму активі шість олімпійських медалей, Ольга стала найуспішнішою українською мультимедалісткою в історії незалежних Олімпіад.

У 2024 році Олександр Хижняк здійснив те, що не вдалося у 2021-му — здобув титул олімпійського чемпіона. Три роки тому на Олімпійських іграх у Токіо українець був явним лідером у ваговій категорії до 75 кг, впевнено долаючи всіх своїх суперників до фіналу. У вирішальному поєдинку Хижняк до останніх миттєвостей контролював хід бою, але під кінець пропустив невдалий удар від бразильця Еберта Консейсау. Через це судді вирішили віддати перемогу супернику технічним нокаутом, а Олександр змушений був задовольнитися срібною медаллю.

Відтоді Хижняк зосередився на одному – виправленні невдачі фіналу Олімпійських ігор у Токіо. У Парижі "Полтавський танк" вже змагався у категорії до 80 кг і перестав бути очевидним фаворитом олімпійського турніру. У своїх перших двох поєдинках він здолав колишнього українця Пилипа Акілова, який тепер виступав за Угорщину, та бразильця Вандерлея Перейру. У півфіналі його чекав дворазовий олімпійський чемпіон Арлен Лопес. Після програного першого раунду Олександр зібрав усі сили і зміг вирвати перемогу, повернувши ситуацію на свою користь.

Фінальний поєдинок проти казахстанського боксера Нурбека Оралбая став справжнім випробуванням для Хижняка. У першому раунді він здобув перемогу за рішенням суддів (3:2), але в другому раунді поступився (2:3). Вирішальним став третій раунд, в якому українець проявив свою активність, завдавши удар супернику, внаслідок чого той отримав травму носа. Завдяки цьому Хижняк заслужено здобув золоту медаль, завершивши бій з рахунком 3:2 на свою користь.

Які наступні кроки? На даний момент Хижняк ще не прийняв остаточного рішення. Багато експертів вважають, що його агресивний стиль не зовсім відповідає вимогам професійного боксу. А змінити свої звички у 29 років — це непросте завдання. Тому цілком ймовірно, що українець вирішить взяти участь у наступних Олімпійських іграх.