Такої інституції як Московський патріархат у нас немає, — архієпископ Никодим

На думку Настоятеля Житомирського Спасо-Преображенського кафедрального собору в Україні має бути єдина помісна церква, проте таку автокефалію має визнати весь православний світ. Про це та інше в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту «ЖИТОМИР.today» розповів архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим.

– Чи можливо створити Єдину помісну українську православну церкву?

– Я за те, щоб була єдина церква. За те, щоб був мир і спокій. Ми вже давно маємо розкол у державі. Ще з 1991 року в Україні відбулося роз’єднання православної гілки на Київський патріархат і Українську православну церкву. На превеликий жаль, ця рана кровоточить і сьогодні. Якщо говорити про створення Української незалежної церкви, то таку автокефалію має визнати весь православний світ і якщо хоча б хтось один цього не визнає - ніякої незалежності бути не може. Адже може вийти розкол всесвітнього православ’я. Тому саме на основі Української православної церкви (московський патріархат, - авт.) можна творити мир, адже вона може виступити як локалізатор і підґрунтя для перемир’я. Люди мають велику довіру до церкви, як на Заході так і на Сході. У тому числі на невизнаних і окупованих загарбником територіях. Нам потрібно тверезо оцінити ситуацію, яка відбувається насправді. До того ж, такої інституції як Московський патріархат у нас немає. Є Українська православна церква. Ми є церквою, яка спілкується з усім православним світом, тобто надзвичайно важливе визнання всього православного світу. Куди б ми не приїхали, можемо стати біля престолу і служити Богу і всьому канонічному православ’ю. Я підтримую те, що має бути одна єдина церква, але це залежить від тих людей, які увійшли в розкол і які відійшли від істинної матері-церкви. Тому для вирішення такого питання мають працювати певні богословські комісії, які будуть визнавати той чи інший статус церков. Останні декілька років тривали перемовини між церквами, проте на даному етапі вони не мають розвитку чи остаточного вирішення.

– Чи можете прокоментувати події на Західній Україні щодо відмови прихожан від Московського патріархату?

– На жаль, ми бачимо, що у нашій державі відбуваються страшні події. Війна, кровопролиття, братовбивство, ненависть. І сьогодні багато є тих лжепатріотів,  які можуть іти з різними гаслами, але що в їх душі - невідомо. Сьогодні ми бачимо відношення інших помісних церков до того, що відбувається в Україні. Ми не проти об’єднатись - ми за це, але хтось штучно нагнітає міжконфесійну ситуацію. Сьогодні не хочуть миритися, не хочуть простити, не хочуть поступитися. Якщо взяти для прикладу ситуацію на Західній Україні: Тернопіль, Рівне, - в умовах війни люди, які далеко стоять від церкви, йдуть і нагнітають ситуацію, яка і без того жахлива. Розколюють самі себе у міжконфесійному відношенні. Які можуть бути захоплення храмів, коли в країні війна? Ми ж ні до кого не йдемо і не захоплюємо храми, не займаємось рейдерством. Ми не робимо цього по відношенню до інших кофесій, навіть тих, які знаходяться у меншості. Люди самі визначають: де, кому і коли молитись. Ми не маємо права змушувати до цього. Сьогодні це йде зі сторони тих, хто не хоче миру у нашій державі.

Патріот - це людина, яка вміє любити свою державу, а не ненавидіти, це людина, яка закликає до миру, а не до ненависті. Мені прикро, коли цього не розуміють. Звичайно, це справа людей тієї чи іншої церковної громади. Навіть після захоплення храмів, після бійок, коли під гаслами “Правого сектору” чи якихось інших політичних сил побили віруючих людей, простих семінаристів. Це вже вийшло за рамки не тільки нашого міжконфесійного протистояння, а вийшло вже на європейський рівень. Це конфлікт на порожньому місці. Кожен буде писати те, що хоче побачити, а істину знає Бог і знаємо ми.

– Чи були такі випадки на Житомирщині?

– Навіть у Житомирській області, де все спокійно і всі розуміють, що не потрібно розхитувати ситуацію, трапляються подібні випадки. Це практично одне селище, де виник такий міжконфесійний конфлікт без жодного підґрунтя. З такою ситуацією ми зіткнулися у селищі Попільні, де частина людей відкололась і захотіла перейти в Київський патріархат. Вони без юридичного підґрунтя захотіли забрати церкву. Будь ласка, будуйте собі храм, беріть собі землю, я ж не проти. Хочете утворити Київський патріархат - утворюйте, але навіщо забирати те, що вам не належить? Мало того, їх зміни та доповнення до статуту анулюють нашу живу громаду і переводять в Київський патріархат. Потрібно розуміти, що громада села і громада церкви - це різні речі. Церкву будувало не село, її будувала церковна громада. Документація, право власності, право оренди, право користування - всі ці документи оформлені юридично. Колишній губернатор Сидір Кізін підписав зміни до статуту цієї церковної громади. Я з ним особисто спілкувався і він як юрист розуміє, що це за межами закону. Перший судовий процес ми виграли. Другу інстанцію суду програли, але я більше, ніж упевнений, що це було політичне рішення. Наразі справа знаходиться у Вищому апеляційному суді міста Києва. Проте більшість людей на Житомирщині готові відстояти православний храм і не дадуть просто так його забрати. Повірте, що у Житомирі знайдуться ті, хто стоятиме до кінця за віру Православну.

– Ви підпорядковуєтесь московській церкві?

– Українська православна церква (московський патріархат, - авт.) з 1991 року користується Томосом незалежного правління широкої автономії. Це абсолютна незалежність від Москви. З Московським патріархатом ми тільки у євхристичному єднанні.  Тобто через Московський патріархат ми маємо єднання з усіма помісними церквами. Якщо ми відколимось, - це буде той самий сепаратизм. Ми вийдемо з лона всесвітнього православ’я. Після останніх подій, захоплень храмів, рейдерства та міжконфесійних протистоянь, глави помісних церков висловили свою позицію проти Київського патріархату. Проте я за міжконфесійний мир і продовження переговорів, але не зі сторони держави і політиків.

– Кажуть, що священики Московського патріархату відмовляються відспівувати загиблих українських військових. Це правда?

– Це пряма брехня. Це лжезвинувачення. Зайдіть до нас в храми і послухайте. Кожної літургії, кожної служби я молюсь за мир, за спокій, за зцілення поранених, за тих, хто загинув на полі бою, за воїнів, за владу, за нашу державу. Під нашим духовним підпорядкуванням половина Житомирської області і коли прибували загиблі воїни по всіх районах, наші священики їх хоронили. Ніхто ніколи не відмовляє. Це наше спільне горе. У кожному храмі приймаються записки за загиблих та поранених безкоштовно, без жодних грошей.

– Наскільки мені відомо, Вас просили визнати Росію – державою агресором. Чи зробили ви це?

– До мене приходили певні люди  із «Самопомочі», які знову хочуть розкрутити нестабільність, говорили: “Ви маєте визнати Росію - країною агресором та публічно вибачитись, ви сепаратист, як і ваша церква”. Але ж я відповідаю за себе і за свої справи. Можу вибачитись за те, що я зробив, якщо у мене є особистий гріх. Не моє право і не право церкви визнавати ту чи іншу країну агресором, для цього є відповідні служби, юридичні структури, врешті для цього є Європейський союз.  Я відповідаю лише за себе і за свою церкву.

– У ЗМІ часто з’являється інформація про неймовірні статки та маєтки священиків Московського патріархату. Ви вважаєте це нормально?

– Знаєте, ті чи інші засоби масової інформації мають різні погляди і різні вподобання. Але це не дає права когось принижувати. Я нікого не звинувачую, адже це залишається на совісті кожної людини. Є тисячі священиків, які допомагають людям, проте цього ніхто не помічає, але коли він падає, обов’язково знайдуться ті, хто його притопить. Чомусь не помічають скільки церква зробила і допомогла, але помічають на якому автомобілі я їжджу. У мене немає маєтків, немає дорогоцінних квартир, немає багатства. Чомусь не помічають священиків, які працюють на заводах і полях. Священик у мене в соборі, наприклад, їздить на “запорожці”. Чомусь цього журналісти не знімають і не пишуть. Сьогодні помічають абсолютно все, адже це відкрито для кожного. Можна говорити про ставлення до храмів, про те, як ведуть себе люди у храмах, як себе поводять священики. Потрібно розуміти, що людина не досконала у своєму виборі, в тому числі і священики. Вони можуть бути навіть грішнішими, ніж звичайні миряни, тому, що знають, що роблять. Але Бог у них буде запитувати і відповідати за свої гріхи вони будуть перед Богом.