Ви, часом, не на кладовищі в Бердичеві живете? (ВІДЕО)

Усі, хто хоче знати про Бердичів більше, можуть почути найцікавіші факти про місто із вуст місцевого краєзнавця Анатолія Горобчука. Такі зустрічі проходять у рамках проекту «Вуличний університет». Теплої пори року вони відбувались надворі, нині – на базі міської бібліотеки.

Цього разу пан Анатолій розповів про некрополь Бердичева. З його слів, значна частина сучасного міста «стоїть» на колишніх цвинтарях, про що свідчать історичні факти. Можливо, саме ваш будинок у такому місці?

200 років тому тоді ще дерев’яна Свято-Миколаївська церква, яка нині навпроти універмагу, була греко-католицькою уніатською церквою. Біля неї знаходилось кладовище. Зараз на цьому місці – медичний коледж і житлові будинки.

«Туди ховали приходських лише, не всіх. Священиків, людей відповідного чину», – говорить Анатолій Горобчук.

Із кінця 17 століття на території нинішнього міського парку відпочинку знаходився єврейський цвинтар, де ховали лише євреїв. Як з’ясувалося згодом –  у декілька ярусів, через брак місця на кладовищі.

«Плити надгробні здирали, їх забирали. І на цьому місці виникав новий рівень поховань, людину ховали на людину. І так виросло кладовище шаром у три рівні», – каже краєзнавець.

У 30-х роках 20 століття цвинтар знищили. Міська рада тоді вирішила утворити на його місці парк відпочинку.

«Територію кладовища розрівняли, всі могили кам’яні, надгробки скинули в провалля, яке там утворилось. Під землю сховали, вони там так і є. Залишилась лише одна могила – святого Лібера», – розповідає пан Анатолій.

Але парк тут побув недовго, адже із 41-го року на цьому місці стали ховати німецьких солдатів. І це попри те, що раніше це було єврейське кладовище.

«Коли 6 серпня 1941 року до Бердичева приїхав Гітлер, він прийшов на кладовище вклонитись могилам своїх солдат. Фактично, він вклонився самі розумієте кому», – говорить краєзнавець.

Після визволення Бердичева, у січні 44-го, близько 220 захоронень зрівняли із землею. Старших офіцерів німці перепоховали у Німеччині.

На схилі «солдатського пляжу» на Червоній горі теж є кладовище німців. До 95-го року Німеччина ексгумувала своїх воїнів, але вивезли не всіх. Нині тут нишпорять чорні археологи.

«Валяються чоботи солдат, ремені, там жах, що робиться! І воно, мабуть, так там і залишиться, бо зараз, на жаль, не до цього», – каже Анатолій Горобчук.

Одне з найстаріших кладовищ Бердичева, яке збереглось до наших днів, – біля першої Троїцької церкви. Це перехрестя колишніх вулиць Тельмана і Рози Люксембург. Храму вже давно немає, а цвинтар занедбаний.

«Там є дуже цікаві кам’яні хрести з цікавими написами. Вони ще читабельні», – розповідає чоловік.

Біля школи № 8 теж було храмове кладовище, яке закрили після Жовтневої революції. У 30-х роках його розрівняли. Частину землі віддали під будівництво школи, яку звели у 1938 році. Інші землі дістались людям під приватні забудови.

«Зараз це городи і хати, які йдуть від школи № 8, подвір’я школи теж було колись кладовищем», – говорить Анатолій Горобчук.

У 1700-х роках на перехресті вулиць Житомирської та Руської ховали  ченців кляштору Босих Кармелітів та заможних бердичівлян. Тоді це була окраїна міста. 1932 року цвинтар знищено.

«Все, що кам’яне було, розбили і використали як камінь для будівництва будинків, мощених доріг. Усе металеве – огорожі, хрести – віддали на Прогрес і переплавили на метал», – розповідає краєзнавець.

Мешканці збудованих там будинків розповідали: вночі інколи чули  незрозумілі звуки, бачили дивні сни, при розкопках знаходили кістяки.

У підвалах кляштору Босих Кармелітів, під дольним храмом, колись теж були поховання. У склепах ховали заможних бердичівлян, зокрема і власників Бердичева – Тишкевичів.

«Самих поховань нині уже не існує, бо вони були розбиті, розграбовані у 20-60-х роках, коли там гуляв вітер і доступ відкритий був для всіх. Коли проводили реставрацію, то відбудували ніші і зібрали туди всі кістяки, які вдалось віднайти», – каже пан Анатолій.

Серед масових поховань Бердичева не можна обійти братських могил на території колишнього безалкогольного заводу. Колись тут був Народний комісаріат внутрішніх справ Радянського Союзу. На території внутрішнього двору будівлі копали братські могили, куди скидали розстріляних людей.

«Приїхала техніка, почали котловани рити технікою під завод і наткнулися на кістяки. Уночі викопують всі тіла, вивозять на єврейське кладовище, перепоховають у братську могилу», – розповідає чоловік.

У 56-му році перепоховали дві із чотирьох братських могил, а ще дві лишаються там і досі вкатані в асфальт.

1771-1772-гі роки – на Волині масово гинули люди від чуми. У Бердичеві їх ховали у братську могилу в дубовому лісі. Нині це територія між РЕМом та електростанцією, біля найвищої труби в місті. До 20-го століття на цьому місці був хрест.

Це не всі кладовища міста. Ми згадали, на наш погляд, про найцікавіші.

Бердичівляни впевнені: історія нашого міста – унікальна і багата. Дізнаватись про неї не з книжок, а наживо, куди цікавіше.

«У нас багато людей цікавляться історією рідного міста, категорії різні: і молодші діти, і старші, усім цікава ця тема», – каже завідуюча відділом комплектування ЦБС Катерина Бурла.

«Не лише я розповідаю, буває, і мої слухачі розповідають цікаві моменти, доповнюють мої розповіді, я занотовую, запам’ятовую і вношу як чергову скарбничку інформацію про наше місто», – додає краєзнавець Анатолій Горобчук.

Наступної зустрічі, говорить краєзнавець, неодмінно знайде, чим здивувати слухача. А з настанням весни проводитиме лекції на вулиці, аби наочно показувати історію міста.