Олег Скидан: «Студенти пишуть мені на Facebook, якщо у них виникають проблеми»

#Новини

Житомирським агроуніверситетом уже третій тиждень керує новий ректор. За результатами виборів, що відбулися у виші, ним став 38-річний доктор економічних наук Олег Скидан. Серед ректорів українських ВНЗ державної форми власності він є наймолодшим. Але при цьому чітко знає, як розвиватиме альма-матер і боротиметься там із корупцією.

В ексклюзивному інтерв’ю для «ЖИТОМИР.today» Олег Скидан також розповів про брудні технології під час виборів ректора, спілкування зі студентами у соцмережах і своє чиновницьке минуле.

— Олеже Васильовичу, вибори ректора Житомирського агроекологічного університету завершилися – Вашою ж перемогою. Яким цей процес був для Вас?

— Процес був досить складним, але повчальним. Поведінка і позиція кожного учасника виборів дала можливість людям виявити себе повною мірою. На жаль, навіть у такому невеликому колективі відчувалися різні підходи до виборів… Так само, як і на державному рівні, все ж таки використовувалися брудні технології. Хоча це «збурення» допомогло трохи й мобілізувати колектив у певних напрямах.

Найбільшу підтримку я отримав саме від студентів та молодих викладачів. Без них ця перемога була би взагалі неможливою.

Водночас частину працівників старшого віку повністю влаштовувало те, що було. Хоча вони теж розуміють, що до деяких речей треба змінювати підходи і рухатися вперед. Фактично наші вибори можна назвати боротьбою поколінь.

Загалом, цей досвід був важливим для врахування в подальшій управлінській роботі.

— Серед п’яти кандидатів на пост ректора Вам вдалося заручитися найбільшою підтримкою саме студентів. Так, із місяць тому під час студентської конференції більшість із них підтримали Вашу кандидатуру на цю посаду. У чому секрет їхньої довіри до Вас?

— Чомусь так протягом попередніх десятиліть так складалося, що між «кастою» викладачів і студентами завжди ставився досить серйозний бар’єр. Протягом цього року, виконуючи обов’язків ректора, я намагався більше контактувати зі студентами, бути максимально відкритим і щирим із ними. Вдалося налагодити прямий контакт.

Студенти звертаються до мене на Facebook, якщо у них виникають проблеми у гуртожитку або треба перевестися на заочну форму навчання. Щодня шестеро студентів пишуть мені у соцмережах. Завдяки цьому вдається оперативно реагувати. Раніше у студентів доступу до керівництва університету не було. Тому часто свої проблеми вони не могли не те, щоб вирішити, а навіть озвучити.

Дехто із професорів погрожував подати на мене до суду за те, що я нібито зігнав студентів і примусив їх за себе голосувати.

Я справді дуже пишаюся тим, що студенти повірили і довірилися мені. Хоча деякі викладачі не можуть цього зрозуміти. Наприклад, коли на студентській конференції підтримали саме мою кандидатуру на посаду ректора. Аж до самого дня виборів точилися суперечки, деякі професори ЖНАЕУ взагалі говорили, що подадуть на мене до суду, мовляв, використав адмінресурс, зігнав студентів і примусив їх за себе голосувати. Я просив привести хоча б одного зі 170-ти делегатів, якого просто просили це зробити. Таких людей немає. Але все-таки чомусь у частини колективу, колег переважно старшого віку, є така думка, що студентів можна примусити будь-що робити, будь-куди погнати… Але молодь уже інша, котра мислить і діє по-іншому.

— Говорячи про результати вибори, хто був Вашим головним конкурентом?

— Згідно з міністерськими квотами, 666 осіб (таке число цікаве) могли брати участь у виборах ректора агроуніверситету. Це зокрема 499 науково-педагогічних працівників, рівно 100 студентів і 67 працівників допоміжного персоналу. Прийшли на вибори 626 осіб. Із них 388, тобто 58 %, проголосували за мене. На другому місці – професор Олександр Галатюк: у нього 22% голосів, на третьому – Валерій Микитюк (7 %). На четвертому – професор Юрій Довгій (у нього 4%) і на п’ятому місці – Світлана Буднік, за яку віддали два голоси.

Тобто розрив між мною і Олександром Галатюком – фактично у 36 %.

— По суті, майже рік Ви й очолювали ЖНАЕУ, будучи виконувачем обов’язків ректора. Але тепер, як то кажуть, усі карти – в руки. Тож, з якими напрацюваннями підходите до роботи у новому статусі. Що нового плануєте втілити в агроуніверситеті найближчим часом?

— У принципі, ми не чекали виборів, аби почати реформи. З листопада минулого року почали досить активну профорієнтаційну роботу. Взагалі, проблем було і залишається багато, а тому, чим більше зволікаєш із їх вирішенням, тим складнішим цей процес стає з кожним днем.

Ми будемо продовжувати розпочате. Але звичайно, буде більше вимог до керівного складу університету, ректорату. Бо період «виконувача обов’язків» багатьох обнадіював, мовляв, може, ще оберуть когось іншого або, як у нас звикли, когось із Києва привезуть – колишнього міністра, його заступника чи якогось чиновника. Такого вже нема і не буде. Цей період минув. Тому буду вимогливішим до керівників структурних підрозділів і до кожного працівника зокрема.

До речі, ми вже розробили нову форму контракту, за яким передбачені більш чіткі вимоги до викладачів, які проходять конкурс. Зокрема від них вимагається певна кількість публікацій протягом року, участь у тематиці науково-дослідних робіт. У разі невиконання певних видів робіт, крім навчальної, наукової, виховної та методичної, буде здійснюватися перерахунок заробітної плати за рік.

Буду вимогливим до кожного працівника. Тому дехто сподівався, що оберуть когось іншого або, як у нас звикли, когось із Києва привезуть...

Узагалі, на першому місці у нас – питання якості освіти, що передбачає впровадження інформаційних технологій. Тому що у цьому плані ми трохи відстаємо. І це – проблема більшості вітчизняних вишів. Бізнес розвивається швидше, а навчальні заклади за цим не встигають.

Іще треба мобілізувати наші творчі колективи щодо участі у міжнародних грантових проектах, зокрема «Горизонт-2020».

Крім того, робимо ставку на великі інфраструктурні проекти такі, як реконструкція частини ботанічного саду, де на базі дослідного поля хочемо зробити екологічну садибу. Там вирощуватиметься органічна продукція, буде відпрацьовуватися технологія альтернативної енергетики, екологічно-безпечного будівництва. Також ми маємо намір відкрити спеціальність «Туризм», а тому ця садиба заразом стане й науково-практичною базою для студентів.

— А як скоро плануєте запустити спеціальність «Туризм»? І хто займається підготовкою студентів?

— Думаю, до кінця року ми пройдемо ліцензування і з наступного навчального року зможемо займатися підготовкою фахівців у цій галузі. У технологічному університеті зо два роки тому відкрили схожу спеціальність. Але ми хочемо зайняти свій сегмент, вивчаючи питання сільського зеленого туризму.

Студентів навчатимуть наші фахівці, які працюють у цьому напрямку. Почасти вони вже викладають дисципліни по туризму на екологічному факультеті зокрема. Крім того, молоді викладачі тепер матимуть стимул переорієнтовуватися на цей профіль.

— Житомирський агроуніверситет ввійшов до трійки українських вишів, на базі яких у грудні розпочнеться впровадження проекту Програми покращення сучасної аграрної освіти у контексті інтеграції України до ЄС. З-поміж ряду завдань – підготовка сучасних агробізнесменів. Маєте вже розуміння, з чого починати підготовку таких спеціалістів?

— У сфері агробізнесу є досить великі складності стосовно малих аграрних підприємств, роботи фермерів. Тому що вони на сьогодні фактично зайняті виробництвом. Вони не готові самі виходити на ринок, бо у них відсутня інформація про можливості збуту, маркетинг, питання кооперації між невеликим підприємствами для того, щоб формувати товарні партії чи виходити на ринок із тією ж органічною продукцією. Цим користуються підприємства-посередники, які скуповують продукцію та урожай, по суті, з поля за меншими цінами. Тому ми більш орієнтовані на дрібного сільськогосподарського виробника.

Керівників великих агрохолдингів цікавлять, на жаль, лише наші спеціалісти, яких вони вже самі довчають або переучують за потреби. Більше вони для себе зацікавленості у наших університетах не вбачають.

Ми більш орієнтовані на дрібних виробників. Вони не готові самі виходити на ринок. А цим користуються підприємства-посередники...

Ми вивчали досвід інших країн у створення такого сучасного агропорталу для регіону, де можна розміщувати пропозиції невеликих товаровиробників щодо продажу продукції, інформацію щодо вакансій, онлайн-консультації.

Водночас наші студенти зможуть отримувати якіснішу освіту та знайти кращу роботу.

— Узагалі, так історично склалося, що за агроуніверситетом закріпилася недобра слава найбільш корумпованого ВНЗ області. Як боротиметесь із цією проблемою?

— Щодо найбільш корумпованого вишу – це, звісно, перебільшення. Але певні прояви в нашому університеті є. Хоча колеги старшого віку часом мене звинувачують у тому, що я дарма порушую цю проблему, бо у виші немає ніякої корупції. Мовляв, ганьблю університет і створюю йому негативний імідж.

Але якщо не визнавати проблему, вона ж від цього не вирішується, а навпаки – поглиблюється. Ви намагаємося комплексно боротися з цим. По-перше, працюємо зі студентами. Тому що ті студенти, які працюють або не хочуть навчатися, самі провокують викладачів. А ті з колег, хто морально слабкий, – ведеться на це. Хоча зловживають і деякі викладачі.

Зараз, коли вдалося налагодити спілкування зі студентами у соцмережах, вони стали більш відвертими, а тому вдається отримувати «сигнали» щодо певних викладачів. Крім того, з цієї сесії плануємо впровадити підхід, за якого заліки та екзамени скрадатимуться у формі тестування на комп’ютерах або коли робота сканується і відразу перевіряється.

Завдяки спілкуванню зі студентами у соцмережах вдається швидше отримувати «сигнали» щодо деяких викладачів...

Ми скасували підготовку бакалаврських робіт. Бо існувала проблема з продажу робіт, плати за їх написання. Залишили тільки магістерські. Також щороку ми будемо проводити конкурс студентських наукових робіт, переможці яких отримуватимуть грошові премії. Тобто прибереться факт корупції, але натомість студенти матимуть стимул до наукової та творчої діяльності.

— А що таки чекає на викладачів, щодо корупційної діяльності яких отримаєте відповідні факти?

— Викладачі, вони, теж дуже хитрі: поки за руку не зловив, то нічого пред'явити й не можеш…

У період передвиборчої кампанії багатьом не подобалися співбесіди, які я проводив з деякими викладачами, котрі навіть каялися… Мені закидали те, що звинувачувати у корупції можна лише тоді, коли це буде доведено в судовому порядку. Тобто я начебто перевищував службові повноваження.

Мені закидали, що перевищую службові повноваження, проводячи співбесіди з викладачами, яких підозрюють у корупції...

Але коли судом доведено, то вже загрожує термін. Тобто ми налаштовуванні радикально. І якщо будуть підозри, то будемо передавати звернення до правоохоронних органів.

Але щойно намагаєшся цю проблему вирішити, одразу вибудовується така собі стіна, коли противники цього згуртовуються, стають пліч-о-пліч: не чіпай нас, бо ми так звикли десятками років. Тому дуже важко самому боротися проти маси. Але інакше – може не стати навчального закладу, адже корупція просто роз’їсть його, як іржа.

— Олеже Васильовичу, будучи свого часу студентом цього вишу, наприкінці 90-х Ви мали нагоду стажуватися за кордоном, у Німеччині. Чи була можливість залишитися там працювати? Чому не скористалися?

— Я стажувався за програмою підготовки німецьких фермерів. Пропозиції залишитися у Німеччині були... До речі, один із моїх колег (нас там було троє) поїхав до Данії і зараз працює на аграрному підприємстві. Але мені психологічно було досить важко цілий рік знаходитися в іншій країні, коли тут залишилися родині, друзі, знайомі...

Пропонували залишитися у Німеччині. Але я не можу довго бути в іншій країні.

При тому що умови життя там кращі та більше перспектив. Я просто за характером така людина, що не можу довго знаходитися в іншій країні. Згодом все одно тягне додому, на свою землю.

— А як багато студентів ЖНАЕУ на сьогодні стажується за кордоном?

— Щорічно – 200-250 студентів. Передусім, це виробнича практика. Вони працюють на фермах, на зборі сільськогосподарських культур. Вони їдуть до іншої раїни, бачать інші технології вирощування продукції та переробки. А повертаючись, вже мислять інакше: у них виникає більш прогресивний погляд на багато речей. Крім того, мають можливість там підзаробити якісь кошти. Тобто позитив є однозначно. Також є багато програм обміну студентів на навчання. Але питання виникає у володінні мовою, бо дуже серйозні вимоги до знання англійської, німецької та французької. Тому за деякими спеціальностями ми збільшили кількість годин із вивчення іноземної мови.

— Поговорімо про ще одну Вашу іпостась. Протягом 2000-2004 років Ви працювали в головному управлінні економіки Житомирської ОДА. Пройшли шлях від провідного спеціаліста до начальника одного з управлінь. Чому так ненадовго затрималися на чиновницькій посаді?

— На другому році роботи в управлінні я почав працювати над кандидатською дисертацією, яка у 2004 році вже була готова. Було питання вибору: залишатися на державній службі чи захищати дисертацію. З університету надходили пропозиції повертатися на викладацьку роботу.

Протягом 2002-2004 років я вже за сумісництвом працював у ЖНАЕУ. І, відверто кажучи, коли я вже підходив упритул до захисту кандидатської, то мав конфлікт з керівником управління. Мені буквально поставили ультиматум: або працюєш, або займаєшся науковою роботою.

В облдержадміністрації у мене був конфлікт із керівництвом. Мене поставили перед фактом: або працюю в управлінні, або займаюся науковою роботою...

Я зробив вибір на користь університету. Того ж 2004-го, восени, я захистив кандидатську. А за рік пішов у докторантуру.

Зараз я вже не повернувся би на державну службу. Хоча той досвід дуже ціную, бо працював у сферах цінової політики, тендерних торгів, ціноутворення, побутового обслуговування. Але університет, як на мене, – це на сьогодні те демократичне середовище, де щодня з’являється можливість для нової діяльності, реалізації різних проектів, постійного спілкування з молоддю. На державній же службі все, на жаль, надто регламентовано та одноманітно.

— До Ваших наукових інтересів належать питання продовольчої безпеки, яка передусім і досягається завдяки аграрному сектору. Якою, на Ваш погляд, має бути політика держави, щоб не лише не втратити високих показників із експорту, а й зробити ці досягнення відчутними для пересічних українців, житомирян?

— Років із 15 я займюся цією проблематикою. Дуже боляче дізнаватися зі ЗМІ, коли політики і деякі вчені асоціюють продовольчу безпеку лише з обсягами зібраного врожаю. Наприклад, ми зібрали 60 млн тонн пшениці – все, продовольча безпека гарантована. Хоча це явище передусім передбачає економічну доступність продовольства, можливість для населення його придбати, яка забезпечить їхнє харчування на рівні раціональних норм.

І найголовніше – питання якості та безпеки цього продовольства, яке зараз знаходиться на катастрофічному рівні. Тому що державна система контролю, на жаль, не витримує жодної критики. Фактично вона не функціонує. А рівень захворюваності населення і тривалість життя значно залежать від цього.

Значні обсяги продовольства, вироблені приватним бізнесом, вивозяться за кордон. Тому замість надлишку виникає дефіцит...

Система повинна кардинально змінитися і бути комплексною, включаючи в себе фізичну та економічну доступність, якість і безпеку, а також стабільність продовольчого ринку. Значні обсяги продовольства, вироблені приватним бізнесом, за сприятливої кон’юнктури зовнішнього ринку вивозяться за кордон. І замість надлишку виникає дефіцит – ціни знову ростуть, а економічна доступність падає. Тому над вирішенням проблем продовольчої безпеки треба працювати постійно. Держава на сьогодні лише на 10 % контролює ці процеси.

— Завершити розмову хочеться все ж на позитивній ноті. От кажуть, що ми – це те, у що ми віримо. А у що сьогодні вірить Олег Скидан?

— У мене є внутрішнє відчуття, що в нашої держави, області та університету – велике майбутнє. При цьому ми маємо дуже великий нереалізований потенціал, який дав би колосальний поштовх для загального розвитку. Я бачу, що нинішня молодь прагне змін. Тому коли їм не допомагаєш, то все затухає. Всі розвинені світові держави – це держави інноваційного типу розвитку, засновано на моделі взаємодії влади, бізнесу та університетів. Пріоритетною складовою тут є саме університет, бо довкола нього концентруються молоді інноватори, а відтак, центр розвиту – саме тут. Тому я в це дуже вірю і знаю, що мобілізувавши багатотисячний колектив студентів і викладачів, можна забезпечити динамічний розвиток для всіх сфер.