Поки бердичівські волонтери хочуть будувати центри реабілітації для військових, інші – отримують на це мільйони доларів (ВІДЕО)

Волонтер Ірина Піскун з 2014 року оббиває чиновницькі пороги, надсилає їм сотні листів, і усе для того, щоб створити на базі Бердичівського району в селах Мирославка і Кустин повноцінні реабілітаційні центри для воїнів та їхніх родин. Робить це, каже, тому, що лише в Бердичеві нині функціонує три військові частини, особовий склад яких постійно знаходиться в зоні АТО. На Житомирщині нині ж налічується майже 15 тисяч учасників бойових дій. У таких людей, вважає вона, два життя: одне – в АТО, інше – у тилу, де захисникам важко заново себе реалізувати. Для цього потрібні повноцінні реабілітаційні центри саме сімейного типу.

"Психологічне відновлення, робота з жінками, дітьми, вони мають пройти медичне обстеження, тобто, якщо треба, обов’язково відновлювати здоров’я. А ще вони мають психологічно відпочивати: рибалка, прогулянки лісом, екскурсії, потрібно запрошувати артистів, щоб вони розслабилися. Цілий день сім’я повинна бути зайнята", – каже волонтер Ірина Піскун.

Щоб створити такий центр, волонтер знайшла інвестора із Саудівської Аравії. Проте тоді не було підтримки з боку чиновників. Тому пані Ірина звернулася в Міністерство економіки, яке займається міжнародною технічною підтримкою. Туди вона відправила два проекти реабілітаційних центрів, але майже рік отримувала відписки. Затим почала писати президенту, знову в Мінекономіки, прокуратуру. Підтримку поки знайшла в СБУ, НАБУ, Мінохорони здоров’я та Мінсоцполітики.

А тим часом на передовій вогонь не вщухає. Військові виконують свій службовий обов’язок, а після повернення додому часто потрапляють в інший світ. Командир Бердичівської 26-ї артилерійської бригади каже: хлопці на сході стикаються з багатьма психологічними проблемами, які потім відображаються на них та їхніх сім’ях. Як і де вирішувати ці проблеми, каже, знають не всі.

"Таким центром може стати Кустинський колишній пансіонат, який існує, у який не треба багато коштів вкладати. Думаю, група волонтерів "Оберіг-26" проводить низку заходів для відкриття цього центру. Але є якісь бюрократичні перепони і завади. Я хотів би звернутися до депутатів і небайдужих людей, щоб сприяли відкриттю цього центру", – говорить командир 26-ї бригади Андрій Маліновський.

Військові кажуть: вони потребують відкриття повноцінних центрів реабілітації, а не тих, що є у медзакладах. Багато демобілізованих після повернення з АТО починають вживати алкоголь, наркотики. У їхніх сім’ї через це точаться сварки. Відтак реабілітацію треба проходити і родинам військових. Однак на Житомирщині таких центрів чомусь досі немає.

"У цих центрах повинно проводитися фізичне відновлення організму, мають бути тренажерні зали, басейни, ігрові зали для дітей. Хочу звернутися до органів вищої влади, щоб вони доклали максимальних зусиль до того, щоб таким організаціям, як "Оберіг-26", надали допомогу у відбудові подібних центрів", – каже начальник штабу дивізіону, майор Володимир Русінов.

Навідник 72-ї бригади Дмитро у свої 22 роки знає: якщо військові не отримуватимуть належної допомоги від фахівців, рано чи пізно бути біді.

Хлопці з передової кажуть: спеціальні центри реабілітації неабияк їм потрібні, бо тоді багато хто з них зміг би разом з родиною будувати нове життя після повернення з АТО.

"Це абсолютно не буде зайвим, бо психіка тут ламається, а деякі люди починають скидати на рідних усю злість і ненависть, яку отримали тут", – говорять військові із зони АТО.

Волонтери, які тривалий час працюють для військових, кажуть: коли наші захисники повертаються додому, то приносять із собою в дім частку війни. У  родинах з’являється агресія, насилля, непорозуміння. Через це страждають усі. Уже сьогодні у кримінальних матеріалах згадують про агресію воїнів у тилу.

"Вони прийшли й бачать цю несправедливість, безкарність, халатність. Закон і влада на неї не впливають, тому вони вирішують узяти все у свої руки. Я хочу закликати представників нашої влади, щоб вони нарешті прокинулися, перестали думати про офшори, діаманти, норкові манто і так далі. Усе з собою не забереш. Коли війна вийде на вулиці, вона добереться і до них, будуть страшні речі", – говорить волонтер Оксана Заводяна.

Поки пані Ірина бореться із чиновницьким муром і відписками стосовно своїх проектів на реабілітаційні центри для воїнів, БФ "Наснага" і ГО "Студена" отримали в Україні 2,5 млн доларів технічної підтримки. Волонтери перевірили, що ж це за благодійники.

"Вони знаходяться в Бахмуті, це колишній Артемівськ (Миру, 52). Я зателефонувала волонтерам із проханням подивитися цей центр. Там знаходяться магазини, банки і нічого подібного немає", – розповідає волонтер Ірина Піскун.

На повноцінну роботу одного з її проектів з реабілітації військових у селі Кустин потрібно 2 млн 100 тис. доларів. Однак, коли на рівні документації його не можна зрушити з місця, каже, важко знайти вихід, як діяти далі.

"Я звертаюся до Президента України, Прем’єр-міністра України: прошу підтримати проект реабілітаційного центру в Житомирській області. Я знаю, виділяється чимало коштів міжнародної технічної підтримки, але куди вони діваються – це вже питання", – каже голова БФ "Оберіг-26", волонтер Ірина Піскун.

Сьогодні жінка намагається зустрітися із Прем’єр-міністром України, бо втомилася від чиновницьких відписок і байдужості. Відступати ж від втілення у життя своїх проектів вона не збирається.