Путін лише активізував свою військову силу. На його місці я б не зупинялася, - зазначила Марія Берлінська.

Трамп має намір звести стіну на кордоні з Мексикою, а ми здатні створити бар'єр від "осі зла".

Відома українська волонтерка та засновниця організації "Victory Drones" Марія Берлінська іноді шокує своїми не надто оптимістичними оцінками ситуації на фронті. Проте, як зазначає сама волонтерка, її аналіз не містить зайвого песимізму, а є лише об'єктивним розрахунком військових реалій.

Що ж відбувається на фронті? Чи дійсно ми перебуваємо у найскладнішій ситуації з весни 2022 року? Які наслідки матиме дозвіл Заходу на застосування ракет проти Росії, і чому Путін не має жодної мотивації для зупинки чи ведення переговорів? На ці та інші запитання відповіла Марія Берлінська в інтерв'ю для "Телеграфу".

Маріє, давайте обговоримо фронтові обставини. В даний час багато військових експертів і солдатів стверджують, що ситуація є досить складною і нагадує критичні моменти весни 2022 року. Наприклад, Юрій Касьянов зазначає, що до кінця року російські війська можуть опинитися під Києвом. Як ви це оцінюєте?

Давайте розглянемо це поетапно. Оскільки я не перебуваю на фронті, вважаю, що не маю морального права детально оцінювати події, що там відбуваються. Кілька тижнів тому я відвідала Запорізький напрямок, але не маю можливості бути там постійно. Інформацію я отримую переважно з відкритих джерел, таких як карта Deep State, або від товаришів і товаришок, які беруть участь у бойових діях.

Що я спостерігаю? Фронт дійсно починає давати тріщини. Це вже стало очевидним для всіх, хто стежить за відкритими джерелами. З моєї точки зору, ситуація нині значно важча, ніж навесні 2022 року. Можливо, це найскладніший період за весь час війни, яку я переживаю з 2014 року. Чому так відбувається? Тому що навесні 2022 року ми мали зовсім інший морально-психологічний клімат у суспільстві. Тоді панувала атмосфера довіри, єдності та взаємодопомоги, але тепер це поступово зникає. Не можна стверджувати, що це відчуття зникло повністю. Багато людей активно допомагають фронту, але ряд чинників призвів до того, що момент єднання, який ми мали раніше, більше не відчувається так яскраво.

Які саме?

- Це і певні кроки нашого військово-політичного керівництва і робота російських ІПСО, також кейси, які дуже деморалізують суспільство, де певні чиновники отримують інвалідність, у них знаходять кілограми кешу в матрацах, хтось виїжджає в "батальйони Монако"... Всі ці фактори розколюють суспільство і показують, що немає справедливих умов для всіх. Якщо воюємо, то всі. Якщо ділимо ризики, то весь народ. Величезний запит суспільства на справедливість, саме тому я вважаю, що ситуація навіть гірша ніж у 2022-му році.

Об'єктивно росіяни швидко просуваюся, фронт рушиться. Армія Росії посилена Китаєм, армією Північної Кореї, посилена військово-промисловим комплексом десятків країн світу: Ірану, Білорусі і навіть західні країни дають комплектуючі для цієї машини війни. Вони [росіяни] мають надзвичайну військову могутність і спроможність рухатись вперед. Тому зараз дуже важливо як ніколи тримати здоровий тверезий погляд на ситуацію і максимально вкладатися в допомогу фронту. Не відсторонюватись від цього, тому що це питання життя і безпеки всіх українців і існування самої держави.

Нещодавно відбулася зустріч військових блогерів із Олександром Сирським, і деякі з них, враховуючи результати цієї бесіди, почали висловлювати думки про можливість планування контрнаступу. Чи це реалістичний сценарій, чи просто мрія?

- У мене немає доступу до засекреченої інформації чи документів. Звісно, мені б хотілося, щоб це було інакше. Було б чудово мати можливість змінити ситуацію на нашу користь.

Ви стверджуєте, що основною нашою проблемою на сьогодні є брак єдності. Давайте розглянемо це детальніше. Чи означає єдність залучення більшої кількості людей до фронтових дій? Або ж це так звані "військові рейки"?

- Знаєте з чим було пов'язано розчарування нас, ветеранів, десь році в 2016-му? З тим, що ми відчували себе в своїй країні, на своїй землі, ветеранами чужої для суспільства війни. А після 2017-го року все більше і більше. Тут та сама ситуація, просто значно більшого масштабу. Одні включені і віддають останнє: життя, здоров'я, кращий час, працюють нон-стоп, а інші просто живуть своє звичайне життя в своє задоволення. Це і створює певну недовіру в суспільстві. Так не може бути. Мій побратим, моя посестра, чиясь дитина перетворюється на прапор в землі, а хтось стає прокурором-інвалідом і виїжджає за кордон. Олексій Арестович розказав про "двє-трі нєдєлі" і каву в Криму, а тепер п'є каву в Нью-Йорку, звідки я прилетіла, коли почалось повномасштабне вторгнення.

Як можна це виправити? Запровадивши справедливі правила гри для всіх учасників. Якщо я буду впевнений, що цей виклик ми розподіляємо рівномірно: не тільки я працюю, ви виконуєте свої обов'язки, а він насолоджується відпочинком, а ми змінюємося ролями. Я певний час виконую свої обов'язки, потім ви, а потім він. Це могло б дати суспільству відповіді на безліч питань і допомогти відновити ту довіру, яка наразі дуже сильно похитнулася.

Чи могло бути інакше? Революція Гідності об'єднала мільйони людей на Майдані, а ще більше долучилися до волонтерської діяльності. В той же час, більшість населення продовжувала своє повсякденне життя: ходили на роботу, відвідували кафе, насолоджувалися їжею та напоями. Під час повномасштабної війни мільйон наших співвітчизників бореться на фронті, тисячі продовжують волонтерити, а решта знову зайняті повсякденними справами: працюють, їдять, п’ють... Чому ж ви сподівалися, що ця більшість, яка обрала ОПЗЖ другою за величиною фракцією в парламенті та підтримала "Слугу народу", продемонструє загальний підйом суспільства?

- Я не знаю остаточно відповіді на це питання. Я можу точно сказати лише одне - я вірю своєму народу. Я не вважаю людей ідіотами, безвідповідальними, котрі не здатні зробити розумний вибір, не готові нести відповідальність. Так серед нас є і найгірші представники, але вони об'єктивно є в кожному народі. Втім, як на мене, це доволі невисокий відсоток. Загалом українці одні з найтепліших, найсердечніших, найдобріших людей, яких я зустрічала в світі. І максимально відважний народ. Народ, котрий зараз стримує об'єднаний військово-промисловий комплекс країн "вісі зла", одну з найсильніших армій світу. Народ, котрий не боявся зупиняти танки голими руками, люди котрі віддавали все заради свого племені. Немає більшої любові, ніж віддати життя своє за близьких своїх - колись дві тисячі років тому прозвучало. Тому у мене немає загалом претензій до свого народу.

Так, ви праві, люди голосували за Медведчука та інших, але мені здається, що ми настали до зрілості. Проте цей процес має відбуватися з обох сторін: кожен з нас повинен відмовитися від певного інфантилізму, вважаючи, що мудрі дядьки на верхівці, за яких ми платимо податки, повинні забезпечити нашу безпеку. Це дійсно так, і це основа суспільного договору. Проте не варто покладатися лише на це, адже за те, що сталося в Маріуполі, Авдіївці, Бахмуті чи Бучі, ніхто не понесе відповідальності. Люди не були готові і сподівалися на захист. Тому цей процес має бути взаємним: з одного боку, кожен з нас мусить подорослішати, а з іншого – військово-політичне керівництво повинно вжити всіх необхідних заходів для захисту своїх громадян. Не слід заспокоювати людей ілюзіями про те, що все ось-ось закінчиться і все буде добре, а варто говорити правду, реальність, виклики, з якими ми стикаємося. Час прийшов!

Можливо, перший період, перший якийсь місяць варто було говорити більш м'які речі, щоб не було паніки. Але вже давно прийшов час сказати все як є: фронт сиплеться, ми воюємо з однією найсильніших армій світу, ядерним гігантом з об'єднаним ВПК, нас все менше, допомоги надходить мало, невчасно і часто вона низької якості. Через те, що зброя була з такими затримками, ми втратили великою мірою провід кращих своїх людей. Відповідно зараз щоб встояти треба зібратись, максимально готуватись, вибудувати ешелоновану, укріплену, фортифіковану лінію оборони. Так як це було у тих же росіян на півдні: в 10 + рядів на десятки кілометрів. Розвивати власний ВПК, розуміти, що навантаження військової служби не можуть бути на одних і тих же людях, котрі тягнуть її хтось вже третій, а хтось 11-й рік. Максимально вкладатися в свою спроможність вижити як політична нація. Це реально навіть при такому масштабі викликів. Це математично реально. Не тому, що мені так хочеться, а тому, що я дивлюся дані і прораховую. Але для цього дійсно потрібно включитись всім.

- В своїх попередніх інтерв'ю ви часто наголошували на тому, що нам треба робити deep strike (глибокі удари) по території ворога. Важко з цим не погодитись. Зараз маємо дозвіл бити західним озброєнням по "канонічній" території Росії. Це стане, як зараз модно казати, геймчейджером в цій війні?

- При тій кількості ракет, яку нам дають, не стане. Що таке наші deep strike? Це ракети для бідних. Вони працювали якийсь час війни, але зараз все більше потрібно deep strike, тому що кожна міра, з часом, передбачає контрміру. Ви зараз не бачите успішних потоплень російського флоту нашими морськими дронами. Чому? Тому що росіяни випрацювали контрміри. Було якесь вікно можливостей, ми в це вікно можливостей застрибнули і певну можливість використали. Так само з deep strike. Умовно кажучи, якщо колись вам потрібно було витратити десять deep strike, щоб завдати шкоди на один мільярд доларів, то зараз вам потрібно використати тисячу deep strike, щоб завдати шкоди на 500 мільйонів доларів. Я дуже умовно кажу. Зараз необхідні комбіновані атаки. До речі, ворог це активно і застосовує: бойові дрони, котрі летять на Україну, в той же час летять дрони-приманки і ракети різних типів. Такі комбіновані атаки дають результат. Ракет від західних партнерів об'єктивно мало. Треба значно-значно більше і при цьому розвивати власну ракетну програму.

Чи можемо здійснити комбіновані атаки на територію противника?

- Ми робимо комбіновані удари, але неспівмірно менше, ніж ворог. Нам потрібно більше цього ресурсу. Машину війни треба розбивати там, де вона зароджується. А вона зароджується на території Росії, на сотнях і тисячах кілометрів у глибину. І при бажанні їх можна навіть там діставати і спалювати, просто для цього необхідна чітка позиція партнерів. Не мирити нас на умовах Росії, а дійсно відновити справедливість і міжнародно визнані кордони. Або, для початку, варто говорити зараз про кордони 2022-го року. Навіть якщо нас будуть намагатися саджати за переговори на російських умовах, ми повинні зберігати свою суб'єктність і чітку позицію. При цьому, постійно артикулювати, що ми й самі працюємо над своїми спроможностями. Якщо завтра нам не дадуть озброєння у нас є план дій?

- Я не знаю...

- Я йшла до вас і думала про те, що дуже легко бути оптимістом, коли ти не володієш даними і цифрами по війні і не знаєш що у нас і що у ворога. І дуже важко бути оптимістом, коли ти знаєш, що насправді відбувається. Тому я вважаю справжніми оптимістами тих волонтерів і військових, які знаючи реальну ситуацію, зберігають бойовий дух і працюють, розуміючи, що може відбутися.

Ваша цитата: "Ми мчимо в цій технологічній гонці швидше, ніж коли-небудь, але повільніше за нашого супротивника". Здається, на нашому боці є потужна технологічна підтримка з боку Заходу. Чим саме нас випереджає ворог? Чи в кількості, чи в якості?

- Якщо ми говоримо про якийсь hi-tech, то він сюди в основному не потрапляє. З певних систем наші партнери знімають ті технології, котрі вони бояться, щоб вони не були затрофеєні і отримані ворогом. А є дешеві технології, які дають величезний результат. Ті ж самі fpv-дрони, над якими колись теж сміялись, казали, що вони весільні, туристичні. Важливо не те, як воно називається, а важливо щоб воно працювало на фронті. Величезна частина безпілотників, котрі привозять сюди західні партнери та їхні виробники, вони тут не працюють. Вони не можуть працювати в умовах настільки сильної радіоелектронної боротьби і інших факторів. Тому ми зараз перетворились на великий полігон, де десятки країн з обох сторін тестують свої технології. Дійсно, ми біжимо цю гонку швидше ніж будь-коли в своїй історії, але не можна недооцінювати ворога.

Ми маємо Telegram-канал, який активно підтримують наші волонтери, під назвою "Розвідка ворога". Якщо вас цікавить, які технологічні новини приходять з боку ворога, запрошуємо вас приєднатися до нас. У цьому каналі ви знайдете аналіз з безлічі російських джерел, де обговорюються останні досягнення в їхній галузі. Прогрес відбувається вражаючими темпами, значною мірою завдяки співпраці з Китаєм.

До речі, не раджу використовувати Telegram на тому ж пристрої, де ви ведете особисті бесіди. Найкраще мати для цього окремий гаджет.

- Відповідно і ми даємо поштовх ворогу в контексті технологічного розвитку? "Вирощуємо" їх в цій війні.

- Звичайно. Кожна війна дає поштовх розвитку новим напрямкам, прокачує ті армії, які воюють. Ніколи навчання і полігони не дадуть того, що дає реальна війна. Зараз російська армія, безумовно, одна з найсильніших армій світу. Нещодавно в інтерв'ю Сергій Жадан мене запитував щодо армій країн НАТО і я сказала абсолютно щиро, що жодна з армій країн НАТО які є на Європейському континенті, один на один з Росією не встояла би. Жодна! Вони б програли Росії війну за реальні "двє-трі нєдєлі".

Проте в Альянсу є свої повітряні сили...

Авіація дійсно має величезне значення, і Росія здатна використовувати свої КАБи для завдання ударів і створення умов для наступу. Але не варто забувати, що ситуація не зводиться лише до повітряних сил. Як показала практика, Росія досягла значних успіхів у розвитку роботизованих систем, радіоелектронної боротьби, ударних безпілотників та дальніх ударів. Вони також активно розвивають свою ракетну програму. Я переконана, що навіть такі країни, як Естонія, Латвія або Польща, що наразі активно переозброюються, не змогли б втриматися в конфронтації з Росією.

Отже, Росії немає жодної підстави для зупинки?

Якщо б я була на місці ворога, я б не зупинялася. Ці безкінечні конференції, присвячені відновленню та майбутньому України в 2035 чи 2050 роках, здаються мені абсолютно марними. Постійні розмови про те, на яких умовах ми зможемо домовитися з Путіним, викликають у мене питання: чому ви вважаєте, що він взагалі готовий до переговорів? Чому? Я б на його місці не стала б зупинятися. Він лише розпочав активізацію своєї військової машини, навчився адаптуватися до санкцій, уклав партнерства з низкою авторитарних країн, локалізував виробництво багатьох технологій і налагодив постачання комплектуючих, навіть попри обмеження, завдяки проксі-союзникам. У них є тіньовий флот, вони постачають нафту, а людських ресурсів у них більш ніж достатньо. Фінансові можливості для залучення нових військових чи проведення прихованої мобілізації також присутні. Найманці з усього світу також залучаються завдяки грошима. Чому б зупинятися? На яких підставах? Лише через "що"?

Це також певний спосіб мислення: ми готові щось пожертвувати (умовно, Донеччиною, Луганщиною чи Кримом), сподіваючись, що це призведе до зупинки конфлікту. Чому ми вважаємо так? Чи це просто наше бажання вірити в це? І саме з цього походять численні конференції, присвячені відновленню, планам перемоги та оптимістичним прогнозам на наступні 15 років...

- Ну це модно, гроші під це можна освоїти...

Сучасні тренди можуть бути привабливими, але для досягнення результатів через 15 років важливо зосередитися на найближчих цілях. Мати далекоглядну візію — це добре, проте першочерговим завданням є забезпечення ресурсами, такими як дрони Mavic. Натомість, інвестування в дорогі конференції в розкішних готелях виглядає сумнівно. Я часто отримую запрошення на такі заходи, і часом, коли ознайомлююся з цінами, мимоволі порівнюю їх з кількістю дронів, які можна було б придбати за ці ж гроші.

Я пропоную розглядати війну як математичну задачу. Коли одна людина втрачає життя, це величезна трагедія для її родини та держави. Але давайте зробимо деякі підрахунки: чи не було б доцільніше витратити ці кошти на безпілотники? Виплата у 15 мільйонів гривень (сума компенсації родині загиблого військового) може забезпечити купівлю, принаймні, 100 дронів. Таким чином, можна було б уникнути втрати життя. Життя однієї людини можна порівняти з потенційними 100 дронами. А якщо один дрон не буде в наявності, це може призвести до загибелі ще сотні людей.

Які об'єктивні фактори сприяють тому, що ці 15 мільйонів не перетворюються на мавіки? Чому ми стикаємося з дефіцитом дронів? Чи є перешкоди у виробництві або імпорті, чи, можливо, Міністерство оборони не вважає це пріоритетним?

- Та не дронів нам не вистачає, а здорового глузду і розумних рішень. По-перше, своє виготовлення дронів ми не налагодили в 2000-х, як це почала робити Росія. Ми в цю тему кинулися тільки після 2014-го, але при цьому не допомагали виробникам з боку держави, а давили їх. Після 2022-го року це було значно легше зробити, був певний страх, відповідно, легше було пояснювати чому треба приймати це рішення, але час був втрачений.

Своїх мавіків у нас немає, а Міністерство оборони до весни 2024-го року взагалі відмовлялося купляти мавіки. У мене була ціла велика публічна дискусія з попереднім міністром оборони Резніковим на цю тему. Я його переконувала це робити. Зараз Міністерство почало купляти, але все одно цього мало і треба значно більше. Великою мірою ситуацію було поправлено в момент, коли цю тему взяла на себе Мінцифра з проектом "Армія дронів". Можна що завгодно розповідати про те, що там була якась корупція... Можливо й була, я не буду тут сперечатися, я не слідчий, не прокурор і не бачила документи. Якщо була, то однозначно треба розслідувати. Та в моменті, де Міноборони станом на 2022-й рік спить і якби якась державна інституція не взялась за це і не було б швидких закупівель через "Армію дронів", була би просто катастрофа. Росіяни би вже давно стояли по Дніпру.

Зараз важливо, щоб вся державна система зосередилася на одному: що необхідно придбати для порятунку життя наших солдатів на фронті. Давайте забезпечимо безпеку тих, хто бореться за нас, і об'єднаємо зусилля. У першу чергу, це стосується представників влади. Якщо ми не врятуємо людей на передовій, ситуація буде зрозуміла: нам доведеться або самостійно йти на фронт, або капітулювати. А капітуляція не гарантує виживання. Якщо хтось вважає, що Росія просто прийде, підніме свій прапор і всіх помилує, помиляється. Можливо, нам доведеться воювати в умовах окупації вже на боці Росії проти Польщі чи Словаччини. Якщо Україна теоретично впаде, було б наївно думати, що Путін, отримавши такий плацдарм і величезні ресурси, зупиниться і не піде далі. Також неправильно вважати, що ядерна зброя може захистити Європу.

- Про проект "Армія дронів". Вам відомо, що з ним буде далі? В ЗМІ пишуть, що у міністра Федорова наче як забрали фінансування і тепер проектом буде керувати людина Андрія Єрмака.

- По-перше є публічна комунікація від Михайла Федорова, який сказав, що є процеси, домовленості всередині команди, працюємо разом і є якась спільна позиція, єдність і так далі. Тобто публічно це було прокомуніковано без конфлікту.

Що стосується подальшого розвитку цього проекту, не буду прикидатися експертом і стверджувати, що маю всі відповіді. Через кілька місяців ми зможемо побачити, чи зберіг цей проект свою ефективність, чи ні.

Чи отримували ви особисту пропозицію приєднатися до Міністерства оборони або Міністерства цифрової трансформації, щоб займатися питаннями, пов'язаними з дронами?

Запропоновано було кілька разів.

Чому б і ні?

- Бо я ще в здоровому глузді. По-перше, у мене об'єктивно немає жодних політичних амбіцій. Я за все життя не була в жодній партії. По-друге, я загалом скептично ставлюся до можливості щось змінити всередині системи. Не тому, що це не потрібно робити, а тому, що отримуючи пропозиції бути, наприклад, заступником міністра, я не розумію чи будуть у мене реальні повноваження. Я не хочу бути використана як вітрина. От дивіться у нас тут є Марія Берлінська, вона ж нічого не крала у неї немає зв'язків з олігархами, таємних яхт... Людина має професійний трек і вся команда наша. Ми працювали і створювали собі ім'я. Ім'я - це те, що створюється за роки, а втрачається за секунди. Є сенс цим ризикувати якщо ти справді можеш щось змінити і віриш, що у тебе будуть повноваження, а не "весільним генералом". Я ефективніше там, де я є.

Чи маєте ви інформацію про те, які дрони наразі переважають на фронті: державні чи волонтерські?

Безсумнівно, що все це має державний характер. Волонтерські дрони не зможуть забезпечити потреби війни такого масштабу. Може здаватися, що волонтерських ініціатив більше через постійні збори в соціальних мережах, проте станом на кінець 2024 року держава здійснює великі закупівлі, повірте мені. Чому їх недостатньо? Причина в динаміці конфлікту. Нам уже потрібно не просто мільйон дронів, а мільйони і мільйони дронів.

Раніше я наводила приклад обчислень: один fpv-екіпаж зазвичай використовує в середньому близько п'яти дронів на день. Насправді ця кількість може бути і більшою. Не завжди кожен дрон досягає цілі; іноді для ураження танка може знадобитися і десять дронів. У нашій країні, припустимо, є близько п'яти тисяч fpv-спеціалістів, і це лише мінімальна оцінка. У "Victory drones" ми підготували чотири тисячі з них. Отже, якщо помножити п'ять тисяч фахівців на п'ять дронів, то щодня нам потрібно 25 тисяч дронів. За десять днів це складе 250 тисяч, а за 40 днів — вже мільйон. Приблизно за півтора місяця ми потребуватимемо мільйона fpv-дронів. І це тільки fpv. Нам також потрібні Mavic, розвідувальні літаки, камікадзе та багато іншого. Наземні роботизовані системи, безсумнівно, будуть все більше виходити на передній план. Моя думка полягає в тому, що держава наразі купує значно більше, ніж усі волонтери разом узяті, проте вона все ще не може повністю задовольнити такий великий попит.

- А як щодо паритету у дронах між нами та ворогом?

Це схоже на порівняння несумісних речей, як яблука і апельсини. Адже дрони – це не єдине ціле. Які саме дрони маються на увазі?

Залежно від відстані, ситуація виглядає по-різному. Вони досягли значних успіхів з такими дронами, як Zala, Supercam та Орлан. Наразі ми трохи їх обігнали завдяки нашим майстрам FPV в небі. Проте вони продовжують працювати над збільшенням своїх можливостей. Їхні ударні дрони також демонструють високі результати, і ми знаємо, які втрати завдали Ланцети. Виробництво оптоволоконних дронів зростає. На кінець року ми все ще маємо розрив. У них також є успіхи в розробці наземних роботів і підготовці кадрів. Якщо на початку конфлікту вони відставали в навчанні, то тепер активно надолужують. Я не хочу викликати паніку, стверджуючи, що ситуація безнадійна. Я хочу підкреслити, що в нас ще є можливість підготуватися. Рекомендую нашим читачам не нехтувати можливістю встановити вдома симулятор та тренуватися на FPV дронах — це буде корисно.

- А як щодо вашого проекту "Народний fpv"? Багато хто критикував ідею збирання дронів на кухні.

- Немає значення, де дрон зроблений: на на кухні під Житомиром, чи на заводі в Китаї або в Україні. Важливо що він відтестований і може якісно вразити ворога. Якщо це відповідає цим параметрам, то він має право і місце на життя на фронті. Це не замінить промислове виробництво, стандартизацію, уніфікацію.

Під час розмов із виробниками дронів неодноразово порушується питання про необхідність дозволу на експорт. Проте представники командування безпілотних систем висловлюють заперечення, стверджуючи, що така ініціатива може призвести до того, що супротивник отримає можливість закуповувати наші дрони і, таким чином, дізнаватися про наші технологічні досягнення. Як ви вважаєте?

Це питання має багатоаспектний характер і не має однозначної відповіді. На сьогоднішній день деякі виробники виготовляють більше певних типів систем, ніж це потрібно на фронті. Які ж дії можуть бути в цій ситуації? Один із варіантів — виробник може вирушити за кордон, де знайдеться попит на їхню продукцію, і таким чином отримати валюту для свого бізнесу.

Але при цьому мають бути дуже серйозні умови цих контрактів: договори про нерозголошення, не передавати [технології] недружнім країнам. Крім того, питання експорту зброї це не питання тільки комерції. Це питання геополітики і дипломатії в тому числі. Яким країнам ми продаємо, на яких умовах, що ми хочемо натомість? Тут має бути історія не про те, що один виробник поїхав і кудись продав. Якщо питання пропрацювати, вкласти визначальним критерієм державний оборонний інтерес, то відкривати [експорт], я вважаю, можна і потрібно. Це дасть валюту, можливість виробникам розвиватись, зберегти робочу силу і не витікати за кордон. А ряд виробництв вже перейшли за кордон з міркувань безпеки, регуляторки і багатьох інших причин.

- Хочу поговорити про мобілізацію. Якщо зараз загуглити "Марія Берлінська", то перші новин 20 будуть про мобілізацію жінок, Берлінська щось сказала про мобілізацію жінок. Як вважаєте, чому ця ваша заява так збурила людей?

По-перше, слід зазначити, що багато медіа прагнуть до сенсаційності і використовують провокаційні заголовки. Такі заголовки часто призводять до негативної реакції, або, як це прийнято називати, "хейту". А далі починається те, що ми можемо охарактеризувати як "крінж". Давайте проведемо невеличкий експеримент: що насправді сказала Марія Берлінська? Замість того, щоб спиратися на чутки, давайте звернемося до первинного джерела. Які саме слова прозвучали з її вуст? Яка точна цитата?

Давайте розглянемо це питання. "Ми повинні зробити вибір, оскільки прагнемо, щоб наше плем'я збереглося. Я не вважаю, що життя чоловіків має меншу цінність, ніж наше з тобою"...

- ... "Або ми збережемо своїх чоловіків, або нам треба буде мобілізувати жінок, або доведеться здатися". Така була цитата. Суть була в чому? Нам треба зберегти чоловіків. Я не говорила про те, що давайте бігом зараз мобілізуємо всіх жінок. Я просто описала картину, якою вона може бути. Є різні сценарії. Є сценарій зберегти чоловіків і дати їм обладнання, фортифікації і все необхідне для того, щоб втримувати цю навалу. Є другий сценарій - ми не зберегли чоловіків. Тоді нам доведеться або домобілізовувати жінок або здаватись. Якщо вже всі чоловіки мобілізовані, ми їх не зберегли, ну значить доведеться іншим дорослим людям виконувати свій конституційний обов'язок. Це не означає, що я цього хочу. Я вважаю, що це найгірший сценарій, але він теж реалістичний. А ще гірший сценарій це здатися, коли і жінок і чоловіків і будуть мобілізовувати чи катувати, тримати в окупації. Ось що було сказано, якщо ми розберемо цю цитату. Її подали як те, що Марія Берлінська сказала завтра негайно всіх жінок і дітей з п'ятого класу [мобілізувати]. В цьому ж інтерв'ю я сказала, що дітям варто готуватися через уроки робототехніки, програмування. Якраз тому, що я не хочу, щоб наші діти воювали.

Можливо, наша бесіда для "Телеграфу" сприятиме розвитку критичного мислення. До речі, було б досить кумедно, якби ви обрали якийсь надзвичайно модний заголовок для цього матеріалу...

Я звернуся до редакторів з проханням утриматися від...

- Обов'язково (сміється, -- Ред.) дуже-дуже хайповий типу: "Марія Берлінська підтвердила що треба через три години мобілізувати всіх жінок"...

- О, а це ми на shorts виріжемо...

Вибачте, але чому цитата, в якій я стверджую, що не вважаю життя чоловіка менш важливим, ніж життя жінки, викликає заперечення? Я вважаю це проявом здорового фемінізму. Коли ми говоримо про рівність прав, важливо також враховувати рівність обов'язків. Не можна ставити життя хлопчика нижче, ніж життя дівчинки. Ми всі прагнемо до життя, і страх є спільним для нас усіх. Тому давайте дбати про чоловіків, щоб уникнути необхідності мобілізувати жінок. Для цього потрібно, щоб усі ми об'єдналися в зусиллях.

Ось ще одна ваша фраза: "Існує значний мобілізаційний потенціал, зокрема серед так званих 'недоторканих'. Це чоловіки призовного віку з політичних кіл, прокурори з обмеженими можливостями, а також колишні високопрофесійні силовики. В цілому мова йде про кілька сотень тисяч представників привілейованого класу". Як ви вважаєте, чи готові вони до цього?

- А чому ні? Їхнє життя більш цінне? Чи як це працює? Чи вони мають більше права на життя ніж прості хлопці і дівчата у яких немає зв'язків?

Звичайно, що ні! Можливо, мій негативний досвід впливає на мою думку, але з усіх прокурорів, яких я знаю, більшість обрали цю професію не для того, щоб стояти на варті закону чи порядку, а щоб знайти комфортне місце в житті. А ви кажете, що це є ресурс? Хіба це справді ресурс?

- По-перше, я не вважаю що їхнє життя більш цінне, ніж життя будь-якої іншої людини. По-друге, я розумію ваш скептицизм і те, що важко повірити, що вони підуть воювати. Добровільно, напевне, не підуть. Та і не можна з широкими мазками казати "всі вони такі". Серед політичних еліт частина людей пішла, але це невеликий відсоток це теж правда. По-третє, ми говоримо про мобілізацію не по якимось кастам і хто кому друг з дитинства і у кого які зв'язки на верхівці соціальної піраміди. Якщо ризикуємо і виживаємо, то ризикуємо і виживаємо всі. Це ж чесно і правильно. Це відновить довіру в суспільстві. Мобілізація провалюється якраз через відсутність довіри. Екс-прокурор, суддя, правоохоронець, політик це така сама людина, вона теж має отримати повістку і піти служити. Все дуже просто. Ти отримаєш право управляти своїм народом коли ти довів це право своїм власним життям і тим, що ти готовий ризикнути заради свого народу. Тільки таким чином мають обиратися люди в державну систему. І в процесі цієї війни і після. Хоча війна це постійний процес і я не вірю ні в які "після війни". Війна просто існує в видимих і невидимих доменах.

Не має значення, чи бажають представники так званих еліт виконувати свої обов’язки. Головне, щоб суспільство прагнуло до прозорих і чесних правил для всіх. Влада та наше військово-політичне керівництво повинні відкрито і без прикрас заявити, що кожен, включаючи друзів, родичів та колишніх колег на комфортних державних пенсіях, а також поважних суддів і важливих прокурорів, також нестимуть свою службу. Всі ці особи повинні брати участь у ротаційній службі, і не в тилу, а на справжньому фронті. Навантаження в суспільстві буде розподілено справедливо, що дозволить відновити довіру. А довіра — це найцінніший ресурс для нас, який може забезпечити нашу стійкість і привести до перемоги.

- Питання для хайпового заголовку: план перемоги або план стійкості, як хочете, від Марії Берлінської.

- Хто я, щоб ділитися своїми мріями про тріумф? На кінець 2024 року я не маю ілюзій щодо відновлення кордонів 1991 року. Проте, я можу озвучити дії, які потрібно вжити терміново. Не певен, що ви тут знайдете щось сенсаційне...

По-перше, надзвичайно важливо створювати укріплені оборонні лінії. Кількість людей на фронті зменшується, тому важливо, щоб невеликий контингент міг контролювати дедалі більші території. Це передбачає наявність за спиною відступаючих бригад багаторівневої укріпленої лінії оборони, розташованої на відстані 25-30 кілометрів. Вона повинна бути замінована, фортифікована, бетонована і розташована на висотах з можливістю ведення вогню. Незалежно від того, скільки атак буде здійснено з північного сходу, наша оборона повинна бути достатньо сильною, щоб витримати ці навали. У такій ситуації наше командування могло б увійти до історії. Трамп мріє про стіну з Мексикою, а ми можемо фактично створити бар'єр, який захистить нас і весь цивілізований світ від "осі зла".

Наступне питання стосується відновлення справедливості в нашому суспільстві. Це оповідь про те, що жоден з нас не є недоторканим, і ми всі разом відповідаємо за спільне благо, справедливо розподіляючи обов’язки та ризики.

Третє - ключовим є інвестування в свій власний військово-промисловий сектор. Необхідно просувати зброю на зовнішні ринки, водночас займаючись виробництвом власних ракет, боєприпасів, дронів, артилерії та інших важливих елементів. Надзвичайно важливо створювати умови для надійного захисту.

На завершення хочу підкреслити, що надзвичайно важливо дотримуватися концепції, яку я особисто відстоюю вже протягом багатьох років - технологічної мілітаризації суспільства. Це передбачає, що кожен член спільноти повинен мати навички використання та/або створення технологій для власного захисту та захисту своєї спільноти. Наприклад, виготовлення простих fpv-дронів є цілком доступним завданням.

Необхідно повністю цифровізувати всі оборонні ресурси. Це важливо! Ми маємо вести бойові дії з розумом, а для цього потрібно аналізувати, скільки коштує кожен день конфлікту. Оцифрування всіх аспектів, включаючи людей, відкриє нові можливості для прийняття рішень на основі великих даних. Це дозволить нам моделювати різні ситуації та проводити розрахунки. Війна – це також бізнес-процес. Якщо ви комбриг, що керує 3-5 тисячами особового складу та великою кількістю техніки, ви фактично є CEO великої компанії з мільярдними бюджетами. Якщо ви втратите 100 людей, але знищите тисячу супротивника, це ваш прибуток. У протилежному випадку – ви понесете збитки. Щоб зрозуміти, які з наших "компаній" є прибутковими, хто з керівників досягає успіху, а хто ні, важливо мати чітке уявлення про математику війни. Цифри завжди кажуть правду.

А також важливо зберігати позитивний настрій.