Вшанування пам'яті артилериста та інструктора Артема Випорохонюка, який носив позивний "Скіф".

Під час служби він проголосив: "Я всіх люблю і нічого не шкодую".

Артем з'явився на світ 14 жовтня 2001 року в селі Піщанка, що розташоване в Житомирській області. Це місце вирізняється своєю спокійною атмосферою, де з раннього віку навчаєшся цінувати наполегливість та прості, але важливі аспекти життя. Перші роки навчання хлопець провів у загальноосвітній школі №2 в сусідньому селі Висока Піч. У 2016 році Артем став студентом Малинського лісотехнічного коледжу, де здобув диплом молодшого спеціаліста за фахом "Майстер лісу". Проте, це не стало кінцем його освітньої подорожі: згодом він вирішив отримати ще одну освіту, обравши спеціальність у галузі "Механіка", тим самим розширивши свої знання та перспективи.

Під час навчання в 2017 році Артем розпочав свою кар'єру в компанії EasyPay, працюючи оператором кол-центру. Саме в цій ролі він продемонстрував свою наполегливість і відповідальність: поступово зарекомендувавши себе, Артем досяг успіху, що призвело до підвищення на посаді спеціаліста з моніторингу.

У 2022 році в житті Артема відбувся новий етап: він якийсь час проживав у Польщі, де поєднував навчання з роботою. Цей період став для нього часом змін і адаптації до нових умов, що збагачувало його знання та досвід, а також розширювало горизонти його особистого розвитку.

"Тьомка з раннього дитинства завжди був сповнений енергії та цікавості. Він зробив свої перші кроки у віці 9,5 місяців і почав говорити ще раніше, ніж багато його однолітків. Його допитливість і бажання дізнаватися нове не знали меж. Він пробував себе в різних захопленнях: грав на гітарі та фортепіано, займався футболом і танцями, а також мав велику любов до лісу та природи. Тьомка завжди оточував себе друзями, був душею будь-якої компанії і щиро обожнював свою родину – маму, тата та молодшого брата. Він завжди був готовий прийти на допомогу і мав велике, відкрите серце", - розповідає мама Артема, пані Катерина.

Коли розпочалася повномасштабна агресія Росії, Артем миттєво вирушив додому, щоб записатися до армії. "Тоді він заявив: 'Ні, я не можу залишатися тут. Я повертаюся додому, щоб захищати свою країну'", - розповідає його наречена Вікторія.

Вона зазначає, що для нього це не було лише звичайним вибором — це стало його внутрішнім покликом, який не дозволяв йому спокійно жити за кордоном, коли на батьківщину українців нависала небезпека.

"Коли вороги атакували, він не міг просто залишити все та спокійно жити в іншій країні, поки тут українці страждають. Думаю, це було наслідком його виховання, зокрема, ще зі шкільних років, а також його глибокого внутрішнього переконання: не можна втікати, коли на батьківщині йде війна. В ньому жило потужне почуття патріотизму і прагнення захищати свою країну, незважаючи на всі обставини та вік", - зазначила дівчина.

Коли Артем повернувся додому, він відразу ж вирушив до військкомату, але, зважаючи на свій молодий вік, отримав відмову. Проте це не зламало його духу; він просто знайшов інший спосіб бути корисним. Хлопець вирішив стати волонтером: допомагав армії та цивільним, розчищав завали, доставляв гуманітарну допомогу і брався за будь-яку справу, де його присутність була необхідною. Він робив все можливе, щоб підтримати людей навколо, проте глибоке бажання захищати свою Батьківщину залишалося його головною метою.

На завершення 2022 року, коли Артем досягнув 21-річного віку, він уклав угоду та приєднався до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, отримавши позивний "Скіф". У ролі піхотинця він активно брав участь у бойових діях за Мар'їнку в Донецькій області.

Родичі Артема діляться, що щоденні випробування на передовій лише загартовували його характер і рішучість. Він був надійною опорою для своїх товаришів – людиною, на яку завжди можна було покластися у найскладніші моменти. Для нього побратими стали немов рідні, і він щиро переживав за кожного з них.

Після тривалого часу, проведеного на фронті, Артем отримав шанс стати інструктором у 199-му навчальному центрі Десантно-штурмових військ. Тепер він ділився своїм досвідом з новобранцями, готуючи їх до викликів, з якими сам зустрічався під час бойових дій.

Вже у 2024 році він вступив до Поліського національного університету за спеціальністю "Водні біоресурси та аквакультури" - мріяв здобути вищу освіту. Та головним залишалося бажання отримати звання офіцера, розвиватися у військовій кар'єрі та продовжувати службу після закінчення війни.

У листопаді 2024 року Артем став частиною 46-ї окремої десантно-штурмової бригади та знову опинився на передовій. Він займав позицію старшого навідника другого артилерійського взводу батареї першого аеромобільного батальйону. Спочатку він захищав Донецьку область, а згодом перевівся до Дніпропетровської. Хлопець швидко адаптувався до нової ролі, вправно управляв артилерійською установкою та відчував справжній ентузіазм до артилерії, а за необхідності брав на себе керівництво на позиціях.

У травні Артем зазнав поранення під час бойових дій. Незважаючи на це, він не вирішив проходити повну реабілітацію, адже не міг дозволити собі тривалу паузу, усвідомлюючи, що у його відсутності побратими зазнають труднощів. Служба для нього була не лише обов’язком, а й глибокою відповідальністю перед своїми товаришами, тому він знову повернувся на передову.

"...Тьома став для мене невичерпним джерелом підтримки, любові та впевненості, і завдяки йому світ навколо ставав яскравішим. Він завжди прагнув досягти всього власними зусиллями, був чесним і справедливим, щиро намагався допомогти іншим і до останнього залишався таким, яким має бути справжня людина – з великої літери. Він був прикладом незламного чоловіка, захисника своєї країни, пам'ять про якого повинна жити вічно", - розповідає Вікторія.

Вранці 8 серпня 2025 року Артем, разом із товаришем, вирушив у село Новопавлівка на Дніпропетровщині, щоб допомогти пораненим. Проте їм не вдалося досягти мети, адже їхню групу атакував ворожий дрон. Артема поховали у його рідному селі Піщанка на Житомирщині. Дома його чекали мати, молодший брат, наречена та численна родина.

За відданість та активну участь у бойових операціях Артема Випорохонюка удостоїли нагрудного знака "Ветеран війни".

Вічна пам'ять Герою!

Зображення з родинного архіву.

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform