Завдяки нашим військовим, школа на Донеччині отримала друге життя (ВІДЕО)

Чи хто б повірив, а на сході України з далекого 1997 року існує україномовна школа. І до цього часу у ній є 11 класів, де навчається 120 учнів та працює 19 вчителів. Про неї волонтерам розповів командир Бердичівської артилерійської бригади Андрій Маліновський.

Минулого року свій внесок у життя навчального закладу у селі Бахмутка на Донеччині внесла Бердичівська 26-та бригада. Зв’язківець Олександр Журавльов розмалював класи школи та їдальню у яскраві кольори мирного життя, аби діти та вчителі приходили до них залюбки. Поза службою в армії військовий із 20-річним стажем працює художником. Навчився цьому ремеслу у Миргороді. Хобі не полишав ніколи, навіть у зоні АТО. Там, завдяки командуванню 26-ї бригади, отримав дозвіл на роботу із пензлем у школі. Тоді, пригадує, життя дітей навколо стало веселіше, від чого і самому на душі посвітлішало.

Олександр Журавльов розповів: “Мені дозволив працювати там мій командир. Я малював для дітей усілякі тематичні картинки. Це позитив від душі. Вони такі задоволені, дивляться на військових по-іншому, а мене тепер тут всі знають як друга”.

Директор школи Олена Скоріна додає:“Він знайшов час розказати дітям про своє захоплення. Коли ми зібралися школою, він показав на диску всі свої роботи. Це була півторагодинна зустріч з дітьми. Пообіцяв, що якщо командир виділить час, то навчить дітей робити різні поробки”.

Про українських військових директор школи говорить з неабиякою довірою та надією. Жінка вдячна, що вони постійно приходять у заклад, спілкуються із дітьми, допомагають у господарських справах, відвідують шкільні свята.

Разом із Олександром Журавльовим розмальовувати стіни школи взялася її учениця. Дівчинці настільки припало до душі малювання, що зі своєю першою роботою під наглядом старшого вчителя вона впоралася чудово.

У школі відпускати в Бердичів Олександра не хотіли. Кажуть, настільки потоваришували із ним, що сумуватимуть абсолютно усі.

Директор школи каже: “Ми йому на згадку подарували хрестик, щоб той був для нього оберегом. Ми хочемо, щоб його родина знала: у нього тут теж є люди, які його люблять”.

Наших військових у Бахмутці полюбили. Тому намагаються не лише теплим словом зустріти, а й пригостити чимось смачненьким.

Олена Скоріна говорить: “Щоп’ятниці ми печемо для них пиріжки, щоб вони могли пригадати той домашній затишок, відчули, що ми їм вдячні. Ми писали їм вірші. А на День села приїжджав ваш духовий оркестр, який слухали всі. Бажаю, щоб вони швидше повернулися в свої родини, щоб їх оточували близькі і рідні, а вони зробили для нас все, щоб ми відчули спокійне і мирне життя”.

Чимало учнів школи через війну зростають наразі у неповних родинах. Волонтери подарували їм ящик тушонки, який у них лишився. Адже діти не винні у тому, на чиїй стороні воювали їхні батьки.