Вшанування пам'яті солдата, оператора безпілотного літального апарата Павла Андрусенка, відомого під позивним "Паха".

Релігійні вірування не стали перешкодою для того, щоб взяти до рук зброю і стати на захист України.

Павло Андрусенко з'явився на світ 27 листопада 1992 року в Житомирі, в родині з великою кількістю дітей. Він був сьомим і наймолодшим серед своїх братів і сестер. Зростаючи в атмосфері віри, хлопець разом із сім'єю регулярно відвідував богослужіння в церкві євангельських християн-баптистів. Павло здобув освіту в приватному християнському ліцеї "Сяйво", а потім продовжив навчання в Житомирському агротехнологічному фаховому коледжі, де отримав спеціальність техніка-механіка у сфері сільськогосподарського виробництва.

Після завершення коледжу Павло влаштувався на роботу і довгий час трудився на підприємстві, що спеціалізується на виробництві тротуарної плитки. Його захоплення автомобілями та футболом завжди були важливою частиною його життя, а також він часто співав, незважаючи на те, що переживав в душі.

Лада, його дружина, розповідає, що їх познайомив спільний друг під час зустрічі за кавою. На початку вони спілкувалися по телефону та в соціальних мережах, а згодом вирішили почати зустрічатися. Як з'ясувалося пізніше, Павло звернув увагу на Ладу ще до їхньої першої зустрічі. Незабаром після цього пара вирішила одружитися.

"Паша завжди був щирим і постійно посміхався. Він ніколи не демонстрував своїх переживань чи проблем. Усе ховав у собі. До війни ми з ним постійно зідзвонювалися двічі на день - вранці, коли він мав маленьку перерву на роботі, та тоді, як уже їхав додому. У нього велика і класна сім'я. Ми разом відвідували богослужіння, адже вони були частиною його життя", - ділиться Лада.

За її словами, у сімейному житті їм із Павлом вдалося побудувати команду - всі домашні справи вони робили разом. Чоловік із розумінням ставився до того, що взимку в Лади традиційно більше навантаження на роботі, тому за потреби самостійно опікувався побутом, аби вдома вона могла відпочити.

Пара завжди прагнула мати донечку, і з часом їх мрія здійснилася — на світ з'явилася Каміла. Батько мав особливу прив'язаність до своєї малечі, адже до її першого року життя щовечора сам укладав її спати. Одна з фотографій дівчинки супроводжувала його навіть під час війни, залишаючись поруч, куди б не закидала його служба.

Лада каже, що релігійні переконання не завадили Павлу взяти до рук зброю і стати на захист України із перших днів повномасштабної війни.

24 лютого ми прокинулися під звуки літаків. Я зателефонувала мамі, і вона повідомила, що війна почалася. Ми вирушили до моїх батьків, читали новини, і в якийсь момент чоловік сказав, що вийде з братом на каву. Через кілька годин він повернувся за паспортом і сказав, що разом із братом прямує до військового комісаріату. Він пояснив, що робить це заради нас. Ми були в шоковому стані, але розуміли, що не можемо перешкоджати Паші, адже це його вибір. Він не той, хто буде ховатися, - додає жінка.

Павло потрапив у 115 окрему бригаду Сил територіальної оборони. Спочатку виконував завдання в межах Житомирської області, потім на Донеччині і майже рік - на Сумщині. За час служби він був піхотинцем, снайпером, а наприкінці став оператором БПЛА. Ладі про війну нічого не розповідав. Натомість завжди казав, що у нього все добре.

У фінальному році своєї служби військовослужбовець неодноразово навідувався до рідного міста, аби попрощатися з побратимами. У липні цього року, під час відпустки, він востаннє зустрівся зі своєю родиною. Також він встиг відвідати Карпати, які були йому дуже дорогі.

Близько вечора 4 вересня Павло спілкувався з Ладою, яка зібралася відвести доньку на заняття з гімнастики. Тоді він звернувся до Камілі зі словами: "Доню, незабаром ти залишишся без тата". Через кілька годин військовий разом з двома побратимами вирушив на завдання. Як пізніше згадував його командир, "Паха" міг би залишитися, оскільки команди вже були укомплектовані, але вирішив, що хоче бути поруч зі своїми товаришами.

Автомобіль, яким їхали військові, помітив ворожий дрон. Павло був за кермом і сподівався, що зможе зманеврувати та втекти, утім та його поїздка виявилася останньою. Він загинув поблизу села Кисла Дубина на Сумщині від прямого попадання дрона, а двоє його побратимів змогли врятуватися.

Місце, де сталася трагедія, знаходилося під безперервним спостереженням з повітря з боку ворога. Тож побратимам вдалося запустити дрон лише через три дні, щоб перевірити, чи дійсно Павло загинув. Коли ця інформація була підтверджена, його тіло евакуювали. Оскільки воїн зазнав значних ушкоджень, довелося провести ДНК-експертизу для ідентифікації.

"Очікування на те, що Пашу привезуть додому, було складним, а його похорон - ще важчим. Він щодня мені телефонував і зараз не віриться, що його вже немає. Каміла знає, що тато загинув на війні, але періодично повторює: "Так хочеться до тата"", - говорить Лада.

Із 32-річним Павлом Андрусенком попрощалися 1 листопада в церкві "Різдва" у Житомирі. Воїна поховали на Смолянському військовому кладовищі.

"Стояти поруч із труною товариша завжди важко, але бути біля загиблого друга – це зовсім інший вимір страждання. Павле, друже, для мене було честю служити разом з тобою, чути твої думки та ділитися моментами. Ти був щирим, добрим, сміливим і чистим. Твоя усмішка, навіть у цей сумний день, світилась як сонце. Вічний спокій тобі, дорогий "Паха", - написав у день прощання з Павлом його побратим Володимир Сірач.

Воїн удостоєний престижного нагрудного знака "Золотий хрест", а також отримав безліч грамот і подяк.

У Павла є батьки, брати, сестри, дружина та донька. Його старший брат Сергій, з яким вони разом вирішили стати до лав Збройних сил України, продовжує свою службу.