Олігархи мешкали в цьому розкішному палаці до революційних подій: де саме він розташований і що збереглося після жорстокого руйнування?

Колись величний палац у селі Дениші слугував свідком сумної історії родини Терещенків, що колись належали до числа наймогутніших промисловців в Україні.

Маєток у селі Дениші, що на Житомирщині, колись був розкішним палацом, зведеним представницею видатного роду Терещенків. Надія Терещенко, вдова цукрозаводчика Федора Терещенка, вирішила побудувати цю резиденцію у 1913 році, вже маючи у своєму володінні особняк у Києві та вілли за кордоном. Вартість палацу склала 312 000 рублів сріблом — це була астрономічна сума для тих часів, адже звичайний робітник отримував приблизно 20 рублів на місяць.

Сьогодні ж, на жаль, від колишньої величі залишилися лише руїни. Революція, війни та байдужість перетворили колись розкішну будівлю на жалюгідні залишки, які нагадують про втрачену епоху.

Чому Надія Терещенко обрала саме Дениші для зведення свого палацу? Дослідники історії стверджують, що Житомирщина стала осередком династії Терещенків ще з середини XIX століття. Саме тут Артемій Терещенко заснував перший в Україні цукровий завод, що стало поштовхом для родини активно скуповувати землі та зводити маєтки в цьому регіоні.

Надія Володимирівна не залишила після себе жодних записів чи свідчень про будівництво палацу. Проте історики знайшли цінне джерело інформації — її листи, які вона писала з-за кордону до Денишів. У цих листах Надія ретельно розповідала про оформлення інтер'єрів палацу, етапи будівництва, труднощі, що виникали, а також конфлікти з архітекторами.

З листування стає відомо, що Надія активно втручалася в процес проєктування та будівництва палацу. Вона радилася з Ольгою Ніколовною Терещенко, племінницею її покійного чоловіка, яка була їй близькою подругою. Разом вони давали вказівки архітектору Павлу Голландському, який, за словами Надії, іноді робив все "навмисно не так". Наприклад, архітектор не хотів встановлювати віконниці на вікнах, вважаючи, що це спотворить архітектуру будівлі.

Не менше клопоту завдав Надії та Ользі ландшафтний дизайнер Арнольд Регель. Жінки боялися, що він перестарається і зрубає занадто багато дерев, тому постійно слідкували за його роботою. На щастя, план парку, розроблений Регелем, зберігся до наших днів. Він демонструє, що парк був розпланований у сучасному англійському стилі, з вдалим поєднанням сучасності та класики.

У 1913 році завершили будівництво палацу, проте Надія Терещенко змогла насолоджуватися ним лише один літній сезон. З початком Першої світової війни, а згодом і революції, не лише палац зазнав руйнувань, але й життя його мешканців змінилося назавжди.

Збереглися описи майна, яке було зруйновано та пограбовано селянами під час революції. Згідно з цими документами, у палаці було 49 кімнат, серед яких вітальня, їдальня, більярдна, кабінет у башті, спальні, дитячі кімнати та кімнати для служниць. Все це свідчило про розкіш та комфорт, які панували в маєтку.

Надія Терещенко створювала цей палац як сімейне вогнище, куди мали збиратися її діти та онуки. Це підтверджують численні світлини, зафіксовані на терасі палацу, де Надія позує зі своїми онуками. Проте, на жаль, ці мрії так і не стали реальністю.

Революційні події примусили Надію та Ольгу Терещенко залишити Україну та емігрувати до Англії, де вони більше ніколи не повернулися. Їхні діти також не змогли залишитися в рідній країні. Донька Надії, Наталія, ховала у маєтку в Турчинівці, а згодом вирушила до Франції. Її брат Федір, який мріяв про кар'єру в авіації і навіть збудував аеродром на своєму маєтку в Червоному, також змушений був емігрувати до Франції.

На жаль, палац у Денишах спіткала сумна доля. Під час більшовицької революції він був пограбований, а після Другої світової війни його почали розбирати на цеглу для місцевого колгоспу. Звичайні люди також долучилися до руйнування, використовуючи цеглу з палацу для будівництва сараїв та літніх кухонь.

Нещодавно у Денишах з'явився стенд, що демонструє 3D-візуалізацію маєтку. Тепер кожен охочий може ознайомитися з виглядом цієї розкішної будівлі в епоху її найбільшого розквіту. Цей проект став реальністю завдяки старанням істориків, краєзнавців та небайдужих меценатів, які прагнуть зберегти культурну спадщину України.

Сьогодні, спостерігаючи за руїнами палацу Терещенків у Денишах, важко повірити, що колись тут панувала активність, лунав дитячий сміх і будувалися плани на майбутнє. Це місце стало уособленням втраченого часу, трагічної історії роду Терещенків та зруйнованих надій на щасливе сімейне життя.

Раніше "Телеграф" ділився інформацією про те, чому проживання у Хотинській фортеці в XV столітті могло бути непривабливим. Життя в замках було підпорядковане суворим правилам і залежало від соціального становища їхніх мешканців.