Самовіддані та великодушні: що змусило житомирських волонтерів присвятити своє життя допомозі іншим (ФОТО)

Міжнародний день волонтера, який припадає на 5 грудня, відзначають у світі вже понад 30 років. Проте дійсно актуальним в Україні це свято стало лише років три тому, адже волонтерська діяльність в Україні зародилася та набула нових форм під час Революції Гідності й російської агресії. Ці люди – багатство народів, бо вони, забуваючи про себе, працюють на благо інших. Співчуття, солідарність, бажання завжди прийти на допомогу – головні риси волонтерів сьогодення. Зараз наше місто вважається одним з найбільших осередків волонтерського руху в Україні, адже житомиряни (навіть ті, що живуть за межами України, – ред.) активно допомагають військовим на передовій, піклуються про їхні сім’ї та допомагають хворим та знедоленим. До Міжнародного дня волонтера ми вирішили поцікавитися у них, чому вони стали волонтерами, які проблеми найчастіше виникають у їхній діяльності та на якому етапі зараз знаходиться волонтерський рух в Україні.

Співзасновник благодійної організації "БФ Народна Поміч", волонтер Олександр Таргонський

Чому став волонтером? Мабуть, тому, що люблю свою вітчизну і вважаю, що на даний час можу бути їй корисним, займаючись допомогою нашим воїнам. Ми протягом двох з половиною років їздимо на фронт, зараз на нашому рахунку вже 34 поїздки. Основною проблемою теперішнього волонтерського руху вважаю нездорову конкуренцію серед волонтерів і тих, хто “примазався” до цього унікального українського явища. Держава користується тим, що волонтерів обливають брудом різні непорядні особи (іноді й на замовлення особливо наближених до влади волонтерів – прим.), і таким чином поступово знищує цей рух. Волонтерство зараз переживає занепад, і в тому велика "заслуга" нашої злочинної влади.

Волонтер Світлана Кручок

Волонтером стала, мабуть, тому, що все своє свідоме життя старалася прийти на допомогу друзям і знайомим. Ще до Революції Гідності хотіла створити благодійний фонд, щоб допомагати хворим діткам.

Потім відбулася Революція Гідності. Через роботу я не могла бути на Майдані, тому почала збирати допомогу і відправляти до Свято-Михайлівської церкви. Чоловік у мене військовий, і, коли стало зрозуміло, що Росія не залишить нас у спокої, ми разом зібрали рюкзак і чекали. І одного ранку, десь о п'ятій годині, задзвонив телефон: "У вас півгодини на збори .Через 30 хвилин бути в частині". У мене трусилися руки і ноги, а коли за ним зачинилися двері, я розплакалася, але заприсяглася, що стоятиму за його спиною і подаватиму йому набої. Так і стала волонтером, хоча він нічого в мене не просив, але я точно знала, що якщо я буду допомагати іншим, то хтось, такий як я, допоможе і моєму коханому.

У мене є родичі в Луганську, мої близькі були в АТО  то як тут не бути волонтером? Мабуть, якби мені було б років 25–30 – сама б пішла Неньку захищати, але кожен повинен бути на своєму місці. У даний час стараюся допомогти всім, хто звертається по допомогу: хворим діткам, багатодітним і малозабезпеченим сім’ям, хлопцям після поранень. Волонтерство – готовність допомогти, не просячи нічого замість того, просто допомогти: словом, ділом, часом, вислухати чи просто обійняти.

Багато хто з волонтерів "згорів", багато хто розчарувався, але більшість тримається. Люди готові допомагати й надалі, хоча стає дедалі важче. Але стараємося триматись.

Волонтер організації "Збережи Україну" Назар Новік

Чому став волонтером? Мені щиро шкода хлопців, які там на війні боронять Батьківщину, тому й захотілося їм допомогти. Так і розпочалася моя волонтерська діяльність. Спочатку ми разом із сестрою все робили своїми силами, за свої гроші намагалися щось купити, відправити, передати, а потім стали волонтерами спілки “Збережи Україну”. У моїй ситуації проблема тільки одна – доставка, бо я живу за межами України. Про розвиток волонтерського руху в Україні судити досить важко, адже зараз я живу за межами країни і співпрацюю тільки з деякими волонтерами, наприклад з Олександром Таргонським.

Волонтер Олег Бойко

Я не став волонтером – мене так назвали. Просто в один непрекрасний момент зрозумів, що потрібна моя допомога і я можу її надати. На фронт двічі не взяли, а потрібно було якось долучатися до суспільної справи. Не сидіти ж удома, коли у країні таке відбувається. Спочатку почав допомагати військовослужбовцям у зоні АТО, а потім моя волонтерська діяльність розширилася. Зараз основна проблема у волонтерстві – постійна нестача грошей і нерозуміння, як з боку простих людей (навіщо я це роблю і скільки я за це отримую – прим.), так і з боку деяких військових (деякі думають, що я – мільйонер, і ображаються, якщо не виконав або навіть просто відмовив у їхньому проханні, – прим.) У Житомирі зараз здебільшого працюють одні й ті самі волонтери, і кожен зі своїми проблемами сам на сам.

На жаль, не вдалося дізнатися думку однієї з найактивніших і відданих волонтерів Житомира й навіть України, Юлії Толмачової, адже зараз вона знаходиться на передовій, де допомагає військовим.

Нагадаємо, що відома піаністка та волонтер із США Оксана Скідан, яка днями приїхала з допомогою до Житомира, переконана, що в  Україні волонтерський рух став більш організованим та реформувався.