"Сьогодні наше суспільство переживає важкі часи, і перед нами стоїть багато роботи на наступні десятиліття."

"Ветеран є невід’ємною складовою суспільства, і його місце – повернутися до рідної громади," зазначає екс-військовослужбовець Вадим Свириденко.

Що для вас було найголовніше за останній рік у плані реабілітації учасників бойових дій?

Усі, хто потребує реабілітаційних послуг, безумовно, повинні їх отримувати, незалежно від тяжкості травми. Ми стикаємося з новими викликами. Міністерства, відомства та всі організації, які займаються цим питанням, активно реагують на ситуацію. Реабілітаційний процес не зупиняється. Постійно проводиться моніторинг, і ухвалюються нестандартні рішення.

Розкажіть про лікування комбінованих травм.

Це травми, які можуть призвести до ампутацій, черепно-мозкових ушкоджень, втрати зору, контузій та уламкових поранень. Лікарі оцінюють ситуацію і вирішують, які дії вжити, щоб доставити постраждалого до стабілізаційного пункту, де надається первинна допомога, а згодом — до лікарні. Процес відновлення є тривалим і складним, адже в лікарні повинна функціонувати мультидисциплінарна команда, яка складається з усіх спеціалістів, що вам відомі, за винятком педіатрів. Такі команди необхідні в медичних закладах усіх рівнів.

Ми усвідомлюємо, що військові можуть зіткнутися з хворобами навіть у мирний час. Необхідно створити таку систему, яка дозволить уникнути продажу житла для отримання медичної допомоги. Якщо мова йде про втрату зору, соціалізація має здійснюватися на найвищому рівні. Людині слід надати тростину та спеціальні пристрої, що полегшують орієнтацію, а також навчити її освоювати навколишній простір.

У якому стані нині психологічна допомога бійцям? І чи навчені азів психології соціальні менеджери?

Психолог взаємодіє з пацієнтом, що є невід’ємною складовою медичного обслуговування. Крім того, ми говоримо про мультидисциплінарну команду, де кожен спеціаліст виконує свою роль. З бійцем проводиться робота протягом місяця, двох або трьох, а потім через півроку знову відбувається зустріч.

Соціальний менеджер займається вирішенням питань, які не повинні турбувати бійця, що перебуває в складному становищі: втрачені документи, довідки про поранення, різні життєві труднощі. Відповідно до законодавства, він зобов'язаний надати пояснення щодо того, які дії необхідно вжити і які кроки слід зробити.

Соціальні менеджери вперше з'явилися в Рівненському регіоні?

Пілотний проєкт розпочав свою діяльність у Рівному, і ми переконалися, що це вірний напрямок. Кожен ветеран знаходиться під контролем, враховується його здоров'я та здібності. У 62 громадах були призначені соціальні менеджери, серед яких як ветерани, так і представники соціальних служб. Вони пройшли навчання в Острозькій академії та склали відповідні іспити. В результаті між місцевою громадою та ветераном, а також між державою та ветераном, виникла довіра. Коли говорять, що суспільство повинно підійти до ветерана та вирішити всі його проблеми, важливо розуміти, що це не станеться, якщо сам ветеран не зробить кроків назустріч суспільству, усвідомлюючи, що це необхідно. Є наявні механізми та розроблені проєкти, а також соціальні менеджери, і ветеран має знати: звертаючись до конкретного спеціаліста, він отримає необхідну допомогу.

Нині це масштабується по всій Україні. Ми не забуваємо, що багато хто повернувся з інвалідністю, різним ступенем травм, з полону. До кожного треба свій підхід, своя програма. Тому це справді розв'язання питань на рівні територіальних громад. І тут мають бути залучені Міністерство ветеранів, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство соціальної політики, депутати Верховної Ради. Сьогодні в нас суспільство поранене, це нам на десятиліття роботи.

Минулої осені пройшов міжнародний форум для ветеранів під назвою "Ветерани: шлях додому". У рамках цього заходу також відбувся спортивний фестиваль.

Протягом року було організовано п’ять форумів, а завершальний відбувся в Львові. Спортивні фестивалі проходили в різних куточках України, їх також було п’ять. Мова йде не про великі спортивні досягнення, а про можливість для бійців відволіктися, поспілкуватися, виконати декілька вправ і провести час разом. Це дало свої результати: багато ветеранів, які раніше були замкнуті у собі, почали спілкуватися, грати в петанк, піклбол та баскетбол на візках. У планах на цей рік — організація таких фестивалів у Житомирській та Івано-Франківській областях, а також проведення заходу Карпати Yomp, який передбачатиме три дистанції: 16, 32 і 48 кілометрів. Протягом кількох років ми беремо участь у Cateran Yomp у Шотландії, де наші бійці долають дистанції 35, 62 та 75 кілометрів. Це міжнародні змагання для ветеранів. Ми прагнемо створити аналогічний захід в Україні, але з менш складними маршрутами. Сподіваємося, що Карпати Yomp стане щорічною традицією, де ветерани зможуть зустрічатися та спілкуватися. Якщо з часом зберееться велика кількість учасників, це буде чудово. Запрошуємо не тільки важкопоранених, але й усіх бажаючих — ветеранів та цивільних, хто хоче підтримати та бути поруч.

У Львові відбувся форум, присвячений можливостям місцевих громад у забезпеченні прав та потреб ветеранів. Яка ситуація з ветеранами в нашій громаді?

Ветеран — це невід'ємна частина суспільства, і його повернення до нього є важливим кроком. У випадку, якщо ветеран отримав серйозні травми, громада повинна відвідати його, щоб оцінити умови, в яких він живе. Адекватною реакцією з боку суспільства стане виділення коштів, підтримка та сприяння соціальній інтеграції. Якщо ж людина повертається без поранень, очікується, що вона продовжить активно брати участь у житті громади, виконуючи свої трудові обов'язки, спілкуючись з іншими і сплачуючи податки. Проте ветеранам також слід забезпечити підтримку, наприклад, через курси перепідготовки чи інші навчальні можливості, щоб у них була змога допомагати іншим. Важливо, щоб ця підтримка відбувалася за згодою самого ветерана, адже без його бажання реінтеграція в громаду не відбудеться. Тому ці два шляхи — громади і ветерана — повинні знайти спільну точку дотику.

Особа, яка втратила зір, здатна працювати надзвичайно ефективно. Ми неодноразово спостерігали, як такі люди, особливо ветерани, стають успішними психологами. Соціальні програми та можливості для інтеграції потребують вдосконалення. Це також стосується й цивільних осіб, які можуть кардинально змінити своє життя. Я нещодавно відвідував реабілітаційні центри в Чехії, де люди, що народилися з серйозними вадами, успішно освоюють професії, такі як дизайн. Головне — це бажання створювати подібні програми.

Ви брали участь у 49-му марафоні морської піхоти США?

- Я був із командою. 10 кілометрів біг, як завжди. Цілої дистанції не пробігаю, виконую свої завдання як тренер на дистанції, щоб хлопці не травмувалися, робили все правильно. Марафони - це для мене підтримка як фізична, так і психологічна: треба тренуватися, бути у формі. Я допомагаю іншим і показую, що це можливо.

Як поживає спортивний клуб IRON WARRIORS?

Ми регулярно відвідуємо спортивний зал "Меридіан" у вівторок і четвер, де займаємося піклболом, петанком та баскетболом на візках. Атмосфера там неймовірна — вона допомагає нам психологічно розслабитися. Хоча навантаження не є великими, рух і динаміка відновлюють наші сили. У нас є бажання розширити наші можливості та створити власний спортивний зал, де будуть різноманітні види спорту, працюватиме команда психологів, і який відкриватиметься з ранку до вечора. Це місце могло б стати стартовим майданчиком для тих, хто мріє про участь у змаганнях. Також ми хочемо, щоб родини могли приходити разом. Наша мета — підтримувати бійців у їхньому життєвому шляху, спостерігати за їхньою фізичною реабілітацією та забезпечувати підтримку вдома. Ми усвідомлюємо, що якщо боєць зазнав поранень або повернувся з війни, важливо з ним спілкуватися і стежити за його життям, адже можливо, він сам захоче допомагати іншим. Війна залишить слід навіть у мирні часи, і наша мета — бути поруч.

Кількість реабілітаційних центрів збільшилася останнім часом?

Отже, планується створення нових центрів і відділень. Наша боротьба сьогодні спрямована не на збільшення кількості, а на підвищення якості. З цією метою ми змінюємо пакети НСЗУ та прагнемо забезпечити належну кількість фахівців, щоб уникнути ситуацій, коли на одного реабілітолога припадає 30 пацієнтів. На жаль, наразі ми стикаємося з нестачею спеціалістів.

Яка ситуація в нас із протезуванням?

Держава повністю фінансує витрати на протези. Хоча черги існують, адже багато людей бажають відвідати досвідчених протезистів або майстерні, ситуація не є критичною. У реабілітаційних центрах регулярно відбуваються зустрічі з протезистами, які пояснюють, як проходитиме процес відновлення військовослужбовця та яку роль у цьому відіграватиме реабілітолог. Це дозволяє не лише забезпечити пацієнтів протезами, але й навчити їх користуватися ними та доглядати за ними. Сьогодні ми робимо значний прогрес: протезисти почали отримувати освіту в вищих навчальних закладах, тоді як раніше цим займалися лише окремі протезні майстерні. Це сприятиме здоровій конкуренції та покращить якість фахівців на нашому ринку.

Дніпровський протезний завод є провідним державним підприємством, що спеціалізується на виготовленні складних протезів. Сьогодні в Україні існує безліч якісних протезних центрів, таких як "Ортопед" у Полтаві та "Ортотех" у Запоріжжі.

Які протези ви вважаєте кращими для себе?

У мене є різноманітні протези: механічні, електричні та біонічні, які призначені як для повсякденного використання, так і для спорту. Вибір залежить від того, як ми навчилися їх використовувати і які завдання перед собою ставимо. Я регулярно консультуюсь з протезистами та ерготерапевтами, а також вивчаю спеціалізовану літературу. До речі, в Полтаві компанія "Ортопед" займається виготовленням безлічі пристроїв для ерготерапії. Наприклад, для хлопців і дівчат, які втратили кінцівки нижче або вище ліктя, існують спеціальні манжети, куди можна вставити виделку, або ж спеціально розроблені виделки, які дозволяють їм самостійно їсти без допомоги. Наша співпраця з фахівцями триває, і ми постійно працюємо над удосконаленням цих предметів для повсякденного життя.

Чи продовжуєте займатися легкою атлетикою, футболом?

- Уже не так, як це було після поранення. Я тепер більше себе підтримую непрофесійно, щодня роблю якісь вправи, гантелі, відтискання. Інколи вибігаю на стадіон, а футбол просто люблю - коли бачу м'яч, буцаю його із задоволенням. Тому це повсякденна підтримка, без якої не можна, тому що м'язи швидко втрачають фізичну форму й має бути створений м'язовий корсет.