Терміново потрібна допомога чотирирічному Іллі Мартиновичу, який пережив клінічну смерть (ФОТО)
«Він не любить спеки…», – усміхається Оксана Мартинович, знімаючи із чотирирічного синочка курточку, потім – другого светрика.
У її маленького Іллі – мікроцефалія, спастичний тетерапарез, атрофія зорових нервів. До того ж, кілька разів на добу у хлопчика можуть бути судоми. Хоча народився він цілком здоровою дитиною…
«На третю добу – зненацька – сталася клінічна смерть. Моє дитя помирало, а медсестра хотіла спати», – починає розповідати Оксана про їхню навіть не проблему, а радше боротьбу.
Замість того, щоб бити на сполох, підняти на ноги всіх лікарів, тієї страшної ночі чергова медсестра пологового цинічно знизувала плечами, мовляв, що ти хочеш, усе ж нормально: клади дитину на себе і грій…
«Я не медик – могла всього не розуміти. Але він синів… Потім вона таки викликала лікаря. Іллюшу ледь реанімували – йому робили „дірку‟ у грудній клітці і пальцями заводили серце. Слава богу, дитя, як то кажуть, повернулося», – пригадує Оксана, ніби переживаючи все знову і знову.
Але клінічна смерть не минула безслідно. Протягом цих чотирьох років Оксана не лише лікує-реабілітовує сина, а й досі шукає причину нещастя.
«Лікування обходиться дуже дорого. Лише на протисудомні препарати витрачаємо по 2 тис. грн на місяць. Один із них замовляємо в Німеччині, коштує 50 євро. А якщо проходити курс реабілітації на конях, то ще тисячу гривень треба. Масаж-зарядка, наприклад, у клініці Козявкіна,– ще 15 тисяч. Але якщо розпочинати реабілітацію, то треба проходити тривалий курс. Добре було би і в дельфінарій звозити сина. Але за десять занять треба заплатити 10 тис. грн. Хочеш дитину поставити на ноги, – треба гроші-гроші-гроші і ще раз гроші…» – пояснює жінка.
Бажаючі допомогти Іллі Мартиновичу видужати можуть перераховувати посильні суми коштів на картку Ощадбанку його мами: 26250 00000 2558 (Мартинович Оксана Василівна, телефон: (063) 535-24-77).
Для того, щоб встановити точний діагноз сина, Оксані Мартинович довелося оббити поріг не однієї лікарні. За чотири роки Іллюшу обстежували і в Житомирській обласні дитячі лікарні, і в медичному центрі «Асклепій», і в Київському міському консультативно-діагностичному центрі, і в спеціалізованій лікарні «Охматдит»… Ба більше – навіть у Німеччині. Дехто із лікарів, дивлячись у вічі змученій жінці, взагалі цинічно закидали: «Мамочко, чого Ви хочете? Ви що, не бачите діагноз? Навіщо Вам все це? Народжуйте другу дитину!»
Але «мамочка» рук не опустила. Вона вперто ігнорує такі «поради» – йде пробоєм, борючись за життя своєї дитини. Так, із місяць тому Оксана зверталася до Спеціалізованого медико-генетичного центру у Харкові. Там мусили переробляти аналізи, бо зроблені у Житомирі не підійшли. Зараз чекають остаточного заключення від лікаря. Після цього буде другий і третій курси лікування, а далі – вже після нового року – реабілітація. Крім того, Оксана збирається проконсультуватися в одній зі спеціалізованих китайських клінік.
«Я хочу, щоб мій син був здоровим. Щоб бігав… Щоб обійняв мене і сказав: „Мамо, я тебе люблю!‟ Більше мені нічого не треба в житті», – говорить Оксана просто і водночас так переконливо, що ти сам заряджаєшся від неї вірою у їхню перемогу над хворобою.
Ця молода мама – наскільки сильна, що навіть лікарів не звинувачує. Просто констатує: усі вони різні.
«От у Харкові мені сказали, що ця хвороба лікується. Мене взагалі спитали, де я була всі ці чотири роки... – Оксана робить секундну паузу, – А що я маю кому пояснювати? Я чотири роки бігаю по лікарях… І в Німеччині була… Та нічого не виявили, але натомість прислали днями рахунок, що ми ще й винні 3 тис. євро лишилися… Хоча заплатили 7 тис. євро. А треба було для початку зробити один простий аналіз, щоб виявити лактозну непереносимість. Виявилося, що я весь цей час труїла дитину тим, що йому не можна».
Зрештою, на тому, щоб виключити з раціону маленького Іллі молочні продукти, наполягли не лікарі. Це Оксані порекомендувала знахарка у Харкові. Після того у дитини припинилися клоніко-тонічні судоми, яких до того могло бути до 50-ти за добу. Крім того, хлопчик не вживає гречки, яєць, сиру, яловичини та червоної риби.
«Усі кажуть, що я божевільна… Німці взагалі назвали мене неадекватною мамашею. А я просто хочу вилікувати свою дитину», – каже Оксана Мартинович.
Лікування дороге, тому жінці доводиться працювати на трьох роботах: і прибиральницею, і майстром з манікюру. Хоча чотири роки тому вона мала свій бізнес у Житомирі. Тримала «точки» на базарі «Рада», одну з яких купила перед кризою за 12 тис. дол. США. Та все довелося продавати-віддавати і «свою справу» призупиняти.
«Винаймаємо житло, хвора дитина на руках… Допомагати, по суті, нікому. Мама якщо дасть 100 гривень у тиждень, – і то добре, і за те дякую. Я й не вимагаю більшого, – гірко всміхається, але оптимізму не втрачає. – Звичайно, я могла би зачинитися вдома, дивитися на сина і плакати. Але кому від того було би легше?»
Боротьба за життя сина настільки загартувала жінку, настільки вона звикла робити все сама, що навіть допомогу від людей приймати соромиться:
«Напередодні поїздки до Німеччини, прямо у церкві незнайомі люди підходили і давали мені гроші. Я говорила, що не візьму, але мене переконували: ні, вам треба. Незручно було… Я ж розумію, що у людей зараз теж грошей небагато».
Під час розмови жінка потроху масажує дитині животика. У такий спосіб вдається унеможливи судоми. При цьому за півгодини терплячий Ілля не видав жодного звуку. Оксана каже, що він уже звик і до переїздів містами, і до очікувань.
Збираючись виходити з нашої редакції, Оксана додає наостанок: «Наступного разу Іллюша до вас не в дитячому візочку приїде, а вже своїми ніжками бігтиме».
Нагадаємо, 14-річний Юрій Коханчук із Глибочиці потребує термінової пересадки серця. 100 тис. дол. США н операцію для хлопчика треба зібрати до 20 жовтня.