Селяни висловлюють занепокоєння через невисокі ціни на закупівлю молока - Люди та їхні труднощі | Експрес онлайн

"Ви подивіться: літр мінералки коштує більше, ніж літр домашнього молока". "У нас беруть за копійки, а в магазинах продають за 50 -- 70 гривень". "Держава не дбає про тих, хто тримає худобу". Обуренню селян, які готові постачати коров'яче молоко виробникам, не має меж. Одні бідкаються, що нікому його здати. Інші нарікають, що закупівельники ставлять дуже низькі ціни.

Догляд за худобою вимагає постійних зусиль протягом року: необхідно заготовити сіно на зимовий період, купувати корми, скаржаться люди, а молоко доводиться віддавати майже безкоштовно. Раніше в селах утримували по дві-три корови, а зараз стайні залишаються пустими. На 120 домогосподарств може бути всього сім голів худоби. Пенсіонери йдуть з життя, а молодь, як правило, не бажає займатися корівництвом, оскільки праця є виснажливою, а доходів від цього – обмаль.

"Ми утримуємо п'ять корів та бичка, -- ділиться Людмила Брикун, 52-річна жителька села Базилівка на Сумщині. -- Ми звикли до роботи, але, як ви самі розумієте, коли ти біля корів, це як бути прив'язаним. Все літо проходить в такому ритмі: вигнати на пасовище, привести назад, доїти, годувати, напувати, знову вигнати. Постійно метушишся з ранку до вечора. Молоко здаємо, до нас приїжджають машини з двох різних заводів. Платять 9 гривень за літр. Обіцяли, що з першого вересня ціна підвищиться до 10 гривень. А в Чернігівській області вже платять 11 гривень, і в Бахмачі, що всього за 70 кілометрів від нас, теж 11. У нас є власний трактор, косарка, гребка і прес. Але техніка потребує пального, а воно зараз дуже дороге. А ще постійно потрібно ремонтувати її та купувати запчастини. Сіно на зиму готуємо самостійно, але траву потрібно косити вчасно. Цього року було важко, бо дощі часто заважали. Зараз, хоча корови й пасуться, ми їх все ж таки регулярно годуємо. Щодня даємо дерть (подрібнене зерно для годування тварин). Також возимо кукурудзу на корморізку, щоб зробити силос. Якщо просто випасати корову, молока буде небагато. Її потрібно підгодовувати. Багато людей вважає, що корова пасеться і молоко нам дістається безкоштовно. Але це зовсім не так."

Найближчий ринок для продажу молока знаходиться за 40 кілометрів у Конотопі, повідомляє наша співрозмовниця. "Але дороги в нас жахливі, - зауважує вона. - Тому немає сенсу їхати туди. Потрібен ще й транспорт для доставки. Отже, ми здаємо молоко на бочку. Люди тримають корів, але масло та сметану залишають для себе, адже грошей не вистачає. Пенсії та зарплати мізерні, тож хоч так хочеться щось заробити." Пані Людмила зазначає, що в селі стає все менше людей і корів. "У Базилівці залишилося близько 30 хат. Багато людей померло, а городи заросли бур'яном. На даний момент у нас у черзі лише 16 корів. Дехто тримає худобу вдома і випасає на занедбаних сусідських ділянках. А ще десять років тому в селі було 93 корови. Переважно корів утримують пенсіонери, яким по 72, 75 років. Наші старші люди такі, що молодь навіть не може за ними встигнути."

"У нас закупівельники беруть молоко по 8 гривень за літр, -- розповідає 63-річна Люба Чижук з Новоолександ­рівки Кіровоградської області. -- Є дівчата, які здають. А більшість продає односельцям. Тоді ціна -- 20 гривень за літр. На базарі дорожче -- 35 гривень. Але нема чим везти -- до найближчого містечка 15 кілометрів. Автобус їздить раз на тиждень.

Тридцять років тому в Новоолександрівці налічувалося більше 200 корів. Сьогодні ж у селі залишилося всього сім на приблизно 120 дворів. Місцеві жителі не бажають утримувати корів через низький прибуток. Якщо сіна не вистачає, ми його купуємо, а також закуповуємо сухий жом на зиму. Ціна мішка жому вагою 25 кілограмів становить 400 гривень, і його вистачає на тиждень. Ми вже думаємо продати корову, оскільки це стає занадто важким завданням. З невісткою працюємо удвох, адже сина забрали до армії, а чоловік вже не в найкращій фізичній формі.

У селі Іванівка на Житомирщині виробники молока отримують 9 гривень за літр. "У нашій громаді лише чотири корови, а населення налічує близько півтори тисячі осіб," - ділиться 35-річний Михайло Маковецький. "Для людей утримувати худобу стає невигідно. Потрібно докласти чимало зусиль: прокидатися о 7-й ранку, прибрати в стайні, доїти корову та виводити її на пасовище. Повертаючись з роботи після 19-ї, доводиться робити те ж саме. Додатково витрачаються кошти на ліки, щоб уникнути глистів і боротися з паразитами. Крім того, корми коштують недешево. Наприклад, я купую кукурудзу оптом за 4,50-5 гривень за кілограм. Тюк сіна вагою 15 кілограмів обходиться в 80-100 гривень. На зиму одній корові потрібно близько двох тонн сіна. Порахуйте, скільки це становить у підсумку. Більшість людей продають молоко своїм сусідам за 50 гривень за трилітрову банку, або ж реалізують його на ринку за 30 гривень за літр."

"Це справді дуже прикро, що молоко в селян закуповують за такими низькими цінами, -- каже 38-річна Анна Яковлюк із села Пороги, що на Івано-Франківщині. -- У нас проблема ще й у тому, що люди готові здавати молоко, але нема кому. Я вже телефонувала до місцевого молокозаводу -- питала, чи можуть приїжджати. Кажуть, що має бути мінімум дві тонни. Але це дуже багато, стільки наші мешканці не зберуть, у нас на сьогодні 80 дійних корів. Зверталася до приватних сироварень -- може б вони забирали. Відповіли, що приїжджатимуть, якщо буде щонайменше 200 літрів молока. Вони у фермерів беруть по 11 гривень за літр, нам обіцяли платити по 13 гривень. Вважаю, що це також мало, але хай би вже так.

Є жінки, такі як я, які займаються веденням домашнього господарства та працюють. Через це в нас немає достатньо часу, щоб самостійно виготовляти сири і реалізовувати їх посередникам або ж возити на ринок. Найближче місто, куди ми можемо поїхати, це Івано-Франківськ, що знаходиться за 60 кілометрів, але й там доводиться довго очікувати, щоб продати молочні продукти, а також платити за торгове місце. Було б набагато легше, якби ми могли продавати молоко безпосередньо закупівельникам. Раніше існували молочарні, куди люди приносили молоко і щомісяця отримували гроші, за які могли купувати корми для худоби, згадує Анна.

"Корова приносила нам прибуток, - зазначає наша співрозмовниця. - А зараз ми витрачаємо значні кошти. Трактористу потрібно заплатити за скошене сіно – цього року його послуги становлять 70 гривень за сотку. Якщо ж старші чоловіки косами виконують цю роботу, то беруть 75-80 гривень за сотку. Так, роботи з коровою вистачає. Дуже шкода, що праця селян не отримує належної оцінки".