Сім років без Марини Поплавської: вибачення водія, спадок племінниць та незгасима пам'ять.

Відома українська акторка та викладачка, зірка "Дизель Студіо" Марина Поплавська трагічно покинула цей світ сім років тому. 20 жовтня 2018 року вона загинула в автомобільній аварії на дорозі в Київській області, коли автобус, що перевозив артистів з гастролей, потрапив у ДТП на шляху до Києва.

Напередодні черговї трагічної дати OBOZ.UA зателефонував рідній сестрі Марини. Людмила Поплавська розповіла про сім років після трагедії, про пам'ять, що живе, про сімейні цінності та речі, які неможливо замінити грошима.

"Сьогодні відвідали кладовище, - ділиться враженнями Людмила Поплавська. - І ви знаєте, я була вражена: раптом підбігла собака, металася навколо, а потім влаштувалася біля могили і залишалася там, поки я не пішла. Незважаючи на мінливу погоду — то дощ, то проблиски сонця."

Чи вважаєте ви це ознакою?

Звичайно. Принаймні, так стверджують люди. Чи дійсно я в це вірю? Складно сказати... Наша знайома, яка є дуже близькою, одного разу розповіла, що їй приснився дивний сон, у якому Марина вимовила: "Мені важко з тим, що відбувається навколо мого імені". І справді, ви ж помічаєте, що спокою немає.

Відомо, що аварія сталася через те, що водій автобуса, в якому перебували учасники "Дизель Студіо", не зміг впоратися з керуванням. Чи мали ви можливість поспілкуватися з ним після цього інциденту?

Ми були на судовому процесі, і я, звісно, відвідувала всі засідання. Але знайомі ми не були - вперше побачила його саме там, у залі суду. Він підходив до мене, просив вибачення. Чи це було до початку засідання, чи після - вже важко згадати, бо пройшло чимало часу. Пам'ятаю лише, як він сказав: "Пробачте, якщо зможете". Мій чоловік тоді відзначив, що водій має вести себе відповідально, а не шукати винних. Адже він стверджував, що Мар'яна його відволікала (так її називали вдома, а в паспорті - Маріанна). Це нечесно - обмовляти людину, яка загинула і не має можливості захистити себе. Ви ж розумієте, що в таких ситуаціях правда рідко звучить. Між іншим, там було порушення техніки безпеки: якщо подорожуєте на велику відстань, має бути два водії. А виявилося, що вночі можна їхати тільки з одним. І ось наслідки - ціною цього порушення стало людське життя.

Згідно з рішенням суду, водій зобов'язаний був виплатити вам фінансову компенсацію. Чи надійшли ці кошти до вас?

- Нещодавно він почав щось виплачувати. Але я не хочу заглиблюватися в ці моменти. Для мене це дуже неприємна тема. Люди чомусь схильні переводити життя в гроші, а життя - воно ж безцінне. Якщо хтось думає, що трагедію можна компенсувати коштами, я так не вважаю. Я хочу сказати тим, хто думає, що хтось на цьому щось заробив: заберіть собі ці неіснуючі гроші і поверніть мені мою живу сестру.

Яким чином зазвичай виглядає ваш день 20 жовтня?

- Наша родина - католицька. Тато був глибоко віруючою людиною: усе життя ходив до костьолу, співав у хорі, привчав і нас до віри. Він очолював популярний гурт "Поліські соколи", був активним членом спілки поляків Житомирської області. Мар'яна неодноразово згадувала в інтерв'ю, що дуже пишається родиною. Розповідала про прабабусю Франю Альбінівну, яка прожила 96 років, мала чудову пам'ять, навчала її польських та українських пісень і молитв. У бабусиному селі був костьол, і сестра часто ходила туди разом із нею.

20 жовтня я завжди замовляю поминальну службу в католицькому костьолі. Іноді заходжу й до православної церкви, адже в нашій сім'ї з дитинства шанували і католицькі, і православні традиції. Під час прощання із Мар'яною в Житомирі було багато священників обох конфесій - і католиків, і православних. А скільки людей тоді прийшло попрощатися... І це був понеділок, робочий день. Було понад 20 тисяч людей! У місті викупили всі квіти - люди стояли в чергах, щоб провести Мар'яну в останню путь.

Щороку в цей день ми намагаємося відвідати кладовище. Цього літа я посадила там безліч сонцелюбивих квітів, а нещодавно ще додала хризантеми. Людей приходить чимало - знайомі, колеги, шанувальники Мар'яни Францівни. Багато хто не може приїхати особисто, тому просять мене купити квіти від їхнього імені. Лілія з Ізраїлю, Світлана з Сум, Аня з Кам'янського, Наталя з Чернівців - усі вони щороку надсилають свої теплі побажання та просять залишити квіти від них. Якось пані Світлана попросила купити фуксійні троянди - і вони простояли 27 днів, незважаючи на осінні холоди. Щороку на могилу приходять навіть незнайомці, приносячи квіти, цукерки та печиво. Це дуже зворушує - знати, що пам'ять про Мар'яну жива і її люблять. До речі, ви чули, що на вулиці Михайлівській у Житомирі нещодавно відкрили мурал на честь Маріанни Францівни? Його автор - луцький художник Юрій Чайка, а сам мурал розташований неподалік від Михайлівського собору.

Кілька місяців тому, під час нашої бесіди, Тамара, яка колись була дружиною Макса Неліпи, поділилася з нами, що він завжди мав дуже близькі стосунки з Мариною. За її словами, однією з причин, чому Макс вирішив покинути "Дизель Шоу", стала саме її смерть. Вона зазначила, що після цієї трагічної події йому більше не хотілося сміятися — лише плакати.

Макса я бачила багато років тому, коли була просто глядачкою. Він тоді виступав як капітан команди "Ковбої Політеху". Пам'ятаю, я була на КВК, де з'явилися також Мар'яна і її команда "Дівчата з Житомира". Концерт справив на мене велике враження, і це був мій перший візит до політехнічного інституту в Києві. Якщо не помиляюся, у складі журі були Ірина Білик та Святослав Вакарчук. Максим справляв враження дуже яскравої та позитивної особистості - веселий, енергійний, він заряджав усіх навколо своєю енергією. З Томою ми спілкувалися лише один раз - після трагедії з Максимом. Я висловила їй свої співчуття, кажучи, як мені шкода, що так сталося. Вона зателефонувала мені через Instagram в день прощання з ним. Було видно, що вона переживала глибокий біль.

А взагалі, чи маєте ви можливість поспілкуватися з акторами "Дизель Студіо"?

Ні, навіщо це потрібно? Якщо чесно, не бачу в цьому жодного сенсу. Нещодавно вийшло інтерв'ю з Євгеном Гашенком, де знову лунали звинувачення на мою адресу, ніби я все ще вважаю їх винними у тому, що сталося. Кажуть, я стверджувала, що вони її вбили. Це - абсолютно безглуздо. Я ніколи цього не говорила. Більш того, вони знову запустили чутки про те, що нібито купили моїм дітям квартири, а я заважаю їм спілкуватися. По-перше, мої дочки вже повнолітні і можуть ухвалювати власні рішення. По-друге, чому взагалі це потрібно обговорювати? Якщо люди справді хочуть допомогти, вони просто роблять це, а не говорять про це без кінця. Іноді складається враження, що нас намагаються втягнути в якусь торгівлю. Але чим я можу "торгуватися"? Спогадами про свою сестру?

У 2019 році я відкрито висловилася: "Залиште нас у спокої". Тоді мої діти були ще неповнолітніми, і мені потрібно було їх захищати, адже вони переживали великий стрес. Я сама не могла впоратися зі втратою сестри, відчуваючи глибокий біль, а для дітей це було ще складніше. Ми — прості люди, далекі від публічності, тоді як моя сестра була відомою особистістю, яку всі поважали і любили. І тут починається справжня емоційна буря, коли тобі буквально "рвуть душу". Має існувати певна межа, певні етичні норми, чи не так?

Я, наприклад, не давала жодних інтерв'ю, нікого не просила і нічого не коментувала. Поки не почалася ця незрозуміла ситуація, яку всі назвали "скандалом". Насправді ніякого скандалу не було. Я просто сказала: перестаньте маніпулювати і спекулювати. Нам від цього нічого не потрібно. Ми не в магазині, ми не на базарі. Я вважаю, що люди завжди мають поводитися як люди.

Я дізналася про загибель Марини спочатку від двоюрідної сестри, а потім і з новин. Чи вважаєте ви це прийнятним? Напередодні я перенесла операцію на серці і була на лікарняному. Вони знали, що я є найближчою родичкою. Марина була хрещеною мамою моєї старшої дочки, і Маріанна часто повторювала: "Твої діти - це мої діти". Хтось каже, що вони злякалися - можливо. Але чомусь всі ці роки вони не боялися "воювати" зі мною, чи не так?

Навіть коли люди допускають помилки, це не є виправданням для зневаги чи ігнорування. Перш за все, необхідно прояснити ситуацію, адже в мене є запитання. По-друге, вони мали б вибачитися за те, що сталося. Хіба вони не усвідомлюють, що порушують правила дорожнього руху? Поїздка з одним водієм є очевидним порушенням. Лише після того, як усі ці питання будуть розглянуті, можна переходити до конструктивної дискусії. Як колись говорила Мар'яна Францівна: "Люди добрі, побійтеся Бога". Не варто говорити те, чого насправді немає. Вони поширювали чутки, що ми нібито були на утриманні Мар'яни Францівни, що вона нас забезпечувала. Що це за безглуздя? Я працюю все своє життя, мій чоловік також. Для чого ви це робите? Яка ваша мета?

Є моменти, про які я не хочу відкрито говорити. Те, що чула від Марини, дає мені уявлення про ситуацію всередині того світу. Вийти на сцену - це одне, а бути в курсі повсякденного життя колеги - зовсім інше. Мені здається, що вони мало знали про життя Мар'яни поза роботою. А обмовляти нас - це гріх. І мені начебто пропонують, щоб я їх пробачила, потисла руку. Скажіть, я маю це зробити? Вважаю, що ні, не повинна. Я не бажаю їм зла. Хай будуть здорові, хай у них буде все добре. Я лише хочу, щоб Господь дав їм розуму, щоб вони трохи схаменулися і зупинилися. Завтра вони красиво в дописах у соцмережах оформлять велику любов до Марини Поплавської - до своєї мами, подруги, як кажуть про неї. Але скажіть мені, чи це виглядає як справжня любов, якщо ви так неповажно ставитеся до її родини?

Чи ви дивитеся на виступи Марини?

- Тільки її, винятково. Я ще люблю дивитися інтерв'ю та спілкуватися з людьми, які її знали. У неї було багато прихильників, які обожнювали сестру. Наприклад, пані Лілія з Ізраїля, про яку я вже згадувала, знайома Марини ще з 2011 року. Каже: "Ти знаєш, коли я її вперше побачила, закохалася. Коли вона виступала, бачила тільки її". І знаєте, цю думку чула від багатьох людей. Вони розповідали, що коли дивилися на її команду - бачили тільки її. Маріана Францівна була надзвичайно гарною жінкою. Навіть на фотографіях без макіяжу її камера завжди ловила красу.

У неї є сторінка в Instagram, якою я іноді оновлюю: публікую різні дописи, просто щоб пам'ять жила. Бо людина живе доти в наших серцях, поки ми її пам'ятаємо. І я хочу, щоб Марину пам'ятали. А ще важливо розуміти, що, окрім таланту, її педагогічної майстерності Маріанна Францівна дуже допомагала людям. Після трагедії до мене приходили незнайомі люди просто поговорити про неї. Вони розповідали, що вона оплачувала хіміотерапію, допомагала на операції, підтримувала фінансово. Люди дякували, плакали, і я плакала разом з ними.

Маріанна Францівна ніколи не відчувала симптомів зіркової хвороби. Вона завжди ставилася до оточуючих з великою пошаною. Привітно усміхалася, знаходила час для бесід. Коли люди просили її про автограф, вона ніколи не відмовляла. Її любов до учнів, батьків та родини була безмежною. Вона обожнювала школу, в якій працювала, а також свою професію. Усе, що вона робила, відзначалося високим професіоналізмом. Минуло вже сім років з того часу, як її не стало, але пам'ять про неї все ще жива. Люди знову і знову згадують її ім'я.

Раніше OBOZ.UA писав, що сестра Марини Поплавської вперше озвучила причину, через яку "Дизелям" не вдалося встановити пам'ятник артистці в Житомирі.