"Я повернуся додому з тріумфом". На Луганщині загинув молодший сержант Іван Осадчук - Життєві хроніки | Експрес онлайн

Брати по зброї та рідний брат захисника не змогли впоратися з горем від втрати. Вони поклялися, що помстяться за нього.

Іван Осадчук, мешканець селища Любар у Житомирській області, добровільно вступив до лав Збройних Сил на початку масштабного конфлікту. Він виконував бойові завдання в регіонах Донеччини, Харківщини та Луганщини. За словами його товаришів по службі, Іван був добродушною, чесною, впевненим у своїх силах, життєрадісною та відважною людиною. На жаль, влітку 2024 року його життя трагічно обірвав ворожий дрон, коли він виконував свої обов'язки під позивним "Механік".

Досі не можу усвідомити, що Івана більше немає. Відчувається, наче частину мого серця вирвали з корінням. Ми завжди були надзвичайно близькими, найкращими друзями, -- ділиться своїми переживаннями рідний брат воїна, Вадим Осадчук. -- Іван мав дивовижну здатність об'єднувати людей, він був надзвичайно комунікабельним. Оскільки наш батько був мисливцем, він часто брав нас із собою на полювання. Іван змалку добре знався на зброї і любив риболовлю. Після закінчення школи брат здобув освіту в Новочорторийському аграрному технікумі, отримав спеціальність агронома, а згодом вивчився на електрогазозварника і водія. З 2017 року ми разом поїхали на заробітки до Польщі та Чехії, де займалися реставрацією будинків та виконували різноманітні оздоблювальні роботи. Після повернення ми працювали в рідному селищі на підприємстві, що спеціалізується на виготовленні та встановленні гранітних пам'ятників.

За інформацією співрозмовника, він і його брат не мали попереднього досвіду служби, але в перші дні широкомасштабного вторгнення вирішили стати на захист своєї країни. У військовому комісаріаті їм повідомили, що потрібно чекати на дзвінок.

"10 квітня ми отримали дзвінок, в якому нас повідомили, що через три дні потрібно прибути до ТЦК з необхідними речами, -- розповідає Вадим. -- Я та мій брат Іван потрапили до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Іван завжди говорив: "Я повернуся додому з перемогою", і був впевнений, що так і станеться. Проте... Після десяти днів навчання нас відправили на Донеччину. Я служив у протитанковій роті, а брат спочатку був командиром гармати Д-30. У вересні ми звільняли Харківщину від ворога, далі були бої в Лимані, Тернах, Площанці. Літнім 2023 року Іван закінчив курси сержантів, отримав звання молодшого сержанта та став командиром відділення роти протитанкових ракетних комплексів. За його відмінну службу брат був нагороджений "Хрестом пошани" від бригади та президентською відзнакою "За оборону України". 7 червня у Івана був день народження, тож нам надали відпустки, і ми святкували його вдома."

Напередодні трагедії Іван ще спілкувався зі своїм братом через соціальні мережі, надіславши йому веселий ролик. "А вже вранці 25 липня цього року мене викликали на КПП роти і сказали, що мій брат загинув, ставши 'двохсотим', -- розповідає Вадим Осадчук. -- У районі Стельмахівки на Луганщині його вразив ворожий FPV-дрон. Перед цим російський безпілотник знищив його бліндаж, але тоді Івану вдалося вижити. Його побратими дуже важко пережили цю втрату, адже всі його дуже шанували. Вони поклялися помститися за нього. І я теж буду мстити".