Снайпер Мамчур висловився: "Коли на тебе падає КАБ, ти немов прощаєшся з життям і згадуєш всі деталі, навіть найменші. Україна - новини Рівного та регіону -- Рівне Вечірнє."

Перед початком війни 36-річний Володимир Мамчур кілька років трудився в ремонтній бригаді "Костопількомунсервіс" та у комунальній службі похоронного обслуговування. Повістка надійшла навесні 2024 року. Спершу він потрапив на Рівненський полігон, потім навчався в центрі підготовки у Житомирі, а згодом вирушив під Слов'янськ у Донецькій області. Володимир виконував обов'язки снайпера у 95-й бригаді.

Доводилося снайперу поранених з поля бою витягувати, а потім і його самого витягнули з пораненою ногою. З одним з побратимів, якого рятував під Торецьком, зустрілися в Костопільській лікарні: кожен мав на правій нозі апарат Ілізарова.

Перед мобілізацією Володимир не мав жодного досвіду служби у війську. Йому довелося освоювати нові навички з нуля. Він пройшов курс підготовки сапера в навчальному центрі, а потім, разом з групою новобранців-снайперів, отримував додаткові знання від інструкторів у Слов'янську на Донеччині. Так і проходила його служба: бойові виходи, зміна позицій і навчання.

Перший бойовий вихід був влітку 2024 у Торецьку на Донеччині. Там Володимиру довелося багатьох поранених побратимів виносити з поля бою і рани їм перев'язувати. Там одержав перше своє поранення, вогнепальне осколкове в плече унаслідок мінометного обстрілу. Місяць в лікарні - і на Слов'янськ. Потім була Суджа на Курщині.

"У Суджу зайшли 5 серпня. Ми були вже не перші, стояли в обороні, потім відбивали штурми. І я не сказав би, що росіяни дурні, вони діяли продумано і ритмічно. Місцевих мешканців уже не було на той час. Наші трохи допомагали їм, але потім вони повиїжджали. У Суджі все мінялося дуже швидко: уранці було одне, до обіду - інша картина, а через три дні переїжджаєш за 10 чи 15 кілометрів, і там зовсім інша обстановка. Та все ж було цікаво. Коли летить на тебе КАБ, а це 250 чи 500 кг, ти з життям прощаєшся і згадуєш геть усе до найменших подробиць: і чому бабця вчила, і як до церкви водила, і що в Біблії написано, і всі молитви пригадуєш, які коли-небудь чув. У такі моменти чомусь сльози самі ллються", - поділився боєць.

27 серпня під час штурму села Погребки на Курщині Володимир Мамчур одержав друге поранення.

"Наші позиції піддавалися обстрілу з "Градів" та інших засобів, які ворог мав під рукою. Вони завдали серйозних ушкоджень. У мій окоп прилетіла небезпечна снаряда - я не міг ідентифікувати, що це було, але отримав вибухову травму, а згодом з'ясувалося, що в мене багатоуламковий перелом стегна. Я передав по радіозв'язку, що поранений і не можу рухатися. Мене несли більше двох кілометрів, чергуючи ноші та плечі. В деяких місцях евакуація була надзвичайно складною. Над нами літали дрони, як горобці на полі. Нас накривали з усіх боків. Пам'ятаю, що від болю сльози текли рікою. Проте зрештою мене донесли до пікапа і вивезли", - згадує військовий.

Після цього військові лікарні розташовувалися в різних містах, а наразі воїн проходить лікування у лікарні Костополя. Тут, у сусідній палаті, він зустрів свого побратима, якому допомагав перев'язати поранену ногу та вивести з поля бою в Торецьку. Обидва, коли побачилися, мали на правій нозі апарати Ілізарова.

"Як я вижив - я не знаю. Ще до війни мій молодший брат помер підлітком від раку, потім батько, потім мама... Від розпачу у мене тоді стався нервовий зрив. У моєму житті раніше теж були ситуації, в яких я міг загинути. Але я залишився живий, пішов воювати, і якось вижив у пеклі війни. Ось там ти це все і пригадуєш. Багатьох моїх побратимів уже нема. Бувало, що розмовляєш з побратимом, кидає він тобі пачку цигарок - і тут його нема... 200-ий... просто на твоїх очах. Я раніше працював у ритуальній службі, бачив багато покійників, було ніби не звикати. Але звикнути до втрат побратимів, які гинуть просто у тебе на очах, неможливо", - каже Володимир Мамчур.

Нашому захиснику тепер належить пройти період реабілітації та відпочинку. Про відновлення служби наразі не йдеться. Проте він готовий повернутися на передову, до своїх товаришів по зброї.

Костопільська міська рада: розповіді про захисників з Костопільського краю.