Світ Валерія Шевчука та його сяйво.

6 травня пішов із життя Валерій Шевчук - культовий письменник-шістдесятник, літературознавець та творець унікального українського літературного світу

"Я стою перед дзеркалом. Ось воно, кругле, як сьогоднішній день, уже пожовтіле від часу, в яке вдивлялися мої батьки, мій дід по матері й баба; далі сліди стираються, далі - темінь, яку я вже не годен прозирнути", - саме так, у непроглядну для нас темінь круглого задзеркалля часу пішов автор цих рядків Валерій Шевчук.

Він покинув цей світ в момент, коли знову почали активно обговорювати вплив штучного інтелекту на людський розум. Валерій Шевчук, письменник, історик та перекладач, завжди вірив у велич людського інтелекту та намагався зламати усталені стереотипи. Він вірив у силу українського духу, в поєднання різних епох і світів, які створювали складні історії долі в його творах. Проте, якщо бути відвертим, ім'я Валерія Шевчука, як це часто буває в постколоніальних культурах, де власна творчість часто знецінюється на фоні "більшої" (в нашому випадку російської) літератури, залишається "широко відомим лише у вузьких колах".

Визначити його як автора масової літератури - не зовсім коректно. Проте уявити українську культуру без його літературних творів, досліджень і перекладів з давньої української мови просто неможливо. Валерій Шевчук - це яскравий, інтелектуальний і сучасний представник своєї епохи, який залишає нам спадщину, що нагадує про затишний дім на вершині гори, даруючи всім нам підстави пишатися цим культурним надбанням.

Валерій Шевчук став символом інтелектуальної нерадянської літератури в період радянської епохи, а згодом здобув Шевченківську премію за свій неповторний роман-трилогію "Три листки за вікном". Цей твір продовжує бути предметом жвавих дискусій, адже літературознавці досі намагаються визначити його жанрову приналежність: психологічний, готичний чи магічний реалізм? Загадки, які автор залишає в своїх творах, рідко розгадуються, що є характерною рисою постмодерної, сучасної та багатошарової літератури. Ще однією таємницею залишається те, як Валерію Шевчуку вдавалося публікувати свої романи в умовах радянського режиму.

Був період, коли Валерій Олександрович потрапив під негласну заборону друкуватись, то ж понад двадцять років "писав у стіл". Деякі з дослідників його творчості окреслюють три важливі напрямки діяльності Шевчука, а саме літературознавчі роботи, сучасна та історична художня проза. Його також вважають засновником так званої "Житомирської прозової школи".

Нерадянський, без фальші робітничо-селянського реалізму (а в той період видавали лише тих, хто писав саме у стилі соцреалізму, всі інші напрямки були під забороною), він гуртував довкола себе захоплених історією та особливо давньою літературою. І при тому залишався самітником.

Втім, мав захоплення, яке не полишав - книжки. Він читав, збирав і аналізував їх. Родом із Житомира, свого часу письменник пригадував в одному з нечисленних інтерв'ю: "Вдома у нас не було ніякої бібліотеки, бо мій батько - швець (звідси і прізвище "Шевчук"). Він дуже любив, коли працював, - а він працював допізна, - щоб мати сиділа і читала йому книжки. Удома було небагато книжок, але батько приносив деякі видання із шевської фабрики, де була дуже хороша бібліотека... Коли мама давала грошей, щоб у школі купили якийсь пиріжок, між нас була "заборона": ніхто не мав права тратити ці гроші на щось інше, крім книжок. А ще я в шкільні роки мав човен, якого здавав напрокат, і за це брав копійки. Ці кошти не витрачали на жодні смакоти, ні на що - тільки на книжки. Купували тоді різне - було і погане, і дурне, але принаймні ми привчилися до книжки".

Коли заарештували брата Валерія, Анатолія Шевчука, теж письменника і дисидента, Валерій змушений був звільнитись із роботи (а працював він у відділі музеєзнавства Києво-Печерської лаври).

Валерій Шевчук активно займався не лише сучасною, а й класичною літературою. Його науковий доробок вражає: майже 500 статей, які охоплюють теми з історії літератури, вивчення давніх творів, їх переклад на сучасну українську мову та адаптацію старовинних текстів.

Його роман "Дім на горі" потрапив до числа ста найзначніших творів української літератури згідно з оцінкою українського ПЕН, а науковці описують його як "доказ життєздатності, природності, нормальності та рівноправності української літератури". Якщо об'єднати світ химерної прози, магічного реалізму та старовинних манускриптів, пронизаних українським голосом, з пам'яттю, історіями та українським контекстом, це буде частина всесвіту Валерія Шевчука.

Валерій Шевчук залишався на периферії сучасного культурного життя, яке вирує блискітками, переповненими залами, бестселерами і гонитвою за славою. Проте він став наставником для багатьох, без перебільшення, сучасних українських письменників. Це показує, що культовість не завжди співпадає з популярністю. Як і його улюблений Сковорода, Валерій Шевчук обрав "сродну працю", яка приносила йому більше задоволення, ніж миттєвість слави. Схоже, він усвідомлював, що стратегія "гри на довгу дистанцію" є найефективнішою. Він створив і заклав основи одного з найзначніших літературних канонів, і ми зрозуміємо це згодом. Це характерно для талановитих письменників, визнання яких приходить лише після їхнього часу на цій землі.

Прикро, що творчість Валерія Шевчука не знайшла належного визнання як в Україні, так і в світовій літературі за його життя. Здається, існували спроби висунути його кандидатуру на Нобелівську премію з літератури від України, підтримувані перекладами його творів на 22 мови та численними рецензіями. Однак, комітету не вистачало одного - бажання побачити українську культуру на світовій арені. Саме Валерій Шевчук присвятив своє життя тому, щоб яскраво представити цю культуру. Багато з цих проблем кореняться в колоніальному комплексі меншовартості, з яким Валерій Шевчук невтомно боровся у своїй творчості.

В останні роки свого життя Валерій Шевчук страждав від хвороб і мало працював. Він завжди щиро тішився відвідувачам, які приходили до нього в гості і не забували про нього. На 85-му році життя він відійшов у вічність. Його молодша донька Юліана повідомила на Facebook про подробиці прощання: "Поховання мого батька, письменника Валерія Шевчука, відбудеться в четвер, 8 травня. Прощання та похоронний обряд проходитимуть у Костелі святого Олександра на вулиці Костьольній, 17."

Від щирого серця дякую всім за підтримку, співчуття та допомогу в організації похорону. Моя мама також висловлює свою вдячність за ваші молитви та доброту.

Церемонія поховання Валерія Олександровича Шевчука відбудеться відповідно до звичаїв римо-католицької церкви, оскільки він належав до цієї конфесії. Хрещення Валерія відбулося у костелі святій Софії в Житомирі, а шлюб він узяв у костелі святого Миколая в Києві.

Найвищим виявом шани до тієї особи, яка створила цей яскравий всесвіт, стане можливість зануритися в його творчість. Знову. Для когось це буде перший досвід. Але напевно не останній. Адже в його словах заховано те, що не відпустить читача, і це точно не мрак безодні, а світло його реальності, української реальності...

Укрінформ висловлює глибокі співчуття родині та друзям автора. Світла пам'ять...