Відвідати СЗЧ і повернутися до військової служби.

Кожен з біженців має свою унікальну історію, проте спільним для всіх є одна основна причина - негативне ставлення до військових.

Від початку вторгнення і, зокрема, минулоріч з'явилися непоодинокі випадки самовільного залишення військової частини (СЗЧ) або місця служби військовослужбовцями, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин. Декого з дезертирів судили, інших розшукували і повертали примусово, інші скористалися ухвалою закону №12095 про добровільне повернення на службу. У січні 2025 р. Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський заявив, що близько 10 тис. військовослужбовців повернулися із СЗЧ до батальйонів резерву, а 4,5 тис. уже беруть участь у бойових діях. За його словами, більша частина військових, що повертаються із СЗЧ, ідуть служити в інші бригади. Але трапляється, що повертаються й у свої.

Чому військовослужбовці йдуть у СЗЧ, як складається їхня доля після повернення на службу? Відповіді на ці питання шукав кореспондент Укрінформу на танковому полігоні.

ДЛЯ ЧОГО ГАРМАТІ НИТКА ХРЕСТОМ

Військова вантажівка об'їжджає по периметру велику балку. Її то трясе на вибоїнах, то заносить на слизькій ділянці. Два десятки військових під брезентовим тентом тримаються за борти кузова, намагаючись всидіти на своїх місцях. Іноді машина пригальмовує - і крайній з полегшенням вистрибує на твердий ґрунт, відходить від дороги та займає свій пост, відстежуючи, щоб ніхто зі сторонніх не проник усередину умовного квадрата, де розташований танковий полігон.

Нарешті вантажний автомобіль прибуває на призначену локацію, піднімається брезент, і звідти вилазять бійці. Озираючись навколо та розминаючи спини, вони, у чорних комбінезонах, прямують до танка, який виблискує свіжим матовим покриттям. Саме з цього танка 72-ий батальйон 128-ї бригади буде виконувати планові бойові стрільби.

Танк нещодавно повернувся до бригади після капітального ремонту: замінили ствол, а сьогодні планується його перевірка пострілом. Танкісти, які прийшли до бригади зі складу СЗЧ, вперше після навчального центру знову сядуть за кермо танка: спершу проведуть стрільбу з кулемета, а потім – з гармати калібру 125 мм.

У цьому місці всім керує "Продюсер", старший сержант батальйону. Я постійно слідую за ним, періодично заважаючи своїми запитаннями, а він намагається відповісти, коли є можливість.

- Перед стрільбами проводиться вивірка гармати. Щоб гармата влучала в ціль, яку визначає навідник, під неї треба підігнати приціл. На ствол хрестом кріплять нитку і наводять її на мішень на відстані 1600 метрів. Туди ж вінтами підкручують приціл, - пояснює головний сержант, стежачи за ниткою.

- Кулемет налаштовують в умовах бою. Тепер встановимо мішень, будемо вести вогонь і коригувати приціл, - зазначає "Продюсер", розподіляючи екіпажам набої до кулемета.

Кулемет видав глухий звук пострілу, і за ним пролунав ще один.

- Хто ж із вас наважиться підійти до мішені та перевірити, що ми там наробили? - спитав досвідчений сержант "Шоні", стоячи на башті танка і оглядаючи "молодих" танкістів.

- "Пончик" нехай біжить, він повний, йому корисно, - майже хором відповіли хлопці.

- Пончик-пончик... - заспівав задумливо "Шоні". - "Пончик" минулого разу як побіг, так півтора року бігав. Хоча ви тут усі такі бігуни... Біжи "Пончик", тільки швидко, нам ще з гармати стріляти треба, - під гучний регіт скомандував "Шоні". Це був не образливий сміх. Усі вони ходили у СЗЧ і всі повернулися до війська.

Практично новий танк, після проведення ремонту, виявився не зовсім надійним. Система управління вогнем дала збій, а горизонтальне та вертикальне наведення гармати більше не реагували на пульт керування. В результаті, довелося здійснювати наведення і стрільбу вручну, користуючись механічним важелем.

Постріл - виділення великої кількості енергії за дуже короткий проміжок часу. Вогненна куля виривається зі ствола назовні, витягується за снарядом і, тремтячи прозорим ефіром, зникає. Повітря стає щільним і б'є по тілу, оглушує ударною хвилею розриву заряду. Розмитий обрій відгукується луною.

Екіпаж виконує два вистріли, після чого його замінює інший.

Перший постріл був зроблений з лапки, але під час стрільби я ненавмисно торкнувся ногою маховика азимута, в результаті чого башта злегка змістилася вліво. Зате другим пострілом я точно влучив у ціль, все пройшло бездоганно.

- Як враження?

- Стріляти сподобалося, прикольне відчуття. Здивувало, що всередині не так чутно постріл. Думав, якщо зовні глушить, то там взагалі оглухну, а насправді в башті легше перебувати.

ПОЇХАВ ДОДОМУ ЧЕРЕЗ ШТУРМИ ПОСАДОК БЕЗ ВОГНЕВОЇ ПІДТРИМКИ

"Русік" – родом з Кам'янського, де до початку війни він працював кранівником на місцевому металургійному заводі.

- На роботі мені порадили відвідати військкомат для перевірки документів, - ділиться своїми переживаннями вже колишній навідник танка. - Після нічної зміни я заїхав у військкомат, а через два дні отримав новий військовий квиток і мене відправили до армії. Потім був житомирський навчальний центр, а згодом – Німеччина, де я здобув спеціальність "снайпер-марксмен". Після цього потрапив до бойової бригади, брали участь у штурмах посадок у Роботиному та Вербовому без підтримки вогню. Тоді я зрозумів, що якщо знову піду на штурм, то можу не повернутися. Тому я вирішив на СЗЧ. Спіймав попутку до Запоріжжя, дійшов до вокзалу і повернувся додому. Коли прийшов, малий був щасливий, а дружина – в шоці: раділа, що я живий і вдома, але хвилювалася за наслідки. Я провів біля неї дев’ять місяців, працював неофіційно – потрібно було годувати сім'ю. Одного разу, йдучи на роботу, мене зупинила біла "Нива". Думав, що моє життя закінчилося. З неї вийшли троє військовослужбовців, перевірили мене по базі, вручили повістку і сказали, що мені пощастило, адже я вперше потрапив на їхній контроль. Я подумав: "Нічого собі, вперше! А те, що я вже воював, не рахують?" Але сперечатися не став і поспішив далі.

- Як же наважився повернутися до війська?

Ти дивишся новини: ворог тисне, повільно просувається, і ти розумієш, що пора повертатися. Один знайомий з 128-ї бригади повідомив, що їм потрібен механік-водій, умови і ставлення в частині цілком прийнятні. Я зв'язався по телефону з старшим сержантом батальйону, розповів, як потрапив у СЗЧ, уточнив свої можливості і вирішив повернутися. Прибув на той же вокзал у Запоріжжі, звідки раніше втікав, і несподівано виявив, що знову вирушаю в тому ж напрямку. Мене зустріли, служу, але вже не механіком-водієм, а навідником. Це мені більше до душі, по суті, я той самий снайпер, лише в танку. І з посади навідника є можливість вирости до командира. Мене поступово готують на цю роль, навчаючи двом спеціальностям.

- Вдається навчання?

Все вдається тим, хто прагне знань; хто бажає вчитися, той обов'язково навчиться. Я маю це бажання, адже мені є з чим порівняти. Відчувати себе в танку під час бою з піхотою мені не надто цікаво. Ніколи не забуду, як танк обстрілює позиції протягом двох діб, а ти сидиш у траншеї. Окоп трясеться, ти трясешся, і, звичайно, твої нерви теж не в найкращому стані. Можливо, саме тоді я почав цінувати ці танки з почуття страху, – зізнається "Русік".

- Влучив?

- Звичайно, - промовив старший сержант з усмішкою на обличчі.

Усе дитинство "Продюсер" провів біля кордону серед військових, де дуже багато знайомих носили форму. З десяти років у нього замість кед були берці, в армії він з вісімнадцяти, з 2017-го у танковому батальйоні з перервою на 10 днів - 14 лютого 2022 року він звільнився, щоб 24-го знов повернутися до своїх танків.

Щоб ефективно взаємодіяти з людьми, необхідно мати залізні нерви.

Ще в 2023 році він сидів у танку на посаді командира, тепер як старший сержант батальйону опікується особовим складом. Навчання особового складу, морально-психологічний стан, підготовка до ведення бойових дій, забезпечення, баня, годівля, медицина, турбота - все це на ньому.

Кожен керівник, незалежно від свого рангу, повинен насамперед піклуватися про своїх підлеглих, адже коли люди відчувають цю турботу, вони не прагнутимуть покинути службу і виконуватимуть поставлені завдання. Ця діяльність є надзвичайно складною, адже робота з людьми потребує залізних нервів, подібно до тросів, які використовуються для буксирування танків.

- Слухай, ти ризикуєш, коли береш до себе хлопців із СЗЧ?

Ризики завжди існують, особливо коли до нас приєднуються люди, які повертаються з цивільного життя. У наш батальйон з СЗЧ прийшло близько десяти бійців, кожен з яких має свою унікальну історію. Однак основною причиною, чому вони залишили СЗЧ, є негативне ставлення до військових, адже все починається з поваги до людини. Ми проводимо детальні бесіди з кожним новобранцем і обираємо тих, хто щиро бажає захищати свою країну та готовий вчитися. Якщо є бажання, ця людина знайде своє місце в нашому колективі і відчує себе комфортно. Найголовніше правило — залишатися людьми, підтримувати один одного та рухатися до спільної мети. Адже наша сила полягає в єдності — це моя улюблена фраза. А наша мета дійсно велика.

Тим часом усі команди завершили стрільбу, залишалося тільки перевірити, як облаштований новий капонір під танк.

"Мазута," - сказав механік "Продюсер", - "заверни в капонір, але будь обережний, адже він може бути занадто малим для нашого автомобіля."

"Мазута" - мехвод із села біля Львова. На війну приїхав із Чехії, де працював на будівництві. Пішов у СЗЧ, щоб не потрапити у піхоту, бо каже, що любить техніку, а окопи не "вивезе" через здоров'я. До танків "Мазуту" повернули хлопці із ВСП, що "тормознули" його у Мукачеві, де він був у справах. Серед танків "Мазуті" подобається, він справно, "у притірочку", заїхав і виїхав із капоніра.

Я сам запросився в танк і влаштувався на позиції навідника, поруч із місцем командира, де розташувався "Продюсер".

Які враження від перших пострілів?

Сьогоднішні стрільби стали важливим етапом в навчанні танкістів. Вони мали можливість відчути, як це – бути всередині танка під час стрільби, що є надзвичайно важливим досвідом. Деякі з них відчували страх... Уявіть собі, ви залазите в танк, закриваєте люк, і всередині темно. В таких умовах потрібно знати, де і яка кнопка розташована. А їх багато, і потрібно на автоматі активувати систему управління вогнем, дотримуючись чіткої послідовності дій, щоб зробити постріл. Це вимагає глибокого занурення в роботу танка. Сьогодні ж вони виконували стрільбу вручну, що є ще більш складним завданням, але в результаті вони впоралися з усім на відмінно. Сьогодні вони дійсно молодці!

Послухай, чому саме ти обрав танки?

Танк – це надзвичайно потужна та багатофункціональна бойова машина. Він здатний виконувати бойові завдання, вражаючи ворога артилерійськими пострілами з укриття на відстані до 8 кілометрів. А потім, завівши двигун, може наблизитися до цілі і знищити будь-яку оборону чи забудову в міській місцевості. Коли танк переходить до прямого наведення, це справжній жах для супротивника – таке стверджує кожен солдат піхоти.

Чи стежиш за новинами про Трампа та його угоду щодо миру?

- Я не збираюся на це реагувати. Наша справа - тут, і звідси важко стежити за тим Трампом, - відповів "Продюсер" майже з огидою.

Я зазирнув назовні через дуло гармати, і справді важко помітити там мир, особливо в контексті Трампа — скоріше можна побачити, як наближається кінець світу.

Для довідки: Військові використовують абревіатуру "СЗЧ" для позначення самовільного залишення військовослужбовцем своєї частини або місця служби, а також нез'явлення на службу в терміни без вагомих причин. Це стосується як ситуацій у бойових умовах, так і тих, що тривають більше трьох днів під час введення воєнного стану. Згідно з Кримінальним кодексом України, за таке правопорушення передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 5 до 10 років. 21 листопада Верховна Рада прийняла закон №12095, який регулює добровільне повернення на службу осіб, які вперше самовільно залишили свої військові частини або дезертирували.

Згідно з документом, розпочаті кримінальні проваджені щодо кримінальних правопорушень, передбачених статтями 407 і 408 Кримінального кодексу України, щодо військовослужбовців, які вперше самовільно залишили військові частини чи місця проходження служби або дезертирували і добровільно прибули та висловили готовність про продовження проходження військової служби, не є підставою для відмови у продовженні військової служби таких військовослужбовців та дії їхнього контракту.